Легенда-оповідання Наталени Королевої "Кирило Кожум'яка" (з циклу "Легенди старокиївські")


Наталена Королева

ЛЕГЕНДИ СТАРОКИЇВСЬКІ

КИРИЛО КОЖУМ’ЯКА*1)

 

Легенда-оповідання Наталени Королевої "Кирило Кожум'яка" (з циклу "Легенди старокиївські")
Завантажити повний текст твору (doc.zip)


          Спустили голови бояре. Не сміють на князя Володимира очей піднести. Розумом-бо бажають, щоб розказ княжий біді-горю кінець поклав. Таж серце каже:
— Як бажати, щоб батько власну доньку на смерть виправив?
А Володимир схилився чолом на руку. Вуса кусає. На скроні жила б’ється, кров’ю чорною наливається.
Мовчання вагою невидимою навалилось на світлицю княжу. Тінню-сумом вщерть її наповнило. Тільки іскрами з півпітьми кидають алмази-діаманти, що ними Панагія*2) на княжих бармах*3) прикрашена. Немов на княжих шатах сльози горять, не очима виронені, а з серця самого ніби вони вирвались.
— Най же станеться!.. Амінь! — перехрестився князь. І підписав грамоту. З крісла встав — як мерлець з гробу,—  білий весь. Рука не чує, як сувой згортає. Не бачить око  «печатників», що нечутно сап’янцями ступаючи, кулю зеленого воску до грамоти привішують, печаткою-щемками її сплющують, образом Володимировим і з тризубом його віск «знаменають».
Припечатана доля князівни Горислави-Людмили*4), доньки Володимирової; завтра, чим світ, піде офірою — за Київ стольний, за люд хрещений, за край київський,— на поталу стане змієві лютому. Загніздився, окаянний, в Дніпрі ясному. Чорториї хвостом поганим крутить-скаламучує.
Пустошить край довколишній. На Київ стольний отрую дихання свого кидає, пошесть-мор на хрещений люд напускаючи.
— Дай доньку — відступлюсь! — дев’ятю пащами своїми озивається.
Воювати ж з ними — як з долею! — несила. За скелю й залізо твердіша шкіра луската. Ломлеться зброя об ню.
Дев’ять голів вогонь мечуть. Слиною-отруєю кидають.
Виходив вже й Ілля Муромець. Та нічого з Цмоком не вдіяв він: як вихором листя осіннє, відмів подих потвори славного витязя.
— Доньку дай — відступлюсь! — і нічого не слухає Зміїще. Всіма дев’ятю пащами людською мовою озивається.
На сонці, на піску дніпровому вигрівається. Очі-щілини заплющив. Клацнув зубами — немов на колодку пащу погану замкнув.
Очі виплакала Анна, княгиня Володимирова. Світу Божого не бачить — пітьмою чорною став. Таж не сміє словом благальним за доньку заступитися.
— За долю-бо люду київського іде!..
Тільки Людмила-князівна*5) не плаче, не ридає, не журиться. Няню Євпраксію словом ласкавим підбадьорює:
— Чи ж гадаєш, няню-голубко, що Змій за милосердя Боже дужчий?..
І, як до свята шлюбного, шати-оздоби приправляє:
— За друзі душу кладу! Не літь же мені дівкою-чорнавкою іти...
І підніззя перлове з ларців дорогоцінних виймає.  
Намисто смарагдове з коробиць, самоцвітами прикрашених, витягає...
Ой не хмара чорна облягла Київ-стольний громовицею-югою*6), бурею небо радісне затягаючи! Не печеніжин — ворог лютий, не орда половецька погана зі степів на Володимирове місто насунула...
Біда щира на Київ прийшла, ще й на князя на Володимира.
Раннім ранком заплакали дзвони Десятинні. Лаврські їм риданням відгукнулися. А з княжих палат, пишних, мармурових, провід вирушив урочистий, та не малий...
Не на свято-празник провід той ішов... Ох! не на свято, не на радісне...
Попереду хор співає жалібно. За ним — в ризах чорних,— духовенство погребіння творить, димом-ладаном аж сонце Боже притьмарюючи...
Не домовину-корсть на санках везуть, як звичай давній велить, взимку чи влітку — однаково.
Молоду Гориславу-Людмилу ведуть, як ніч зоряну, в чорних шатах, перлами низаних. Біла личком князівна-красуня молодесенька. Як та лілея-снігоцвіт, що в руці Людмилиній коливається.
Володимир князь із княгинею, в «шатах смирних», жалібних виступають повагом, з родом княжим, з дружинниками вірними. А за княжим двором, за боярами — люду ж, люду хрещеного! Всі князівну в останню путь відпроваджують, за любов її щиру пошаною дякуючи. Тільки няні Євпраксії серед люду нема. Немає старенької і серед бояринь.
Стрімким спуском*7), що за княжим двором від хреста Апостола Андрія*8) починається, квапиться Євпраксія на Боричів взвіз, до хатини малої добивається. Відчиняє двері стар-чоловік.
— Не турбуй, жінко, сина стуком-грюкотом: працю пильну кінчає він, та ще й квапиться.
Аж на одвірки сперлась Євпраксія. Зітхання з грудей на волю пташкою вирвалось.
— Дяка Пречистій! В дому Кирило!.. Я прохати іду...
— Де ж би був? — дідуган плечем знизує.— А прохати — злий час, жінко, вибрала: шкіри мне мій Кирило.  
Дванадцять враз виминає їх: на сириці-ремені — Цмочище ними в’язати.
А з світлиці — голова розкуйовджена виглянула, працею квапною розрум’янена. Дитячим усміхом обличчя освітилося.
— Нема коли! — до няні озивається.— На змія час!
Та й з хати вибіг вже. Біжить-летить, на ногах міцних коливаючись. Жмут з сириці ремнів на рамено закинувши.
Навперейми бере — не до проводу.
А з дніпрових хвиль — голова підводиться. Немов кінська велика, а зелена — як жаб’яча. Чорні губи язиком роздвоєним облизує. Та ще дві голови за першою виставила.
Кинув ремні Кирило на березі. Підтяг очкур, на руки плюнув, ногами вперся в пісок.
— Миритися чи битись? — змій глузливо озивається.
Сам не ворушиться. Лише кінець хвоста, як кіт сердитий, звиває-скручує.
— Де вже з тобою, з поганцем, миритись? Битись іду!
Але Змій аж сичить від сміху.
— Лінощі розморили мене. Бач, день ясний який...  
Тільки лежати та грітися!
— Я тебе підведу! — до Змія Кирило наблизився.
— Чи ж подужаєш? Ліпші за тебе були...

Легенда-оповідання Наталени Королевої "Кирило Кожум'яка" (з циклу "Легенди старокиївські")І вигідніше на піску вкладається. Таж не витягся ще, як вхопив Кирило за шкіру лускату. Мне в руках, як ті шкіри волові. Скочив Змій. Спінив хвилі хвостом. Високим стовпом вгору воду метнув. Всі дев’ять голів на Кирила намірює, вогнем дихає, отрутою кидає.
Таж дмухнув Кирило, напружився. Дмухнув вдруге — й відхилив вогонь. Отруя Змієві на лапи когтисті дощем падає. Реве гад, як сто турів ранених. Не від болю реве — з гніву-ганьби пекучої.
А з гори співи на діл вже стеляться, ладаном повіяло, близько провід!
Кирило сирицю вхопив, «у три ремені» міцно скручену.
Розмахнувся вільною рукою. І накинув на всі на дев’ять голів. Та й затяг петлю. Аж гад очі вирячив. І впав у воду.  
Немов гора обвалилася. Захропів, захарчав — і по гадові!..
Вихопив ніж Кожум’яка, що ним шкіри від міздри обчишує. Розпоров Змієві черево.
Шкіру стягає міцну, лускату:
— Буде дружині княжій йа тарчі-щити!
Та вже люд хрещений Кирила обступає. Володимир наперед викрочив. Словом ласкавим до Кожум’яки озивається:
— Не знаю наймення твого, ні роду-племені. Але кличу тебе, богатирю, до столування. Людмилу ж, князівну-доньку, за дружину, переможче Цмока, дістанеш...
Низенько Кирило князеві вклоняється.
— Не карай, ясний князю, за слово зухвале! Не богатир я — смерд простий, неотесаний... За ласку володарську твою — спасибі тобі. Але ж князівну ніяково мені за жінку мати!
Показує руки мозолисті:
— Де ж князівні таку руку подати! І з ганьби-упокорення смертю загинула б донька твоя, коли б довелося їй кулешу варити, смердову одежу випрати...
— Не потрібуватиме! — всміхається Володимир.— Віднині-бо боярином ти станеш...
— Бояр маєш, княже-господине, й без мене безліч! А Кирила Кожум’яку одного. Чим був — тим лишуся, ясний володарю. Коли ж княжою ласкою слугу свого обдаруєш прошу милості цієї: щоб оселя моя — доки Київ Києвом — Кожум’яками прозивалася. Щоб рід мій про те пам’ятав, з якого кореня вийшов... й чим лишиться навік — хоч би й як ласка княжа його обдаровувала.

*1) У Києві, під Андріївською горою, є й донині вулиця, що зветься «Кожум’яки».
*2) Образ Богоматері.
*3) Барма — широкий комір на спосіб пелерини на княжому зодягу.
*4) За княжих часів давали два наймення: «церковне» і «мирське».
*5) Кияни ще перед світовою війною твердо вірили, що святий Володимир мав доньку Людмилу. Це наймення було дуже популярне у старому Києві.
*6) Юга — сухий, гарячий вітер (старе слово).
*7) Спуском звалися в Києві дуже стрімкі вулиці з гори додолу.
*8) Легенди говорять, що св. ап. Андрій Первозванний постановив хрест, де нині Андріївська церква.


За матеріалами: Наталена Королева. Легенди Старокиївські. Серія "Україна крізь віки". Обкладинка Володимира Грінька. Ілюстрації Миколи Колісниченка. Київ. Видавництво "Школа", 2006, стор. 209  - 215.


Останні коментарі до сторінки
«Легенда-оповідання Наталени Королевої "Кирило Кожум’яка" (з циклу "Легенди старокиївські")»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 синий/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita "Matrix 22" коричневый
Ціна: 1040 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 оранжевый/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 оранжевый/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 синий/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita "Matrix 22" коричневый
Ціна: 1040 грн
інтернет-магазин: rukzak