Статті для дітей та батьків

Чотири рядочки веселих віршиків Надія Репета написала на кожну букву абетки - про одну з професій, що можуть зацікавити як дітей, так і дорослих: "Аптекар", "Бондар", "Вівчар", "Гончар", "Ґонтар", "Друкар", "Екскурсовод", "Єгер", "Журналіст", "Золотар", "Годинникар", "Іконописець", "Їздовий", "ОліЙник", "Коваль", "Лялькар", "Миловар", "Носильник", "Окуліст", "Пекар", "Різьбяр", "Стельмах", "Ткач", "Учитель", "Фотограф", "Художник", "Цукерник", "Чоботар", "Шапкар", "Щіткар", "Ювелір", "Ягідник".

Українське мистецтво вишивання має давнє походження. Наші предки вірили в те, що ружа, калина, лілія, листя дуба, птахи — не просто гарні та майстерно зроблені зображення, а й потужні обереги. Вважалося, що вишиті рушники чи сорочки-вишиванки охороняють свого власника та його оселю від лихої долі. Це видання допоможе повернутися до першоджерел. Тут зібрано велику кількість традиційних орнаментів із різних куточків України, їхні основні символи та оберегове значення. Придбавши цю чудову, якісну, красиву, цікаву і корисну книгу, ви зможете відтворити їх власноруч, щоб прикрашати одяг і створювати обереги для себе та своєї родини.

 

"Мені зоря сіяла нині вранці", "Господи, гніву пречистого", "Як добре те, що смерті не боюсь я", "Ще й до жнив не дожив" - поезії Василя Стуса зі збірки "Час творчості".

"Василь Стус — поет трагічної долі. На прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Василь Стус запропонував присутнім у залі встати і цим вставанням протестувати проти арештів, які почалися тоді в середовищі київської інтелігенції. Зал встав, а Василь невдовзі... сів...  Сьогодні ми вивчаємо його вірші. Згорьована доля Василя Стуса надає їм сили невідпорної і непереможної. Потужність його віршів помножена на скорботу його долі. І даремні потуги тих, хто намагається перепинити їм дорогу. Опір надає віршам трагічного поета неймовірної всепробивності. Серед його тюремних творів найдорожчі - це інтимні поезії, його відчайдушне уміння знаходити для душі місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності..." (Іван Драч)

"Вчися чекати, друже,
вчися чекати.
Ластівки на електричних дротах,
почорнілі од сині неба,
ще наслухають стумні струми землі..."

(Василь Стус)

"Те, що було в дитинстві щемним коханням,
стало нині Олександрою, Валею, Людою,
а за торсами знаних і незнаних коханок
я втратив почуття, що таке любов?..."

(Василь Стус)

"Абетка з історії України "з літерами-картинками Ярослава Паладія складається з віршів, написаних поетом Леонідом Полтавою: "Архангел", "Бандурист", "Верховина", "Гетьман", "Ґонта", "Довбуш", "Емблема", "Єдність", "Жнива", "Запорожці", "Ігор", "Їздець", "Сини", "Йордан", "Каменярі", "Лови", "Млин", "Ноти", "Ольга", "Прометей", "Родина", "Спорт", "Трембіта", "Україна", "Франко", "Хата", "Церква", "Чумаки", "Шевченко", "Щити", "Юрій", "Ярмарок", "Великдень". І в рядках лаконічних щирих віршів, і в чітких живих лініях ілюстрацій відчувається туга за рідним краєм, віра і закоханість у свій народ та його тисячолітню історію. Кожна літера цієї неповторної абетки, вибудовувана з гілок молодого дуба, нагадує читачеві образ рідної України. 

 

Олег Ольжич (1907 — 1944) — автор багатьох оповідань та віршів. «Рудько» — лише малесенька часточка його творчої спадщини, що сповнена духом неспокою  та любов'ю до всього живого на землі. А писати Олег Олександрович Кандиба (таке справжнє ймення письменника) почав ще в ранньому віці. Першим поціновувачем віршів та прози Ольжича був його батько — видатним український лірик Олександр Олесь. В сім’ї хлопчика називали Лелекою, Бобом. Тож і перший друкований твір Олега Кандиби підписаний псевдонімом О. Лелека. І називався той перший твір «Рудько», або «Життєпис одного півня». Батько про творчий доробок свого сина писав так: «...я не помилюся, коли скажу, що він має всі дані для того, щоб стати і поетом, і белетристом...». Пізніше Олег взяв собі псевдонім Ольжича, під яким ще замолоду став автором трьох поетичних збірок. Крім того, він був всесвітньовідомим вченим археологом (працював у Празі і Гарвардському університеті США). Олег Ольжич усе життя віддав в ім’я своєї поневоленої Батьківщини — України, виборюючи її незалежність.

У добірці публіцистичних творів Олега Ольжича читайте: "Героїзм в українській усній словесности", "Дух руїни", "У двадцятиліття", "Передмова до "Золотого Слова"", "XIX століття", "Українська історична свідомість", "Український побут", "Наші завдання", "Українська культура", "Різдвяна відозва", "Хотіння бути".

Перша збірка Олега Ольжича "Рінь", видана у Львові 1935 року, є, так би мовити, аполітична. Загалом в ній переважають мотиви праісторії людства, античної Греції й Риму, схоплені не тільки ерудицією, але й інтуїцією вченого - археолога й історика. В них для поета не так важлива зовнішня декорація давніх епох і культур, як їхня духовість, як ріст і розвиток людини, її соціальної сути, її звичаїв, нахилів, ментальности й моралі. Збірка "Рінь" Олега Ольжича складається з поезій: "Рінь", "Поважна мова врочистих "вітрин", "Ґалли", "Новобранець", "Ґоти", "Змій", "Нічний напад", "Монастир", "Акваріум", "Присвята", "Робітня", "Революція", "Піхотинець", "Воно зросло з шукання і розпуки", "Страшний суд", "Візія", "Був же вік золотий, свіжі, проткані сонцем діброви...", "На трьох горбах під знаками орла ", "Ганнібал в Італії".  

Друга збірка Олега Ольжича “Вежі“, видана у Празі 1940 року, метафоричністю своєї назви визначає вершини духовности, яка породжує енергійне рішення і дію, пориває до героїзму. Поняття героїзму в Ольжича включає не лишень чесноту, але й сильний духовий заряд, здатний оновити і морально оздоровити світ покори і рабства. В згоді із тим ціла друга збірка присвячена національній боротьбі за права і честь рідного народу. У своїх "Вежах" Олег Ольжич проголосив на першому місці любов до Батьківщини. Любов не словами, але чином, жерственістю. Тому він відмовився від усього. У віршах поет говорить, що "прозорі озера науки" і "поезії пінні каскади" та всякі інші спокуси й насолоди треба відкинути, бо найдосконаліша краса є у самопосвяті для своєї Батьківщини. Поема "Городок 1932" зі збірки "Вежі" складається з поезій: "Слова, що прості і суворі", "Сестра, а другому - мати" (І), "Сміялись загонисто-дзвінко" (ІІ), "Найтяжче - ще поконати" (ІІІ), "Слова, що прості і суворі" (ІV), "Їх душі - горіння і криця" (V). 

Третя за чергою збірка Олега Ольжича "Підзамча" була видана у 1946 році у Мюнхені після його трагічної загибелі. В "Підзамчі" поет досяг найбільшої майстерності. Тематикою й настроєм багатьох віршів цієї збірки Ольжич найбільше схиляється до неокласики. Це поезія високої культури. Вона вимагає від читача певної ерудиції, знання історії, філософії, мистецтва. До збірки увійшли такі вірші: "Підзамча", "Яблуня на горі", "Алябастер", "Шякунтала", "Муки Святої Катерини", "Сонна Венус", "Голландський образ", "Порцеляна", "Диліжанс", "Пороша", "Воно дощем спадає золотим", "Люкреція", "Пророк", "Глухо храми упали", "Триптих" ("Данило", "Р. Б. 1668", "Зимовий похід"), "Дні зводяться і падають за кін ", "Пророк", "Ясне мерехтіння кіна", Ґіґ Антомахія".  

Вірші Олега Ольжича з окремих циклів: з циклу "Кремінь" (1931): "Чорно-синяву рінь гризучи", "Зайнялось неземними огнями", "Мабуть, судилось мені", "Полінезійці"; з циклу "Камінь" (1932): "Напинайте рогожі вітрил", "Риплять і квилять", "Знаю добре", "Ах, узліссям іти фіялковим", "Злотний порох", "Приходили", "Бог ясний між людьми ходить"; з циклу "Бронза" (1932): "Долини падають", "Світанок", "Легко і ясно лежати", "Пісня про ворога"; з циклу "Залізо" (1932): "Душа обважніла", "Надокучили вівці й кози", "Ольбієць", "Товариш", "Полісся", "Вікінґ", "Поворот", "Люкреція"; з альбомних поезій: "Олю мила, хоч сьогодні", "Милий друже, як тяжко зносив я", "Він не їде. Сліпучий панцир...", "Дон Кіхот", "Коли, як свічка, догорає рік...", "Панове, не дивуйтесь"; з сатиричних віршів: "Метаморфози", "Ну, та й чистять", "Вже ціла зграя збіглась їх".

"І вірити, і прагнуть – не вотще.
Безсмертне – і величне, і ясне-бо.
Ось лине хмара з літеплим дощем,
І розверзається врочисте небо.
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість; туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти."

(Олег Ольжич)

До циклу поезій Олега Ольжича "Незнаному воякові" увійшли вірші: "Читайте газети при тихім вікні" (І), "Багато нам вогників кволих" (ІІ), "Обістя у соннім підміськім селі" (ІІІ), "І бачили очі дитячі твої" (IV), "Коротка розмова та погляд часом" (V), "Завмерли, заклякли, обпершись на стіл" (VІ), "О, втіхо, що серце виповнюєш вкрай" (VІІ), "Чекає спокуса тебе не одна" (VІІІ), "Захочеш - і будеш. В людині, затям..." (ІХ), "Холодних очей твоїх синя вода" (Х), "За дня безнадійно. І мрію лиши" (ХІІ), "Ще куриться й дихає важко земля" (ХІІІ), "Прийшлось купувать перемогу всіляк" (ХІV), "На страх і за кару - суди польові" (ХV), "Держава не твориться в будучині" (ХVІ), "Був час над усе легковажних гадок" (ХVІІ), "О, вір у відваги ясне багаття" (ХVІІІ), "Чи знала про нього людина одна" (ХІХ), "О, Націє, дужа і вічна, як Бог" (ХХ), "Товаришу, ти, чиє тіло вжила" (ХХІ), "О, думко, що тіло без жалю руба" (ХХІІ), "Приспішене слідство. Нервовий синкліт" (ХХІІІ), "Шкодуй для них погляду, дум і промов" (ХХІV), "І чують одні, і не чують одні" (ХХV), "Є погляд у того жорстоко прямий" (ХХVІ), "І ось він виходить ще раз на процес" (ХХVІІ), "Твоє поготівля пекуче... Та враз..." (ХХVІІІ), "Готові на чин? - Команданте, наказ" (ХХІХ), "Нахмурились брови, скипіли уста" (ХХХ), "О, ранок, як ранок твойого життя" (ХХХІ), "Розкрийте зіниці, розкрийте серця" (ХХХІІ). 

Художня спадщина Олега Ольжича значима своїм духовим зарядом, вольовою напруженістю проекції майбутнього його рідної України. Творчість цього поета і вченого характеризується шириною тем і сюжетів. Олег Ольжич був незламним борцем за волю свого народу і увійшов в історію української літератури як приклад героїчного типу людини й поета.

Олена Теліга будувала образ України поверх усіх політичних поділів і понад історичними проваллями. Її одчайдушну одвагу і рішучість слід поставити в ряд тих безстрашних націоналістів, що йшли на Схід України гарячими слідами війни, використовуючи свободу прифронтової ситуації, коли червоних уже нема, а коричневі ще не опанували. А світ належить сміливим... В образі Олени Теліги ми бачимо єдність слова і чину, а це і є мірою людської справжності.  В добірці зібрані вірші Олени Теліги: "Пломінний день", "Радість", "Сучасникам", "Вечірня пісня", "Відвічне", "Поворот", "Усе - лише не це", "Життя", "Лист", "Безсмертне", "Неповторне свято", "Вірність", "Літо", "Без назви", "Подорожній", "Відповідь", "П'ятий поверх", "Палить сонце, дощі, вітри", "Чужа весна", "Розцвітають кущі ясмину", "Танґо", "Козачок", "Сонячний спогад", "Ніч була розбурхана і тьмяна", "Чорна площа", "Махнуть рукою! Розіллять вино!", "Напередодні", "П’ятнадцята осінь", "Гострі очі розкриті в морок", "1933 - 1939", "Не треба слів. Хай буде тільки діло", "Мужчинам".

"Огні горять, музи́ка грає,
Музи́ка плаче, завиває;
Алмазом добрим, дорогим
Сіяють очі молодії.."

(Тарас Шевченко)

"І знов мені не привезла
Нічого почта з України...
За грішнії, мабуть, діла
Караюсь я в оцій пустині
Сердитим Богом..."

(Тарас Шевченко)

"І широкую долину,
І високую могилу,
І вечернюю годину,
І що снилось-говорилось
Не забуду я..."

(Тарас Шевченко)