Статті для дітей та батьків

"Та чи не найдорожчою, найважливішою рисою його вдачі, що пройняла всю його творчість, є незвичайна любов до України, до свого народу. Він збудив приспану націю, запалив нові вогні, кинув палкі гасла боротьби за Україну проти гнобителя — Московщини. Недарма видатні діячі, письменники, навіть значно старші за нього (наприклад Квітка Основ’яненко), називали Шевченка батьком. Таку любов до всього рідного бачимо не лише у його творчості, а й у повсякденному житті. В листі до свого брата Микити 15. XII. 1839 року Шевченко аж тричі підкреслює, щоб брат писав йому листи своєю рідною мовою: . .. «та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому...», а в листі 2. 03. 1840 року знову дорікає братові за лист: «Я твого листа не второпаю. Чорт-зна, по- якому ти його скомпонував, ні по-нашому, ні по-московському, ні се, ні те, а я ще тебе просив, щоб ти написав по-своєму», а в іншому місці категорично заявляє: «... Тільки не по- московському, а то й читать не буду»..." (Дмитро Чуб)

"Чимало маємо матеріалів і про Шевченка як співака, про його велику любов до пісні, про те, що він мав не абиякий голос і, співаючи, глибоко переймався сам тією піснею і хвилював інших. Недарма Ф. М. Лазаревський згадує, що при одному побаченні поет проспівав кілька улюблених пісень, зокрема «Зіроньку», «Тяжко-важко в світі жити» і з особливим почуттям: «Забіліли сніги, заболіло тіло ще й головонька», при чому багато слухачів плакало. А. Лазаревський пише, що і після заслання 1858 року Тарас Григорович любив співати. Навіть, входячи до їдальні обідати, він наспівував: "Понад морем, Дунаєм"... " (Дмитро Чуб)

 

"Про арешт Тараса Шевченка, що стався 5 квітня, Автоном Якимович Солтановський розповідає так у журналі »Киевская старина»: «... Шевченко з багатим поміщиком кавалеристом Солониним під’їхав до Дніпра проти кріпости. Але Дніпро весною дуже розлився — переправи не було. Стояв тільки великий човен для переправи пошти та кур’єрів з квартальним «надзирателем» і двома жандармами. Човен був готовий рушити до Києва. Шевченко попросив перевезти його з товаришем, але відмовили; але коли Солонин пообіцяв добру винагороду, поліцейський «надзиратель» і жандарми взяли їх у човен. Власне, човен очікував на Шевченка; але щоб не викликати підозри і не дати йому можливосте сховати чого-небудь з його речей, його спершу ніби не погоджувалися взяти. На середині річки квартальний наглядач показав Шевченкові розпорядження і оголосив його арештованим. За кілька хвилин Шевченко вийняв із кишені пальта жмут зв’язаних паперів і кинув за течією. Квартальний наглядач і жандарми помітили це і звеліли вийняти їх з води. Солонин пропонував великі гроші, щоб паперам дозволити геть попливти, але не встиг. Квартальний наглядач і радий би дістати «куш», але боявся зради з боку жандармів та веслярів, а жандарми боялись квартального»..." (Дмитро Чуб)

 

"30 травня Шевченкові було оголошено вирок, а наступного дня в супроводі жандарма Відлера поет уже вирушив в дорогу, приховавши свої поезії, написані в казематі. Про цю дорогу Шевченко згадує: ... «Він мене із Пітера на восьму добу доставив до Оренбурга, убивши тільки одного поштового коня ...» А на другий день, 9-го червня, місто вже облетіла вістка про прибуття засланого поета. Того ж дня Шевченка відвідали знайомі, прихильники, друзі й земляки. Ф. Лазаревський згадує, що 11 червня вони домоглися у підполковника Матвєєва дозволу для Шевченка побувати в них дома. «... Знявши з ліжок матраци, ми поклали їх на підлогу, і всі троє (Шевченко, Ф. Лазаревський і С. Левицький) полягали покотом. Шевченко прочитав нам напам’ять свою поему «Кавказ», «Сон» та інші. Проспівав кілька улюблених пісень ... «Зіроньку», «Тяжко, важко в світі жити», але з особливим чуттям виконав: «Забіли сніги ...» Ми всі співали, — згадує Лазаревський. — ... Були хвилини, коли сльози самі котились з очей...» 18 червня Шевченко вже виїхав до Орської фортеці, проїхавши 262 верстви..." (Дмитро Чуб)

 

"Цікавою і своєрідною сторінкою життя укріплення Раїм було полювання на тигра, що його організував 20 листопада капітан О. Бутаков. Про це полювання, що відбулося над річкою Сир-Дар’єю, і в якому брав участь Т. Шевченко, досить широко й цікаво розповідає лейтенант Нудатов. Ця місцевість в ті часи була ще маловідомою, а сама річка була ніби кордоном: по той бік кочували киргизи каракалпаки — найвойовничіше киргизьке плем’я. З одного боку тут простягалися неозорі сипучі піски, а вздовж Сир-Дар’ї були скрізь болота, порослі величезним, у три сажні заввишки очеретом, у непрохідних хащах якого знаходили притулок тьма-тьмуща різного водяного птаства, а також дикі кабани, тигри, гадюки тощо. З цього раїмського укріплення Шевченко не раз відпливав в експедицію до Аральського моря, яке було за 70 кілометрів..." (Дмитро Чуб)

"... Чи не єдиною розвагою для мешканців цього укріплення була вистава п’єси Островського «Свої люди — порозуміємось», яку дозволив поставити у різдвяні дні 1851-го року комендант підполковник А. Маєвський. Для нас ця вистава цікава тим, що одну з головних ролей у ній, ролю Рисположенського, грав Тарас Шевченко. Він же намалював і декорації. Про ці вистави і про участь нашого поета в культурному житті Новопетровського укріплення розповів капітан Косарьов, спогади якого записав офіцер Микола Новицький. Він пише, що перебуваючи у Новопетровську, Тарас Шевченко поволі став брати участь у культурному житті цього укріплення і виявив себе, як добрий співак, артист і навіть танцюрист. Це було в 1852 році..." (Дмитро Чуб)

 

"Упросивши коменданта Ускова дати йому перепустку до Петербурґу найкоротшим шляхом, що зменшувало дорогу майже на 1000 кілометрів, Шевченко готувався до подорожі. Він попрощався з друзями, подарував доньці коменданта Наталії Усковій намальований ним її портрет та книжку, і о 9 годині вечора 2-го серпня, через три місяці після першого повідомлення, найнявши рибальський човен, вирушив просто до Астрахані, залишивши, нарешті, місце заслання і найтяжких поневірянь. Чекаючи два тижні на пароплав до Нижнього Новгороду, Шевченко зустрів тут земляків з Києва, зокрема знайомого ще з Києва колишнього студента Університету Ів. Клопотовського та групу інших українців і поляків, що швидко рознесли вістку про нього по всьому місту..." (Дмитро Чуб)

"Хоч поет у дорозі й застудився й лікар заборонив йому виходити з хати, протягом тижня, він не витримав і за кілька днів вже відвідував своїх давніх знайомих, друзів. Найперше відвідав «давно невиданого друга мого, княжну Варвару Миколаївну Рєпніну». Далі пішли десятки зустрічів і нових знайомств: відвідав М. Максимовича, зустрівся з А. Мокрицьким, був у книжковій крамниці молодого Щепкіна, де побачився з Якушкіним, увечорі гостював у проф. О. Бодянського, де «наговорились вволю про слав’ян взагалі і особливо про земляків». 19 березня, незважаючи на воду й грязь під ногами, пішки обійшов з Щепкіним по меншій мірі чверть Москви. В подальші дні знову зустрічі, запросини. Багато знайомих дарують поетові на пам’ятку то картину, то власну книгу, то портрети, а 21-го березня, вечір провів у дружини Максимовича, яка зачарувала Шевченка виконанням українських пісень..." (Дмитро Чуб)

Понад півсторіччя Тамара Коломієць пише для дітей. Золотий фонд української дитячої літератури поповнився збірками та окремими виданнями її творів. Вірші, казки, загадки, скоромовки, небилиці Тамари Опанасівни ліричні, образні, ритмічні, пізнавальні, без нудного моралізування, актуальні в роки їх написання й донині. Вони – про любов до землі та праці, красу природи, людську доброту, дитячу допитливість і вигадливість. Багато поетичних творів Тамари Опанасівни Коломієць перекладено англійською, угорською, польською, білоруською, російською, словацькою, чеською, казахською, азербайджанською, вірменською та іншими мовами народів світу. ​

 

 

"Нарешті, наприкінці травня 1859-го року Шевченко дістає дозвіл на відвідини України на п’ять місяців. Спершу він виїжджає до Москви, а потім 29-го травня — в Україну через Тулу, Орел, Курськ, Суми. 6-го червня він уже був у Лебедині. По дорозі він відвідує своїх знайомих, зустрічається з лікарем Козачковським, пише нові вірші, малює краєвиди, плаває з рибалкою на дубі, ловить рибу, захоплюється красою України, Дніпра. Хвилюючими моментами для Тараса Шевченка під час цієї подорожі були відвідини рідних сіл, місцевостей. Відвідав Корсунь, Моринці, Кирилівку..." (Дмитро Чуб)

"Між 15 і 20 січня вийшло з друку нове видання «Кобзаря» з портретом автора, який намалював художник Мікешин. За друк 6050 примірників «Кобзаря» Тарас Шевченко заплатив 1048 крб. 10 коп. Гроші на цей друк поет позичив у Симиренка. Вихід у світ цього важливого видання ще більше піднесло славу нашого поета. Для того часу шеститисячний тираж був досить великим, проте «Кобзар» швидко розходився, здобуваючи успіх не тільки авторові, а і всій Україні та її культурі. Поет сам розсилає це видання для продажу, пише листи до знайомих, шле «Кобзар» друзям з присвятою. Посилаючи свою книгу Марку Вовчку, Шевченко написав: «Моїй єдиній доні — Марусі Маркович — і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко». Подарував поет свою книгу і славнозвісному кобзареві Остапові Вересаєві. Слідом за «Кобзарем» вийшли окремими книжками в серії «Сільська бібліотека» тиражем по три тисячі поеми «Тарасова ніч», «Гамалія», «Катерина», збірка віршів «Псалми Давидові». Звідусіль надходять прихильні відгуки, рецензії. Вірші Шевченка систематично з’являються в багатьох виданнях, в оригіналі і в перекладі на російська та інші мови..." (Дмитро Чуб)

"Нездужати став Шевченко з кінця 1860 року. А тяжкий стан здоров’я наступив під кінець січня 1861 року. 20 січня вже з трудом написав Варфоломею Шевченкові листа, якого закінчив словами: «Утомився, ніби копу жита за одним заходом змолотив». Про останній день життя Тараса Григоровича найкраще свідчить розповідь А. Лазаревського, що був при хворому. В суботу 25 лютого, в день іменин Шевченка, першим відвідав хворого Михайло Матвійович Лазаревський і застав його в жахливих муках, він сидів на ліжку і тяжко дихав. «Напиши братові Варфоломею, що мені дуже недобре!» — проказав він з трудом. Приїхав лікар Барі і сказав, що водянка кинулась у легені. Муки страдника були несказанні. Мушка, покладена на груди, дещо полегшила страждання, і хворому прочитали привітальну депешу з Харкова від Трунова. «Спасибі!» — тільки й міг сказати. Потім попросив відкрити кватирку, випив шклянку води з цитриною і ліг. Здавалося, він задрімав..." (Дмитро Чуб)

"Траплялись на світі письменники, які завойовували серця читачів відразу своїми першими творами, і їхня слава геніїв чи пророків лунала скрізь, не зважаючи на арешти, заборони чи заслання. Ці генії з’являлись на світ переважно в час великих історичних змін в житті їх народів або в час найбільшого внутрішнього піднесення. Іншим доводилось чекати довгі роки, доки світ визнав їхню всесвітню чи загальнолюдську вартість. Світова велич письменника визначається багатьма складниками: його місцем у світовому літературному процесі, впливами на читача та на хід історичних подій, внеском нових ідей і нових мистецьких засобів та скарбів у загальнолюдську скарбницю культури. Тож і поява Шевченка пов’язана із дуже своєрідними обставинами в поневоленій Москвою Україні. З одного боку, перша половина 19-го століття позначена відкриттям університетів у Харкові 1805-го року та в Києві 1834-го. Також поява таких талантів, як філософ Григорій Сковорода, Іван Котляревський, що випередили Тараса Шевченка, піднісши українські ідеї і мистецькі засоби на вищий рівень. З другого боку, боротьба Козаччини за волю України, а потім руйнування Запорізької Січі, знесення Гетьманщини, заборона козацьких полків і решти українського руху, що викликало велике обурення, навіть серед свідомішого панства. І, зрештою, щасливі обставини для Шевченка: його вроджений талант, допитливість, незвичайна любов до всього рідного, до свого пригнобленого народу, до своєї культури, що перебували тодів в московському ярмі, а також освіта, начитаність, праця над собою — все це було ґрунтом для появи його геніяльних творів..." (Дмитро Чуб)

"Народився Тарас Шевченко 9-го березня 1814 року (новий стиль) в селі Моринці на Київщині (в Україні) в кріпацькій родині. Україна була тоді під російського окупацією. Тарасові було 9 років, коли померла мати, а коли мав 11 років, помер батько. їхня родина і кілька сіл (17 000 людей), були кріпаками поміщика пана Енґельгардта. По смерті батька жив у мачухи, але більше опікувалась ним сестра Катерина. Читати й писати навчився в дяка, де одночасно був і наймитом. Маючи 13 років, пас громадські вівці. Змалку мав нахил до малювання. У 14 раків навчався малювати в маляра-самоука в селі Вільшана. Коли Тарасові було 15 років, пан забрав його до своїх покоїв, де він був хатнім слугою. За те, що Тарас малював уночі постать козака, коли не було пана дома, пан звелів челяді покарати його биттям. У 1830 році п. Енґельгардт вирушив з Тарасом та групою обслуги до Польщі та Литви. Там, бачачи здібності Тараса, віддав його в науку до маляра Лямпі. У Варшаві Тарас познайомився з дівчиною-прачкою Ядвігою Гусаківською й захопився нею. Але скоро у Варшаві спалахнуло заворушення проти царського панування, і пан з челяддю та Тарасом швидко виїхав до Петербурґу..." (Дмитро Чуб)

Вірші Марії Чепурної для малят: "Золота хвилина", "В перший клас", "У моєї мами", "Боброві санчата", "Стежечка", "Окрайчик", "Малиновий стодзвін", "Золота бджола", "Родина", "Ясне крило", "Українська мова", "Хто найшвидше виростає", "У моєї мами", "Гнат-солдат", "Про песика", "Струмок", Крапля сонця", "Гриби", "Вітри", "Окунець-хитрунець". 

 

 

 

"Ми довго чекали Великодня. Дивились на іній - уявляли білий вишневий цвіт. Вербної неділі принесли з церкви освячену лозу. Хльоскали нею тата, маму, братиків, сестричок — так проганяли зиму, приказуючи: «Не я б'ю, лоза б'є... тиждень — Великдень, Недалечко червоне яєчко!» Чекали Великодня..."  (Андрій М'ястківський)

Андрій М’ястківський — автор новел, романів, віршів. Його творчий доробок сягає більше сорока книжок поезії та прози, текстів пісень і перекладів. Він не переставав писати весь час, Андрій М’ястківський був цікавим співрозмовником, володів румунською, німецькою та угорською мовами, згодом вивчив ідиш та іврит, перекладав із молдавської та румунської. Андрій М’ястківський отримав ім’я апостола Андрія Первозванного і своєю творчістю ніс людям добро, духовність, радість, світло... 

Постать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого «Кобзаря», не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Видання "Живий Шевченко" допоможе глибше познайомити читача, зокрема з приватним життям Тараса Шевченка: яким він був, які мав смаки, уподобання, характер, кмітливість і дотепність, його життьові пригоди, популярність. Книга має розкриває як початки творчости поета, так і зеніт його творчих успіхів. Не менш цікаві розділи розповідають про патріотизм нашого національного велетня, виявлений не лише в творчості, а і в щоденному житті, у діях, а також найінтимніші сторінки життя поета: його кохання, захоплення жінками, спроби одружитися. Усі ці відомості, вибрані серед багатьох джерел, скоментовані й освітлені відповідними поясненнями, підсумками та узагальненнями, допоможуть читачеві домалювати образ дорогої нам людини...

Хрестик із косою підкладкою широко використовують для заповнення в орнаментах великих площин при декоруванні диванних подушечок, килимків, покривалець та інших інтер’єрних виробів.

Хрестиком прямим виконують найрізноманітніші основні, додаткові орнаменти, покрайниці у декоруванні одягових, обрядових, інтер’єрних виробів. Його поєднують в орнаментах з іншими техніками художнього вишивання.