Статті для дітей та батьків

"Притомилась княгиня Ольга, пливучи до Царгорода на своїй оздобній триремі. Вітер недорічний зірвався. Та ще на бік перехилюючи могутнє тіло триреми. А щоб по-справжньому набрали його повними грудьми жовтогарячі, шовкові плахти - не дається. Млісно княгині. Дарма що й до озброєних походів за перші роки свого вдовства звикла. Гей! Чого не спробує на свойому сумному віку звичайна вдова! А що вже княгині-вдовиці — хоч шолом на вдовин завой клади та мечем-кінчаком оперізуйся!.. Цілу ніч «мертвим шерехом» гойдало море. Жіноцтво з княгининого почету ледь-ледь на ногах тримається. З обличчя - аж зелені. Немов не по хрест святий до Царгорода їдуть, а тризну справляти..." (Наталена Королівна)

"Нерухомо завмерла під стрункими тополями вузенька смужка диму вгасаючого багаття. Ані не похитнеться в тиші прозорої ночі, осяяної ніби не вищербленим місяцем, але зеленавим світлом, що б'є з глибин могутньої, величної ріки. Буйним руном обгорнули хащі підніжжя пагорка, що висунувся й повис над Бористеном. А далі - на низькому березі ріки - спить у світляній імлі місто під зеленими горбами. Дивиться на нього самітній мандрівник коло багаття - Андрій з Бетсаїди. Уявляє собі душу цього міста, щоб завтра, як промовить до люду, знайти слова, якими одягне ту науку - «Вість Благу», - що несе її далекому світові...." (Наталена Королева)

"Коли Всемогутній поділив створену їм землю на країни, населені окремими народами, кожна країна - і кожний народ - дістали свого Ангела Хранителя, як дістає його кожна людина при народженні свойому. Бо ж кожна країна - як і кожний народ - має власну несмертельну душу і вільну волю, що може вести до добра чи до згуби-зла. По вибору свобідної волі. Все-бо створене Відвічним — є одна родина, в якій всі братерством зв'язані. Схилившись над землею, ангели з дозволу Всемогутнього вибирали собі, яка кому сподобалась, країни..." (Наталена Королева)

"Пісня ладоржиць, жрекинь богині Лади, тане у притьмі лісової святині. Печера «Соняшного Народження» сховалась від світу у хащах посвятного бору. Причаїлась під корінням старезних дубів, що виросли з того самого зерна, з якого й Мати Земля повстала. Мерклий вогонь ватри таємно освітлює постаті молоденьких жрекинь: Лада - весняна богиня й приємна їй квітуча юність. Заквітчані вінками з омели та галузок зеленої ялини, ладоржиці схилились над висіченою з «дикого каменю» мискою: купають Сонце-немовлятко, що народилось саме у хвилину весняного рівноденства - найтаємничого зі всіх земських свят..." (Наталена Королева)

"Коли Геракл попрощався з королем бебриксів Амікусом й подався у дальшу путь, донька Амікусова, Пірена, закохана до героя, покинула дику оселю свого батька й ніким не помічена, схована серпанком дружньої ночі, подалась самітною мандрівницею за Гераклом. Щоб здалека бачити того, кого вибрало її юне серце. Щоб хоч від людей чути про відгуки слави героя. "Бути порошинкою на його путі", - тільки бажала. Порошинкою, якої, може, хоч колись тінь богатирська торкнеться... Таж як було Пірені догнати Геракла, коли Амікус обдарував свого гостя єдиними в світі кіньми?.. Не відали вони втоми, не потрібували відпочинку і в найстрімкіших гірських стежках, як сарни гірські, раду собі давали. Вже доходили сили Пірені, коли напали на неї в хащах дикі звірі..." (Наталена Королева)

Видатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професіонального театру, Іван Карпович Тобілевич (псевдонім - Іван Карпенко-Карий, 1845-1907) належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. Продовжуючи традиції Тараса Шевченка, він відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва.

 

 

 

"Як створений був порох земний, а водам закреслено межі їхні, вказав Передвічний схованки первням, з яких мало повстати золото. Знав-бо Всемудрийі що з золота виростає недоля людська. Узи таємні золото зі злом в'яжуть. Все-бо, чого бажання несите собі прагне, золото в собі втіляє.  Як затверділи ж гори земні, а ріки потекли річищами своїми, накрив Передвічний одну з тих схованок таємних «Чорним ставком», що є колискою громів. Другу ж під блакитною гладиною Бористена вкрив. І сторожу поставив: на Чорному ставку - громи-блискавки, на Бористені - Ларту-діву, доньку Бористенову. Могутніша-бо за громи була краса Ларти-діви, скарбом, принаднішим за золото вкрите. Хто побачить стражкиню - по іншому скарбові і не тужитиме..." (Наталена Королева)

"Старець Григорій засмучено хитав своєю срібною головою:
— Висохли! На камінчик висохли! — повторював, беручи в руку один за одним слоїки, глиняні келишки та горщечки, де мала бути розведена темпера.— Таки дійсно висохли! Всі до одної. Сухі, як серце нерозкаяного грішника! Власне, й не могло бути інакше, бо ж деякі з тих барв були приправлені ще перед роком. Тоді чернець-маляр сягнув по емульсію «іі putrido», що навчився її робити «по заморському способу» від чужоземного майстра. Був той майстер — «пом’яни його, Господи, у володарстві своїм»! — з того предивного міста Веденця, що серед теплого моря на палях дерев’яних поставлене..." (Наталена Королева)

"Одноманітно, розміряно падають краплини води в клепсидрі. Як сльози плачок, найнятих на багатий похорон. Так плаче й клепсидра: без жалю, з самого обов’язку. Іноді між двома стуками крапок вклиниться коротке шкварчання нагорілого гноту на зеленій восковиці: то спалився необачний метелик, принаджений світелком та китицею квітів у відчиненому віконці чернечої келії. І знову запанує непорушна тиша, яку міряє водяний годинник. Пензель отця Олімпія нечутно перелітає з веселково-барвистої палети на велике полотно в дебелих штелюгах. І тільки цей легкий рух стверджує, що білобородий, як віск блідий, монастирський маляр - живе. Живе повно, творчим життям, коли весь монастир спить..." (Наталена Королева)

"Ігумен Теодосій трохи відсунув напівзгорілу, товсту восковицю. І те світло було заяскраве для його келії, бо ж прикрив долонею-дашком очі: "А таки ж знайшов, брате, яка лічива сила вкрита в тому твоєму синенькому горошкові? — спинив свій лагідний погляд, немов огорнув ним дрібну сухорляву постать брата Григорія, що «сіяв зілля та дерева плодовиті плекав» в свойому огородці при Лаврі. Чернець-садівник простяг до ігумена запрацьовану, вузловату на суглобах руку, немов хотів спинити мову найдостойнішого: "Не «горошок», високопреподобний отче! Не горошок: орошок!..." (Наталена Королева)

"Печерський ігумен Антоній тихо стукнув пучками пальців по незастеленому убрусом, небарвленому столі: трапезу закінчено. Братія враз підвелась на рівні, беззвучно відсунула лави й обернулась обличчям до рельєфного образу Богоматері - точної копії тієї «Влахернської Оранти», що прикрашає царгородський фонтан. ..." (Наталена Королева)

"Лягли звалищами Симеонівська та Іванівська церкви, що на Княжій Горі, а сам Кудрявець, як удовиця у шатах, жалобою пошарпаних, журиться, припавши до землі. Нині не всміхнеться на ньому ані одна хатка білесенька. Диму мирного офірою до неба не пустить, дякуючи за хліб-поживу, що посилає їй творець кожного нового дня. Минулись для Києва дні радості. Насунули на нього - Золотоверхого Царгородового суперника - чорні хмари суму та журби.
Щоправда, не піднеслась рука Батиєва на місто Ярославове. Глянув на Київ хан грізний, глянув - і зачудувався красою золотою, що серед смарагдових садів пишалась. І пожалів суворий завойовник руйнувати красу, очам радісну. Дарма що вже орда аж по урвиська зі всіх боків місто облягла, а нові полчища все насували, як лави грізної сарани..." (Наталена Королева)

"- Як дорогоцінну перлу, хоч би й з глибин моря, дістану тебе!.. Дістану! Як пташку, тебе в золоту клітку замкну,— і моєю будеш! Не сховаєшся ти від мене й не втечеш від кохання мого! Чуєш, Анастасіє?.. Голос базилевсового сестрича, Юстиніана, заломився. Гарячий віддих аж палив зблідлу щічку молоденької «зости» — придворної дами, Анастасії. Дівчина мовчки розпачливо боронилась. Нарешті, рвонулась прудкіш і таки вирвалась з юнацьких обіймів. Забувши на непорушні приписи двірського етикету, що наказував при візантійському дворі все помалі, плавкі рухи, Анастасія підхопила обома руками важкі фалди своїх срібноглавових-грезетових шат і щосили гайнула порожньою галереєю..." (Наталена Королева)

