Статті для дітей та батьків

"Книжки повинні «працювати», а не стояти на полиці. Повинні вражати й давати «друге дихання». У доборі власної домашньої бібліотеки керуюся мудрою заувагою письменниці Люсі-Мод Монтгомері: як у своє життя ти маєш впускати тільки «споріднені душі», так і у свою хату треба «впускати» лише «споріднені книжки»…  Ті, які будеш перечитувати, вкотре насолоджуючись і надихаючись." (Марина Павленко) 

 

Багато українських компаній беруть участь у MWC. Україну було помітно презентовано, незважаючи на величезну присутність китайського та корейського бізнесу. Цього року Epom Apps, Unifun і Visicom мали великі стенди в різних залах грандіозного заходу. Кращі українські стартапи взяли участь у виставці та пітчингах на 4YFN. На зустрічі Ukraine@4YFN-MWC ми обговорили українські високі технології, включаючи стартапи та екосистему, яка сприяє їхньому зростанню. Інкубатори стартапів є важливим елементом – наприклад, на конференції UAtronica-Industry 4.0 UkraineIS оголосила про запуск власного інкубатора, який допоміг кільком командам створити та розвивати свій бізнес.

У Києві відбувся Форум «Космос і майбутнє» для обговорення викликів космічної ери, найсміливіших інноваційних ідей, технологій, освіти майбутнього. Форум організували представники громадських організацій УМАКО «Сузір’я», UkraineIS – «Україна Є», Центр розвитку творчості «Лілея» та ТОВ «Українсько-норвезький міст». На Форумі відбулася найширша дискусія за останні роки як щодо космічного майбутнього України, так і подальшого глобального розвитку нашої цивілізації. В рамках Форуму відбувся Космохакатон - перший у світі космічний «анти-хакатон», де команди працюють над проектами майбутнього не тільки під час заходу, але й після його завершення. Космохакатон – це принципово нова модель творчої  командної роботи над глобальними проблемами людства та викликами майбутнього.

"—    Ку-ку-рі-ку!
Таким веселим викриком зустрічає свого вчителя й друга циркового артиста-коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі Петька.
Петька, почувши голос Едуарда Йосиповича, б'є крильми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна-учителя.
Хазяїн ласкаво вітається з Петькою:
—    Здрастуй, Петю!
—    Ко-ко-ко-ко! — сокотить Петька і дивиться артистові в руки, бо Петя знає, що йому зараз дадуть чогось смачного: крихти з булки, грудочку цукру або жменьку добірної пшениці..." (Остап Вишня)

"—    А я  ось  і  прийшов!
—    Драстуйте!
—    Драстуй, Васько! Сам прийшов?
—    Сам!
—    І не побоявся?
—    А чого мені боятися?
—    А вовки ж у кукурудзі єсть! Хіба ти не чув?
—    А я вовків не боюсь! Я читав у книжці, що вовки бояться людини і тоді тільки можуть напасти, як голодні. А голодні вони тільки взимку! А тепер літо!.." (Остап Вишня)

"Петрик жив із своїми батьками на околиці великого міста. Петриків батько працював ковалем на машинобудівному заводі, а жили вони всі — Петрик, тато, мама і сестричка Леся — в чотириповерховому кам'яному домі. Петрику вже йшов восьмий рік, і він ходив у перший клас, а сестричці Лесі минуло тільки п'ять років. Перед будинком, де жили Петрик і Леся, ріс великий каштан. Щовесни каштан розцвітав ніжно-рожевими квітами, і тоді він був схожий на ялинку, яку Петрик і Леся бачили на Новий рік..." (Остап Вишня)

Довгий і складний шлях пройшла Ольга Юліанівна Кобилянська. Протягом півстоліття виступала вона в літературі, відображаючи життя народу в його різноманітних виявах, духовні прагнення інтелігенції, малюючи природу рідного краю. Письменниця утверджувалася в українській літературі поступово, в процесі переходу з німецької на українську мову, опанування культурних надбань рідного народу, реалістичного методу! Художньо осмислюючи той життєвий матеріал, що був їй найбільше відомий, Ольга Кобилянська створила цілу галерею образів із середовища демократичної інтелігенції, втіливши в них свої погляди на соціальні й морально-етичні проблеми часу. Художня проза Ольги Кобилянської сприяла розширенню світового резонансу українського художнього слова. Її новели, повісті неодноразово перекладалися російською, польською, чеською, словацькою, болгарською, словінською, французькою, румунською та іншими мовами. Ім’я видатної української письменниці-демократки, яка пройшла благородний шлях самовідданого служіння народові, віддала йому всі думки і помисли у тяжкий час соціального і національного поневолення, і в світлий час його возз’єднання, духовного відродження, оповите в нашій країні глибокою шаною і любов’ю, відоме у широкому світі.

 

"Славко і Людочка жили поруч: отут була Славкової мами хата, а як трохи далі пройти — жила Людочка з своєю мамою. А за хатою Славкової мами був великий сад. В тому садку росли яблуні, груші, сливи, малина, смородина і навіть абрикоси. Завідував тим садком старенький дідусь-садівник, який дуже любив і Славка і Людочку і дозволяв їм гуляти в саду. Вони були діти слухняні і не псували ні дерев, ні кущів, ні квітів. От настала весна. Зацвіли вишні, сливи, яблуні. Побігли Славко і Людочка до саду. Ой, як же хороше в садку навесні! Усе цвіте, пташки співають, бджілки гудуть, мед носять, сонечко припікає. Славко  і  Людочка  побігли  в  малинник. Прибігають до одного куща, а звідти якась сіренька пташка тільки — пурх! — і полетіла..." (Остап Вишня)

Роман Завадович — передусім християнський письменник і поет. Його творчість звернена постійно на вічні вартості, на духовність та глибокі моральні засади життя. Чи то буде фантазія в дитячій казці, дотепний гумор у сміховинці, моральна наука й життєва мудрість у байці чи анімізованій розповіді про тварин і рослини або ж в історичному чи побутовому оповіданні. Ви скрізь відчуєте істотні вартості добра, любові, правди, людської солідарности, справедливости. Його герої — не обов’язково персоніфіковані святці чи янголоподібні істоти, але живі люди (малі і дорослі) зі своїми добрими і поганими властивостями, проте всі вони діють у постійній свідомості розрізнення між добром і злом, між високими й низькими життєвими ідеалами. Й у виборі своєму вони завжди прагнуть чогось вищого, шляхетного, гарного. Ідеалізм автора виразно передається його героям і їх долям. У своїх творах Роман Завадович не намагається розважити молодого читача, а виховує його, впливає на його духовий світ у благородному спрямуванні, щоб „різьбити" молоді душі й думку. Завадович свідомо вибрав цей шлях. І його перо, наче різбарське долото, намагається різьбити з неотесаного каменю людину на подобу Божу з виразним християнським обличчям.

 

"Розчудеснi мiсця на рiчцi, на Пiвнiчнiм Дiнцi…
Вам нiколи там не доводилося бувати?
Коли не доводилося, - обов'язково побувайте.
Ви з Харкова робочим поїздом доїдете до Змiєва.
Змiїв - мальовничий городок, тепер районний центр Харкiвської областi, - вiн розлiгся якраз на Пiвнiчному Дiнцi.
У Змiєвi ви вiзьмете човна й попливете за течiєю Пiвнiчним Дiнцем…
А пливти вам треба в червнi…" (Остап Вишня)

"—  Дідусю, а коли ти мене на полювання візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити!
Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки той брався за рушницю. Дідусь гладив Павлика по голівці:
—  Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш — тоді й візьму...
 Дідусь дуже любив свого маленького онука і завжди йому розповідав про зайців і вовків, про лисичок та про всіх звірів,  яких він полював..." (Остап Вишня)

"Суперагент Гриць Мамай сидів у своєму кабінеті у позі лотоса. На його вольовому обличчі була написана впевненість. То була впевненість у самому собі. Гриць щойно скінчив робити ранковий комплекс йогівських вправ. Кожен його м’яз сповнився життєвої снаги. Мозок працював чітко й блискавично. Зненацька Суперагент 000 почув у голові приємний баритон. То був його внутрішній голос..." (Леся Воронина)

 

 

 

Суперагент 000 Гриць Мамай сидів на снігу в позі лотоса. Лапаті сніжинки падали на його мужній оголений торс і з шипінням випаровувалися. Незважаючи на мороз мінус ЗО градусів за Цельсієм, тіло Суперагента пашіло, немов розжарена праска. Гриць Мамай перебував у нірвані — стані цілковитого спокою. Його свідомість і підсвідомість розчинилися в часі й просторі, а могутній інтелект злився з космічною безмежністю. Кохана дружина і бойова подруга Зореслава поралася біля лозової колиски, де спав Яромир, тримісячний синок агента й золотокосої красуні. Немовля солодко плямкало уві сні губами. З невимовною ніжністю юна матір глянула на випрані в гірському потоці пелюшки й почала розвішувати їх на розпашілому торсі Суперагента. Бойова подруга розуміла, що Гриць не може її почути, та все ж промовила з глибоким почуттям..." (Леся Воронина)

 

"Суперагент 000 Гриць Мамай сидів у позі лотоса на палубі сліпучо-білого вітрильника. Його могутній організм всотував ніжні сонячні промені, а свідомість та підсвідомість зливалися з морським та небесним безмежжям. Гриць ледь розплющив очі і з-під примружених повік глянув на свого сина-вундеркінда Яромира. Малюк захоплено навчав таргана Едіка роботи на комп’ютері. Розумна комаха залюбки бігала по клавішах, опановуючи секрети програмістської майстерності. Власне, Едіка тепер важко було назвати тарганом. Мужньо перенісши кілька пластичних операцій, зараз він скоріше скидався на метелика. На його спині виблискували ніжно-блакитні крильця, а голову прикрашали спеціальні окуляри, розроблені професором Байдою. За допомогою цих окулярів Едік міг бачити у темряві, вловлювати ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання, а також спостерігати за приватним життям мікроорганізмів..." (Леся Воронина)

 

"Суперагент Гриць Мамай сидів у позі лотоса на дніпровій кручі. Ліворуч від нього височіла Лаврська дзвіниця, праворуч — велетенська металева жінка зі щитом і мечем, під ногами якої притулилися танки, гармати та інші зразки військової техніки. Там розташувався музей Другої світової війни. Та Суперагент не зважав на це похмуре сусідство. Золоте осіннє листя, кружляючи у прозорому повітрі, опускалося на могутні плечі, груди та спину Гриця Мамая. Але він, занурений у власну підсвідомість, не реагував на ці зовнішні подразники. Його потужний інтелект намагався розв’язати страшну таємницю, над якою билися спецслужби усього світу..." (Леся Воронина)

 

"Суперагент 000 Гриць Мамай сидів у позі лотоса на розлогій гілці крислатого евкаліпта. Його плечі та могутній торс були вкриті десятками різнобарвних папужок. У такий спосіб славетний герой, рятівник світу, переможець підступної міжнародної злочинниці бабусі-ніндзя гартував свою й без того крицеву волю. Спосіб гартування волі був простий, але дійовий. Гриць рясно обсипав себе стиглим насінням українського соняшника. Тож, ясна річ, жодна пташка не могла не сісти на його засмагле тіло й не здзьобати рідкісні для австралійського лісу ласощі. Будь-яка інша людина на місці Суперагента, звичайно ж, захихотіла б і почала нервово струшувати ненажерливих пернатих. Адже їхні пазурясті лапки та дзьобики несамовито лоскотали чутливу шкіру героя. Та Гриць Мамай був незворушний, немов індійський Будда. Зусиллям волі він стримував непереборне бажання почухатися чи бодай поворушити накачаними м’язами..." (Леся Воронина)

 

Під календарем ми розуміємо певний часовий цикл, який відображає закономірності в природі. З безлічі календарів різних культур і народів китайський календар по праву називається найдавнішим календарем. Складений ще п'ять тисяч років тому, він продемонстрував протягом століть, що закладена в ньому гармонія всесвіту є життєвою і переконливою системою, що зв'язує воєдино три сили світобудови - Небо, Землю і Людину. Сила Неба і Землі в китайському календарі представлена в майстерному поєднанні місячних і сонячних ритмів, а сила Людини - в 12 психотипах звірів (щура, бика, тигра, зайця, дракона, змії, коня, кози, мавпи, півня, собаки, кабана).

 

Великодні казочки для дітей, що увійшли до цієї добірочки, написали Леся Храплива-Щур, Зірка Мензатюк, Ірина Мацко, Петро Волиняк, Оляна Рута, Леонід Полтава, Марія Солтис-Смирнова, Андрій М’ястківський, Людмила Дорош, Юлія Хандожинська, Євген Дмитренко​.

Поезії Галини Кирпи: "Літо вийшло надвір", "Мороз усі квіти перецілував", "Казка", "Руде лисеня", "Ніч не заблукає", "Зима з Літом стрічаються", "Питання", "Стала Осінь", "Велика Зірка і Манюня", "Всім видно яблучко", "Дощ ноги простягнув", "Небомова", "Зима пошкодувала", "Човен навесні", "Пора року Дощ", "Вечір", "Лелека боїться", "Два роки поспіль".

"Радуйся, земле чорна, кріпка.
Тіла і крові причастя приймаєш...
Кров'ю насичене лоно твоє
зродить Титана,
Велетня помсти
за вчасну їх смерть!.."

(Уляна Кравченко)