"Дядько Роман і золотокрилки" - збірка оповідань Олеся Гончара для дітей


Олесь Гончар

БУКЕТ

 

Дядько Роман і золотокрилки, збірка оповідань Олеся Гончара для дітей, БукетЦуцик — наш загальний улюбленчик, на ймення Букет. Бурої якоїсь масті, рудий, наче трохи підсмалений, з хвостиком, бадьоро закрученим догори, він крутиться біля ніг, лащиться, всміхається своєю собачою усмішкою.

Але триває це недовго, поки маєш при собі окрайчик хліба, а як окрайчика не стало, облизався Букет, вибачився перед тобою поглядом, і знов хвостик бубликом — подався до села.
Важко на Букета навіть ображатися за це. Адже в нього свої обов'язки.
Дядько Роман і золотокрилки, збірка оповідань Олеся Гончара для дітей, Букет

 

 

 

 

 

Ось він побіг і побіг уперед. Весело прокладає нам путь. Випужне на бігу ранню перепілку з-під росяного жита, поженеться за нею, дзявкнувши кілька разів, а тоді й до нас озирнеться: «Бачите, який я хоробрий, як мене бояться?»

 

* * *

 

 

ДЯДЬКО РОМАН І ЗОЛОТОКРИЛКИ

 

Дядько Роман і золотокрилки, збірка оповідань Олеся Гончара для дітейНа величезному, просто безкрайому лану гречки пасуться бджолята. Як гарно їм тут на просторах, у білому квітучому царстві! Трудитись — ото в них справжнє життя. І мед вони носять пудами.
Порядкує коло бджіл дядько Роман. Він, кажуть, знає таємну бджолину мову. Ходить серед вуликів і щось намовляє бджолятам.
Певне, щоб краще роїлися, не хворіли та веселіше носили нектари з близьких і далеких квіток.
Бува, дядько і вухом прикладеться до бджолиної хатки, мов лікар до чийогось серця. Якби щось не так, бджоли одразу занепокоїлись би, загули тривожно.
Усе в них мудро облаштовано. В усьому порядок та лад. А між собою як дружно живуть! Як дбайливо годують вони одна одну з весни, коли ще кволі, слабенькі... І погоду бджола чує краще за нас.
Якщо зранку весело, стрімко літає, так і знайте: день буде погожий, сонячний.
Ходить дядько Роман неквапно поміж вуликів. Вийме рамцю, що вся ворушиться золотикрилками, й довго розглядає її до сонця. Хоч би що він робив з бджолами, хоч би як їх трусив під час оглядин чи переселень, вони його не кусають.
Якось, коли збирав рій у садку, бджоли геть обліпили його, вкрили всуціль, аж навіть білої сорочки не стало на ньому видно. А він у цій живій бджоляній кольчузі не виказує ніякого неспокою, тільки усміхається з-під вусів.

 

 

* * *

 


ЯБЛУКА НА СТОВПЦЯХ

 

Дядько Роман і золотокрилки, збірка оповідань Олеся Гончара для дітей, Яблука на стовпцяхДядько Роман і золотокрилки, збірка оповідань Олеся Гончара для дітей, Яблука на стовпцях

Дядько Роман викохав садок. І в садку в нього справжні дива! На одній гілці яблуко сніжно-біле. А на сусідній — золотисте або й зовсім червонощоке, як циганка. Визирають яблука з-поміж листя, сміються до сонця, наливаються, спіють.
І от настає час, коли дядько Роман виходить із двору з великим тугим вузлом. З чистої білої хустки випинається боками щось кругле. Польова доріжка сіріє поміж стернями.
Дядько ступає, де менше пилюки, на хвильку зупиняється біля межового стовпчика і шугає рукою в загадковий свій вузол. З вузла з'являється яблуко. Та яке! Червонобоке, свіже, велике, просто мов сонце вранішнє.
Дядько, ніби милуючись, потримає його перед собою і кладе обережно на стовпчику. Так він іде собі і йде — і від яблук, що кладе на стовпчики, польова доріжка змінюється на очах. Сіра, буденна, в пилюці, вона стає зовсім   іншою — лежить   між   стернями   вже   весела, празникова, вся наче засвітилася від яблук. Іде дядько Роман і вдає, що не помічає хлоп'ят, які, мов зайчата, причаїлися в бур'яні край дороги. Дядько Роман і золотокрилки, збірка оповідань Олеся Гончара для дітей, Яблука на стовпцяхНасправді ж він знає, що хлопчики-пастушки поблизу, що вони з хвилюванням ждуть — цілого півліта ждуть — цього незвичайного дня.
Біля одного стовпця дядько затримується трохи довше звичайного і,обернувшися, якийсь час дивиться на уквітчану яблуками дорогу. Ніби сам себе перевіряє: ну як воно в нього вийшло? І усмішка в нього добра, підбадьорлива. Та тільки він зникає за пагорбом, пастушки зриваються разом на ноги, щасливо мчать чимдуж від стовпця до стовпця і на льоту, як вершники, схапують яскраві дарунки, що для них так розкішно вродили на голих придорожніх стовпцях.

 

 

* * *

 


ХТО КОГО ВОДИВ?

