Борис Олійник
ЯЛИНКА
І сірий зайчик,
такий маленький,
такий... один.
І вовчик-братик,
і біла білка,
і хитрий лис...
Куди розбіглись,
куди сховались —
агей, куди?
Не чуть нікого.
Скінчилась казка
давно...
колись.
Над синім бором,
над сивим бором,
в рудих корчах
Мела-крутила,
ревла і рвала
крута зима.
Прибіг сховатися
під ялинку
малий зайчак.
Заплакав гірко,
бо вже ялинки
тії нема.
Купив я вчора
її на торзі
і в дім заніс.
Поставив гордо:
вона сягнула
верхів’ям крокв.
Круг неї грають
в дитячу щирість
лукавий лис
Лякливий заєць,
кокетка білка
і лисий вовк.
Ах, що зі мною?
І як це сталось,
і де, й коли,
Що я всміхаюсь,
де треба бити,
щоб стигла кров?!
Мене ж по спині
по-братськи ляска
лукавий лис,
Лякливий заєць,
кокетка білка
і лисий вовк.
Вони не з казки,
вони реальні,
як п’ятаки.
Вони все ділять,
вони все важать,
кому дають.
І я між ними,
а отже, й з ними
у дві руки
Жбурляю казку
на рахівницю
і... продаю.
Так що це сталось
зі мною, друзі,
і де, й коли?!
Я вийду з хати
у срібний вечір
до яворів.
Порожнє серце
моє не гріє
і не болить.
Порожні зорі,
порожній місяць,
що одгорів.
Згоріла казка...
Прийшли турботи,
сухі, як хмиз...
Це хто ще шепче
і припадає
до рукава:
— Дивись... Дивися...
Он за ялинку
сховався лис,
І вовчик-братик
біжить до нього
погостювать...
— Це ти, мій синку?..
Ти віриш в казку?!
Стривай... посидь.
Ти віриш... Вір же —
і ні на хвилю
не похитнись!..
Я не відкрию,
що то сусідські
жирують пси,
Хай буде вовчик,
хай буде братик
і хитрий лис.
Ти візьмеш, сину,
мене з собою
в моє колись?
Ми підем разом
із малюками
у царства ті,
Де два ведмеді
горох молотять
і ходить лис.
Де білка лущить
горіхи дивні
і золоті.
Це буде завтра...
А зараз, сину,
я повернусь
У ситу хату,
де з лисим вовком —
лукавий лис.
Там з перехрестя
сумну ялинку
я виверну,
Візьму на руки
і понесу її
в мудрий ліс.
І прийде ранок,
і встане сонце,
і сніг, і день.
І буде казка,
і буде білка,
і хитрий лис.
І сірий зайчик
своїми лапками
припаде
До ніг ялинки,
що повернулась
в моє колись.
Простіть, синочку,
і біла білко,
і хитрий лис,
Що я на хвильку
згубив дорогу
і... постарів.
Дивись: вертають
з полону меблів
ялини в ліс...
І ми вертаєм...
у вічну казку...
до матерів.
За матеріалами: Олійник Б. І. Поезії. Передмова Володимира Моренця. Художник В. Є. Перевальський. Київ. Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986, стор. 46 - 49.