На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Вірші, присвячені Героям Крут


 

Вірші, присвячені Героям Крут
Картина Миколи Битинського "Крути" (1935)

 

 

Уляна Кравченко  

ПІД КРУТАМИ

Радуйся, земле чорна, кріпка.
Тіла і крові причастя приймаєш...
Кров'ю насичене лоно твоє
зродить Титана,
Велетня помсти
за вчасну їх смерть!..

* * *

Сотні синів...
Воїнів лави упали...
віддали могилі...
Дух не упав...
Дух їх живе!
Полум'я блиск увесь —
Сонце здобути хотіли —
волю святу!..
Земле-могило!
В тобі та слава стрілецька не згине...
Чину не згине краса!
Ті, що під Крутами в бою упали,
могилу знайшли;
але колискою стане могила...
зродиться волі Жрець і Герой!

* * *

— Хто це? Хто сміє казати:
Неволя довічна...
Воля жде жертви...
Тільки... за жертву геройського чину — 
воля здвигає Прапор!

* * *

Радуйся, земле!
Розкіш свободи —
жертвою чину — осягнеш...
Дні найщасливіші... найближчі...
дні, що ідуть, це наша Весна!
Радісне Розквіту Свято!
Вічності світло — Життя!!!

* * *

Радуйся, земле!
Любов'ю нашою ясна,
туга кріпка!
Кров'ю насичене лоно родюче
Велетня помсти,
Титана нам дасть!
(1918)


 

*****

 


Олександр Олесь  

ПІД КРУТАМИ

Ще до хутора далеко. 
Натомився... шкода ніг... 
Сніп під голову поклав я 
І у чистім полі ліг. 
Срібним лебедем у хмарах 
Місяць весело купавсь, 
Пір'я струшував із себе, 
Може, сонцю усміхавсь. 
Не згадаю, що до мене 
Вітер тихо шепотів: 
Мозок стомлений не вловить 
Тихокрилих навіть слів. 
Я заснув і спав, як камінь. 
Коли чую — хтось прибіг 
І схопив мене за руку. 
Я отямитись не міг. 
Срібним лебедем у хмарах 
Місяць груди обмивав... 
Біля мене з довгим крісом 
Хлопчик змучений стояв... 
«Що з тобою, де упав ти?! 
Зранив голову свою?» 
Сумно й гордо відповів він: 
«Так, я впав... але в бою... 
Ти не чув хіба сьогодні, 
Як гриміли тут громи? 
Бились з ворогом ми славно 
І вмирали славно ми... 
Я лежав і бачив очі 
Карі, сині, голубі. 
Як квітки цвітуть, сміються, 
Ні сльозиночки тобі.
Оточив нас дужчий ворог,
Покосив усі квітки.
Обіцяли нам підмогу —
Не наспіли козаки...
Обіцяли нам набої...
Ах, коли б вони були,
Ми напевне їх розбили б,
Бо ми бились, як орли...
Десь захована там зброя,
Десь закопана в землі.
Ми тепер ідем шукати —
І ми знайдемо її.
Ну, а ти, як прийдеш в місто,
Моїй матері скажи:
«Син твій впав в бою, як лицар,
Горда будь, а не тужи».
А тепер прощай! Я військо
За собою поведу.
Я — отаман... Я вестиму!
Зброю перший я знайду».
Мов крило, простяг він руку,
Блиснув шаблею в руці...
Крикнув голосно і дзвінко:
«По набої, молодці!»
Наче скошені косою
В полі чистому квітки,
Як один, почувши голос,
Повставали вояки...
І пішли шукати зброї...
Спів поволі затихав...
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивав.
(1931)

 


*****

 

 

Роман Завадович  

НЕЗНАНОМУ СТРІЛЬЦЕВІ


Він зрозумів великий поклик хвилі,
Народу син, унук дідів своїх,
Бо присягав на батьковій могилі,
Обороняти рідний свій поріг.

Він зрозумів великий зов Народу,
Як задзвонили коси Нових Жнив,
Бо надив серце теплий волі подув,
А шум подій окрилював, п'янив.

І Він пішов, спокійний і незнаний
У клекіт бур і бою дикий вар,
Своїх зусиль і поривів останніх
Батьківщині зложити світлий дар.

А Чин Його горів святим вогнивом,
Як вістрями, стиналися бої,
В ньому Народ вставав крилатим зривом,
В ньому надії колосив свої.

І Він упав — у дні димами тьмяні,
Коли п'янів червоним варом
Жнець — І відійшов непізнаний, незнаний
Тим, що лишилися, Невідомий Стрілець.

Про смерть Його шептатимуть з жагою
Маківка, Київ, Крути і Базар.
Коли розстрільні рвалися в пробою,
Як плив степами чад тифозних хмар.

А Чин Його зніматимуть на зорі
Будучі дні гарячі і дзвінкі,
Щоби світив з міжзоряних просторів
Вогнем завзяття, славою віків.

І хоч Його ніхто не буде знати,
Запише час, яких батьків Він син —
Ім'я Йому: Безсмертная Посвята,
Його рідня — це Слава, Воля, Чин.

 


*****

 

 

Євген Маланюк  

МОЛИТВА

Уродило руту, руту —
Волі нашої отруту.
(Тарас Шевченко)

Вчини мене бичем Твоїм,
Ударом, вистрілом, набоєм,
Щоб залишивсь хоч чорний дим
Над неповторною добою.

