Статті для дітей та батьків

Шов "хрестик з прямою підкладкою" виконується за робочим рисунком орнаменту. З лицьової сторони утворюються прямі хрестики, що мають спільний нижній стібок (підкладку), звідси і походить назва шва художнього вишивання. Прямим хрестиком з підкладкою виконують поверхниці основних орнаментів та основні орнаменти у декоруванні одягових, інтер’єрних виробів. 

Ілюстровані оповідання Михайла Слабошпицького: "Чудасія на балконі", "Папуга з осінньої гілки", "Яблуня при вікні", "Золоті бджоли", "Васильків портрет", "Костик, море і дельфін", "Норвезький кіт у намисті",  "Що ж буде з Костиком?", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт", "Де туман живе", "Зайчик, що вважав себе сміливцем", "Хата, де жили страхи", "Папуга з осінньої гілки", "Цінь-Цвірінь", "Славко й Жако", "Екскурсія в зоопарк", "Молода зима"​. Малювали картинки до книжок відомого українського прозаїка, критика, літературознавця та публіциста Михайла Слабошпицького художники: Наталія Аксьонова, Олексій Міщенко, В. І. Анікін.

"Постіль застелена полотном, коло стола на задній і передній лаві засіли куми, на краю печі рядком діти. Вони поспускали рукави, як стадо перепелиць, що спочивають, але всі готові летіти. Куми зате сиділи як вкопані, лишень руками діставали хліб або чарку горілки, але і руки найрадше не рухали б, лишень спочивали би, зігнені в кулак на колінах. Нерадо вони брали хліб та чарку. Каганець блимав на припічку і потворив з кумів великі, чорняві тіні і кинув їх на стелю. Там вони поломилися на сволоках і також не рухалися. Коло стола схилений стегяв Іван, господар хати і тато маленької дитини, що її охрестили..." (Василь Стефаник)

 

"Відколи Івана Дідуха запам’ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником. То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі..." (Василь Стефаник)

 

 

"Що тут було?
Бур’ян як ліс,
Та ще будяк колючий ріс,
Та дерези густі кущі...

... Біжать будинки в далечінь,
Зростають день за днем.
Вже є тут грядки для квіток.
Шепоче листячком садок.
Отут і ми живем!" (Марія Пригара)

Вірші Марії Пригари про птахів зі збірки "Ручаї": "Пташиний сад", "Знялися весла", "Журавлі", "Незвичайні мандрівники".

"Мине отак з півсотні літ,
І, може, з високості,
З чужих планет, в наш рідний світ 
Злетять незнані гості.

Вони свій срібний корабель 
Спрямують з небокраю 
Не на піски серед пустель,
А в поле біля гаю..." (Марія Пригара)

Вірші про літо від Марії Пригари: "Перша злива", "Знялися весла",  "Струмок" та ""Пахне літо".

"Нишком будете сидіти? 
Розкажу вам казку, діти.
В давнину, в далекім-краю — 
саме де, не пам’ятаю — 
без одежі, без чобіт 
жив на світі бідний кіт.
І ніхто того не знав, 
як сердешний горював..." (Галина Демченко)

"Горобина і ялинка стояли поряд. Зовсім близенько одна біля одної. І тому вони часто перешіптувались між собою. На ялинці росли хвоїнки і шишки, а на горобині - листя і грона жовтогарячих плодів. Прийшла осінь. Дихнула прохолодою раз, другий. Пожовкли на горобині листочки, і кожний плодик став червонішим. А ялинка зовсім не змінилась. Хвоїнки зелені-зелені, а шишки як позолотилися влітку, такими і лишились. Ялинка дивилась на свою подругу і милувалась нею. Яка то вона гарна стала!..." (Галина Демченко)

"Колись давно-давно в одному селі жила привітна и ласкава дівчинка. Звали ту дівчинку Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї по підвіконню! Їх вона попереносила з лісу. Видно, й рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жоден кущик, жодне стебельце не зів’яло. Всі люди в селі любили Калинку за її добре та щире серце. Навесні Калинка, як завжди, пішла в ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай,— думає Калинка,— посаджу тут щось, нехай росте». Так і зробила..."  (Галина Демченко)

Коротенькі віршики з різних збірочок для малят від української поетеси та письменниці Галини Демченко: "Водичка", "Калачі", "Білочка", "Таня", "І нащо хвоїнки?", "Ялинка", "Юрасева іграшка", "Боровичата", "Тане сніжок", "Весняні струмочки".

"Давно, давно — ніхто й не пам’ятає, коли саме,— жив собі на світі один Чоловік. Піде було він на полювання, наловить риби, назбирає коріння дикої трави. А все ситий не буває. Якось-то він довго нетрями блукав. Зголоднів, ноги натрудив. А так-таки нічого і не вполював. Сів і зажурився..." (Галина Демченко)

"Дід бере гирлигу в кутку і виходить з хати. Я за ним.
—    Діду, а скільки ж ви дасте мені кавунів — скільки до-несу, ге?
—    Скільки донесеш.
—    А коли одного я ще у вас з’їм?
—    З’їси.
—    А дині у вас є?...

—    Є і дині.
А чорнобривці й собі:
—    Є і дині!
Дід не чує чорнобривців. Він чує тільки мене і себе..."

(Микола Вінграновський)

"Дощ", "Не кидайсь хлібом, він святий!", "Зимовий ранок", "Розмова з другом", "Дівчина", "Мова", "Рідна мова", "Як парость виноградної лози", "Білі мухи" - дитячі поезії Максима Рильського.

Веселі дитячі віршики-вигадки від Галини Демченко з ілюстрованої збірочки "Загадки та вигадки": "Зажурилась білочка", "Мишенята-кухарята", "Сидить котик на припічку", "Рукавиці", "Коники-музика", "Панчішки", "Новосілля". 

Віршовані загадки з картинками (художник - невідомий) від української поетеси Галини Демченко про ялинку, гриби, корову, павучка, вареники, мак, їжачка, жабку, комаря та песика.

Вірші Миколи Вінграновського: "Привіт тобі, ріко моєї долі", "Індустріальний сонет", "Останній міст проплив удалині", "Води із очерету хлюпавиця", "Повернення Хікмета", "Величальна количкова", "Ластівко, літа кінець", "Сама собою річка ця тече". 

Вірші про кохання Миколи Вінграновського: "Ти — вся любов. Ти — чистота", "Тост", "Станси", "Вона була задумлива, як сад", "​Сеньйорито акаціє, добрий вечір", "Цю жінку я люблю. Така моя печаль", "Це ти? Це ти. Спасибі... Я журюсь", "Я скучив по тобі, де небо молоде", "Я дві пори в тобі люблю", "Цієї ночі птах кричав", "Поїду з Києва. Важке, підтале серце...", "Вас так ніхто не любить. Я один", "Ви, як стежка, кохана", "Сміятись вам, мовчати вами...", "Блакитно на душі…", "Коли моя рука, то тиха, то лукава..", "І замалий, і неширокий..".

 

 

 

"Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років... Псувала на своє безліч паперу... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався "Гриб". Мій журнал, правда, після кількох номерів "прогорів"... Але я продовжувала писати нескінченні повісті." (Оксана Іваненко) 

Читайте оповідання Оксани Іваненко: "Біла ніч. Зустріч", "Маленьким про великого Тараса".