"Подорож до країни Мурвіль" молодої української авторки Олександри Орлової - напрочуд симпатична книжка про котиків: котиків-лицарів, провідників, музикантів, кулінарів та монархів, але не тільки. Історія, викладена у книжці, - настільки багатошарова, фантастична, смішна та красива, що пухнасті герої скоріше є родзинкою, ніж основою сюжету.
Молодий пухкенький котик Кексик мешкає у маленькому фантастичному містечку з мамою та дідусем - ошатними котами. Це дуже спокійне й затишне місце, де ніколи не буває зими, і де можна цілісінький день лежати у затінку куща жасмину й ласувати пундиками. Та раптово Кексик дізнається, що на іншому боці світу є справжне королівство - країна котячої втіхи Мурвіль. На троні там, звісно, сидять благородні коти. Звичайно, Кексикові схотілося туди потрапити. Залишити зону комфорту в пошуках пригод було досить лячно, і він зовсім до такого не пристосований. Але як каже мудра його матуся: “Світ тісний, і він не без добрих котів″. Тож Кексик вирушає у дивовижну мандрівку: через поля, ставки, ліси, гори і моря, через зачаровані міста і селища - прямісінько в Мурвіль.
Кіт Кексик – класичний герой епосу, схожий на будь-якого чемного, але відважного хлопчика, юнака чи чоловіка. Дорогою він зустрічає чимало тваринок і, навіть, магічних істот, з їхніми історіями, прикрощами та радощами; знаходить соратника в образі іншого котика Зефіра, який за покликанням має бути провідником нашого героя, але насправді найкраще виконує роль веселого розрадника.
Перші дві частини перед читачем постають самі лише поневіряння героїв. До того ж світ, у якому вони живуть (за традицією фентезі), побудований дещо незвично. Він поділений на дванадцять поясів (насправді більше, але наступні дванадцять повторюються, і так невідомо скільки), клімат яких відповідає дванадцяти місяцям і характерним порам року. Рухаючись вбік Мурвіля, Кексик, а пізніше і Зефір, минають осінь, зиму і весну, аби потрапити в країну, де панують не тільки коти і вічне літо.
Услід за похмурими і холодними поясами, де героям доводиться боротися з негодою, голодом та морськими хвилями, йти ланцюжком квестів у несприятливих умовах, у третій частині книги вони, нарешті, дістаються весняного берега. Надалі на читача чекає стрімкий потік світла, тепла, барвів та ароматів. Тут котики опиняються в делікатних, але впізнаваних, аналогах європейських міст: Парижі, Гамбурзі, Римі, Венеції. Та, нарешті, вони дістаються країни Мурвіль.
Щастя зовісм поруч - протягни лапку і бери - але ні: в королівстві (точніше, в одній його частині) - заколот: владу захопив огидний чаклун, який ненавидить котиків. Звісно, саме Кексикові доведеться рятувати Мурвіль від занепаду. Не самотужки, звичайно, але тим - цікавіше. Зрештою, на кону - не просто добробут омріяної країни, а й щастя чарівної пухнастої принцеси Вафельки, яка полонила серце Кексика.
Власне, Мурвільська частина твору - просто свято для естета і ласунчика: палаци, королівський етикет та антураж, безліч смаколиків, дивовижна історія про парфуми, аристократичне весілля і, врешті, фінальна битва зі злом, що, як і годиться, виявилося мізерним і слабким.
Крім основного сюжету з його невеличкими відступами, в текст вплетені несамовито красиві легенди-вигадки про світобудову, появу дельфінів та створення королівства Мурвіль, а також ще декілька кумедних напівміфічних оповідок.
Безумовно, “Подорож до країни Мірвіль” - це фентезі: не підліткове, не доросле, а наївне, добре, яскраве дитяче фентезі. Але його також можна віднести до своєрідного куртуазного роману - героїчного епосу, бо у ньому присутні всі атрибути цього легендарного, напівзабутого жанру: лицарство, мандри, побратимство, боротьба з певним уособленням абсолютного зла, поміч надпиродних сил, принци і принцеси, фрейліни з таємницями, та навіть котики-трубадури.
Молодий пухкенький котик Кексик мешкає у маленькому фантастичному містечку з мамою та дідусем - ошатними котами. Це дуже спокійне й затишне місце, де ніколи не буває зими, і де можна цілісінький день лежати у затінку куща жасмину й ласувати пундиками. Та раптово Кексик дізнається, що на іншому боці світу є справжне королівство - країна котячої втіхи Мурвіль. На троні там, звісно, сидять благородні коти. Звичайно, Кексикові схотілося туди потрапити. Залишити зону комфорту в пошуках пригод було досить лячно, і він зовсім до такого не пристосований. Але як каже мудра його матуся: “Світ тісний, і він не без добрих котів″. Тож Кексик вирушає у дивовижну мандрівку: через поля, ставки, ліси, гори і моря, через зачаровані міста і селища - прямісінько в Мурвіль.
Кіт Кексик – класичний герой епосу, схожий на будь-якого чемного, але відважного хлопчика, юнака чи чоловіка. Дорогою він зустрічає чимало тваринок і, навіть, магічних істот, з їхніми історіями, прикрощами та радощами; знаходить соратника в образі іншого котика Зефіра, який за покликанням має бути провідником нашого героя, але насправді найкраще виконує роль веселого розрадника.
Перші дві частини перед читачем постають самі лише поневіряння героїв. До того ж світ, у якому вони живуть (за традицією фентезі), побудований дещо незвично. Він поділений на дванадцять поясів (насправді більше, але наступні дванадцять повторюються, і так невідомо скільки), клімат яких відповідає дванадцяти місяцям і характерним порам року. Рухаючись вбік Мурвіля, Кексик, а пізніше і Зефір, минають осінь, зиму і весну, аби потрапити в країну, де панують не тільки коти і вічне літо.
Услід за похмурими і холодними поясами, де героям доводиться боротися з негодою, голодом та морськими хвилями, йти ланцюжком квестів у несприятливих умовах, у третій частині книги вони, нарешті, дістаються весняного берега. Надалі на читача чекає стрімкий потік світла, тепла, барвів та ароматів. Тут котики опиняються в делікатних, але впізнаваних, аналогах європейських міст: Парижі, Гамбурзі, Римі, Венеції. Та, нарешті, вони дістаються країни Мурвіль.
Щастя зовісм поруч - протягни лапку і бери - але ні: в королівстві (точніше, в одній його частині) - заколот: владу захопив огидний чаклун, який ненавидить котиків. Звісно, саме Кексикові доведеться рятувати Мурвіль від занепаду. Не самотужки, звичайно, але тим - цікавіше. Зрештою, на кону - не просто добробут омріяної країни, а й щастя чарівної пухнастої принцеси Вафельки, яка полонила серце Кексика.
Власне, Мурвільська частина твору - просто свято для естета і ласунчика: палаци, королівський етикет та антураж, безліч смаколиків, дивовижна історія про парфуми, аристократичне весілля і, врешті, фінальна битва зі злом, що, як і годиться, виявилося мізерним і слабким.Крім основного сюжету з його невеличкими відступами, в текст вплетені несамовито красиві легенди-вигадки про світобудову, появу дельфінів та створення королівства Мурвіль, а також ще декілька кумедних напівміфічних оповідок.
Безумовно, “Подорож до країни Мірвіль” - це фентезі: не підліткове, не доросле, а наївне, добре, яскраве дитяче фентезі. Але його також можна віднести до своєрідного куртуазного роману - героїчного епосу, бо у ньому присутні всі атрибути цього легендарного, напівзабутого жанру: лицарство, мандри, побратимство, боротьба з певним уособленням абсолютного зла, поміч надпиродних сил, принци і принцеси, фрейліни з таємницями, та навіть котики-трубадури.
Словом, у цій книжці стільки родзинок, що нудьгувати дитині не доведеться. До того ж, книга гарно ілюстрована кольоровими акварельними малюнками молодої художниці Крістіни Сьомової. Надруковано книгу у видавництві "Гамазин".
За матеріалами: movaua.org.ua/
Останні коментарі до сторінки
«Книжковий огляд: «Подорож до країни МУРвіль» (Олександра Орлова)»:
Всьго відгуків: 0
+ Додати коментар