Більше...

Остап Вишня. "Як варити і їсти суп із дикої качки" - оповідання зі збірки "Мисливські усмішки"


Остап Вишня. Як варити і їсти суп із дикої качки. Оповідання зі збірки Мисливські усмішки.

 

Остап Вишня

ЯК ВАРИТИ І ЇСТИ СУП ІЗ ДИКОЇ КАЧКИ

 
М. Т. Рильському

 

Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на під-ставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах по річках колисково-смарагдової нашої  Батьківщини ...
...Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса.
Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої, і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...
їдете ви компанією, тобто колективом, так — чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці...
У вагоні (чи на машині) зразу ж ви почуєте:
—    Е, чорт! Стопку забув! Ви взяли?
—    Взяв!
—    Ну, як будемо вкупі, позичите! А залишусь сам,— доведеться з «горлушка»!
«Горлушком», за мисливською термінологією, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах має назву «право руля».
Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать... Це ввечері... 
А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись.
Звуться ці часи у мисливців «зорьками» — вечірньою і ранковою...
В ці часи ви чуєте і над собою, і перед собою, і за собою, і праворуч, і ліворуч шум — свист качиних крил.
Ви і сюди — бах! і туди — бах! і отуди — бах!
Ах, незабутні хвилини!
На вечірню зорьку ви спізнились. Це обов’язково... Запізнення на вечірню зорьку — це мисливський закон. Виходячи ще з дому,— та що там виходячи! — ви ще напередодні знаєте, що на вечірню зорьку ви обов’язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на полювання, ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, і в час од’їзду ви вибігаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих «куди?» — кидаєте: «Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись»,— і галопом далі...
Словом, спізнились... До озера ви підходите вже тоді, коли качки «повиключали мотори», почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать...
Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копиці пахучого-пахучого сіна... Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь... Ви розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитесь на чорно-синє, глибоке зоряне небо і відпочиваєте... А відпочиваючи, думаєте.
Ну, думайте собі на здоров’я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися...
—    Ну що ж, товариші, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушниці й по місцях. Де ж це... стопка? Прохав же покласти!
—    Що, нема?
—    Нема!
—    А я взяв! Я поклав собі за правило: приїжджаю до¬дому, а її в рюкзаці прив’язую, щоб не забути. По-моєму, не так нервуєшся, як рушницю забудеш!
—    Доведеться й собі прив’язувати! А сьогодні, прошу вас, позичте вашої... Капризна це, я вам скажу, штука, як з «горлушка»... Повітря чисте, на широке диханіє візьмеш, а воно темно, не встигнеш і зітхнути, як уже «горлушко» біля «донушка».
Тут і починається найцікавіший момент качачого полювання.
Це коли старі, досвідчені ваші товариші по полюванню починають розповідати різні надзвичайні випадки з мисливського життя.
Спільна для всіх мисливських оповідань риса — це те, що всі вони — факти, що все це насправді було, що «розкажу, то не повірите, але це — факт!»
...Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань...
І вільно дихається, і легко дихається...
Поволеньки голос оповідача тихшає, потім якось переривається і зовсім затихає...
Сусіда якось тяжко зітхає...
—    Про що думаєте, Іване Івановичу?
—    Про Америку! Яка все-таки техніка.
—    А що таке?
—    Кажуть, двоствольну стопку видумали!
І тихо...
Поснули...
«Раннім-рано та ранесенько», ще ледь-ледь починає сіріти, штовх вас у бік:
—    Вставайте! Вставайте! Час уже!
—    Г-г-г! М-м-м!
—    Вставайте!
—    М-м-м!
—    Б-б-бах!
З криком: «Бомбьожка!» — ви зриваєтесь і мчите.
—    Тю на вас! То я в крижня гахнув!
—    І промазав!
—    Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!
Почалася ранкова зорька...
Тут уже все залежить від вашого уміння, від майстерства і практики...
Качка, як відомо, птах... Вона — літає...
Як її стріляти?
Дуже просто: цільтесь обов’язково в око. І бахкайте.
Бах! — і в торбу. Бах! — і в торбу.
А коли не повезе, тобто, коли бах-бах! — і повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в якогось із мисливців кілька качок, киньте:
—    Карбованців, мабуть, по надцять тепер штука...
Бо однаково, коли приїдете додому, члени вашого посемейства спитають вас:
—    Дорогі, мабуть, тепер качки?
Ви на це не звертайте уваги й беріться зразу ж готувати янтаревий суп із дикої качки...
Найперше й найголовніше — обскубти качку.
Робити це краще в себе в кабінеті. Щоб не заважало вам уже вискубане пір’я, одчиніть вікна й двері, щоб вітерець був: ви скубнули, вітерець підхопить, і пір’я вам не заважає... І качка обскубана, і кабінет — перина...
Обскубли, тоді вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:
—    Уже обскуб! Мамо, зваріть супу!
Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:
—    Та це ж курка, а не качка! — ви авторитетно заявіть:
—    Це — качка. Тепер усі такі качки пішли. Яровизовані...
—    А чому в неї горло перерізане?
—    Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати. Летіла, побачила, що націляюсь, виходу не було, взяла й... зарізалась... Що ж тут дивного?! Варіть уже, прошу вас!
Залишається, отже, останнє: їсти суп.
Як його їсти?
Ложкою!
Попоївши, лягайте на канапу й читайте «Записки охотника» І. С. Тургенєва.
Прекрасна книжка!

За матеріалами: Остап Вишня. Твори в чотирьох томах. Том 3. Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1988, стор. 211 - 214.

 

 

Більше творів Остапа Вишні на нашому сайті:

Остап Вишня, видатний український майстер сатири та гумору
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) — видатний український письменник, широко знаний у нашій країні та за рубежем, — увійшов в літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору. Митець самобутній і неповторний, він формувався й зростав на грунті народного життя. Він — письменник поетичної вдачі, глибокий лірик, щиро залюблений у красу народного життя, народної мови, в неповторне духовне обличчя людей праці, в щедротну красу природи. 

Останні коментарі до сторінки
«Остап Вишня. "Як варити і їсти суп із дикої качки" - оповідання зі збірки "Мисливські усмішки" »:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті