ПАМ'ЯТІ ТРИДЦЯТИ
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
(1918)
*******
Богдан Стельмах
КРУТИ
Над Крутами круки
під круками Крути,
зійшлося юнацтво
щоб волю здобути.
сніги зледенілі
і темінь іскриста
за Крутами в скруту
зійшлося їх триста,
білим снігом мело
чорним громом гуло
їх там триста як скло
їх там триста як скло
під круками Крути
над Крутами круки
заклякли на кольбах
зморожені руки
настелено в полі
кривавої вати
щоб їх молоденьких
переночувати.
білим снігом мело
чорним громом гуло
їх там триста як скло
їх там триста як скло
моя Україно
мій Киеве-княже
ця юнь безборонна
за тебе поляже.
щоб ми
їх посвяти
не смівши забути
своїм воскресінням
помстились за Крути...
(2004)
********
Олексій Шевченко
КРУТЯНЦІ
Морозне повітря дрижало
Від згуків потужних гармат,
А Ви залягли в окопах
Без куль, без шинель, без гранат.
Лиш триста пішло Вас,
Щоб волю здобути,
Щоб вірність навіки
Батькам присягнути.
Пощо Вам шинелі, пощо кулемети,
Хіба ж Ви навчилися цього?
Ви ж мрійники юні у світі фантазій,
І що Вам, що січень січе...
Лиш Ви замінили
Перо на рушницю.
А Вам назустріч іде
Шість тисяч п'яниць.
Ваш голос лунає в широкому світі
В просторах небесних тремтінь,
В блакиті глибокій, над золотом нив
В серцях наших юних, уже без терпінь.
Ми йдемо за Вами
В простори чарівні,
Бо хочемо бути
Із Вами спільні!
(1953)
*******
Олекса Ющенко
МИНАЮЧИ СТАНЦІЮ КРУТИ
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих...
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт!
Павло Тичина
«Пам'яті тридцяти», 1918
За Ніжином — станція Крути, —
Хвилинна зупинка, яку
Не можна ніяк поминути,
Мов долю жорстоку, тяжку.
В тій хвилі далеке сплива
І видиться постать юнача,
Доходять прощальні слова.
І кожного разу ще важча
Мандрівка моя стає,
Бо давня, смертельна праща
Вдивляється в серце моє.
І кожного разу в цій хвилі
Змовкають і пісня, і сміх.
«На Аскольдовій Могилі
Поховали їх».
Ховаються десь муравйови
Аж за останній состав...
Не тіні, а відблиски крові
І марево давніх заграв.
Чи всі душогуби і спрути
У пеклі вогненнім зійшлись? ...
Минаю засніжені Крути,
Де Волю вбивали колись...
(1992)
*****
Олекса Кобець
НА КРУТИ
Надворі холодна, сувора зима,
І вчора сказали у школі:
«Під брами столиці їх сунеться тьма —
Душителів нашої волі...»
Удома дбайливо книжки поскладав:
«Вернусь — буде час для науки...»
І вперше в житті по-військовому взяв
Військову рушницю у руки.
У матері сліз не було на виду:
Дістала вовняну хустину
І ніжно закутала шию худу:
«Щоб не простудивсь, часом, сину...»
Як бруками рідного міста ступав
(Тричвертімільйонного міста!),
В загоні ні разу ніхто не спитав:
«Чому нас іде ТІЛЬКИ триста?»
А там, за Дніпром — рівнина-рівнина...
Та й снігу ж... ой, понамітало!
І суне зажерлива, мов сарана,
Ворожа московська навала...
Ні шанців, ні пригорбів для прикриття...
А їх же — по двадцять на брата!
Ой, дорого мусіли кожне життя,
Життя українське продати!..
Як леви боролись... Завзяття в серцях...
Чому ж їм набоїв забракло?!
«В багнети!» — і поле крутянське в снігах
Ворожою кров'ю набрякло.
Чорнів-червонів потолочений сніг,
День Славу писав Україні:
Боролись, аж поки останнім поліг
Юнак у вовняній хустині...
*****
Алла Коссовська-Давиденко
КРУТЯНАМ
Принесім полум'яні троянди
В пам'ять юних, гарячих серць,
І розсипте сліз діяманти,
Бо серця ці згасила смерть,
Бо вони не жаліли юности
І свого не щадили життя,
Щоби правду свою, як зорю, нести
На прапорах, багнетах, в серцях.
І коли ми, в добробут залюблені,
Раз на рік дружно сходимось тут,
Значить це, що не зовсім загублене
Почуття до героїв Крут.
Значить це, що в серцях заспокоєних
Все ще вогник пригаслий горить,
І що може ще стати героєм
Той, що в залі тепер сидить.
Може цей, може той, може третій
В час слушний піднесе знамено,
І, настромлене на баґнеті,
Затріпоче на вітрі воно.
Може будуть це знову завзяті,
Молоді, повні сил, юнаки,
Що роздмухають слави багаття,
Щоб воно не згасало віки.
І, підвівши нас всіх за собою,
Поведуть на звитяжний герць,
В пам'ять юних крутянських героїв,
Перемігших смертію смерть!
(1965)
*****
Ярема Купчинський
КРУТИ
Коли змагалися ранені дні
З важким питанням: «Бути чи не бути»,
Тоді упали пристрасні вогні
На Крути...
Лише ряди хоробрих юнаків...
Лиш кріс в руках — у серцю жар любови.
«Ми зломимо проклін важких віків —
Окови!»
Із шумом впав грізний залізний град,
Хитнулися борців прорідлі лави.
«Ніхто із нас не вернеться назад!
До слави!»
І втихло все... Лиш в білому снігу
Посіяв хтось дивні, червоні квіти.
І вихор знов почав у мертвому степу
Шаліти...
Червоним квітом сплачена ціна
За віщу відповідь питання: «Бути!»
Горить безсмертна зоряна луна
Крізь Крути!
(1950)
*****
Михайло Лавренко
КРУТИ
Учасник Крутянського бою
У думці — знову тліє — бій у Крутах...
О, неповторний часе золотий!..
Ми всі були зелені ще, як рута,
Але в душі палав огонь святий.
І хоч навколо вир вогню шалено
Стогнав, як грім, і жах смертельний ніс;
Ми не схилили сонячне знамено
І бій важкий не видавив нам сліз.
Ми перед світом свідчили потугу
І довели, ми — лицарські сини,
Хоч не змогли розбити люту хугу
Та ще раз вчули пахощі весни.
За ту невдачу, що зазнали Крути...
Ні, не дарма пече серця наш гнів,
За ті могили, навіть без хрестів,
Що стогін їх щоночі й досі чути.
Хай виє знов зима поривом лютим...
Та ми — дорогу знаєм до мети;
Лицарство Крут! О, нам вас не забути.
Ваш чуєм зов — невтомно далі йти!
(1978)
*****
Надія Лан
ГЕРОЯМ КРУТ
У Києві на цвинтарі
Попадали хрести.
Могили юних Лицарів
Не можна віднайти...
Бо матері, з журбою
У серці повмирали,
Що юнаків до бою
Під КРУТИ виряджали.
Та Україна з ними —
І шепче скорбна Мати:
Вам легше в лоні ріднім
В майбутнє проростати.
Сини мої кохані,
Квіти мої весняні!
Вас морозом лихим прибито,
На світанку життя убито,
Пуп'янком зі стебла зірвано,
Із ґрунту з корінцем вирвано,
В повноцвіт розцвісти не дано,
Рано в землю сиру покладено...
Але в книгу Буття вписано,
У піснях, як дитя заколисано!
Люлі-люлі. Діти кохані,
Люлі, квіти мої весняні!»
*****
Микола Лебединський
КРУТИ
На Бахмач суне Гомель і Брянськ
І поник уже Глухів... Чернігів —
І шляхами до Київських Брам
Віє подих обиди й кормиги.
В Україну голодна Москва,
Йде з розбоєм, вогнем і мечами,
А за нею Китай, Жидова
Розтеклися товпою, ордами!
Підступають Березін, Єгоров,
І справляють гармати на Київ —
І від Харкова йде Муравйов
І лютує, казиться, і виє.
...Ще недавно Софійський Майдан
Серед прапорів ріс аж під небо —
А вже нині — не наш Ромодан...
І — нема вже полків на потребу!..
І палають Дніпра береги,
І здались уже Харків, Полтава —
Топчуть Землю Святу вороги,
Гине воля здобута і слава.
І у крові полощуть мечі,
Розлилася червона потопа —
І мордують людей тисячі...
Що їм Бог, і закон, і Європа!
Вони смерть лиш несуть і пожар
І неволю і люту руїну —
І не видно вже сонця з-за хмар...
І содома жере Україну!..
І ось триста юнацьких грудей
На московські повстало гармати —
Триста хлопців безвусих... дітей,
Забажало за край свій сконати!
Триста хлопців, як шовки, як цвіт,
Що на досвітку виріс у зарях —
Триста хлопців і кожний привіт
Свій шле у пожарах.
На червоно зогрівсь кулемет —
І вже далі набоїв немає, —
Але кожний лишає сонет
Україні на снігу кривавий!..
Триста хлопців безвусих — дітей,
Триста хлопців, соколів, рекрутів
Із піснями на грім батарей
В бій останній двигнулись на Крути!..
І з них кожний спинити бажа
Вал дев'ятий, що суне з півночі —
І вогні на їх лезах дрижать,
І від гніву палають їх очі!..
Тридцять тисяч московських штиків
Піднялося до їхніх грудей —
Україно, провадь юнаків!!!
Бо їх смерть — Твоя слава, трофей!!!
*****
Андрій Легіт
МІСЯЦЬ НАД УКРАЇНОЮ
Десь розсипалась зірка у травах
На полях України кривавих,
Як гарячих сердець поривання
У нерівних величних змаганнях.
Глянув сходячий місяць на Крути:
Все заснуло — нічого не чути,
Лиш шумлять придорожні осики
Про часи невмирущі великі.
Згодом вище піднявсь на Базаром —
Паленіє Полісся пожаром,
Та з вогню піднімаються й крови
На вампіра сини Щербакові.
Подивився з блакиті під Броди, —
Мак червоні голівки підводить,
І над сина могилкою мати
Марно другого жде із Карпатів.
Озирнувся востаннє над Сяном —
Все сповите червоним туманом...
І печально поплив на чужину
Привітати там третього сина.
***
Знайте, садисти неситі
Вбивці і душ торгаші
Кров’ю борців не загасити
Серця народі душі.
Кров та із Крут і Базару
Нам освятила мету,
Сили дев’ятого валу
Вас з України зметуть.
*****
Олекса Стефанович
КРУТИ
В мороці неладу, в пітьмі підлот
Ваші пісні молодечі,
Льот ваш орлиний, нестримливий льот,
Льот крізь вітри і хуртечі.
Що там, що вперше з рушницею ти,
Що там, що тому п'ятнадцять,
Так хороше вам на ворога йти,
Співом гучним захлинаться...
Хай вам вітри вибігають на шлях,
Просять вернутись, голосять...
«Щоб наша доля...» — лунає в полях,
«Щоб краще в світі жилося!»
Хай ще зловісніше тьмариться рань,
Голови юні тим вище...
Як на параду йдете ви на брань,
В простори гроз, як на грище.
... Стрінулись. Казять ворожую злість
Ваші розгукані стріли...
Псами б на вас позривалися б з місць
Тріскотні вкрай скоростріли!
Лавами — ворог... Ось кинувся він
Котить на ваші окопи...
О, вже не лежачи і не з колін
Лити крицеві окропи,
Виросли враз ви, немов на наказ,—
Стоячи б'єте у ката,
Тільки чому це тривога у вас?
Чом заніміла гармата?
Чом це, що друга рушниця німа,
Голосу бракло у зброї?
«Дайте набоїв!» «Набоївнема».
В полі далеко набої.
Сталі не стало. Зостався хрусталь.
Як з хрусталем проти сталі?
Люто співає ворожая сталь,
Б'є — розриває хрусталі.
Сніже, таж в нього нема голови,—
Нащо ж йому підголов'я?..
Як захлиналися співами ви,
Так захлинулися кров'ю.
О, ви уміли за Неї лягти,
Мужньо лягли і діточо,
Вміли холодную млу пропекти
Жаром багряних сорочок!
Ваша загуба за весну ясну,
Ваші зарубані весни,—
Громом в німоти байдужжя і сну
Криком кривавим — воскресни!
