Статті для дітей та батьків

"Без хліба нема обіда. 
Відрізану скибку хліба не зліпиш докупи.
Ліпше хліб з водою, як пиріг з бідою.
На Бориса-Гліба берися до хліба. 
Хліб та вода то бідного їда.
Як є хліба край, то і під вербою рай."

(записано Володимиром Плав'юком)

"​Про одного Василля, таки буде весілля.
Гаврило з Богом говорило.
От маєш, Гандзю, книш, тобі грають, а ти спиш. 
На Давида, не зич у жида. 
Тягне Данило, хоч йому немило.
Як не запряде до Іллі, то не буде у млині."

​(записано Володимиром Плав'юком)

"Дитячий кобзар" – це не просто збірка найвідоміших віршів Тараса Шевченка, а художнє видання з яскравими ілюстраціями. Картини Марини Михайлошиної підкреслять слова Великого Кобзаря та привернуть увагу як маленьких, так і великих читачів. Тут і українське село з біленими хатами, і козак, що збирається у довгу дорогу, і, звичайно, кобзар, що на кобзі грає та пісні про славетне минуле наспівує. («Видавництва Старого Лева», 2012 рік, 64 стор. Ілюстрації: Марина Михайлошина)

"Коли я була зовсім малою, отакою, як ви зараз, у нас дома дуже любили співати. Зберуться після роботи літнім вечором під свято і співають. Я знала, що завжди наприкінці співатимуть дідові любимі пісні «Peвe та стогне» і «Як умру». Дід теж підтягатиме. Я знала всі слова, і хоч не всі вірно вимовляла і розуміла, тоненько і собі співала. І ніхто з мене не сміявся, бо я сиділа у діда на руках або коло нього. Ми жили далеко від Дніпра, але з самого малку я уявляла собі, який він широкий, могутній, і вночі, під час бурі, реве та стогне і підіймає високі хвилі. А закінчувалась пісня тихо-тихо, і дід завжди трохи піднімав руку, щоб співали тихо, наче вже буря скінчилась і все засинало. Я дуже любила цю пісню..." (Оксана Іваненко)  

 

Хрестиком подвійним найбільше вишивають речі інтер’єрного призначення: килимки, диванні подушечки, забори до подушок, серветки, доріжки, покривальця тощо. Однак його широко використовують як оздоблювальний шов. Ним виконують покрайниці, роздільні лінії стрічкових орнаментів, заповнення центрів геометричних мотивів в орнаментах тощо. На Гуцульщині хрестиком подвійним вишивають покрайниці в мережках, забезпечуючи цим самим цільність фактури вишивки.

Півхрестиком вишивають роздільні лінії та покрайниці в стрічкових орнаментах. Його використовують як з’єднувальний та оздоблювальний шов.

"Хрестик розсипний" виконується шляхом настилу рівномірних діагональних стібків у дві сторони (зліва направо і вниз, справа наліво і вниз, залежно від напрямку лінії шва), які стикаються між собою під гострим кутом. Хрестиком розсипним оздоблюють дитячий одяг, виконують основні орнаменти при декоруванні плечового, поясного жіночого одягу. Його використовують як з’єднувальний оздоблювальний шов, ним виконують покрайниці у стрічкових орнаментах.

Шов "хрестик з прямою підкладкою" виконується за робочим рисунком орнаменту. З лицьової сторони утворюються прямі хрестики, що мають спільний нижній стібок (підкладку), звідси і походить назва шва художнього вишивання. Прямим хрестиком з підкладкою виконують поверхниці основних орнаментів та основні орнаменти у декоруванні одягових, інтер’єрних виробів. 

Ілюстровані оповідання Михайла Слабошпицького: "Чудасія на балконі", "Папуга з осінньої гілки", "Яблуня при вікні", "Золоті бджоли", "Васильків портрет", "Костик, море і дельфін", "Норвезький кіт у намисті",  "Що ж буде з Костиком?", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт", "Де туман живе", "Зайчик, що вважав себе сміливцем", "Хата, де жили страхи", "Папуга з осінньої гілки", "Цінь-Цвірінь", "Славко й Жако", "Екскурсія в зоопарк", "Молода зима"​. Малювали картинки до книжок відомого українського прозаїка, критика, літературознавця та публіциста Михайла Слабошпицького художники: Наталія Аксьонова, Олексій Міщенко, В. І. Анікін.

"Постіль застелена полотном, коло стола на задній і передній лаві засіли куми, на краю печі рядком діти. Вони поспускали рукави, як стадо перепелиць, що спочивають, але всі готові летіти. Куми зате сиділи як вкопані, лишень руками діставали хліб або чарку горілки, але і руки найрадше не рухали б, лишень спочивали би, зігнені в кулак на колінах. Нерадо вони брали хліб та чарку. Каганець блимав на припічку і потворив з кумів великі, чорняві тіні і кинув їх на стелю. Там вони поломилися на сволоках і також не рухалися. Коло стола схилений стегяв Іван, господар хати і тато маленької дитини, що її охрестили..." (Василь Стефаник)

 

"Відколи Івана Дідуха запам’ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником. То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі..." (Василь Стефаник)

 

 

"Що тут було?
Бур’ян як ліс,
Та ще будяк колючий ріс,
Та дерези густі кущі...

... Біжать будинки в далечінь,
Зростають день за днем.
Вже є тут грядки для квіток.
Шепоче листячком садок.
Отут і ми живем!" (Марія Пригара)

Вірші Марії Пригари про птахів зі збірки "Ручаї": "Пташиний сад", "Знялися весла", "Журавлі", "Незвичайні мандрівники".

"Мине отак з півсотні літ,
І, може, з високості,
З чужих планет, в наш рідний світ 
Злетять незнані гості.

Вони свій срібний корабель 
Спрямують з небокраю 
Не на піски серед пустель,
А в поле біля гаю..." (Марія Пригара)

Вірші про літо від Марії Пригари: "Перша злива", "Знялися весла",  "Струмок" та ""Пахне літо".

"Нишком будете сидіти? 
Розкажу вам казку, діти.
В давнину, в далекім-краю — 
саме де, не пам’ятаю — 
без одежі, без чобіт 
жив на світі бідний кіт.
І ніхто того не знав, 
як сердешний горював..." (Галина Демченко)

"Горобина і ялинка стояли поряд. Зовсім близенько одна біля одної. І тому вони часто перешіптувались між собою. На ялинці росли хвоїнки і шишки, а на горобині - листя і грона жовтогарячих плодів. Прийшла осінь. Дихнула прохолодою раз, другий. Пожовкли на горобині листочки, і кожний плодик став червонішим. А ялинка зовсім не змінилась. Хвоїнки зелені-зелені, а шишки як позолотилися влітку, такими і лишились. Ялинка дивилась на свою подругу і милувалась нею. Яка то вона гарна стала!..." (Галина Демченко)

"Колись давно-давно в одному селі жила привітна и ласкава дівчинка. Звали ту дівчинку Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї по підвіконню! Їх вона попереносила з лісу. Видно, й рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жоден кущик, жодне стебельце не зів’яло. Всі люди в селі любили Калинку за її добре та щире серце. Навесні Калинка, як завжди, пішла в ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай,— думає Калинка,— посаджу тут щось, нехай росте». Так і зробила..."  (Галина Демченко)

Коротенькі віршики з різних збірочок для малят від української поетеси та письменниці Галини Демченко: "Водичка", "Калачі", "Білочка", "Таня", "І нащо хвоїнки?", "Ялинка", "Юрасева іграшка", "Боровичата", "Тане сніжок", "Весняні струмочки".

"Давно, давно — ніхто й не пам’ятає, коли саме,— жив собі на світі один Чоловік. Піде було він на полювання, наловить риби, назбирає коріння дикої трави. А все ситий не буває. Якось-то він довго нетрями блукав. Зголоднів, ноги натрудив. А так-таки нічого і не вполював. Сів і зажурився..." (Галина Демченко)