Хай безсоромні очі їсть 
Тих, що живуть без сліз і чести, 
Хто скинув і любов, і злість, 
Бо не під силу було нести.

Хто все зітхав — заснуть, втекти, 
Сховатись за Мазепу й Крути, 
Коли грозою йшли — віки! — 
Над полем рути і отрути.

Твоїм бичем мене вчини, 
Щоб басаманувати душі, 
Щоб захитать і знову зрушить 
Смертельний чар дичавини!
(20 листопада 1933 р.)

 


*****

 

 

Іван Гнатюк

КРУТИ

За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, —
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.

(Євген Маланюк)

Боже, скільки святого гніву,
Самозреченого, як аскет,
У карбованім ритмі співу
Тим прокляттям прорік поет!

Те прокляття — то крик страшного
Болю й розпачу — гнів стріли,—
Хто безгрішний — хай кине в нього
Камінь осуду чи хули.

Допекло до живого, видно,
І, готовий на сто розп'ять,
Він зненавидів, мов єхидну,
Азіатсько-московську рать.

То не рать, а лихе наслання,
Де не ступить — лише хрести, —
Бій під Крутами — це остання
Крапля в чаші святої мсти.

Проти горстки крутянців — юрми
Звироднілих і злиг злодюг, —
Що тій горстці у п'янім штурмі
Рукопашно спустити дух!

І рішились на смерть — три сотні
Неопалених в битві жертв, — 
Їхній подвиг — то клич Господній,
А не просто жертовний жест.

Кануть сльози з ікон Софії
І кривавляться рани Крут, —
Чом же й досі за них Росії
Не карає Господній суд?

Чом не спалить вогнем спокути,
Не воздасть за тяжкі гріхи,
За Полтаву
Батурин,
Крути — 

Їхня крівця ще й досі ллється — 
Не боїться Москва яси, 
І чомусь її злого серця 
Не деруть половецькі пси.

 

 

******

 

 

Богдан-Ігор Антонич   

КРУТЯНСЬКА ПІСНЯ

Спом'янімо в пісні славу Крутів,
найсвятіше з наших бойовищ!
Крути! Крути! — смолоскип в майбутнє.
Підіймімо наші душі ввиш!

Крути! Крути! Це за батьківщину
стати муром, шанцем душ і тіл.
Крути! Крути! Мужньо, воєдино
прямувати в найсвятішу ціль.

Крути! Крути! Час розплати близько,
вже червоний ворог кари жде.
Крути! Крути! Вічне бойовисько
за майбутній, за світліший день.

Крути! Крути! Мужність і посвята,
вірність, що міцніша понад смерть.
Крути! Крути! Горда і завзята
кличе пісня і веде вперед!
(1937)

 

 

*****

 

 

Микола Верес 

КРУТИ

Зима. Студіть. Снігів тороси. 
На них — червона пінь, 
Спинив похід орди матросів 
Палких сердець курінь.

Чорніє шлях. І сунуть лави, 
І хтось уже вмира. 
І наче грім, лунає «Слава!» 
І кат кричить «Ура!»...

Огонь... Дими... Як злива, стріли 
І ряд цілий упав,
Вони ж несли свій прапор сміло, — 
Сини безстрашних лав.

А ворог сік... Вістки скорботні 
Пливли, казали всім: 
На смертний бій ішло три сотні, 
З трьохсот — вціліло сім...

Та сніг розтав. Понад байраком 
Блакить і сонце знов, 
Лише в житах ростуть не маки —
Цвіте юнацька кров.

А вітер їх довкруг рік-річно 
Збира у пишний жмут. 
Плете з квіток легенду вічну 
Про чин героїв Крут.
(1962)

 


*****

 


Андрій Гарасевич  

КРУТИ

Земля дрижала. Схід в огнях жеврів.
Сурміли сурми. Гримали гармати...
А в їх очах вогнистих і завзятих
Горів святий благословенний гнів.

Ішли, де білість сніжних полів,
Де смерть взялася з вітром танцювати;
Свистіли кулі... Рвалися гранати...
— і постаті майнули в вир вогнів.

І прогоріло... Порохом зайшло...
Могилок триста заросло травою.
А ти, як все, усміхнене село
Сниш сині сни в солодкому спокою.

 


*****

 


Михайло Зельман (Лісовий) 

КРУТИ 

Крути – наша гордість і слава,
Там соколи юні у вічність пішли.
На клич молодої держави,
Піднялися вірні сини.

Грудьми у нерівному бої,
Спинили червону орду,
З честю впали герої,
За Україну свою.

На жертовню поклали,
Свої молодії життя.
Приклад відваги подали,
Слава героїв жива!

 


*****

 


Демид Бурко  

КРУТИ

Цей вірш написано в 20 роковини битви
під Крутами, в січні 1938 року, на самому
полі бою за найтяжчих московсько-
більшовицьких окупаційних умов.

Стою німий... Схиляю низько чоло...
У спогадах подія судних днів
Жива встає... Точився бій навколо...
О, скільки їх, відважних юнаків.
За рідний край і за любов до волі
Лягли от тут, на цьому полі!..
Ой, поле, поле крові і скорботи!..
Тут в сяйві ранку нашої весни
Почавсь новий шлях хресний до Голготи
І залунало зрадливе: «Розпни!»...
Немов Христа друге страшне розп'яття
Судилося Вкраїні... О, прокляття!
(1938)

 


******

 


Григорій Булах 

СНІГ

Пам'яті юних героїв Крутів

Цей білий сніг на чорнім чорноземі,
Як білий аркуш у крутянський степ.
Я знов торкаюся тієї теми,
В якій кривавиться нестерп.

В якій невигойність і болі.
Бинтів — немає! Тільки — сніг!
Цей білий сніг на чорнім полі,
Цей білий сніг — у ізголов'я ліг.

Цей білий сніг молодший за їх юність,
Цей білий сніг — шрапнеллю у світи.
Цей сніг в майбутнє,
у сьогодні,
у минулість!
Цей сніг нетанучий, на лицях молодих!

Цей чорний креп чорніше чорнозему.
В сьозі Тичини — вибухає схлип!
Червона кров дописує поему
Про білий цвіт весняних лип.

«Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить... Кохана спить...
Піди збуди, цілуй їй очі».

А білий сніг — на чорний чорнозем.
Коханий спить...
Уізголов'ї — степ!
Не розбудити сон рядком поеми,
Бо юний цвіт — в снігу отерп!

Ви знаєте, як сніг той шелестить
На мертвих лицях, у січневі ночі?
Кохані сплять... Коханий спить!
Ніхто не поцілує в мертві очі!

Ви знаєте, як сніг на мертвих лицях
Шелестить?
Кохані сплять... Коханий спить.
Ні! Ви не знаєте, як сніг той шелестить!

 


******

 


Святослав Гординський 

З поеми "Сім літ"

РІК 1918

Стяги лопочуть: марш,
Дзвонів розгойданих гуд,
Іскри з підкутих чобіт
Креше за лавою лава,
Київ навшпиньки стає:
Синьожупанники йдуть,
З тисяч захоплених уст
"Ще не вмерла" гримить і "Слава!"

На вітрі чуби і шлики,
Козацтво встало з могил,
Виблискують спраглі шаблі,
Як під Корсунем і Конотопом;
Вершники в сідлах нові —
Від штолень, плугів, горнил,
Очі свої протри,
Глянь, очманіла Европо!

Скінчились походи чужі,
У своїх вирушати тепер,
Налягати на шприхи,
Лежати в болотних шанцях,
Приймати кулю у грудь
Не за москвина й германця,
А за землю свою,
За землю свою і герб.

Йдуть січневі сніги,
Орда надходить від Крут,
На плятформах гармати,
Над містом шрапнелів грюкіт,
Знов набої в руках,
Сиплеться скло на бруки —
По цей і по той бік Дніпра
За маршрутом маршрут.

Станція у степу,
За шибкою телеграфіст:
Тоненька стрічка в руці,
Свічка поблимує тьмаво,
Цокає апарат,
Паровозу далекий свист:
Ешелони ідуть на фронт
За тебе, Державо!

 


*****

 


Богдан Бора  

КРУТЯНЦІ

Широкими дорогами
Пішли юнаки.
— Вертайтеся здоровими! —
За ними батьки.

— Повернемось! Не згинемо!—
Вертався одвіт, —
Як ворога відкинемо,
На шлях цей глядіть!

З надіями, з музиками
Пішли юнаки.
В сліди їхні сльозинками
Спадали зірки.

Батьки скорбно молилися:
— Дай, Боже, снаги!
Шляхи їхні губилися,
Вкривали сніги.

Вдивлялися, кривавились
Зіниці дівчат:
— Дай, Господи, щоб вславились!
Вернулись назад!

Пожарами високими
Вкривалася даль.
Хрипіннями глибокими
Кричала печаль.

Батьки сиві журилися.
Чекали: прийдуть...
Дими з огнів курилися,
Лягали на путь.

А доленька-химерниця
Сміялась з імли...
Чи вернуться?
Не вернуться.
В майбутнє пішли.

 


*****

 


Михайло Дяченко  

КРУТИ

Їх — юних сміливців, лиш жменька була —
Із серцем зі сталі і духом з граніту.
О, велич летіла у вічність з їх лав
І чин їх навіки став юності міфом.

Мчав зойк слабодухів, за ними у путь:
— Куди вам? Ви ж діти!.. Загинете дармо...
— О, ні! Бо ще завтра за нами підуть
Мільйони! На славу ми змінимо ярма!

Чи стримати тих, в кого серце з вогня,
Хто душу завзяту до бою напняв,
Хто любить Отчизну глибоко, пречисто?

О, прийде, Вкраїно, Твій радісний день —
Поглянь же — мільйони до бою веде
Крізь бурі сердиті, жорстокі — їх Триста!

 


*****

 


Петро Кізко 

ЮНИМ

Нас ніхто не ласкав. Материнських не бачили рук ми.
Нам ніхто книжечок у торбини шкільні не вкладав.
Нам дивились у схудлі обличчя пожадливі круки,
Ми весняних не бачили обріїв, квітів і трав.

Нас пурга зимова колисала, хурделі і стужі,
Та вітри гострокрилі нам били в дитячі серця.
І усе ж ми були, о, які ми були тоді дужі,
Бо у Завтрашнє віру нещербну несли до кінця.

Не судилось батькам вашим світлу здобути звитягу,
Знову й знову негоди обличчя обпалюють нам.
Та ми йдем, далі йдем до верхів полум'яного змагу,
Щоб звідтіль принести справжню молодість, юні,
хоч вам!
(1961)

 


*****

 


Олекса Кобець 

НА КРУТИ

Надворі холодна, сувора зима,
І вчора сказали у школі:
«Під брами столиці їх сунеться тьма —
Душителів нашої волі...»

Удома дбайливо книжки поскладав:
«Вернусь — буде час для науки...»
І вперше в житті по-військовому взяв
Військову рушницю у руки.

У матері сліз не було на виду:
Дістала вовняну хустину
І ніжно закутала шию худу:
«Щоб не простудивсь, часом, сину...»

Як бруками рідного міста ступав
(Тричвертімільйонного міста!),
В загоні ні разу ніхто не спитав:
«Чому нас іде ТІЛЬКИ триста?»

А там, за Дніпром — рівнина-рівнина...
Та й снігу ж... ой, понамітало!
І суне зажерлива, мов сарана,
Ворожа московська навала...

Ні шанців, ні пригорбів для прикриття...
А їх же — по двадцять на брата!
Ой, дорого мусіли кожне життя,
Життя українське продати!..

Як леви боролись... Завзяття в серцях...
Чому ж їм набоїв забракло?!
«В багнети!» — і поле крутянське в снігах
Ворожою кров'ю набрякло.

Чорнів-червонів потолочений сніг,
День Славу писав Україні:
Боролись, аж поки останнім поліг
Юнак у вовняній хустині...

 


*****

 


Алла Коссовська-Давиденко  

КРУТЯНАМ

Принесім полум'яні троянди 
В пам'ять юних, гарячих серць, 
І розсипте сліз діяманти, 
Бо серця ці згасила смерть, 
Бо вони не жаліли юности 
І свого не щадили життя, 
Щоби правду свою, як зорю, нести 
На прапорах, багнетах, в серцях. 
І коли ми, в добробут залюблені, 
Раз на рік дружно сходимось тут, 
Значить це, що не зовсім загублене 
Почуття до героїв Крут. 
Значить це, що в серцях заспокоєних 
Все ще вогник пригаслий горить, 
І що може ще стати героєм 
Той, що в залі тепер сидить. 
Може цей, може той, може третій 
В час слушний піднесе знамено, 
І, настромлене на баґнеті, 
Затріпоче на вітрі воно. 
Може будуть це знову завзяті, 
Молоді, повні сил, юнаки, 
Що роздмухають слави багаття, 
Щоб воно не згасало віки. 
І, підвівши нас всіх за собою, 
Поведуть на звитяжний герць, 
В пам'ять юних крутянських героїв, 
Перемігших смертію смерть!
(1965)

 


*****

 


Ярема Купчинський 

КРУТИ

Коли змагалися ранені дні
З важким питанням: «Бути чи не бути»,
Тоді упали пристрасні вогні
На Крути...

Лише ряди хоробрих юнаків...
Лиш кріс в руках — у серцю жар любови.
«Ми зломимо проклін важких віків —
Окови!»

Із шумом впав грізний залізний град, 
Хитнулися борців прорідлі лави. 
«Ніхто із нас не вернеться назад! 
До слави!»

І втихло все... Лиш в білому снігу 
Посіяв хтось дивні, червоні квіти. 
І вихор знов почав у мертвому степу 
Шаліти...

Червоним квітом сплачена ціна 
За віщу відповідь питання: «Бути!»
Горить безсмертна зоряна луна 
Крізь Крути!
(1950)

 


*****

 


Михайло Лавренко  

КРУТИ

Учасник Крутянського бою
У думці — знову тліє — бій у Крутах...
О, неповторний часе золотий!..
Ми всі були зелені ще, як рута,
Але в душі палав огонь святий.

І хоч навколо вир вогню шалено
Стогнав, як грім, і жах смертельний ніс;
Ми не схилили сонячне знамено
І бій важкий не видавив нам сліз.

Ми перед світом свідчили потугу
І довели, ми — лицарські сини,
Хоч не змогли розбити люту хугу
Та ще раз вчули пахощі весни.

За ту невдачу, що зазнали Крути...
Ні, не дарма пече серця наш гнів,
За ті могили, навіть без хрестів,
Що стогін їх щоночі й досі чути.

Хай виє знов зима поривом лютим...
Та ми — дорогу знаєм до мети;
Лицарство Крут! О, нам вас не забути.
Ваш чуєм зов — невтомно далі йти!
(1978)

 


*****

 


Надія Лан

ГЕРОЯМ КРУТ

У Києві на цвинтарі
Попадали хрести.
Могили юних Лицарів
Не можна віднайти...

Бо матері, з журбою
У серці повмирали,
Що юнаків до бою
Під КРУТИ виряджали.

Та Україна з ними —
І шепче скорбна Мати:
Вам легше в лоні ріднім
В майбутнє проростати.
Сини мої кохані,
Квіти мої весняні!

Вас морозом лихим прибито,
На світанку життя убито,
Пуп'янком зі стебла зірвано,
Із ґрунту з корінцем вирвано,
В повноцвіт розцвісти не дано,
Рано в землю сиру покладено...
Але в книгу Буття вписано,
У піснях, як дитя заколисано!

Люлі-люлі. Діти кохані,
Люлі, квіти мої весняні!»

 


*****

 


Микола Лебединський 

КРУТИ

На Бахмач суне Гомель і Брянськ
І поник уже Глухів... Чернігів —
І шляхами до Київських Брам
Віє подих обиди й кормиги.

В Україну голодна Москва,
Йде з розбоєм, вогнем і мечами,
А за нею Китай, Жидова
Розтеклися товпою, ордами!

Підступають Березін, Єгоров,
І справляють гармати на Київ —
І від Харкова йде Муравйов
І лютує, казиться, і виє.

...Ще недавно Софійський Майдан
Серед прапорів ріс аж під небо —
А вже нині — не наш Ромодан...
І — нема вже полків на потребу!..

І палають Дніпра береги,
І здались уже Харків, Полтава —
Топчуть Землю Святу вороги,
Гине воля здобута і слава.

І у крові полощуть мечі,
Розлилася червона потопа —
І мордують людей тисячі...
Що їм Бог, і закон, і Європа!

Вони смерть лиш несуть і пожар
І неволю і люту руїну —
І не видно вже сонця з-за хмар...
І содома жере Україну!..

І ось триста юнацьких грудей
На московські повстало гармати —
Триста хлопців безвусих... дітей,
Забажало за край свій сконати!

Триста хлопців, як шовки, як цвіт,
Що на досвітку виріс у зарях —
Триста хлопців і кожний привіт
Свій шле у пожарах.

На червоно зогрівсь кулемет —
І вже далі набоїв немає, —
Але кожний лишає сонет
Україні на снігу кривавий!..

Триста хлопців безвусих — дітей,
Триста хлопців, соколів, рекрутів
Із піснями на грім батарей
В бій останній двигнулись на Крути!..

І з них кожний спинити бажа
Вал дев'ятий, що суне з півночі —
І вогні на їх лезах дрижать,
І від гніву палають їх очі!..

Тридцять тисяч московських штиків
Піднялося до їхніх грудей —
Україно, провадь юнаків!!!
Бо їх смерть — Твоя слава, трофей!!!

 


*****

 


Андрій Легіт

МІСЯЦЬ НАД УКРАЇНОЮ

Десь розсипалась зірка у травах
На полях України кривавих,
Як гарячих сердець поривання
У нерівних величних змаганнях.

Глянув сходячий місяць на Крути:
Все заснуло — нічого не чути,
Лиш шумлять придорожні осики
Про часи невмирущі великі.

Згодом вище піднявсь на Базаром —
Паленіє Полісся пожаром,
Та з вогню піднімаються й крови
На вампіра сини Щербакові.

Подивився з блакиті під Броди, —
Мак червоні голівки підводить,
І над сина могилкою мати
Марно другого жде із Карпатів.

Озирнувся востаннє над Сяном —
Все сповите червоним туманом...
І печально поплив на чужину
Привітати там третього сина.

*** 

Знайте, садисти неситі
Вбивці і душ торгаші
Кров’ю борців не загасити
Серця народі душі.
Кров та із Крут і Базару
Нам освятила мету,
Сили дев’ятого валу
Вас з України зметуть.

 


*****

 


Олекса Стефанович 

КРУТИ

В мороці неладу, в пітьмі підлот 
Ваші пісні молодечі, 
Льот ваш орлиний, нестримливий льот, 
Льот крізь вітри і хуртечі.

Що там, що вперше з рушницею ти, 
Що там, що тому п'ятнадцять, 
Так хороше вам на ворога йти, 
Співом гучним захлинаться...

Хай вам вітри вибігають на шлях, 
Просять вернутись, голосять... 
«Щоб наша доля...» — лунає в полях, 
«Щоб краще в світі жилося!»

Хай ще зловісніше тьмариться рань, 
Голови юні тим вище... 
Як на параду йдете ви на брань, 
В простори гроз, як на грище.

... Стрінулись. Казять ворожую злість 
Ваші розгукані стріли... 
Псами б на вас позривалися б з місць 
Тріскотні вкрай скоростріли!

Лавами — ворог... Ось кинувся він 
Котить на ваші окопи... 
О, вже не лежачи і не з колін 
Лити крицеві окропи,

Виросли враз ви, немов на наказ,— 
Стоячи б'єте у ката,
Тільки чому це тривога у вас? 
Чом заніміла гармата?

Чом це, що друга рушниця німа, 
Голосу бракло у зброї?
«Дайте набоїв!» «Набоївнема». 
В полі далеко набої.

Сталі не стало. Зостався хрусталь.
Як з хрусталем проти сталі? 
Люто співає ворожая сталь, 
Б'є — розриває хрусталі.

Сніже, таж в нього нема голови,— 
Нащо ж йому підголов'я?.. 
Як захлиналися співами ви, 
Так захлинулися кров'ю.

О, ви уміли за Неї лягти, 
Мужньо лягли і діточо, 
Вміли холодную млу пропекти 
Жаром багряних сорочок!

Ваша загуба за весну ясну, 
Ваші зарубані весни,— 
Громом в німоти байдужжя і сну 
Криком кривавим — воскресни!

Сходять нам ваші невгасні сонця, 
Дзвонять серця ваші вічні, 
Ваші квітневі, травневі серця, 
Квітні — посічені в січні.

У клекотінні — святі корогви, 
Клекоту повні — прапори... 
Ми під кипінням їх радо, як ви, 
В буряні рушим простори.

Радо на сурмний задуднимо зов, 
Ми по шляху грозовому, 
Тому крутому, що з Крутів пішов, 
Непереможному тому.

І коли кинем на ворога час 
Незагладимої скрути, 
Взнає він добре, про віщо для нас 
Крикнули кров'ю Крути.
(1938)

 

 

*******

 

 

Микола Луків  

КРУТИ

Ще юнаки, ще майже діти,
А навкруги і смерть, і кров.
"На порох стерти, перебити!" —
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити,
Та рано тішаться кати:
Коли стають до зброї діти,
Народ цей — не перемогти!

 

 

*******

 

 

Тичина Павло

ЗРАЗУ Ж ЗА СЕЛОМ

Зразу ж за селом —
всіх їх розстріляли,
всіх пороздягали,
з мертвих насміхали,
били їм чолом.

Випала ж зима! —
Що тепер всім воля,
врізали вам поля,
а голів нема.

Як зчорніла ніч —
За селом світило,
з співами ходило,
берегло, кадило
безневинну січ.
(1918)

 

 

*******

 


Павло Тичина 

ПАМ'ЯТІ ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих...

На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
(1918)

 

 

*******

 

 

Богдан Стельмах

КРУТИ


Над Крутами круки
під круками Крути,
зійшлося юнацтво
щоб волю здобути.
сніги зледенілі
і темінь іскриста
за Крутами в скруту
зійшлося їх триста,
білим снігом мело
чорним громом гуло
їх там триста як скло
їх там триста як скло
під круками Крути
над Крутами круки
заклякли на кольбах
зморожені руки
настелено в полі
кривавої вати
щоб їх молоденьких
переночувати.
білим снігом мело
чорним громом гуло
їх там триста як скло
їх там триста як скло
моя Україно
мій Киеве-княже
ця юнь безборонна
за тебе поляже.
щоб ми
їх посвяти
не смівши забути
своїм воскресінням
помстились за Крути...
(2004)

 

 

********

 

 

Олексій Шевченко 

КРУТЯНЦІ

Морозне повітря дрижало
Від згуків потужних гармат,
А Ви залягли в окопах
Без куль, без шинель, без гранат.

Лиш триста пішло Вас,
Щоб волю здобути,
Щоб вірність навіки
Батькам присягнути.

Пощо Вам шинелі, пощо кулемети,
Хіба ж Ви навчилися цього?
Ви ж мрійники юні у світі фантазій,
І що Вам, що січень січе...

Лиш Ви замінили
Перо на рушницю.
А Вам назустріч іде
Шість тисяч п'яниць.

Ваш голос лунає в широкому світі
В просторах небесних тремтінь,
В блакиті глибокій, над золотом нив
В серцях наших юних, уже без терпінь.

Ми йдемо за Вами
В простори чарівні,
Бо хочемо бути
Із Вами спільні!
(1953)

 

 

*******

 

 

Олекса Ющенко

МИНАЮЧИ СТАНЦІЮ КРУТИ

На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих...
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт!
Павло Тичина
«Пам'яті тридцяти», 1918
За Ніжином — станція Крути, —
Хвилинна зупинка, яку
Не можна ніяк поминути,
Мов долю жорстоку, тяжку.
В тій хвилі далеке сплива
І видиться постать юнача,
Доходять прощальні слова.

І кожного разу ще важча
Мандрівка моя стає,
Бо давня, смертельна праща
Вдивляється в серце моє.

І кожного разу в цій хвилі
Змовкають і пісня, і сміх.
«На Аскольдовій Могилі
Поховали їх».

Ховаються десь муравйови
Аж за останній состав...
Не тіні, а відблиски крові
І марево давніх заграв.

Чи всі душогуби і спрути
У пеклі вогненнім зійшлись? ...
Минаю засніжені Крути,
Де Волю вбивали колись...
(1992)

 

 

*******

 

 

Олесь Бабій

ПІД КРУТАМИ
 
Ще тільки вчора упали тюрми, 
Ще тільки вчора родилась воля. 
Нині на сполох сурмлять вже сурми:
— Орда йде дика з чужого поля! —

Ще тільки вчора — прапорів море, 
Подібно грали дзвони в Софії,
— А нині, нині — горе нам, горе!..
— Знов Боголюбський йде з Московії.

Знову з півночі градові тучі 
Впадуть на наші ниви народні; 
Сумує Київ, руїни ждучи:
— Спасуть хіба нас чуда Господні! —

Крамоли, чвари в краю цілому, 
По лютих війнах люд у знемозі; 
Гей, скиглить чайка в степу німому, 
Що гніздо звила ось при дорозі.

Зібралось триста юних, сміливих:
— Браття! Не купим волі сльозами! 
Не треба смутків, ні сліз журливих; 
Ходім, як Ігор, у бій з мечами! —

Аж у Чернігів котяться громи;
Гей, гримлять стріли мрачної днини,
Пада понісся, квіт України,
Та хто вбив тіло, духа не зломить!

Бились сполудня, бились до ночі, 
Аж тоді втихли у пітьмі бої, 
Як закрив воїн останній очі, 
Як упав убитий побіля зброї.

Всі ви спочили в темній могилі, 
Та нас в неволю не завернути, 
Бо і в нас були Термопіли, 
Бо впало триста, ген там, де Крути!
(1931)

 


*******

 


Дажбожич 

КРУТИ

Скипіло образою серце юнацьке —
І триста із кращих, найкращих пішло,
Згадавши за предків, за славу козацьку
Зогиджене місто і темне село...

Пішли і понесли у жертву державі —
Всю радість юнацтва, кохання та кров.
І сяєвом дивним в кривавій заграві
Ненависть зайнялась, заблисла любов!

Хай з півночі сунуть кацапськії валки,
Мов орди монголів, мов гунів стада,
Хай грозить їм привид далекої Калки,
Когорта завзяттям горить молода.

Назустріч шість тисяч нащадків Андрія,
Від жаху застигли лани біля Крут!
Бо триста, лиш триста (хоч світить їм мрія)
Завмерли у лаві залізній і... ждуть...

Бій бачив лиш Крутів будинок низенький.
Залякані села, німії поля...
Шість тисяч і — триста — страшні ті обценьки!
І жертву приняла козацька земля!..

Та прийде пора: знов заграють гармати.
Їх гомін могутній вітри понесуть...
В дні бою і слави, в дні помсти-відплати.
Порвем міліони легендою Крут!

 


******

 


Юрій Клен  

З ПОЕМИ "ПОПІЛ ІМПЕРІЙ"


Із Дарниці у Київ полонені
прийшли. їх стрінув шум дерев зелений.
Була їх горстка — двадцять два,
але, мов та жорства,
яку нам при дорозі не злічити,
зросло число; легендами повите,
із галицького виросло ядра.
Та йде лиха пора,
під Крутами лягла вже буйна молодь.
Немов течуть по снігу чорні смоли,
пливе, згуртована в людські стада,
нестримана орда,
іде, іде від Ніжина на Київ,
вже розповзлась патьоками помиїв.
Захоплено Поділ і "Арсенал",
лютує людський шал.
Та Січові Стрільці на оборону
стають, шикуються в стрункі колони,
то ж Коновалець їхній командир.
Кипить, клекоче вир...

 

 

*******

 

 

Степан Литвин 

КВІТИ У ПОЛІ, ТАМ, ДЕ КРУТИ

Крикнули кровію Крути.
Олекса Стефанович
На Ніжин люто рвалася орда.
Бушлати чорні...
Білий сніг пречистий...
А в Києві — лиш сотня молода
Січовиків — студенти й гімназисти.
Зірвавсь північно-східний вітер злий,
Їх молоде життя зламалось круто.
Нічні вагони хлопців повезли,
А на світанку їх зустріли Крути.
Були в них душі чисті, мов кришталь.
Жадали волі, іншої епохи...
Було їм дуже України жаль.
Себе ж не жаль. Якщо і жаль, то трохи...
Їх підняли зненацька уночі,
Їх і азів не вчили оборони.
На станції зосталися харчі
І — гірше горе — майже всі патрони.
"Багнетами рубаймо лід, брати!
Большевики підуть у наступ скоро..." —
"Сусіди не дадуть нас обійти!" —
їх сотник Гончаренко підбадьорив.
Гармати б'ють — своя одна й чужі.
Півсотні вражих станкачів татака...
І видно ледь: на плисківській межі
Широка розгортається атака...
Гармата стихла. Стогнуть гармаші
На теплій розпанаханій платформі...
Остерські навіть плачуть комиші
За хлопчиками з кровію на формі...
"Тримайтесь, хлопці!" — гук луна дзвінкий.
Гарячий сніг юначу кров вбирає...
Вмирають в білім полі юнаки...
Під Крутами Вкраїнонька вмирає...
Замовкли скоростріли...
Східні ж б'ють...
Ой не одна матуся заридає!
Ідуть захланність,
заздрість чорна,
лють,
А з двох боків кіннота налітає...
Рубатимуть червоні козаки
(Нас вчили споконвік братів рубати.)
Підводяться назустріч юнаки...
"Рубай!" — і сам руба ватаг чубатий,
Що перебитий ніс. Не Кривоніс —
Крива душа і зненависть кривава...
І вітер матюки матросів ніс...
А проти них котилось полем: "Слава!"
Рубали славу навпіл.
Тільки "Сла..."
Не впав ніхто із хлопців на коліна,
І чорна хвиля все живе знесла...
Лиш піна — з кров'ю, кінська і зміїна...
А як же правий фланг?
"Рубай хохлов!"
Уже безруких і сліпих вбивали...
Живих і мертвих гострий штик колов...
Виймали очі...
Серце виривали...
Таких, як скло, їх триста полягло,
А може, двісті. Двісті юних — мало?
А місто з "Арсеналом" бій вело.
Село забите, зморене дрімало...
На Київ хижо зирив Муравйов.
Бив бронепоїзд по жаркій оселі
На Паньківській.
Палив ізнов, ізнов!..
Чия то слава і чия любов,
Чия матуся в огненній постелі,
Можливо, і не кожен знав матрос.
Та підпанок те відав — Полупанов.
"Есть истребить гнездо! Какой вопрос?!
Пускай горит история гетьманов!"
Нехай, матроси, най і хай горить!..
Імперію рятуєте іржаву?
Історик буде все одно творить
І працю історичну, і державу.
Який туман на мене нависав!
А він прогнав,
Поміг серця стрясати
(Хай часть малу!)
Я правду написав,
Адже мені недовго вже писати...
Нащадку, може, й створиш свій Едем,
Але не стримуй співчуття гаряче.
Хіба ми знаєм, де навік впадем?
Хіба ми знаєм, хто і як оплаче?
...Їх поховали — три десятки трун —
Весною на Аскольдовій могилі... Ридали...
А пізніш під бренькіт струн
На рівнім танцювали хлопці милі
З дівчатами...
Не відали вони, чиї кістки, чия під ними слава!
Чи діждемося справжньої весни
У граді Кия, в граді Ярослава?
Ти, князю, мудрим був, та розділив
Поміж синами нашу Русь велику.
Немов для виї зашморг намилив,
Для виї русів... Нас лягло — без ліку...
Повів чужинців князь, праправнук твій,
Круті полки на вітчину печальну.
І град узяв, і знищив лиходій,
І кров киян стікала у Почайну...
Віками град розорений лежав...
Восплач із гроба, князю і Людино!
Нема Русі твоєї між держав,
Бо не зімкнулись браття воєдино...

Чи й досі ми — розбратані брати?
Є Україна Західна і Східна?
Чи не тому й знущалися кати?
Чи не тому й Вкраїна щедра — бідна?
Але творились нація й народ.
Свідоміші із нас жадали злуки...
Розбили мур недолі та незгод,
І Львів і Київ поєднали руки.
І Ростислава любим, й Василя
(Хоч рідне слово ще не всіх торкає!)...
І хлопцями удобрена земля
На доброго хазяїна чекає.
Ті хлопці нам давно простили все.
Ті хлопці стали вже давно квітками...
І ждуть квітки: "Що легіт принесе?"
А легіт — ген, за сімома вітрами!
Давно нам все простили юнаки,
Давно вже стали юнаки квітками...
Шепочуть: "Що несуть вітри? — квітки
Чи суша йде, чи вільга із хмарками?"
Герої нам простили все давно,
Герої стали вже давно квітками...
Питають: "Що несеш, гей, далино?"
Йдемо ми на Аскольдову з вінками,
Співаєм "Ще не вмерла..." й "Заповіт".
Сюди ж так рідко ходим...
Мо', й не треба...
Аби творили не кривавий світ,
Аби квіткам не закривали неба!

 


******

 

 

Вероніка Михалевич  

НА КРУТЯНСЬКОМУ ПОЛІ

У темряви ночі вітер питає, 
На чиїй могилі він ясень гойдає, 
Чия то могила одна серед поля, 
Кого поховала у землю недоля?

Чому, як я пісні співаю свої, 
Зітхання порушують співи мої; 
Хтось стогне і плаче, і ніби благає... 
А ясень, мов привид, щоночі зростає?

О, вітре, мій брате, давно то було; 
Із півночі військо криваве ішло, 
Ішло й руйнувало; стогнала Вкраїна — 
Сльозами та кров'ю залита Руїна. 
Дзвеніло й гриміло, — червоні кати 
Для вільного Сина кувала ґрати...

Мороз повив, мов павутинням, ранок,
Богдан на стриманім коні
Зустрів напружений світанок,
Немов палаючий в вогні:
В той День кипіла площа людом,
В той День Богдан, залитий світлом
Шлях на Москву їм показав.

Палкі серця жадали волі: 
Чекати — часу не було, 
Бо з півночі ланцюг неволі! 
Червоне військо їм несло.

Ой, не одна тоді мати сина виряджала, 
Не одна тоді небога Господа благала,
Щоб син її переможцем вернувся до Хати, 
Щоб Бог поміг червоного ворога здолати. 
Зібралися студенти, навіть діти йшли! 
Були й напіводягнені між ними... 
Ті перші лицарі були Занадто певними й рвучкими.

Послухай вітре, — їх мало було, 
Війська ж ворожого безліч ішло. 
Ворог, мов хмарою, їх оточив, 
Кулями — наче косою косив...

Ніхто не бачив сліз, ніхто не чув благання — 
Без зойків падали скривавлені тіла. — 
В день їх святого умирання Надія зіркою зійшла. 
І освітила зірка ясна кривавий шлях, 
Тіла порубаних дітей — чиїсь зомліли руки 
Прапор тримали на грудях... 
Скривавлений Прапор Відродження і Муки.

До півночі хуртовина по степу гуляла, 
Метелиця степи рідні снігом укривала. 
Все укрила; та забула горе людське вкрити. 
Не схотіла, видно, й вона сльози людські пити...
Не схотіла... хіба ж можна лихо те сховати, 
Хіба можна нашим людям його забути?!

Хіба можна? — Хуртовина по степу гуляла, 
Синів вірних, немов ненька, — снігом укривала. 
А з півночі серед степу ніби щось чорніло, 
Як той привид, котрий ніщо чіпати не сміло, 
Як той привид, оцей ясень виріс на могилі, 
Монументом, погрозою на крицевій силі.

О, брате рідний, хто може забути 
Непереможні криваві Крути?
Цей шлях, усіяний Тілами, 
Ніхто не сміє забувати, 
Цей шлях змагання з ворогами 
Ніщо не може заховати!

О, вітре, мій брате — то стогнуть вони,
Ті зойки й благання несуться з труни. 
Не ясень чорніє ото на могилі — 
То Помста зростає в нездоланій силі!
Зростає велика, ще більша зросте, 
Аж поки до людського серця дійде... 
Дивися: он бачиш, обрій запалав — 
То кат проти ката рушницю підняв. 
Підняв, бо немає вже чим поділитись, 
А кров'ю людською не можна упитись...

Замовкло навколо, в сутінках блідих, 
Немов вартовий на могилі чорнів 
Міцний та високий: здавалось, в похмурих 
Він хмарах сховатись хотів...
(1933)

За матеріалами: http://kruty.org.ua/

 

     

 

Вірші, присвячені юнакам, що полягли в бою під Крутами, від Лесі Храпливої-Щур:

Леся Храплива-Щур. Вірші, присвячені Героям Крут

Вірші Лесі Храпливої-Щур, присвячені юнакам, що полягли в бою під КрутамиВірші Лесі Храпливої-Щур, присвячені юнакам, що полягли в бою під Крутами: "Крутянцям", "Крути", "Молитва".

 

 

 

Леся Храплива-Щур, вірші про січових стрільцівПоезії Лесі Храпливої-Щур: "Мій вірш", "Осінь йде", "Золоті листки", "Кріс", "Листопадові казки".

Останні коментарі до сторінки
«Вірші, присвячені Героям Крут»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар