Борис Олійник
РИНГ
І гнів, і жах. І білі маски
Облич. І злами рук, як ринв.
І от затихло. Тільки пласко
Лисніє квадратовий ринг.
Там не суперник мій, а ворог
Зіперсь бундючно на канат.
Над ним у чорному, як ворон,
Чаклує хижий секундант.
Той ворог хитро, як лисиця,
Мені готує рішенець.
Нахабно в праву рукавицю
Кладе для певності свинець.
Суддя те бачить. Та... не баче.
Вони у змовинах давно.
Та й переможців же тим паче
Не судять потім все одно.
А зал, як тур, реве безжально.
Назад одрізано путі:
Мій секундант у роздягальні
Лишив рушник на видноті.
Що ж, буде бій. Важкий. Без правил.
Мій ворог — публіки владар —
Мені вцілятиме ісправа
Під серце зважений удар.
Він буде бить мене, як схоче:
І знизу, й справа, і згори.
І нижче пояса. І очі
Схова продажний рефері.
Я все стерплю в жорстокім герці,
Аби лише, зберігши стиль,
Не пропустить удару в серце.
Не пропустить... Не пропустить...
Ще буде потім раунд третій.
І, вже коли в канатний скрут
Я буду ворогом припертий
І загнаний в четвертий кут,
Коли, нахабний і безкарний,
Повірить він у мій кінець
І для останнього удару
Зведе з правицею свинець,—
Я визбираю в жмуток силу
Своїх поразок і удач —
В ім’я отця, і духа, й сина
Обрушу з лівої удар
Такий, що раптом ляже тиша.
І стануть зайві лікарі.
І марно буде, наче миша,
Метатись підлий рефері.
То буде бій... А зараз мертво
Лисніє холодом квадрат.
Іду, і поруч твердо
Крокує Честь — мій секундант.
За матеріалами: Олійник Б. І. Поезії. Передмова Володимира Моренця. Художник В. Є. Перевальський. Київ. Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986, стор. 45 - 46.