Більше...

Марія Пригара, вірш "Гості"


Марія Пригара

ГОСТІ

Марія Пригара, вірш ГостіОтакі були в нас гості,
Що й не думалось ніколи.
Потихеньку рано-вранці
Вдвох прийшли до нас у школу.

Обійшли усе подвір'я,
Обдивилися навколо.
А тоді й сказали раптом:
— Здрастуй, здрастуй, наша школо!

У твоїх високих стінах
Десять років не були ми.
Та не раз, не два згадали,
Як прийшли сюди малими.

Тут зайшли до класу гості —
Засмутились не на жарти,
Бо тісні їм стали стіни,
І малі їм стали парти.

…Ну, а ми слідком ходили,
Запитать було нам сором.
Та нарешті підступили
— сказали дружним хором:

— Ви, напевне, скрізь бували,
Світ побачили, можливо.
Дуже просим розказати,
Що робили, де були ви!

Осміхнувся гість білявий:
— Був я, хлопці, ой, далеко!
Де за спиною в людини
Так і ходить небезпека.

Жив я в домі на крижині,
Де вітри ревуть од злості,
І ведмідь — кошлатий, білий,
Заглядав до мене в гості.

А буран ломився в двері:
«Хто живе у домі, хто то?»
В океані, серед криги —
Там була моя робота.

Тут і гість підвівся другий.
На дружка зирнув поволі.
— Ну, а я, скажу по правді.
Мозолі натер у полі.

Та й тверде ж було те поле.
Ще не оране ніколи.
Тільки ми його зорали,
Тільки ми його збороли.

Врозтіч кинулись лисиці,
І орли до хмар злетіли,
Коли ми в степу глухому
Першу скибу одвалили.

Я водив по степу трактор,
Від світанку і до ночі.
Аж мені боліли руки,
Аж мені щеміли очі.

Все тоді мені ввижалось:
От пройдуть над степом зливи.
І отут, де чорні скиби,
Зашумлять блискучі ниви.

Люди прийдуть і спитають:
«Хто ростив пшеницю, хто то?»
Я й подумаю про себе:
«Тут була й моя робота!»

За матеріалами: "У труді зростаємо". Збірка оповідань та віршиків для дітей про працю. Київ, видавництво «Державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1959, стор. 34 - 36.


Останні коментарі до сторінки
«Марія Пригара, вірш "Гості"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті