Статті для дітей та батьків

"І мати молода, і сонце юне,
І в неї на колінах немовля.
В прозорому повітрі, наче струни, 
Гудіння оксамитного джмеля..."

(Леонід Кисельов)

"Земля така гаряча,
Така руда земля. 
Маленький хлопчик плаче: 
Не бийте журавля!.."

(Леонід Кисельов)

"Так, вона залізна, наше слово — криця 
Гучнодзвонна мідь.
Над життя і згубу у космічнім віці 
Вічністю бринить..."

(Леонід Кисельов)

"Мій щур такий любесенький, 
Любесенький, дурнесенький, 
Співає у норі..."

(Леонід Кисельов)

"Шкода Москви. Вже наче відійшов 
Від сподівань і пристрастей Арбату 
І паху бурштинової ґербати 
У мареві тих марень, тих розмов...."

(​Леонід Кисельов)

"Стати б хоч на менти лічені 
Характерником мені — 
Подарую кожній дівчині 
Лицаря на коні..."

(​Леонід Кисельов)

"Він був як полум'я. Його рядки — 
Дзвінкі і небезпечні, наче криця, 
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки..."

(Леонід Кисельов)

"Доки буде жити Україна 
В теплім хлібі, в барвних снах дітей 
Йтиме білим полем Катерина 
З немовлям, притнутим до грудей..."

(Леонід Кисельов)

Доля українського поета Леоніда Кисельова трагічна, як трагічні долі багатьох інших великих поетів. Лауреат премії імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини» (посмертно, 1992 р.), член Спілки письменників України (посмертно, 1990 р.) Леонід Кисельов народився 21 вересня 1946 року у письменницькій родині. А помер він від лейкемії (рак крові) у 22 роки - 19 жовтня 1968-го. Леонід Кисельов писав вірші лише протягом 11 років — з 11-ти до 22-х. Починав як російський поет, і його поезії увійшли до антології російської поезії. А останні два роки життя писав вірші українською мовою. И вони увійшли до антології поезії української...

Дитячі вірші-верлібри від Василя Голобородька: "На косовиці", "Замовляння дощика", "Солодкі деревця", "Соловейків теремок", "Пташина сіянка", "Зелена колиска", "Метеликове читання", "Відлуння", "На узліссі". 

 

Вірші-верлібри Василя Голобородька для дітей: "Хлопчик, який стоїть серед літа", "Імена дівчаток і хлопчиків", "Дощ", "З дитинства: дощ", "Хлопчик малює літо", "Грушка", "Дві яблуньки", "Піч", "Зустріч у лісі", "Лис".

"Кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо..."
(Василь Голобородько)

"Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку..."
(Василь Голобородько)

"Ще вчора я нізащо б не погодився на твій від'їзд, 
ти ж знаєш як боляче мені було б дивитися 
на автобус, що від'їжджає, 
автобус, засклений поглядом моїх очей..."

(Василь Голобородько)

"​Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як
зелений птах..."

(Василь Голобородько)

"Лелеко, біла лелеко,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто мостить своє гніздо на хаті,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто літає далеко,
та, хто літає далеко по жабенят для лелеченят..."
(Василь Голобородько)

"Жив один лис, який умів писати
і він писав у шкільному зошиті про осінь

носив під пахвою зошит 
і олівець за вухом і сідав на пні

коли бачив, що ще один лист упав 
або бачив гніздо птахів..."

(Василь Голобородько)

"Вони довго жили у клітці тіла 
ті криваві, як маки, солов’ї, 
і от вони вирвалися на волю 
крізь криваві отвори ран.
Ой, як вони радісно защебетали, 
як радісно полетіли між дерев!.."

(Василь Голобородько)

"Котилася, як кавун, голова згори, 
як кавун, окривавлена людська голова. 
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли 
листя папірці зелені, і стежка
намотувалася стрічкою під ноги..."
(Василь Голобородько)

"Поміж стільців, розкиданих на площі, 
поміж яблук, розсипаних на снігу 
поміж порожніх автобусів на вулицях, 
іде Катерина
і ніяк не вибереться з цього лабіринту..."

(Василь Голобородько)