Життєвий шлях Івана Нечуй-Левицького (коротко)

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. КОРОТКА БІОГРАФІЯ

(1838 - 1918)

"Іван  Левицький — се  великий  артист (митець)  зору,  се  колосальне, усеобіймаюче око України." (Іван Франко)

Народився Іван Семенович Левицький (Нечуй — літературний псевдонім) 25 листопада 1838 року у мальовничому містечку Стеблеві на Черкащині в родині священика. Перші ази науки хлопчина здобув у батьковій школі, яку той організував для сільських дітей. Проте ця школа проіснувала недовго. Пан-управитель закрив її, пояснюючи це тим, що не буде кому працювати на полі, якщо всі мужики стануть грамотними.
Дитинство майбутнього письменника нічим не відрізнялося від дитинства інших дітей, хіба що в нього була няня, стара селянка Мотря. Вона співала йому пісні, розповідала про народні звичаї. Мама, весела й балакуча жінка, присвятила своє життя вихованню дітей: крім Івася, у сім'ї було ще дві пари близнят.
Коли Іванові минуло сім років, його відвезли на науку в Богуславське духовне училище. Умови навчання у бурсі були важкими, дисципліна — строгою. Багато дітей не витримувало й утікало, однак батьки повертали їх назад. Та й учителі були різні. На все життя Іван запам'ятав учителя географії Креховського, який зоряними вечорами показував учням систему небесних тіл, а також Чорняка й Лихнякевича, котрі не тільки добре викладали свій предмет, а ще й поважали та любили учнів. А от про інспектора Страхова Іван Нечуй-Левицький згодом згадував: «Він у суботу після уроків викликав провинників у широкий коридор, ставив їх рядком, брав лозу в цензора і сам "давав палі..." Менші школярі кричали на все горло. Усей довгий рядок заливався слізьми. Решта мучеників по одчинених класах слухали ті крики...» Якщо ж хтось із учнів розмовляв рідною мовою, то йому на шию вішали табличку з написом: «За мужичі слова».
Після закінчення училища Іван Семенович продовжив навчання у семінарії, а потім — у Київській духовній академії. Але допитливому юнакові було мало знань, отриманих на заняттях. Він самостійно вивчав німецьку й французьку мови, знайомився з творчістю Марка Вовчка, Гоголя, Пушкіна, Сервантеса і, особливо, Шевченка, якого любив ще з дитинства.
Отримавши звання магістра богослов'я, Іван Семенович не захотів бути священиком, а вибрав шлях викладача російської словесності (української тоді не викладали). Двадцять п'ять років віддав Нечуй-Левицький педагогічній праці. Працював в Полтавській духовній семінарії (1865-1866), у гімназіях польських міст Каліша (1866) і Сєдлеця (1867-1873), у Кишинівській гімназії (1873-1885). Він мав неабиякий вплив на молодь, пояснював учням, серед яких було чимало українців, що минуле народу не слід забувати. Саме в цей період під прибраним  ім’ям  "Нечуй  І."  Іван Левицький  розпочав  літературну  діяльність:
друкує  перші  твори  у  львівському  журналі «Правда» («Дві  московки», «Рибалка  Панас  Круть», «Причепа»).  Кращі  здобутки  письменника припадають на 70—80-і роки XIX ст.: роман «Хмари», повісті «Микола Джеря», «Кайдашева  сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські  батюшки  та матушки».
У 1885 році письменник виходить на пенсію й оселяється у Києві. Тут він цілковито присвячує себе літературній діяльності. У 80-90-х роках XIX століття з’являються  друком  оповідання «Афонський  пройдисвіт», казка «Скривджені  і  нескривджені»,  повість «Поміжворогами».
Напочатку XX сторіччя у творчості Івана Левицького переважають статті, рецензії, нариси.  У 1899-1914 роках Іван Левицький  здійснив 8-томне  видання  своїх творів.
Він також завершив задуманий Тарасом Шевченком і зроблений Пантелеймоном Кулішем перший переклад Святого Письма українською мовою. Уся його творчість свідчить про глибокий патріотизм письменника. Йому була дорога історія рідного народу, його самобутність, Йому боліла втрачена воля і приниження національної гідності.
Помер  Іван Нечуй-Левицький  на 80-му  році  життя  у 1918 році  під  час революційної  руїни  в  будинку  для  перестарілих,  самотній,  у  голоді  й холоді. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.
Сучасники високо цінували талант Івана Нечуя-Левицького. Панас Мирний порівнював його з великим музикою, що «на чудовій скрипці грає і своєю грою вражає думку і серце», а Іван Франко називав «всеобіймаючим оком України».
 
За матеріалами: Шабельникова Л.П. Українська література. Підручник для 5 класу. Київ, Видавництво "Грамота", 2005, стор. 196 - 197.

Твори Івана Нечуя-Левицького на нашому сайті:

Іван Нечуй-Левицький, твори і коротка біографія

Початок літературної діяльності Івана Семеновича Нечуй-Левицького припав на ті роки, коли писати українською мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні спроби рідною мовою, підписані псевдонімом «І. Нечуй», не знали навіть товариші, з якими він жив на одній квартирі, не знав і батько. У доробку Івана Левицького - романи, повісті, драматичні твори, оповідання та казки для дітей. Уся творчість письменника свідчить про його глибокий патріотизм. Івану Нечуй-Левицькому була дорога історія рідного народу, його самобутність, Йому боліла втрачена воля і приниження національної гідності.