Сходять нам ваші невгасні сонця,
Дзвонять серця ваші вічні,
Ваші квітневі, травневі серця,
Квітні — посічені в січні.
У клекотінні — святі корогви,
Клекоту повні — прапори...
Ми під кипінням їх радо, як ви,
В буряні рушим простори.
Радо на сурмний задуднимо зов,
Ми по шляху грозовому,
Тому крутому, що з Крутів пішов,
Непереможному тому.
І коли кинем на ворога час
Незагладимої скрути,
Взнає він добре, про віщо для нас
Крикнули кров'ю Крути.
(1938)
*******
Микола Луків
КРУТИ
Ще юнаки, ще майже діти,
А навкруги і смерть, і кров.
"На порох стерти, перебити!" —
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити,
Та рано тішаться кати:
Коли стають до зброї діти,
Народ цей — не перемогти!
********
Олесь Бабій
ПІД КРУТАМИ
Ще тільки вчора упали тюрми,
Ще тільки вчора родилась воля.
Нині на сполох сурмлять вже сурми:
— Орда йде дика з чужого поля! —
Ще тільки вчора — прапорів море,
Подібно грали дзвони в Софії,
— А нині, нині — горе нам, горе!..
— Знов Боголюбський йде з Московії.
Знову з півночі градові тучі
Впадуть на наші ниви народні;
Сумує Київ, руїни ждучи:
— Спасуть хіба нас чуда Господні! —
Крамоли, чвари в краю цілому,
По лютих війнах люд у знемозі;
Гей, скиглить чайка в степу німому,
Що гніздо звила ось при дорозі.
Зібралось триста юних, сміливих:
— Браття! Не купим волі сльозами!
Не треба смутків, ні сліз журливих;
Ходім, як Ігор, у бій з мечами! —
Аж у Чернігів котяться громи;
Гей, гримлять стріли мрачної днини,
Пада понісся, квіт України,
Та хто вбив тіло, духа не зломить!
Бились сполудня, бились до ночі,
Аж тоді втихли у пітьмі бої,
Як закрив воїн останній очі,
Як упав убитий побіля зброї.
Всі ви спочили в темній могилі,
Та нас в неволю не завернути,
Бо і в нас були Термопіли,
Бо впало триста, ген там, де Крути!
(1931)
*******
Дажбожич
КРУТИ
Скипіло образою серце юнацьке —
І триста із кращих, найкращих пішло,
Згадавши за предків, за славу козацьку
Зогиджене місто і темне село...
Пішли і понесли у жертву державі —
Всю радість юнацтва, кохання та кров.
І сяєвом дивним в кривавій заграві
Ненависть зайнялась, заблисла любов!
Хай з півночі сунуть кацапськії валки,
Мов орди монголів, мов гунів стада,
Хай грозить їм привид далекої Калки,
Когорта завзяттям горить молода.
Назустріч шість тисяч нащадків Андрія,
Від жаху застигли лани біля Крут!
Бо триста, лиш триста (хоч світить їм мрія)
Завмерли у лаві залізній і... ждуть...
Бій бачив лиш Крутів будинок низенький.
Залякані села, німії поля...
Шість тисяч і — триста — страшні ті обценьки!
І жертву приняла козацька земля!..
Та прийде пора: знов заграють гармати.
Їх гомін могутній вітри понесуть...
В дні бою і слави, в дні помсти-відплати.
Порвем міліони легендою Крут!
******
Юрій Клен
З ПОЕМИ "ПОПІЛ ІМПЕРІЙ"
Із Дарниці у Київ полонені
прийшли. їх стрінув шум дерев зелений.
Була їх горстка — двадцять два,
але, мов та жорства,
яку нам при дорозі не злічити,
зросло число; легендами повите,
із галицького виросло ядра.
Та йде лиха пора,
під Крутами лягла вже буйна молодь.
Немов течуть по снігу чорні смоли,
пливе, згуртована в людські стада,
нестримана орда,
іде, іде від Ніжина на Київ,
вже розповзлась патьоками помиїв.
Захоплено Поділ і "Арсенал",
лютує людський шал.
Та Січові Стрільці на оборону
стають, шикуються в стрункі колони,
то ж Коновалець їхній командир.
Кипить, клекоче вир...
*******
Степан Литвин
КВІТИ У ПОЛІ, ТАМ, ДЕ КРУТИ
Крикнули кровію Крути.
