|
Петро Осадчук
ПЕРШИЙ СНІГ
Впали з неба уночі
Незвичайні калачі —
Пищні-пишні, свіжі-свіжі,
Наче квіти білосніжні.
На дерева у дворі
Сіли вранці снігурі —
Там, де вчора було листя,
Грудочки тепер барвисті
Поміж вітами стрибають,
Певно, їстоньки шукають.
А довкола пишні-пишні —
І на груші, і на вишні,
І на стежці до воріт —
Калачі — пташкам обід.
Та пташки пищать голодні
Калачі то ті холодні!..
Що за диво-калачі
Впали з неба уночі?
* * *
ЛИЖІ
Вперше я на тому тижні
Стати зважився на лижі.
Завдали ж мені мороки
Ті на лижах перші кроки!
Лиш ступлю — втікають ноги,
А догнать не маю змоги.
Ще ступлю — змахну руками
Та й лечу в замет мов камінь...
Тато радить: — Крок за кроком! —
І мене тримає збоку.
Тато каже: — Сміливіше! —
І виходить в мене ліпше.
Крок за кроком, крок за кроком
Вже не падаю, нівроку!
Вітер рвучко дме у вічі,
Ноги — наче довші вдвічі:
Із горбочка на долину
Я злетів за мить єдину.
Ось які у мене лижі —
Скороходи дивовижні!
* * *
ІНІЙ
Все довкола побіліло.
Наша вулиця така,
Мовби хто на неї вилив
Цілу річку молока.
А каштани біля хати —
Чи зимою зацвіли,
Чи вночі свої халати
Їм доярки віддали?!..
* * *
БІЛІ КОНІ
Білі коні на балконі
Вдарять срібними копитами.
А навскісно хмара іскор —
Понад містом,
Понад лісом
Хмара білих-білих іскор
Цілий день летітиме.
Білі коні в оболоні
Заіржуть несамовито.
А навскісно хмара іскор —
Разом з містом,
Разом з лісом
Хмара білих-білих іскор
Білим зробить все на світі.
Білі коні на припоні —
Кучугури масті срібної,—
Вас гнуздати йдуть хлоп'ята!
Будуть мчати
На санчатах,
Мов на кониках крилатих.
Будуть мчати,
Будуть мчати,
Поки не домчать, завзяті,
До весни погідної.
* * *
НАЛЯКАЛИСЬ В ЛІСІ ПТАХИ...
Налякались в лісі птахи,
Бо прийшли до лісу страхи.
Галка вчора прокричала,
Що на власні чула вуха,
Ніби річка затріщала
Надто болісно і глухо.
Рознесла сорока лісом,—
На хвості, як завше,—
Що в смереки зранку трісла
Гілочка найдовша.
Налякались в лісі птахи,
Бо прийшли до лісу страхи.
Всюди чути «трісь!» та «трісь!»
Треба щось чинити, звісно:
Чи в найглибші дупла лізь,
Чи прощайся з любим лісом.
А синички прилетіли
І сказали: «Цитьте-цить!
Нам сніжинки розповіли:
То не страх — мороз тріщить».
І зраділи в лісі птахи,
Бо втекли із лісу страхи.
А синички кажуть:
«Пісню Починай, яку хто зна,
Хай мороз геть-чисто трісне —
І прийде скоріш весна!»
* * *
ПРИЙШОВ ТАТО З РОБОТИ
Зайшов тато до хати,
А пальто волохате,—
Ніби сніговій!
Я його питаю: «Що ти
Приніс Ромкові з роботи?»
А він — «Сон у рукаві!»
Тато взяв мене за плечі,
Розповів, як у хуртечі
Кликав сад весну.
Я до тата прихилився,
А його рукою вкрився
І... в саду заснув.
|
