Статті для дітей та батьків

"І вірити, і прагнуть – не вотще.
Безсмертне – і величне, і ясне-бо.
Ось лине хмара з літеплим дощем,
І розверзається врочисте небо.
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість; туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти."

(Олег Ольжич)

До циклу поезій Олега Ольжича "Незнаному воякові" увійшли вірші: "Читайте газети при тихім вікні" (І), "Багато нам вогників кволих" (ІІ), "Обістя у соннім підміськім селі" (ІІІ), "І бачили очі дитячі твої" (IV), "Коротка розмова та погляд часом" (V), "Завмерли, заклякли, обпершись на стіл" (VІ), "О, втіхо, що серце виповнюєш вкрай" (VІІ), "Чекає спокуса тебе не одна" (VІІІ), "Захочеш - і будеш. В людині, затям..." (ІХ), "Холодних очей твоїх синя вода" (Х), "За дня безнадійно. І мрію лиши" (ХІІ), "Ще куриться й дихає важко земля" (ХІІІ), "Прийшлось купувать перемогу всіляк" (ХІV), "На страх і за кару - суди польові" (ХV), "Держава не твориться в будучині" (ХVІ), "Був час над усе легковажних гадок" (ХVІІ), "О, вір у відваги ясне багаття" (ХVІІІ), "Чи знала про нього людина одна" (ХІХ), "О, Націє, дужа і вічна, як Бог" (ХХ), "Товаришу, ти, чиє тіло вжила" (ХХІ), "О, думко, що тіло без жалю руба" (ХХІІ), "Приспішене слідство. Нервовий синкліт" (ХХІІІ), "Шкодуй для них погляду, дум і промов" (ХХІV), "І чують одні, і не чують одні" (ХХV), "Є погляд у того жорстоко прямий" (ХХVІ), "І ось він виходить ще раз на процес" (ХХVІІ), "Твоє поготівля пекуче... Та враз..." (ХХVІІІ), "Готові на чин? - Команданте, наказ" (ХХІХ), "Нахмурились брови, скипіли уста" (ХХХ), "О, ранок, як ранок твойого життя" (ХХХІ), "Розкрийте зіниці, розкрийте серця" (ХХХІІ). 

Художня спадщина Олега Ольжича значима своїм духовим зарядом, вольовою напруженістю проекції майбутнього його рідної України. Творчість цього поета і вченого характеризується шириною тем і сюжетів. Олег Ольжич був незламним борцем за волю свого народу і увійшов в історію української літератури як приклад героїчного типу людини й поета.

Олена Теліга будувала образ України поверх усіх політичних поділів і понад історичними проваллями. Її одчайдушну одвагу і рішучість слід поставити в ряд тих безстрашних націоналістів, що йшли на Схід України гарячими слідами війни, використовуючи свободу прифронтової ситуації, коли червоних уже нема, а коричневі ще не опанували. А світ належить сміливим... В образі Олени Теліги ми бачимо єдність слова і чину, а це і є мірою людської справжності.  В добірці зібрані вірші Олени Теліги: "Пломінний день", "Радість", "Сучасникам", "Вечірня пісня", "Відвічне", "Поворот", "Усе - лише не це", "Життя", "Лист", "Безсмертне", "Неповторне свято", "Вірність", "Літо", "Без назви", "Подорожній", "Відповідь", "П'ятий поверх", "Палить сонце, дощі, вітри", "Чужа весна", "Розцвітають кущі ясмину", "Танґо", "Козачок", "Сонячний спогад", "Ніч була розбурхана і тьмяна", "Чорна площа", "Махнуть рукою! Розіллять вино!", "Напередодні", "П’ятнадцята осінь", "Гострі очі розкриті в морок", "1933 - 1939", "Не треба слів. Хай буде тільки діло", "Мужчинам".

"Огні горять, музи́ка грає,
Музи́ка плаче, завиває;
Алмазом добрим, дорогим
Сіяють очі молодії.."

(Тарас Шевченко)

"І знов мені не привезла
Нічого почта з України...
За грішнії, мабуть, діла
Караюсь я в оцій пустині
Сердитим Богом..."

(Тарас Шевченко)

"І широкую долину,
І високую могилу,
І вечернюю годину,
І що снилось-говорилось
Не забуду я..."

(Тарас Шевченко)

"Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає..."

(Тарас Шевченко)

"Закувала зозуленька
В зеленому гаї,
Заплакала дівчинонька —
Дружини немає..."

(Тарас Шевченко)

"Не для людей, тієї слави,
Мережані та кучеряві
Оці вірші віршую я.
Для себе, братія моя!.."

(Тарас Шевченко)

"В основі даного дослідження над мовою творів Тараса Шевченка лежить ідея впливу походження, етимології слів на їх функціонування в мові. Літературні твори, що набувають статусу фольклорних (як вірші Тараса Шевченка, що стали народними піснями), великою мірою складаються зі слів питомих і дуже архаїчних при мінімумі діалектизмів і запозичень. Предметом цього дослідження є ті лексичні одиниці в ранніх творах Кобзаря, які походять із мови чи мов трипільської культури, що була поширена в Україні в V - III тисячоліттях до н. е. Визначення таких термінів в українській та інших слов’янських мовах здійснюється за наступною схемою. Спершу визначаються слова, які не знаходять етимологічних відповідників за межами слов’янських (чи тільки східнослов’янських, чи тільки української) мов і тому можуть вважатися субстратними доіндоєвропейськими. Далі такі слова порівнюються з доіндоєвропейським ("егейським") субстратом грецької мови. Низка слів обох субстратів збігається..." (Юрій Мосенкіс)

"...  про яку мову ми говоримо – книжну чи розмовну? В Русі-Україні часів Богдана Хмельницького іноземці фіксували дві мови – типове явище для середньовічної Європи. Тож Орест Субтельний констатує, що Козацька ера – це «церковнослов’янська мова, яка все ще використовувалася на Україні як літературна» і «жива народна – руська». Посол Венеціанської республіки Альберт Віміна, що був у нас в 1650 р., називав нашу країну – Україною, але мову –  русинською (рутенською), lingua Rutena." (Олексій Редченко)

Поезії Віктора Женченка: "Як важко підніматися з колін", "Як важко підніматися з колін!", "Біль", "Так хто ж ми, Боже?", "В ніч перед Водохрещем", "Я — з Оболоні. З тиші, що припала", "Подих  Лувру", "З північного зошита", "Яке ж то щастя", "Я — між людей живу, для них співаю", "Мені з тобою — як ні з ким...", "Південний берег", "З пам’яттю віч-на-віч", "Отак живу. Живу отак як є…", "Верталися в село фронтовики", "Вертаючись з гастрольної поїздки".

"Козак з біди не заплаче. 
Козак із бідою, як риба з водою. 
Козак мовчить, а все знає. 
Добрий козак баче, де отаман скаче. 
Козак журби не знає. 
Терпи козаче, атаманом будеш.
Степ, та воля — козацька доля.
У козака: кінь і кульбака."  (записав Володимир Плав'юк)

Іван Павлович Пулюй (2 лютого 1845 року, Гримайлів, Гусятинський район, Тернопільська область —  31 січня 1918 року, Прага) — український вчений-фізик і електротехнік, винахідник, організатор науки, громадський діяч, перекладач, а також - доцент Віденського університету, професор Вищої технічної школи в Празі, ректор першого в Європі електротехнічного факультету, доктор Страсбурзького університету, державний радник з електротехніки Чехії і Моравії.

Дитячі вірші Анатолія Камінчука: "Їде поїзд", "У дитячому садку", "Трамвайчик", "Малюнок", "Спи, Сонечко, спи", "Сіла білка у літак", "Коні і поні", "Кіт Василь варив кисіль", "Курчатко", "Бобри", "Сичі", "Льодохід", "Млин", "Березень - як зайчик", "Чечір-вечір", "Котики вербові", "Хитрий лис", "Морквинка", "Золоті відеречка", "Де ходив журавель", "Когутик-співунець", "Там хатина жайворина", "Коровай", "Вусанчик-колосок", "Колосок проснувся", "Дід-лісник", "Вівчарик", "Дощик-самосій", "Світлячок", "Обід у кота", "Лічилка", "Синій сон", "Бабині квіти", "Так, так", "Гойдашечки", "Пасовище", "Пісенька", "Пора діткам спати", "Лісом бігло деревце", "Хрущ і плющ", "Єноти", "Їжаки Їжаковичі", "Струмок", "Капелюх", "Прокіп сіяв кріп", "При долині дім", "Суниці для синиці", "Скік-скок", "Метелик", "Сміливий кіт", "Хомка", "Нема сома вдома", "Ось яка родина", "Чапленята-чапачі", "Осине сіно", "Вербова розмова", "Дзвоники", "Останній листочок", "Ожеледиця", "Сніжок", "Моржі", "Годівнички", "Півникове горе", "Жарт", "Снігу намело", "Іній".

"У сьогоднішній переломний час для нашого суспільства, коли йде фізичне знищення нашого народу ворогом, не можна забувати про культурний геноцид, який часто більш підступний, бо непомітний. Але він є і щодня ми попадаємо під його вплив. І тільки вигравши культурну війну у наших головах, виборовши можливість для наступних поколінь стати розумними, освіченими, патріотично налаштованими громадянами, що пишаються своєю країною та мають власну гідність, забезпечимо мир і процвітання наступним поколінням. Фізичні негаразди, каліцтва, нестатки, звичайно, є першочерговим питанням на яке ми звертаємо увагу і зосереджуємо усі сили але не забуваймо про основу цих негараздів – збіднілість душ та дефіцит культури, освіти. Найважливіше у навчанні, вихованні дитини, залучення до читання – це приклад дорослих, сім`ї, оточення, залучення до читання у школі, відвідування бібліотек та заходів закладів культури, мода на читання через ЗМІ та інші засоби реклами культури та читання, що повинна забезпечити держава адже у неї тут особлива роль – дбати та підтримувати культурний та освітній розвиток задля гідного розвитку країни..." (Ірина Мацко)

Збірочку дитячих поезій Анатолія Камінчука складають віршики: "Веселе полювання", "Білий слон", "Баба Віхола", "Льодохід", "Завесніло", "Барвіночку синьоокий", "Синій льон", "Липка", "Вишенька", "Розкажи нам, колосе", "Коник гривою    трясе", "Чики-брики". Це – веселі, дотепні вірші для дітлахів про любов до рідного краю, про ігри й розваги малюків.

 

 

 

Коротенькі дітячі віршики Анатолія Камінчука: "Азбука", "Світлячок", "Козлик і дощик", "В гостях у білочки", "Батьківщина", "Рідне слово", "Кобзар", "Дзвоники". 

"... Тоді ще не було ні телевізора, ні домашнього кіно, а були в мене кольорові олівці, які мама подарувала на день народження. І я взявся до малювання. Хотілося побачене диво за вікном перенести на папір. І застрибали, як живі, зайчики та білочки, повиростали химери-дивовижі,    захурделила    сніговиця, заграла у переливах сонця райдуга-веселиця. Не зчувся, як і день минув. Повернулася мама з роботи. Похвалила за малювання. А тоді мені  забажалося ще й віршики до малюнків зробити. Не пам'ятаю, які вони були, ті віршики. Та головне — ті рядочки сподобалися мамі, і вона мене знову похвалила. Мабуть, саме відтоді я й почав римувати, тобто писати вірші. Отой радісний і святковий стан душі бережу в собі, коли беруся за перо, коли мережу рядки, коли пишуться вірші для Вас, малята. (Анатолій Камінчук)