"Як хмара, що несе громовицю, тиха й біла сунула лава Святовидових жерців княжим дідинцем. Водслав, верховний жрець, взяв із собою численний супровід навмисне: "Най бачить князь Аскольд-Миколай, що нова віра грецька не зменшила давньоколишньої горливості. Ще стоять на висотах Київських і Перун Срібноголовий, і Святовидова святиня пишна під охороною трьох соток мужів певних, збройних, комонних. Вони і день-денно, і ніч-нічно почесну сторожу при храмі держать". Таж і дари Водславові, й прохання покірні, й умовляння, що таять в собі натяк-пересторогу. Могутніші Стрибожі внуки, як персть земна, людина ж - марна, хоча б і княжим вінцем увінчана..." (Наталена Королева)

"I посватав володар вічної Півночі, Фрости-богатир наймолодшу доньку снігового короля Сніа, чарівну  красуню Мьоль, що вся так і сяяла сніговими блискотками-діамантами»... Свангільд від дитячих літ пам’ятає цю казку, що нині розповідає своїм дітям її заміжня сестра Інгрід. Сидячи біля  вікна, дівчина схилилась своєю золотокосою голівкою над кроснами, але не вишивала: задивилась у білу імлу над сніговими просторами. І зненацька несподіваним сумом стиснулось її серце. Враз по-перше усвідомила: куди б не обертала своє прекрасне личко сестра вікінгів - Кніва, Щека й Хорива, - скрізь встануть перед нею все ті самі хороводи снігових фей з кришталево-блискучими студеними очима..." (Наталена Королева)

"Під молочно-білим небом нерухомо стерпло Чорне море. Немов виріклося назви своєї — лежить, мов дошка каламутно-безбарвна. Безсоняшний паркий день випив фарби та сяйво з неба і з моря, а натомість кинув сіру мерлу спеку. Піт заливає очі гребцям княжих Володимирових кораблів. Втома тяжить оловом на їхні м’язи. Однаково відважна в боях з ворогом чи з розбурханим морем, міцна дружина тривожно вдивляється в обрії: такі умертвлені млавою дні віщують землетрус або злу хуртовину. І не в одній чубатій голові, посивілій в боях, мевою кружляє думка: чи ж гаразд надумав наш князь — хреститись у віру грецьку?..." (Наталена Королева)

"Пливуть в лазурі ночі струмочки пахощів від прив’ялих гірських трав, кипарисів та вкритих тінню троянд.  Достиглими овочами з садів гесперид зриваються в долину з неба і гасять в Понті Евксінському свою тугу по земському щастю. Відгуки далеких голосів линуть з таємниці ночі. А може, ідуть вони ще з тих прадавніх часів, коли Таврія була частиною щасливої Аркадії та ще не відірвалась від улюбленої богами Еллади? Місяць сповиває море опалевою імлою. Мрія стає дійсністю, а Земля - безжурною, як в дні юності світу..." (Наталена Королева)

"Коло рочистих таємних змін завершено: золото нового врожаю впало під серпами женців. Селища подовж  широкого Бористену обвіяні запахом меду й нового зерна. В цім році наближається подвій благословенне осіннє свято: гойний врожай дала мати Земля, що то її прадавні предки богинею Семлею називали, - і мир панує по цілій країні. Старий жрець бога Яса — Ясонь, як того вимагає звичай, рівнозначний із законом, власноручно вимітає святиню  свіжим зеленим дубовим галуззям. Ніхто, крім жерця, не сміє входити до середини храму. Нарід лише відчиненими дверима бачить в глибині храму-божища статую бога, загорнену хмарами офірних димів..." (Наталена Королева)

"Гашта позіхнув. Потягся й правицею обмацав м’язи своєї лівої руки. Оглянув широкі груди, угнув у стані тулуб сюди й туди. Пересвідчився: нема ніже ушкодження, ні в ребрах, ні на ліктях, ні на ступнях. І здивовано похитав головою. Молодий скит не знаходив на собі жодної рани й не відчував найменшої болісті в тілі. А тим часом чувся недужим. Не спалось, хоч трава була під ним м’яка, день теплий..." (Наталена Королева)

Цикл «Легенд старокиївських» було завершено Наталею Королевою на початку 40-х років минулого століття. Це 25 легенд-оповідань, кожне з яких містить цілий комплекс ідей, думок, фактів, спостережень, художніх перевтілень. Тематично вони поділені на: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем. Тут представлені усі 25 легенд-оповідань Наталени Королевої: Аскольдова могила, Скитський скарб, Нерушима стіна, Михайлик, Перунове прокляття, Опойний дим, Таврійська бай, Еклога, Володимирове срібло, Свангільд-князівна,  Путь спасіння, Три Марії, Місячна пряжа, Гостина, З повістей времяних літ,  Похорон, Мелюзина, На Делосі, Шинкарівна, На Ярославовому дворі, Стугна, Кирило Кожум’яка, Біси, Явлена вода, Хрещеник Попа Івана.