Олекса Стефанович
На Ніжин люто рвалася орда.
Бушлати чорні...
Білий сніг пречистий...
А в Києві — лиш сотня молода
Січовиків — студенти й гімназисти.
Зірвавсь північно-східний вітер злий,
Їх молоде життя зламалось круто.
Нічні вагони хлопців повезли,
А на світанку їх зустріли Крути.
Були в них душі чисті, мов кришталь.
Жадали волі, іншої епохи...
Було їм дуже України жаль.
Себе ж не жаль. Якщо і жаль, то трохи...
Їх підняли зненацька уночі,
Їх і азів не вчили оборони.
На станції зосталися харчі
І — гірше горе — майже всі патрони.
"Багнетами рубаймо лід, брати!
Большевики підуть у наступ скоро..." —
"Сусіди не дадуть нас обійти!" —
їх сотник Гончаренко підбадьорив.
Гармати б'ють — своя одна й чужі.
Півсотні вражих станкачів татака...
І видно ледь: на плисківській межі
Широка розгортається атака...
Гармата стихла. Стогнуть гармаші
На теплій розпанаханій платформі...
Остерські навіть плачуть комиші
За хлопчиками з кровію на формі...
"Тримайтесь, хлопці!" — гук луна дзвінкий.
Гарячий сніг юначу кров вбирає...
Вмирають в білім полі юнаки...
Під Крутами Вкраїнонька вмирає...
Замовкли скоростріли...
Східні ж б'ють...
Ой не одна матуся заридає!
Ідуть захланність,
заздрість чорна,
лють,
А з двох боків кіннота налітає...
Рубатимуть червоні козаки
(Нас вчили споконвік братів рубати.)
Підводяться назустріч юнаки...
"Рубай!" — і сам руба ватаг чубатий,
Що перебитий ніс. Не Кривоніс —
Крива душа і зненависть кривава...
І вітер матюки матросів ніс...
А проти них котилось полем: "Слава!"
Рубали славу навпіл.
Тільки "Сла..."
Не впав ніхто із хлопців на коліна,
І чорна хвиля все живе знесла...
Лиш піна — з кров'ю, кінська і зміїна...
А як же правий фланг?
"Рубай хохлов!"
Уже безруких і сліпих вбивали...
Живих і мертвих гострий штик колов...
Виймали очі...
Серце виривали...
Таких, як скло, їх триста полягло,
А може, двісті. Двісті юних — мало?
А місто з "Арсеналом" бій вело.
Село забите, зморене дрімало...
На Київ хижо зирив Муравйов.
Бив бронепоїзд по жаркій оселі
На Паньківській.
Палив ізнов, ізнов!..
Чия то слава і чия любов,
Чия матуся в огненній постелі,
Можливо, і не кожен знав матрос.
Та підпанок те відав — Полупанов.
"Есть истребить гнездо! Какой вопрос?!
Пускай горит история гетьманов!"
Нехай, матроси, най і хай горить!..
Імперію рятуєте іржаву?
Історик буде все одно творить
І працю історичну, і державу.
Який туман на мене нависав!
А він прогнав,
Поміг серця стрясати
(Хай часть малу!)
Я правду написав,
Адже мені недовго вже писати...
Нащадку, може, й створиш свій Едем,
Але не стримуй співчуття гаряче.
Хіба ми знаєм, де навік впадем?
Хіба ми знаєм, хто і як оплаче?
...Їх поховали — три десятки трун —
Весною на Аскольдовій могилі... Ридали...
А пізніш під бренькіт струн
На рівнім танцювали хлопці милі
З дівчатами...
Не відали вони, чиї кістки, чия під ними слава!
Чи діждемося справжньої весни
У граді Кия, в граді Ярослава?
Ти, князю, мудрим був, та розділив
Поміж синами нашу Русь велику.
Немов для виї зашморг намилив,
Для виї русів... Нас лягло — без ліку...
Повів чужинців князь, праправнук твій,
Круті полки на вітчину печальну.
І град узяв, і знищив лиходій,
І кров киян стікала у Почайну...
Віками град розорений лежав...
Восплач із гроба, князю і Людино!
Нема Русі твоєї між держав,
Бо не зімкнулись браття воєдино...
