"Постіль застелена полотном, коло стола на задній і передній лаві засіли куми, на краю печі рядком діти. Вони поспускали рукави, як стадо перепелиць, що спочивають, але всі готові летіти. Куми зате сиділи як вкопані, лишень руками діставали хліб або чарку горілки, але і руки найрадше не рухали б, лишень спочивали би, зігнені в кулак на колінах. Нерадо вони брали хліб та чарку. Каганець блимав на припічку і потворив з кумів великі, чорняві тіні і кинув їх на стелю. Там вони поломилися на сволоках і також не рухалися. Коло стола схилений стегяв Іван, господар хати і тато маленької дитини, що її охрестили..." (Василь Стефаник)
"Відколи Івана Дідуха запам’ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником. То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі..." (Василь Стефаник)
"Що тут було?
Бур’ян як ліс,
Та ще будяк колючий ріс,
Та дерези густі кущі...... Біжать будинки в далечінь,
Зростають день за днем.
Вже є тут грядки для квіток.
Шепоче листячком садок.
Отут і ми живем!" (Марія Пригара)
Вірші про птахів від Марії Пригари
Вірші Марії Пригари про птахів зі збірки "Ручаї": "Пташиний сад", "Знялися весла", "Журавлі", "Незвичайні мандрівники".
"Мине отак з півсотні літ,
І, може, з високості,
З чужих планет, в наш рідний світ
Злетять незнані гості.Вони свій срібний корабель
Спрямують з небокраю
Не на піски серед пустель,
А в поле біля гаю..." (Марія Пригара)
Марія Пригара, вірші про літо
Вірші про літо від Марії Пригари: "Перша злива", "Знялися весла", "Струмок" та ""Пахне літо".
"Нишком будете сидіти?
Розкажу вам казку, діти.
В давнину, в далекім-краю —
саме де, не пам’ятаю —
без одежі, без чобіт
жив на світі бідний кіт.
І ніхто того не знав,
як сердешний горював..." (Галина Демченко)
Оповідання Галини Демченко "Горобина"
"Горобина і ялинка стояли поряд. Зовсім близенько одна біля одної. І тому вони часто перешіптувались між собою. На ялинці росли хвоїнки і шишки, а на горобині - листя і грона жовтогарячих плодів. Прийшла осінь. Дихнула прохолодою раз, другий. Пожовкли на горобині листочки, і кожний плодик став червонішим. А ялинка зовсім не змінилась. Хвоїнки зелені-зелені, а шишки як позолотилися влітку, такими і лишились. Ялинка дивилась на свою подругу і милувалась нею. Яка то вона гарна стала!..." (Галина Демченко)
"Колись давно-давно в одному селі жила привітна и ласкава дівчинка. Звали ту дівчинку Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї по підвіконню! Їх вона попереносила з лісу. Видно, й рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жоден кущик, жодне стебельце не зів’яло. Всі люди в селі любили Калинку за її добре та щире серце. Навесні Калинка, як завжди, пішла в ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай,— думає Калинка,— посаджу тут щось, нехай росте». Так і зробила..." (Галина Демченко)
Коротенькі віршики з різних збірочок для малят від української поетеси та письменниці Галини Демченко: "Водичка", "Калачі", "Білочка", "Таня", "І нащо хвоїнки?", "Ялинка", "Юрасева іграшка", "Боровичата", "Тане сніжок", "Весняні струмочки".
"Давно, давно — ніхто й не пам’ятає, коли саме,— жив собі на світі один Чоловік. Піде було він на полювання, наловить риби, назбирає коріння дикої трави. А все ситий не буває. Якось-то він довго нетрями блукав. Зголоднів, ноги натрудив. А так-таки нічого і не вполював. Сів і зажурився..." (Галина Демченко)
"Дід бере гирлигу в кутку і виходить з хати. Я за ним.
— Діду, а скільки ж ви дасте мені кавунів — скільки до-несу, ге?
— Скільки донесеш.
— А коли одного я ще у вас з’їм?
— З’їси.
— А дині у вас є?...— Є і дині.
А чорнобривці й собі:
— Є і дині!
Дід не чує чорнобривців. Він чує тільки мене і себе..."(Микола Вінграновський)
Максим Рильський, поезії для дітей
"Дощ", "Не кидайсь хлібом, він святий!", "Зимовий ранок", "Розмова з другом", "Дівчина", "Мова", "Рідна мова", "Як парость виноградної лози", "Білі мухи" - дитячі поезії Максима Рильського.
Веселі дитячі віршики-вигадки від Галини Демченко з ілюстрованої збірочки "Загадки та вигадки": "Зажурилась білочка", "Мишенята-кухарята", "Сидить котик на припічку", "Рукавиці", "Коники-музика", "Панчішки", "Новосілля".
Віршовані загадки з картинками (художник - невідомий) від української поетеси Галини Демченко про ялинку, гриби, корову, павучка, вареники, мак, їжачка, жабку, комаря та песика.
Дніпро в поезіях Миколи Вінграновського
Вірші Миколи Вінграновського: "Привіт тобі, ріко моєї долі", "Індустріальний сонет", "Останній міст проплив удалині", "Води із очерету хлюпавиця", "Повернення Хікмета", "Величальна количкова", "Ластівко, літа кінець", "Сама собою річка ця тече".
Вірші про кохання Миколи Вінграновського: "Ти — вся любов. Ти — чистота", "Тост", "Станси", "Вона була задумлива, як сад", "Сеньйорито акаціє, добрий вечір", "Цю жінку я люблю. Така моя печаль", "Це ти? Це ти. Спасибі... Я журюсь", "Я скучив по тобі, де небо молоде", "Я дві пори в тобі люблю", "Цієї ночі птах кричав", "Поїду з Києва. Важке, підтале серце...", "Вас так ніхто не любить. Я один", "Ви, як стежка, кохана", "Сміятись вам, мовчати вами...", "Блакитно на душі…", "Коли моя рука, то тиха, то лукава..", "І замалий, і неширокий..".
Дитячі оповідання Оксани Іваненко
"Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років... Псувала на своє безліч паперу... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався "Гриб". Мій журнал, правда, після кількох номерів "прогорів"... Але я продовжувала писати нескінченні повісті." (Оксана Іваненко)
Читайте оповідання Оксани Іваненко: "Біла ніч. Зустріч", "Маленьким про великого Тараса".
Володимир Максимович Перепелюк – видатний український кобзар і бандурист, а також композитор, народний майстер і письменник. Після виходу на пенсію Володимир Максимович працював у Вороновицькому лісництві. Жива природа розкрила і літературний талант кобзаря. З-під його пера виходять: «Ой у лісі, лісі зеленому» (1969), «Повість про народний хор», (1970), «Ось вони які…» (1980); «Вийшов Кобзар з Поділля» видано 2010 року. У документальній повісті «Повість про народний хор» автор розповів читачам про хор Верьовки, якому віддав 26 років свого життя. А спогади про далеке дитинство лягли в основу повісті для дітей «Ой у лісі, лісі зеленому». З великою любов’ю змальовує автор у ній життя старого вугляра та його онука у дрімучому лісі, розповідає про пташок, і тварин які живуть поряд з ними.
Вірші Миколи Вінграновського: "Сеньйорито акаціє, добрий вечір", "Ви, як стежка, кохана", "Димить стерня над синіми ярами", "Вечірнє", "Сонет", "Не говори, не говори", "Жоржина", "За гай ступило сонце, і пішло", "Боюсь поворухнутись... тишина...", "Синій сон у небесному морі", "Моєму морю", "Ти — вся любов. Ти — чистота", "Вінок на березі юності", "До порога моєї землі", "Привіт тобі, ріко моєї долі!", "Сама собою річка ця тече", "Мій день народження — це ти", "Де ти, мій коню з Дніпра-Дунаю?", "Останній міст проплив удалині", "Скажи мені, Дніпре, в якому стражданні", "Тост", "Станси", "Ні! Цей народ із крові і землі...", "Вона була задумлива, як сад".
