Поезії Бориса Олійника про матір


Борис Олійник

ТРИВОГА
 
 Матері
 
 Серед  ночі,
 як  вляжеться  нервів  і  пристрастей  вихор
І  радисти  замкнуть  на  ключі  телеграфні  ефір,—
У  свідомість  мою
 нерозгадним  для  розвідок  шифром
Б’є  депеша  Тривоги
 крізь  темінь  густу,  як  графіт.
Я  щоночі  вдивляюсь
 в  застиглі  віконні  екрани:
 Крізь  історії  пил,
 крізь  розпачливий  вереск,  війни
Силуетам  Діаса  і  Лорки  ти  стала,  Іспаніє,
 На  безхмарному  небі  моїх  наболілих  зіниць.
 Б’є  Тривога!
 Я  знаю:  в  призначений  долею  вечір
Три  зозулі  мені  напророчать  дорогу  в  саду.
 І,  як  плащ  матадора,
 накинувши  небо  на  плечі,
 По  маршрутах  Тривоги
 з  Вкраїною  в  серці  піду.
 Ви  махніть  на  прощання  хустинами  білими,  чайки,
 Може  статись,  що  я
 притомлюсь  на  чужій  стороні...
 Андалузька  гітара
 зітхне  наді  мною  печально,
 І,  як  зігнута  шпага,  впаде  мені  місяць  до  ніг.
 Я  не  можу  не  йти!
 Не  тужи,  не  жалій  мене,  мати,—
 За  бар’єрами  мук,
 за  іржавими  ширмами  грат
Жде  Республіка  нас,
 арештована  в  тридцять  дев’ятім,
Заховавши  надію  в  могилах  інтербригад.
 Серце,  в  путь!
 ...А  тобі  на  розраду  у  сивому  горі
Я  лишу  на  причілку,
 де  маки  багряно  ярять,
 Романоеро  циганські
 зеленочубого  Лорки,
 Ти  ж  мені  подаруй
 на  далекі  шляхи  «Кобзаря».
 Я  пройду!  Проповзу!!  Я  прорвусь
 крізь  капкани  охранок  —
 І  під  мури  в’язниць,
 під  дволику  єлейність  церкв
 Підкладу  своє  серце,
 заряджене  ураганом,
 І  своїми  ж  руками
 рвону  вибухове  кільце!
 І  на  тому  камінні,
 де  серце  моє  розкололось,
Похитнувши  на  вибухах
 місяця  срібний  ковчег,
 На  високих  вітрах
 зашумить  українська  тополя
Голубими  листками
 моїх  і  твоїх  очей.
 ...Серед  ночі,
 як  вляжеться  нервів  і  пристрастей  вихор,—
В  материнські  надії,
 у  чисту  криницю  журби
 Тихо  ввійде  вона
 нерозгадним  для  розвідок  шифром,
 Від  єдиного  сина
 остання  депеша  Судьби.
 Ти  накинеш  хустину
 на  свій  старомодний  очіпок,
 І  незнана  тривога
 торкнеться  твоїх  долонь.
 ...А  під  ранок  тобі
 на  розписанім  сонцем  причілку
З  чорнозему  полтавського
 зійде  іспанський  лимон.
 
 
 
 МАТИ
 
 Зупиніться,  поети!
 Чекайте,  не  треба...
 Мати  вийшла  на  ганок
 і  дивиться  в  небо.
 
 Мати  дуже  висока,
 древніша  од  космосу.
 На  плечі  в  неї  райдуга
 гнеться  коромислом.
 
Приймачі  підбадьорливо
 сиплють  прогнозами.
 Мати  мовчки  ковтає
 просолені  сльози.
 
 Мати  вірить  не  дуже
 професорським  викладам:
 Ще  ж  нема  од  серця
 точнішого  приладу.
 
 І  тривога  їй  кригою
 пада  на  серце:
 «А  як  з  космосу  чорного
 син  не  повернеться?»
 
О,  тоді  він  для  хлопців  —
 одвічною  зіркою,
 Будуть  пафосні  вірші
 і  оклики  в  збірках!
 
 Будуть  довгі  романи
 й  поеми,  як  ринви...
 Лиш  ніколи  не  буде
 у  матері  сина.

 І  тому  вона  йде
 за  село,  на  околицю,
 І  стає  на  коліна,
 і  небові  молиться.
 
 Та  не  супте  ви  брів
 і  не  хмартесь  осінньо:
Мати  молиться  в  небо...
 на  рідного  сина.
 
 

МАТИ СІЯЛА СОН

Мати  сіяла  сон
                під  моїм  під  вікном,
А  вродив  соняшник.
І  тепер:  хоч  буран,  хоч  бур’ян  чи  туман,
А  мені  —  сонячно.