 

Дядько Роман і золотокрилки, збірка оповідань Олеся Гончара для дітей, Хто кого водивЛеся приїхала до бабусі в гості. Тут і собачка біленький підбіг. Вертить хвостом, розглядає дівчинку. Наче й не страшний звір, але ж... Зуби біліють гостро, язик висить. Та ще й головою раптом потягнувся вперед до Лесиної ніжки.
Дівчинка злякано притулилась до мами.
— Не бійся, Лесю. Білячок не кусається,— заспокоїла бабуня.— Тільки за хвіст його не бери. Він того не любить.
Обережно погладила Леся песика по спині, і він не розсердився. Навпаки, обернувсь до Лесі, ніби аж заохочував: «Погладь іще. Мені це подобається». Дядько Роман і золотокрилки, збірка оповідань Олеся Гончара для дітей, Хто кого водивСтрах Лесин минув. З радощів вона аж не знала, щ; б йому таке приємне зробити. Вирвала травички й піднесла собачці: їж, пригощайся, Білячок...
Песикові образити дівчинку не хотілося. Тому він голову відвернув лише злегка, аж ніби ніяково, ніби давав зрозуміти: «Трави я не їм. Я ж не коза і не цап. Я — песик Білячок».
Гарно було Лесі з Білячком. Вона брала його за вухо, знову гладила по спині й, не втерпівши, таки задовольнила свою цікавість — смикнула злегенька за хвоста. Білячок не загарчав, він тільки зиркнув посуворілим ображеним оком, наче хотів сказати: «Чемна дівчинка, а таке собі дозволяєш... На перший раз прощаю. А надалі прошу за хвоста не смикати, бо мені це неприємно».
Так і домовились.
—  Мамо,— сказала Леся,— я поведу Білячка  погуляти!
—  Ну що ж, поведи. Тільки далеко не заходьте... Леся зробила із стрічки повідка.
Дядько Роман і золотокрилки, збірка оповідань Олеся Гончара для дітей, Хто кого водив—  Гайда, Білячок!— і, сміючись, повела свого друга з двору. Щоправда, водити песика виявилось не так просто. Ти його — сюди, а він — туди. Ти його — до троянд. А він кудись убік — плиг! І зупинивсь, нашорошився. Бо... нора. А в норі, мабуть, хтось є, мешканець якийсь затаївся. Білячок аж приліг, носа приклав до дірки, слухає, вдихає дух, що йде з нори. Хто там є в норі, озивайся! Лесі було б цікаво знати, але нора мовчить. Самі мурашки з неї вилазять. Білячок шкрябнув лапою по норі. І далі Леся разом з повідком опинилась десь у хащах, над озером. Великі квітки біліють на воді, листя плаває... Тихо-тихо. І раптом — фрр! Це Білячок випужав дику качку — сиділа зовсім близько в рогозі, спурхнула, і Білячок аж підстрибнув за нею. Але куди там: вона як ракета — була й нема!
Ще Леся дивилася потім за лелекою, що спокійно кружляв над очеретами. Загледілась, цікаво їй було. Аж гульк потім: нема Білячка!
І такий очерет без собачки став високий — наче ліс... Як втрапити звідси додому? І Леся в сльози:
— Мамо!
Дядько Роман і золотокрилки, збірка оповідань Олеся Гончара для дітей, Хто кого водивА сонце пече. А очерет густий — не продерешся. І жаби он у траві плигають...
Заплутавшись, Леся мало не впала. І саме в цей час щось торкнулось голенької ніжки: Білячок! Це він вологим своїм носом торкнувсь. Шиєю об Лесю потерся... Ой, як зраділа йому Леся! А Білячок... Що він тільки не виробляв! І плигав, і качався, щоб тільки розважити дівчинку.
Тепер Леся міцно вхопилася за повідок і трималась за нього, не випускаючи з рук. І так вони удвох вибралися з очеретів: Білячок попереду, Леся за ним. Білячок добре знав стежки і впевнено вів Лесю додому.
—  Мамо,   я  скрізь-скрізь  поводила   Білячка,— ще здалеку стала гукати Леся, вважаючи, що це справді було так.
А мама й бабуня сміялися:
—  Хто кого водив: ти його чи він тебе? І справді: хто ж кого?

За матеріалами: Олесь Гончар. "Дядько Роман і золотокрилки". Оповідання. Для дошкільного віку. Художник Людмила Постних. Київ, "Веселка", 1987.

 

 

Більше творів Олеся Гончара на "Малій Сторінці":

Олесь Гончар, життепис, творчість
Доля  Олеся  Гончара,  світоча  української  нації,  так  зріднена  з долею  України,  як  зріднені  мати  й  син.  Він  прийшов  на  світ,  коли  з любові  й  муки  після  сивих  віків  борні  народжувалася  наша  держава  - Українська  Народна  Республіка.  Він  як  ровесник  її  прожив  з  вірою,  що вона,  хоч  і  була  розіп'ята  на  хресті,  ще  не  вмерла  і  не  вмре.  Він  дожив з  цією  вірою  до  Великодня  її  воскресіння  і  урочисто  вітав  цю  святу годину  на  всенародному  вічі.  Він  як  національний  проводир  до  соборності  України  поклав  на  вівтар  свободи  Матері  серце  і  душу  і відійшов  за  межу  життя  з  синівською  думою,  що  Україна  жива...

Останні коментарі до сторінки
«"Дядько Роман і золотокрилки" - збірка оповідань Олеся Гончара для дітей»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka