Статті для дітей та батьків

Прикольний та веселий мультсеріал "Баранчик Шон (Shaun the Sheep)"  захоплює своєю безпосередністю як малюків, так і дорослих. Це розповідь про життя кудлатих звіряток, ватажком яких є баранчик на ім'я Шон. Їх веселі пригоди створено на студії Aardman Animations (Великобританія), режисери мультсеріалу - Марк Бертон та Річард Старзек. Дивимось усією родиною, коли надворі спека або дощ, і піднімаємо свій настрій...

"Хлопчик Валь", "Цінь-цвірінь", "Зайчик, що вважав себе сміливцем" – ілюстровані казки Михайла Слабошпицького для малят​.

У навчально-методичному посібнику «Українське мистецтво витинанки» розкривається стародавній вид мистецтва «Витинанки». Його історія виникнення, особливості композиційного вирішення надихнуть майбутніх митців на творчу діяльність і бажання продовжувати мистецькі традиції рідного народу.

 

Вірші Степана Олійника для дітей: "Наші мами", "Чудо в черевичку", "Ледар-брехунець", "Вовина хвороба", "Про Іринку", "У бабусинім буфеті", "Два кроки".

Особливе значення в декоративно-прикладному мистецтві нашого народу має витинанка. Вона виникла в процесі трудової діяльності людини й нерозривно поєднана з її життям і побутом. Вивчення мистецтва витинання, як органічної частини народної культури, має велике пізнавальне, виховне й практичне значення та служить справі відродження української національної культури. Адже українські народні витинанки - яскравий, своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі й багаті традиції, їм притаманні силуетне узагальнення зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія, лаконізм форми, обмеженість деталей, спокійний, рухомий ритм, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою виготовлення.

Витинанка є відносно молодим видом декоративного мистецтва. Перші відомості про народну витинанку, як частину хатнього декору з’являються наприкінці ХІХ століття. Це були статті в періодиці щодо проведення етнографічних виставок у Галичині. Шлях розвитку української витинанки докладно описано в книзі Михайла Станкевича «Українські витинанки», поки що єдиному ґрунтовному виданні на цю тему. Щодо трансформації витинанки 1960-х - початку 1980-х рр. автор зазначає: «У 60-х роках намітилися три нові напрями розвитку мистецтва витинанки. Перший пов’язаний із народними майстрами, що працюють у традиційних осередках витинання; другий — це діяльність самодіяльних художників, а третій — це творчість професійних художників у цій галузі»

Витинанки — різновид українського народного декоративного мистецтва. Це орнаментальні та сюжетні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу. Їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей, як іграшки для дітей тощо. Українські народні витинанки в сільських хатах з’являються в середині XIX сторіччя. Паперові витинанки в сучасному місті застосовують як новорічні прикраси вітрин, у художньо-педагогічному процесі, в оздобленні поліграфічної продукції, у дизайні одягу.

Виникнення та розповсюдження хатніх витинанок у Литві, Словаччині, Польщі та Україні пов’язано з однаковими причинами: доступністю на селі кольорового паперу та покращенням побутових умов житла. Очевидно, ці показники були результатом істотних суспільних зрушень: відміни кріпацтва, розпуску цехових організацій, що давало більші шанси для виходу на ринки молодим талановитим майстрам. Разючі зміни торкнулися розбудови й облаштування помешкання, яке стало більшим, світлішим і чистішим. У ньому знайшли своє застосування настінні хрести, хатні ікони, релігійні картини, паперові витинанки й квіти як ознака нового часу.

Ольга Володимирівна Стрілець розповідає у цьому розділі посібника про життя і творчість відомих майстрів витинанки: Сергія Танадайчука, Миколу Теліженка та Андрія Пушкарьова. Автор також характеризує роботи витинанкарів: Ірини Зяткіної, Олени Харченко, Лариси Шаран, Віктора Наконечного, Віктора Слободянюка, Наталі Гуляєвої, Валентини Коздровської, Вікторії Мірошниченко, Василя Корчинського, Людмили Проценко і Марії Косицької.

Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний. Відомі також антропо та зооморфні фігурки, рідше зображення предметів побуту й архітектури. Витинанки кінця XIX - початку XX сторіччя вирізняються високою художньою майстерністю, експонуються на господарських і етнографічних виставках Галичини. В кожному регіоні та в багатьох осередках вони набули своєрідних локальних рис щодо застосування матеріалу, форми, силуету, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, симетрії, багатства орнаментики і символіки. Найбільш поширені витинанки на Поділлі, Подніпров’ї та Прикарпатті. На Подніпров’ї переважають багатоколірні квіткові композиції — галузки, букети, вазони, що нагадують настінні хатні розписи. Для подільських витинанок характерна обмеженість кольорового паперу, зате велика різноманітність орнаментальних мотивів. Тут і маленькі зірочки, і кружальця, і розлогі дерева з птахами і фігурами людей. Народні витинанки Прикарпаття здебільшого ажурні візерунки «хрестики», «сонечка», «слупочки», іноді трапляються зображення тварин і птахів. Вони побутували водночас зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви.

Витинанки — орнаментальні й фігурні прикраси житла, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. Від назви техніки виготовлення (витинати) походить і термін. Нескладні для опанування прийоми витинання й недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії. Папір при витинанні складали удвоє, вчетверо, увосьмеро, що давало змогу створити сталі структури композиції.

Під композицією ми розуміємо таке розташування елементів зображення на площині або у просторі, яке дозволяє авторові з найбільшою повнотою та виразністю передавати глядачам свій задум. Щоби розповісти про що-небудь потрібні слова. Щоби переконливо висловити важливу та цікаву думку, потрібні виразні слова. Так само і у мистецтві. Щоби привернути увагу і схвилювати глядача, художник намагається знайти сильні та виразні засоби зображення. У будь-якому витворі автор старається так побудувати композицію, щоби представити об’єкти зображення у найбільш виразній формі. Все зайве відкидається; залишається те, що необхідне, другорядне підкорюється головному. Готових рецептів композиційної побудови немає, та й не може бути. Проте, у своїй творчій праці митець все ж таки керується законами природи і особливостями зорового сприйняття.

Викладач та майстриня Ольга Володимирівна Стрілець надаючи завдання студентам  пояснює, як виконати силуетну витинанку з використанням народних мотивів; силуетну витинанку з використанням короткочасної замальовки фігури людини; просторову, ажурну витинанку з використанням образів народного фольклору; симетричні композиції витинанок з використанням народних мотивів; асиметричну композицію витинанок з використанням образів українських народних легенд чи казок.

Оповідання Анатолія Давидова про природу зі збірки "Цілющий камінь": "Груші", "Ескулапова змія", "Циганча", "Медузи пливуть у море", "Ожина", "Знайда", "Черепаха", "Веприк", "Бобри і Герда". 

Головними героями творів відомого українського письменника і педагога Анатолія Івановича Давидова є ліс, річка, озеро і все живе, що їх населяє. А ще – діти, допитливі дослідники рідної природи. Анатолій Давидов учив дітей жити в храмі Природи, бути у рідному краю не байдужим чужинцем, а люблячим сином чи донькою, дбати про квітку і листочок, про птахів і звірят, озера і річки, ліси й гаї, кожну стежину і кущ калини – все чим багата Україна. «Знай цей світ, люби цей світ, бережи цей світ!» - такою молитвою-настановою Анатолій Давидов запрошував усіх своїх читачів у храм Природи. 

"Баба віхола", "Бабуся-Ягуся", "Березовий листочок", "Берізки по коліна у воді", "Білочка восени", "Бузиновий цар", "Вербові сережки", "Веселий дощ", "Вже брами літа замикає осінь", "Горобець із білою бородою", "Дзвенять у відрах крижані кружальця", "Дід Ревило", "Заячий карнавал", "Здивовані квіти", "Зелені дзьобики бруньок", "Зимові горобці", "Кобзар співав в пустелі Косаралу", "Кольорові миші", "Ліс на світанку", "Місяць уповні", "Мурашки думають про зиму", "Осінні хмари, сірі, як слони", "Перекинута шпаківня", "Перший пароплав", "Пісенька про космічного гостя", "Польові дзвіночки", "Пряля", "Синички на снігу", "Соловейко застудився", "Спинюся я і довго буду слухать", "Сунички", "Телеграма-блискавка", "Чародійне слово", "Усе моє, все зветься Україна" - вірші Ліни Костенко для дітей, представлені у цьому розділі. 

"Пан та собака", "Солопій та Хівря, або горох при дорозі", "Тюхтій та Чванько" - віршовані казки Петра Гулака-Артемовського.

"Різдво", "Під Різдво", "На Святий вечір", "В різдвяну ніч 1915-го", "Ользі Кобилянській", "Горять свічки...", "Сон казка", "Білий ранок, морозець іскристий", "Літ тому сто", "Хата", "До Тарасової матері", "Батькове пророцтво", "Мрії та дійсність", "Перші твори", "Задумався. Летять до зір", "Гей, які то луги зачаровані", "Розвіяні мрії", "Суд над поетом", "Не вмре й не загине", "Пустиня", "Шевченкова верба" - вірші українського поета та прозаїка Богдана Лепкого, представлені у цьому підрозділі.

Вірші Віктора Терена: «Добридень! — вона зрадіє мені…», "Суперечність", "Дитинство і ненависть", "Літо минуло", "Спасибі, метро. За те, що в грудневі морози…", "Коза-дереза".

Дитячі оповідання Володимира Сенцовського: "На кладці", "Бабусин онучок", "Іде Андрійко вулицею", "Квіти для Марійки", "Полуниці на вареники", "Дивень-ранок", "Парасолька", "Маляр", "Жаринки",  "Оленка не хоче спати", "Донька Ойболитя", "Край шляху верба", "Лист", "Розкажи мені про Телесика", "Хто порахує каченят?", "Лебідка над луками", "Над ставом", "Після дощу", "Украдений апетит", "Хоробрий Тимко", "Журавлі сурмлять", "Внучок", "Білий бант", "Як заступ учили працювати", "Зірка", "Знахідка", "Пташки".