Чи й досі ми — розбратані брати?
Є Україна Західна і Східна?
Чи не тому й знущалися кати?
Чи не тому й Вкраїна щедра — бідна?
Але творились нація й народ.
Свідоміші із нас жадали злуки...
Розбили мур недолі та незгод,
І Львів і Київ поєднали руки.
І Ростислава любим, й Василя
(Хоч рідне слово ще не всіх торкає!)...
І хлопцями удобрена земля
На доброго хазяїна чекає.
Ті хлопці нам давно простили все.
Ті хлопці стали вже давно квітками...
І ждуть квітки: "Що легіт принесе?"
А легіт — ген, за сімома вітрами!
Давно нам все простили юнаки,
Давно вже стали юнаки квітками...
Шепочуть: "Що несуть вітри? — квітки
Чи суша йде, чи вільга із хмарками?"
Герої нам простили все давно,
Герої стали вже давно квітками...
Питають: "Що несеш, гей, далино?"
Йдемо ми на Аскольдову з вінками,
Співаєм "Ще не вмерла..." й "Заповіт".
Сюди ж так рідко ходим...
Мо', й не треба...
Аби творили не кривавий світ,
Аби квіткам не закривали неба!
******
Вероніка Михалевич
НА КРУТЯНСЬКОМУ ПОЛІ
У темряви ночі вітер питає,
На чиїй могилі він ясень гойдає,
Чия то могила одна серед поля,
Кого поховала у землю недоля?
Чому, як я пісні співаю свої,
Зітхання порушують співи мої;
Хтось стогне і плаче, і ніби благає...
А ясень, мов привид, щоночі зростає?
О, вітре, мій брате, давно то було;
Із півночі військо криваве ішло,
Ішло й руйнувало; стогнала Вкраїна —
Сльозами та кров'ю залита Руїна.
Дзвеніло й гриміло, — червоні кати
Для вільного Сина кувала ґрати...
Мороз повив, мов павутинням, ранок,
Богдан на стриманім коні
Зустрів напружений світанок,
Немов палаючий в вогні:
В той День кипіла площа людом,
В той День Богдан, залитий світлом
Шлях на Москву їм показав.
Палкі серця жадали волі:
Чекати — часу не було,
Бо з півночі ланцюг неволі!
Червоне військо їм несло.
Ой, не одна тоді мати сина виряджала,
Не одна тоді небога Господа благала,
Щоб син її переможцем вернувся до Хати,
Щоб Бог поміг червоного ворога здолати.
Зібралися студенти, навіть діти йшли!
Були й напіводягнені між ними...
Ті перші лицарі були Занадто певними й рвучкими.
Послухай вітре, — їх мало було,
Війська ж ворожого безліч ішло.
Ворог, мов хмарою, їх оточив,
Кулями — наче косою косив...
Ніхто не бачив сліз, ніхто не чув благання —
Без зойків падали скривавлені тіла. —
В день їх святого умирання Надія зіркою зійшла.
І освітила зірка ясна кривавий шлях,
Тіла порубаних дітей — чиїсь зомліли руки
Прапор тримали на грудях...
Скривавлений Прапор Відродження і Муки.
До півночі хуртовина по степу гуляла,
Метелиця степи рідні снігом укривала.
Все укрила; та забула горе людське вкрити.
Не схотіла, видно, й вона сльози людські пити...
Не схотіла... хіба ж можна лихо те сховати,
Хіба можна нашим людям його забути?!
Хіба можна? — Хуртовина по степу гуляла,
Синів вірних, немов ненька, — снігом укривала.
А з півночі серед степу ніби щось чорніло,
Як той привид, котрий ніщо чіпати не сміло,
Як той привид, оцей ясень виріс на могилі,
Монументом, погрозою на крицевій силі.
О, брате рідний, хто може забути
Непереможні криваві Крути?
Цей шлях, усіяний Тілами,
Ніхто не сміє забувати,
Цей шлях змагання з ворогами
Ніщо не може заховати!
О, вітре, мій брате — то стогнуть вони,
Ті зойки й благання несуться з труни.
Не ясень чорніє ото на могилі —
То Помста зростає в нездоланій силі!
Зростає велика, ще більша зросте,
Аж поки до людського серця дійде...
Дивися: он бачиш, обрій запалав —
То кат проти ката рушницю підняв.
Підняв, бо немає вже чим поділитись,
А кров'ю людською не можна упитись...
Замовкло навколо, в сутінках блідих,
Немов вартовий на могилі чорнів
Міцний та високий: здавалось, в похмурих
Він хмарах сховатись хотів...
(1933)
За матеріалами: http://kruty.org.ua/
* * *
Галина Потопляк
КРУТИ
Доброго ранку, Крути.
Земле моя спочивай.
В час революцій і смути
хлопці полинули в рай.
Юні серця перестали
стукати, жити, цвісти.
В небо вони відлітали,
у недосяжні світи.
Пам'ять про них і донині.
Сум і скорбота в очах.
І прапори жовто-сині
на обгорілих житах.
Через століття лунає
Голос і Правда Землі.
Знову хлопчина вмирає.
Знову регочуть в кремлі...
Спіть мої сестри і браття.
Пухом Вам рідна земля.
Схід весь обірваний в шмаття,
стогін лунає здаля.
Ваші священні могили
нас зобов'язують жить.
Рвати кайдани, і жили,
землю під хліб скородить.
Пам'ять про Крути не згине.
Хлопчики, Вам по сто літ.
Лине долиною, лине
білий калиновий цвіт.
Джерело: https://www.facebook.com/
*******
Дмитро Куренівець
СТАНЦІЯ КРУТИ
Обов’язком, Вітчизною, Добою
блюзнірили невдахи-владарі,
юнацтво надсилаючи до бою –
у полум’я багрової зорі,
на поле смерти, де запросять в гості
нерівна боротьба і лютий розстріл,
де на весняні їх пісні та сміх
січневий і довічний ляже сніг.
У вирвах – рваних ранах того поля,
у шанцях, мов у лініях руки,
читалася країни чорна доля,
пекельні дні і прокляті роки;
плакатні фарси та життєві драми,
надії поруйновані і храми,
коли князі терору принесуть
війну, і голод, і неправий суд.
А поки – бій. Розв’язка. І світанок.
На юних лицях сніг, неначе гіпс.
І вже не тане сніг на них, не тане,
фіксує неповторність їхніх рис...
А на столицю марширують зайди,
і сонце України скоро зайде,
і вкажуть поїздам новий маршрут:
на Соловки і Колиму – від Крут.
За матеріалами: http://maysterni.com/
**********
Йосип Струцюк
КРУТЯНСЬКИЙ МОТИВ
Штик чужинський, крик ординський,
сніг на бруствері горить.
Тут зійшлися українські
і московські прапори.
Молода завзята сила
у студентськім курені
на весь світ проголосила
волі — так, неволі — ні.
Забарилась наша доля
аж на цілих триста літ.
Ляжуть хлопці під ордою
на розтерзаній землі.
Відшумлять між сосон війни,
шанці занесе піском.
Прийме хлопців у обійми
легендарний князь Аскольд.
Скільки їх зима поклала —
не змовчить невинна кров.
Розшукає хлопців слава
у могилі над Дніпром.
(1991)
* * *
Інелла Огнєва
ГЕРОЇ КРУТ
Їх було триста... Юні й сміливі...
Смерть не встигала збирати тіла...
Зрошена кров'ю трава на тій ниві,
Де та жалива розправа була...
Навіть дерева із жаху сивіли,
Небо ридало за юним життям...
Мов ту траву, їх безжально косили...
Та не здавалися більшовикам...
Юні роками та старці душею,
Вчора ще діти, сьогодні - стрільці...
Кров'ю писали страшну епопею...
Не відступили, хоч знали - мерці...
Страху не мали?! Чи їм не хотілось,
Ще на цім світі хоч трохи пожить?!
Зовсім ще діти, їм смерть і не снилась...
Та не змогли у той день відступить...
В серці тремтіла любов до Вкраїни,
Саме за неї віддали життя...
За її волю, за гідність, за зміни
Серце юнацьке втрачало биття...
А двадцять вісім, яких катували...
Нелюди люті, безжальні кати...
А вони гімн перед смертю співали...
Зовсім безсилі студенти-брати...
Мати чекала у день той на сина,
Сиве волосся і погляд німий...
Вже не побачіть їй рідну дитину,
Вже не вернеться синочок живий...
Юні і світлі в небо летіли,
Кров'ю омивши гріхи ворогів...
Щось наостанок сказати хотіли...
Та не лишилось від болю вже слів...
Бог їх до себе забрав з цього світу
В край де немає війни і смертей...
Щоб сивину з їх волосся омити
Ту, що дістали вони від людей...
Звірі-не люди... Страшно згадати...
Боже, дай розум ніколи в житті
Не повторити криваву ту дату,
Змити той гріх у своїм каятті!
Вірю,їх жертва була не даремна...
Крути-то кров, що у нас на руках...
Що не дає нам забути, як темно
Може зробитись у людських серцях...
Боже,хай стане нам розуму й сили
В пам'ять загиблих за віру дітей
Війни облишить і свічкою миру
Любов запалити у душах людей!
Джерело: https://www.instagram.com/
Історія людства – багато в чому історія кривавих баталій. Переділ державних кордонів, бучні королівські шлюби та найбільші зради часто прописані в ній не людською мовою, а бряжчанням зброї: від найдавніших стріл та гаківниць до найсучасніших «Градів» та «Буків». Військова історія найчастіше ділить учасників битв на переможців і переможених – така, здавалося б, проста й безхитрісна діалектика: комусь – лавровий вінок, а комусь – вороння. Проте вінок далеко не завжди означає звитягу, а чорний ворон – неславу й забуття. Хід битви вирішується безпосередньо на полі, а от історична оцінка – справа набагато складніша. Тут уже право голосу мають і совість, і честь, і пам’ять – фактори вже не так військові, не так історичні, як суто цивілізаційні, суто людські. Ось чому 300 спартанців царя Леоніда овіяні світовою славою. Ось чому подвиг кількасот «крутян» досі надихає українців.
Вітаємо, пане(-і) Морозенко! Дякуємо дуже за нового вірша! Вже додали до цієї добірки! З повагою!
Синочку, соколяточко, вернись!
- Синочку, соколяточко, вернись!
Це не твоя війна кривава.
Ти зрозумій, ти ж добре роздивись...
- Не можу, мамо, у біді держава.
-Яка держава, сину, схаменись,
Вони торгуються. На вас чека розправа.
Вже той тризуб додолу похиливсь.
-Не плачте, мамо, у вогні держава.
Червоні зорі в небі загорялись.
Орда вершила свою чорну справу.
Під Крутами на світ благословлялась
утерши сльози, молода держава.
Ви, хлопчики, книжок не дочитали,
не дописали ще листів коханим.
Як вас орда багнетами вбивала -
сховався місяць, і ридали хмари.
Знову зима, зажура і завія,
сусіду знову мало крові і землі
На Схід, в огненну веремію
пішли сини, розтанули в імлі
Знов перемовини, торги і компроміси.
Гібридні люди і гібридні війни,
і страшно подивитись за куліси
цього театру, де брехня потрійна
Та все ж на цьому віри попелищі
свічею, колядою, молитвами
ми возрождаємось, як фенікс віщий
бо з нами правда, вої світла - з нами
Пані Олено, вітаємо щиро!!! Це Ваш вірш? Він дуже щирий, дякуємо. Просимо підтвердити авторство, щоб ми могли його опублікувати. З повагою!!!
Йосип СТРУЦЮК, волинський поет
КРУТЯНСЬКИЙ МОТИВ
Штик чужинський, крик ординський,
сніг на бруствері горить.
Тут зійшлися українські
і московські прапори.
Молода завзята сила
у студентськім курені
на весь світ проголосила
волі — так, неволі — ні.
Забарилась наша доля
аж на цілих триста літ.
Ляжуть хлопці під ордою
на розтерзаній землі.
Відшумлять між сосон війни,
шанці занесе піском.
Прийме хлопців у обійми
легендарний князь Аскольд.
Скільки їх зима поклала -
не змовчить невинна кров.
Розшукає хлопців слава
у могилі над Дніпром.
1991
Шановна пані Світлано! Дякуємо за надісланий вірш Йосипа Струцюка! Його вже додано до нашої добірки. Маємо велике прохання до Вас написати, у якій книзі цей вірш опубліковано (назва, видавництво, рік). Дякуємо!