Статті для дітей та батьків

До ілюстрованої художниками Петром Гулиним та Надією Кириловою збірки увійшли вірші Миколи Вінграновського: "Іде кіт через лід", "Молоденька хмаринка", "Теплий дощик-срібнопад", "Ця казка на білих лапах", "Прилетіли гуси, сіли у воротях", "Котик, котик, золотий животик", "Далекими світами", "Озирнулись маки", "Розкажу тобі я ще й про те...", "В ясновельможному тумані", "У ластівки — ластовенятко", "Під рябими кущами вухатими", "Літній ранок", "Мизатий хлопчик, як горобчик", "Що робить сонце уночі", "Наїлися шпаки снігу — співать перестали", "На рябому коні прилетіла весна", "Почалапали каченята", "Грім", "Приспало просо просеня", "Новорічна заяча пісня", "Перша колискова", "Сама собою річка ця тече", "Вві сні наш заєць знову задрімав", "Куди тобі, сонечко?", "Мак і Кіт", "Як ішли Неквапи зиму зимувати", "Сон", "Ластівко біля вікна", "У срібне царство цвіркунів", "До нас прийшов лелека".

Народні колискові пісні кожного, хто їх чує, зачаровують ніжністю, безпосередністю, простотою, художньою досконалістю. У них — уся материнська любов, світ добра, краси і справедливості, який кожна мати, кожен народ прагне виплекати в юних душах. Витоки колискових пісень губляться у глибині віків. Спостереження над їх змістом, формою (в тому числі й музичною) дозволяють помітити спільність колисанок із замовляннями — явищем, породженим особливостями світосприймання наших далеких предків...  Дивіться велику добірку , що складається із 232 народних колискових пісень, яка взята з книги "Дитячий фольклор", та їх літературну характеристику від Галини Довженок, літературознавця та упорядниці кількох томів дитячого фольклору.

Найпоширенішим способом розподілу ролей у дитячих іграх є лічилки. В основі багатьох з них лежить прихована лічба, часто у вигляді переінакшених числівникових форм. Розвиваючись, лічилки поповнювалися новими художніми елементами, зокрема іноземними словами, які, потрапляючи в нове середовище, викривлялися виконавцями так, що на сьогодні про походження багатьох з них можна говорити лише гіпотетично. Серед лічилок, які не мають сюжету, є такі, що являють собою лічбу до восьми, десяти, дванадцяти, а їхня лексика — це спотворені форми числівників та слова, що служать їх замінниками. У багатьох лічилках лексика — це так званий «заум», слова, позбавлені сенсу, всуміш з спотвореними іноземними словами. Але часом і в таких творах з’являються окремі осмислені слова й образи, хоча й без певного зв’язку між собою. Чимало лічилок, що складаються із, здавалося б, цілком зрозумілих слів, теж не мають ясного змісту. Але це не заважав їх популярності у дітей, які люблять деяку загадковість і яких приваблюють яскраві, незвичайні співзвуччя. Лічилки сюжетні дуже різноманітні. Є твори, що існують здавна; в них зустрічаються деякі історичні ремінісценції, давні реалії і певна незрозумілість. Твори новіші мають ясний зміст, переважно короткі в сюжетах, їх настрої відчутно споріднені з іншими творами дитячого репертуару.

Дітям завжди подобалися скоромовки. Переймаючи від старших, вони легко їх запам’ятовували і залюбки розважалися ними. Ігровий ефект скоромовок будується на навмисному утрудненні вимови певного тексту (часом римованого або ритмізованого), викликаному відповідним розташуванням звуків. Для дітей така розвага має і виразне практичне значення — допомагає формуванню мовного апарату дитини, привчає до складних поєднань звуків. Читайте 23 народні дитячі скоромовки.

У житті дитини гра як основний і найбільш доступний для дитини вид діяльності в певному віці і як важливий засіб духовного й фізичного виховання завжди займала і займав значне місце. Ігри, зародившись у прадавні часи, розвиваючися, вбирали риси різних суспільних формацій, життєвих укладів. Але водночас вони зберегли й ознаки свого давнього походження. Дивіться українські народні ігри для дітей: "А ми просо сіяли, сіяли", "Перепілка", "Кружок" (Царівна), "Подолянка", "Зайчик", "Грушка", "Заїнько", "Кіт і миша", "Щітка", "Горю-дуб", "Квочка", "Вовк і лисичка", "Кіт і миші", "Кози", "Шевчик", "Куці-баба", "Панас", "Маринка", "Звідки ти, баране", "Була в лісі?", "Підеш до баби по сіль?", "Дрібу, дрібу, дрібушечки", "Дріб, дріб солі", "Відьма", "Ірву, ірву горішечки".

"Десь в морі, чи навіть самім океані,
На тихому острові Санта-Мартані,
Жив Бертель, жив Фертель — 
Король черепах,
Такий-бо закоханий в себе, що жах!
Сидів він на камені, серед калюжі 
І очі булькаті вдоволено мружив..."

(Анатолій Григорук)

"Сім господинь", "Пастух рогатий" - дитячі оповідання Івана Сенченка. Також дивіться ілюстровану збірку оповідань, складену за народними приказками та загадками. До неї увійшли оповідання: "Бува, що й вовка пійма теля", "В осінній час сім погод у нас", "Вимок, викис, виліз, висох", "Де сім господинь, там хата неметена", "Добре вівці: і кожух, і свита, і сама сита", "Жаль, та не дуже; плакала б, та не хочеться", "За лісом, за пралісом золота діжа сходить ", "Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима", "Кумася Гася й кумася Кася", "Лисий віл через ворота дивиться", "Маленький — батькові штанці по колінця", "Ніхто не чув, як комар чхнув", "Пастух рогатий", "Пес бреше, а сонце світить", "Плюснуло, луснуло та й нема", "Розпалилася, як жаба на каченят", "Рукавичка і струмочок", "Сердитий Юрчик", "Стоїть верба насеред села, розпустила гілля у кожне подвір'я", "Така пара, як миша з волом", "Ударив, як жолудь ведмедя", "Хліб святий", "Я ж інкубаторський!", "Як на лихо, то і в киселі пальця поламаєш", "Яке ж це сіно — сама суха трава".    

Одним з видів активного спілкування дорослих з малятами за допомогою художнього слова, що розвиває рухи та мислення, викликає жвавість, бадьорість та радісний настрій, є забавлянки (потішки, утішки). Це — коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнити дитину фізично та підтримувати веселий настрій. Дивіться велику добірку українських народних забавлянок з бібліотеки української усної народної творчості (книга "Дитячий фольклор").

"Стан — як у баби.
Очі — як у жаби,
Без верхньої губи,
Як сміється — видно зуби. 
Вуси, як у рака,
А сам рижий, як собака."

(з народного)

 

 

 

 

 

Читайте віршовані ілюстровані казки Василя Симоненка: "Цар Плаксій та Лоскотон" і "Подорож у країну Навпаки".

"Котик, кіт-коточок,
котивсь, як клубочок,
закотивсь в куточок
котик, кіт-коточок." - ця та багато інших веселих скоромовок для діточок.

Прикольний та веселий мультсеріал "Баранчик Шон (Shaun the Sheep)"  захоплює своєю безпосередністю як малюків, так і дорослих. Це розповідь про життя кудлатих звіряток, ватажком яких є баранчик на ім'я Шон. Їх веселі пригоди створено на студії Aardman Animations (Великобританія), режисери мультсеріалу - Марк Бертон та Річард Старзек. Дивимось усією родиною, коли надворі спека або дощ, і піднімаємо свій настрій...

"Хлопчик Валь", "Цінь-цвірінь", "Зайчик, що вважав себе сміливцем" – ілюстровані казки Михайла Слабошпицького для малят​.

У навчально-методичному посібнику «Українське мистецтво витинанки» розкривається стародавній вид мистецтва «Витинанки». Його історія виникнення, особливості композиційного вирішення надихнуть майбутніх митців на творчу діяльність і бажання продовжувати мистецькі традиції рідного народу.

 

Вірші Степана Олійника для дітей: "Наші мами", "Чудо в черевичку", "Ледар-брехунець", "Вовина хвороба", "Про Іринку", "У бабусинім буфеті", "Два кроки".

Особливе значення в декоративно-прикладному мистецтві нашого народу має витинанка. Вона виникла в процесі трудової діяльності людини й нерозривно поєднана з її життям і побутом. Вивчення мистецтва витинання, як органічної частини народної культури, має велике пізнавальне, виховне й практичне значення та служить справі відродження української національної культури. Адже українські народні витинанки - яскравий, своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі й багаті традиції, їм притаманні силуетне узагальнення зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія, лаконізм форми, обмеженість деталей, спокійний, рухомий ритм, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою виготовлення.

Витинанка є відносно молодим видом декоративного мистецтва. Перші відомості про народну витинанку, як частину хатнього декору з’являються наприкінці ХІХ століття. Це були статті в періодиці щодо проведення етнографічних виставок у Галичині. Шлях розвитку української витинанки докладно описано в книзі Михайла Станкевича «Українські витинанки», поки що єдиному ґрунтовному виданні на цю тему. Щодо трансформації витинанки 1960-х - початку 1980-х рр. автор зазначає: «У 60-х роках намітилися три нові напрями розвитку мистецтва витинанки. Перший пов’язаний із народними майстрами, що працюють у традиційних осередках витинання; другий — це діяльність самодіяльних художників, а третій — це творчість професійних художників у цій галузі»

Витинанки — різновид українського народного декоративного мистецтва. Це орнаментальні та сюжетні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу. Їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей, як іграшки для дітей тощо. Українські народні витинанки в сільських хатах з’являються в середині XIX сторіччя. Паперові витинанки в сучасному місті застосовують як новорічні прикраси вітрин, у художньо-педагогічному процесі, в оздобленні поліграфічної продукції, у дизайні одягу.

Виникнення та розповсюдження хатніх витинанок у Литві, Словаччині, Польщі та Україні пов’язано з однаковими причинами: доступністю на селі кольорового паперу та покращенням побутових умов житла. Очевидно, ці показники були результатом істотних суспільних зрушень: відміни кріпацтва, розпуску цехових організацій, що давало більші шанси для виходу на ринки молодим талановитим майстрам. Разючі зміни торкнулися розбудови й облаштування помешкання, яке стало більшим, світлішим і чистішим. У ньому знайшли своє застосування настінні хрести, хатні ікони, релігійні картини, паперові витинанки й квіти як ознака нового часу.

Ольга Володимирівна Стрілець розповідає у цьому розділі посібника про життя і творчість відомих майстрів витинанки: Сергія Танадайчука, Миколу Теліженка та Андрія Пушкарьова. Автор також характеризує роботи витинанкарів: Ірини Зяткіної, Олени Харченко, Лариси Шаран, Віктора Наконечного, Віктора Слободянюка, Наталі Гуляєвої, Валентини Коздровської, Вікторії Мірошниченко, Василя Корчинського, Людмили Проценко і Марії Косицької.