Мати  сіяла  льон
                  під  моїм  під  вікном,
А  зійшло  полотно.
І  тепер:  хоч  яри,  хоч  вітри  крізь  бори,
А  я  йду  все  одно.

Мати  сіяла  сніг,
                щоб  він  м’яко  —  до  ніг,
А  вродило  зілля.
І  хоч  січень  січе,  а  мені  за  плечем
Журавлі  журавлять.

Мати  сіяла  хміль,
                 щоб  дівчат  звідусіль
Станом  я  знаджував,
А  вони,  як  на  сміх,  проминали  всі.
Все  ж  одна  —  зважилась.

Мати  вибрала  льон.
                   І  вино  вже  давно
Хмільно  так  хмелиться.
І  з-під  крил  журавлиних
                    мені  під  вікно
Листопад  стелиться.

Тільки  квітом  своїм
                    при  моєму  вікні
Не  опав  соняшник.
Я  несу  його  в  світ,
                    щоб  не  тільки  мені,
Щоб  і  вам  —  сонячно.


 СТОЮ  НА  ЗЕМЛІ
 
 «Мамо!  Егей,  чуєш  мене
крізь  морози,
прогнози,
заноси,
покоси
 і  перекоси?
 Чуєш?
 Може,  ти  спиш?
 Бо  вже  пізня  година.
Калина,
ялина
 і  Україна
 сплять...
 Та  не  всі.
 В  нас  тут,  у  місті,
останні  вісті
 про  все  чисто
 на  білому  світі
радіо  чистить
 густо.
 Послухай:
 плани,
 «на  грані»,
 ракетоплани,
 новини  екрана
 й  літаючі  блюдця;
та  ще  про:
зони,
 циклони,
 тонни  патронів,
 число  похоронних
 з  В’єтнаму;
та  ще  про:
 хунту
 усяких  ультра,
 англійські  фунти
(украли  хуру)
 і  про  девальвацію;
та  ще  про
 грози,
 погрози,
 електровози,
 серйозний  симпозіум,
 «Проблеми  корозії»  —
 бесіда  академіка;
та  ще  про:
 акації
 нації
 ескалацію,
 дезинфордоацію,
 інсценізацію
 класичних  творів
та  ще  про
 сіно,
 доїння,
 спортивні  новини,
маневри  і  зміни.
 Остання  хвилина
 прогнози  погоди
Північ  Але:
 дзвонять  трамваї
пари  блукають,
 в  театрах  світає,
сон  угікає
 і  я  пишу  тобі.
 Ти  вже  пробач,
 що  так  спритно,
як  спринтер,
 петляю  між  літер,
порожні,  як  вітер,
слова  незігріті
 кладу  на  палітру,
 бо  все  ніколи.
 Вік  такий,  мамо:
скажений,
шалений,
шосейний,
 атоми  й  гени
 ловлять  генії,—
 одне  слово,  двадцятий.
 А  ще  про  вірші.
 Слухай,  як  вийшло:
 «Білі  вишні  —
як  білі  вірші».
 Отак  ми  пишемо!
 Здорово  вийшло,
 правда  ж?»
 Мати  читала,
головою  хитала,
навіть  зітхала.
 Взяла  олівець
та  й  прописала:
 «Здрастуй,  синку.  Я  ж  тобі  казала,
дитино,  аби  добре  вкутував  шию,
бо  застудишся.  А  таки  допарубкувався!
Мабуть,  у  тебе  жар,  бо  половини
з  твого  письма  не  второпала.
 А  вишні,  їй-бо  ж  правда,  білі.
 Мабуть,  рясно  вродять,  бо  як  молоком  облиті.
Так  ти,  мо  приїхав  би?  Га?»
їду!
 Вагони,
 перони,
 прогони
 і
 перегони.
 Нарешті  —  Зачепилівка.
 Вийшов  на  Бабенковій.  І  одразу:
 —  Синочку!!!  —
 Мати...
 Баби...
 (Діди  повмирали).
 Тітки...
 Дядьки...
 Родичі...
 —  Здрастуйте,  мамо.  Оце  ж  і  я.
(Ти  диви,  заговорив  нормально.)
 Стою  на  своїй  землі.

 
 
  ТА  БУЛО  У  МАТЕРІ ЧОТИРИ  СИНИ...
 
 Та  було  у  матері  чотири  сини.
(Люлі-люлі.  Гойда-хить).
 Колисала  їх,  поки  мала  силу.
Виросли  —  пустила  у  світ.

 Як  прощались  —  присягали,  звісно,
Ми  ж  тобі  і  те,  і  се:
 І  любов  довічну,  і  вірну  пісню
У  своєму  серці  принесем.

 Та  й  пішли  собі  на  чотири  боки:
 Хто  плаями,  хто  шосе.
 Снопувались  дні,  скиртувались  роки,
Забувалось  те  і  се.

 В  того  жінка  вийшла  якась  невправна,
В  того  клопоту,  як  гусей.
 Третій  побивавсь:  «Діла  державні».
 А  четвертий  —  те  і  се.
 
 Мати  працювала  в  городній  бригаді
І  любила  борщ  пісний.
 Перед  сном,  бувало,  вмикала  радіо,
 Як  передавали  пісні.
 
 А  роки  летіли,
                 мов  сиві  коні...
 Вже  й  недобачати  стала.
 Над  очима  клала  дашком  долоні  —
Ждала-виглядала.

 На  двадцяте  літо  сини  згадали,
Вдарили  у  поли  скрушно.
 Зрештою,  на  карті  село  відшукали  —
Рушили.

 За  поріг  ступили:
                    «Здрастуй,  ненько,
Вибачай,  що  трохи  запізно.
 Так  зате  ж  тобі  ми,
                  хоч  і  здалеченька,
А  таки  ж  принесли  пісню».

 «То  сідайте,  діти.  Дарма  що  тісно,
Дяка,  що  згадали  мене.
 А  найбільша  дяка  вам  за  пісню!
 То,  синочки,  хто  ж  почне?»
 
 Перший  зашарівся,  наче  ружа,
 Другий  прикусив  губу.
 Третій  наполохано:
                «А  чи  зручно?»
 А  четвертий  каже:  «Забув».
 
 І  чогось  так  боязко  озираються,
 Мовби  хтось  у  шию  жене.
 Почекала  мати
             та  й  знов  питається:
«Ну,  так  хто  ж,  синочки,  почне?

 Мовчать...
          То  послала  їм  долівку  ряднами,
 А  собі  у  голови  —  кужіль.
 Перед  сном  ввімкнула  звично  радіо:
 Хай  уже  співають  чужі.
 
 
 
 ПІСНЯ  ПРО  МАТІР
 
 Посіяла  людям
             літа  свої  літечка  житом,
 Прибрала  планету,
             послала  стежкам  споришу,
 Навчила  дітей,
             як  на  світі  по  совісті  жити,
 Зітхнула  полегко  —
              і  тихо  пішла  за  межу.
              
 —  Куди  ж  це  ви,  мамо?  —
              сполохано  кинулись  діти.
 —  Куди  ви,  бабусю?  
             —  онуки  біжать  до  воріт.
 —  Та  я  недалечко...
              де  сонце  лягає  спочити.
 Пора  мені,  діти...
               А  ви  вже  без  мене  ростіть

—  Та  як  же  без  вас  ми?..
               Та  що  ви  намислили,  мамо
—  А  хто  нас,  бабусю,
               у  сон  поведе  по  казках?
—  А  я  вам  лишаю
               всі  райдуги  із  журавлями,
 І  срібло  на  травах,
               і  золото  в  колосках.
               
 —  Не  треба  нам  райдуг,
                не  треба  нам  срібла  і  злота,
 Аби  тільки  ви
                нас  чекали  завжди  край  воріт!
 Та  ми  ж  переробим
                 усю  вашу  вічну  роботу,—
 Лишайтесь,  матусю.
                 Навіки  лишайтесь.  Не  йдіть.
                
 Вона  посміхнулась,
                 красива  і  сива,  як  доля,
 Змахнула  рукою  —  злетіли  увись  рушники.
«Лишайтесь  щасливі»,—
                  і  стала  замисленим  полем
На  цілу  планету,
                   на  всі  покоління  й  віки.
                   
 
 МАМО, ВЕЧІР ДОГОРЯ...

 Мамо,  вечір  догоря,
 Вигляда  тебе  роса.
 Тільки  ж  ти,  немов  зоря,
 Даленієш  в  небеса.
 Даленієш,  як  за  віями  сльоза.
 
 Сад  вишневий  на  порі.
 Повернулись  журавлі.
 А  мені,  як  до  зорі,
 Долітати  на  крилі
 Все  до  тебе,  як  до  вічної  зорі.
 
 Там,  де  ти  колись  ішла.
 Тиха  стежка  зацвіла
 Вечоровою  матіолою,
 Житом-долею  світанковою.

 Дивом-казкою,
 Юним  соняхом,—
 Сива  ластівко,
 Сиве  сонечко.
 
За матеріалами: Олійник  Б. І. Поезії. Передмова  Володимира Моренця. Художник  В. Є. Перевальський. Київ. Видавництво  художньої  літератури  «Дніпро»,  1986.


Останні коментарі до сторінки
«Поезії Бориса Олійника про матір»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka