Новаторство письменника і реалістичний папрям творчості Івана Нечуя-Левицького якнайкраще виявилися в повісті «Микола Джеря». Цей твір є одним із класичних зразків антикріпацької соціально-побутової прози про селянство. Автор уперше торкнувся і такої теми, як становище заробітчан і селян-втікачів, що ставали робітниками ранніх капіталістичних фабрик і промислів. Зі сторінок повісті перед читачем постає історія життя українського селянина, який тікає з кріпосної неволі й потрапляє у лабети нових визискувачів, вступаючи в конфлікт з підприємцями, з царським судом і поліцією — з усією системою тодішніх соціальних відносин.
Перейнята гумором і одна з кращих повістей Івана Нечуя-Левицького — "Кайдашева сім’я", в якій змальовано багатобарвну панораму пореформеного села. Автор, далекий від народницької ідеалізації селян, правдиво показує дрібних власників, їх індивідуалізм, забобонність, заздрість, взаємну ворожнечу, викриває увесь той «ідіотизм» патріархального селянського побуту, що зумовлений приватною власністю на землю і всією системою тодішніх суспільних відносин. Суб’єктивно гумор тут має своїм завданням морально вплинути на людей, на їхню психіку, застерегти, «як не слід жити». Але об’єктивний зміст виведених типів і характер конфліктів веде читача до розуміння справжніх причин тієї безвиході, в яку потрапляли мільйони селян у пореформену добу.
"Над Дніпром, коло славних порогів, в селі Старому Кодаку жив собі молодий лоцман Карпо Летючий. Як і всі лоцмани, він був потомок славних запорожців і мав увесь хист, всю вроду запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий! гарний з лиця, гарний з стану, кругом гарний, ще й до того сміливий! Ще змалку брав його з собою батько на байдаки та плоти, переводячи їх через пороги. Карпо знав добре всі пороги, всі забори, знав кожний камінь. Він любив пороги, бо зріс коло їх. Карпо любив летіти стрілою прудким козацьким ходом через пороги, летіти птицею з лави на лаву; любив слухати, як шумить Дніпро на порогах, як реве Звонець або Дід і обливає бризками його гаряче лице..." (Іван Нечуй-Левицький)
"Іван Левицький — се великий артист (митець) зору, се колосальне, усеобіймаюче око України." (Іван Франко)
Початок літературної діяльності Івана Семеновича Нечуй-Левицького припав на ті роки, коли писати українською мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні спроби рідною мовою, підписані псевдонімом «І. Нечуй», не знали навіть товариші, з якими він жив на одній квартирі, не знав і батько. У доробку Івана Левицького - романи, повісті, драматичні твори, оповідання та казки для дітей. Уся творчість письменника свідчить про його глибокий патріотизм. Івану Нечуй-Левицькому була дорога історія рідного народу, його самобутність, Йому боліла втрачена воля і приниження національної гідності.