Більше...

99. "Як боротися з лінощами" (Василь Сухомлинський, книга "Сто порад учителеві")


Василь Сухомлинський

СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ


99.  ЯК БОРОТИСЯ З ЛІНОЩАМИ


Це питання не випадково поставлене нами передостаннім. Щоб не було ледарів, треба робити все те добре, про що йшла мова в усіх дев’яносто восьми порадах. Лінощі вилікувати нелегко. Не легше їм і запобігти, але відвернуті лінощі — це працьовитість, яка у тисячу разів цінніша, ніж працьовитість, здобута в результаті вилікуваних лінощів. Тому розберемося спочатку, мій друже, як запобігати лінощам. А для цього треба знати їх джерела.

Лінощі — дитя неробства й пустого проведення часу. Лінивим стає той, чиї бажання в ранньому дитинстві задовольняються турботами старших, а дитині залишається тільки наказувати й капризувати. Ледар народжується там, де все легко дається і людина не знає, що таке важко. Найсприятливішою основою для перетворення нормальної дитини в ледаря є та атмосфера безтурботного й безпечного дитинства, в якій у дитини народжується думка, що дитинство буде вічним. У таких випадках батьки звичайно в один прекрасний день спохвачуються: як це сталося, що ми й не помітили, коли наш хлопчик став дорослим? Учора боявся вийти в двір з настанням темряви, а сьогодні женихається до дівчат, гуляє до півночі...

Лінощі — піна на хвилі безтурботності. Це явище глибоко духовного порядку, його корені ховаються в бездіяльності душі. Лінивим стає той, хто нічого не бере близько до серця.

Лінощі часто-густо споріднені з відсутністю почуття власної гідності: людині байдуже, що про неї думають інші.

Ледарі, як правило, завжди розтринькують багатства, створені іншими людьми, але достаток витрачуваних ними благ —ця, образно кажучи, шия, на яку вони сідають,— ще не свідчить про багатство їх духовного життя. Ледарі — люди, духовно убогі, нужденні. Один із стрижневих коренів лінощів — порожність, убогість духовних інтересів. Ледарі викликають насамперед співчуття, і, до речі, одним із засобів радикального лікування є те, щоб людина, яка, на нещастя, стала ледарем, подивилась на саму себе, побачила своє нещастя, відчула його своїм серцем. Не можна забувати й того, що мова йде про дитячі лінощі.

Найважливіший засіб відвернення лінощів — не повинно бути неробства й пустого проведення часу. Не повинно бути такого періоду в духовному житті людини, щоб вона нічого не створювала. Потворним у всіх відношеннях є те, що дорослі спеціально створюють умови для ледарства й неробства, називаючи це неробство дитячим літнім відпочинком. Відпочинок має бути тільки активним, являючи собою зміну характеру діяльності. З душного міста дітей треба вивозити в села, нехай вони тут, серед полів і лук, займаються посильною діяльністю, загартовують свої сили.

Могутній засіб відвернення лінощів — обмеження бажань. З дитинства нехай людина на власному досвіді пізнає суть понять: не можна, треба, можна. Разом з батьками слід добиватися того, щоб дитина себе обслуговувала.

Людина нехай змалку зазнає труднощів, переборюючи їх напруженням фізичних і духовних сил. Злиття фізичних і вольових сил виховує працьовиту, вольову людину.

Лінощі не западають в душу людини за тієї умови, коли батьки бачать у дитині завтрашню дорослу людину, уявляють її дорослою, думають: а як же вона на світі житиме, якщо понесе в юність і зрілі роки ось цю ваду — лінощі, недбайливість, страх перед труднощами? Могутній засіб відвернення лінощів — дорослі турботи. Не може бути й мови про серйозне виховання працьовитості, якщо до вступу в роки ранньої юності людина не пізнала на власному досвіді, що найважливіший елемент людського життя — це заробляти власними руками на одяг, взуття, їжу.

Лінощі — це не тільки фізичне неробство, а й лінощі думки. Лінощі думки оволодівають людською душею тоді, коли думки подаються в готовому вигляді і для добування їх не треба докладати ніяких зусиль. Як бездумне споживання матеріальних цінностей, створених чужими руками, породжує небажання працювати фізично, так пережовування думок і вкладання їх «у рот» у готовому вигляді породжує лінощі думки. Змусити добувати знання — значить запобігти інертності думки.

Шлях до відвернення лінощів — у багатстві духовних потреб. Тільки за цієї умови, коли вже в дитинстві й особливо в роки отроцтва людина добуває для своєї душі такі потреби, як потреба в радості праці, у книжці, у спілкуванні з іншою людиною, у творенні, у творчості,— вона дістає протиотруту від лінощів. Активне добування потреб як найважливіших духовних цінностей особистості — одна з дуже цікавих проблем педагогічної теорії й практики.

А що ж робити, якщо людина вже стала ледарем? — запитаєте ви. Ось приходить мати п’ятикласника Степанка в школу й розводить руками: «Що мені робити з ним? Прийшов додому, поклав книжки, пообідав і — до вечора гуляє».

Що ж робити в таких випадках?

Рятувати дитину. Ми радимо матері: «Якщо вже ви виростили маленького ледаря, то будьте наполегливими в його перевихованні. Змусьте дві години сидіти над уроками. Звикне — сам відчує радість виконаної праці. Змушуйте без крику, без покарання: адже ви робите йому не зло, а добро. Виконав уроки — нехай години дві попрацює фізично. Піднімайте з ліжка о п’ятій годині райку. Скажіть йому: я готую для сім’ї сніданок — тружусь, ти готуйся до уроків — теж трудись. Усе це без крику, без нагадування про те, що він, син ваш, ледар. Від того дня, як він підвівся о п’ятій годині й попрацював до семи,— він уже не ледар. Його треба похвалити за працьовитість».

Не буває випадку, щоб такі прості заходи не перевиховали людину. Єдиною перешкодою на шляху до перевиховання ледаря можуть бути лінощі батьків.

Я не випадково говорю про перевиховання ледаря в сім’ї. Лінощі і народжуються, і викорчовуються насамперед у сім’ї. Якщо в сім’ї немає атмосфери працьовитості, школа не може досягти позитивного результату власними зусиллями. У всіх відділах батьківської школи ми вивчаємо питання: звідки беруться лінощі? Робимо психолого-педагогічний аналіз поведінки, праці, навчання, взаємовідносин молодших і старших. Запобігання лінощам — одна з найважливіших точок поєднання зусиль школи й сім'ї.


* Текст адаптовано

За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 651 - 654.

 

Більше порад від Василя Сухомлинського:

Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві" 

Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.


Останні коментарі до сторінки
«99. "Як боротися з лінощами" (Василь Сухомлинський, книга "Сто порад учителеві")»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті