Ганна Черінь
НАПРОВЕСНІ
Чи це весна, чи тільки передвесня,
Яке за тиждень знов покриє сніг?
Затихло все навколо й не шелесне.
Немов когось чекаючи з доріг.
Кого ж, як не весну, чекати в гості!?
Вже під землею проросла трава,
Напружились в чеканні млоснім брості,
І вже про листя мріють дерева —
Як дівчина про першу справжню сукню.
Що в ній піде у перший раз на баль...
І прислухається, чи в сінях хто не стукне,
І радісно — й чогось неначе жаль...
Чи ж це весна, непевна й позарання,
Чи як вві сні хвилеве забуття?
Так не впізнати, часом, як кохання
Прийде нараз -— чи то передчуття
Того кохання, що зненацька вирне,
Мов джерело напровесні з-під криг...
І враз його, як мрію неймовірну,
Засипле знов важкий, глибокий сніг...
* * *
ІДЕ ВЕСНА!
Вітрець і теплі промені —
Надвір виходь мерщій!
Злітає дим із комина,
Мов паперовий змій.
Ввесь двір залитий ріками,
Бо всюди тане сніг...
Біда нам з черевиками —
Так липне ґлей до них!
З плаща згубив я гудзика,
Струмок його поніс...
Веселих крапель музика
Згори спадає вниз.
Мов цокання годинника:
«Тік-так, тік-так, тік-тік!..»
Із рук впустивши віника,
Упав наш сніговик...
Ще сніг — латками сірими,
Під ним суха трава...
Проте, ми сонцю віримо,
Що вже пора нова.
І так співати хочеться
Й кудись далеко йти!
А з гілки пташка дрочиться:
«Це ти? Це ти? Це ти?!»
Струмки, теплом наснажені,
І неба синь ясна
Несуть нам вісті бажані —
Що вже
іде весна!
* * *
ВЕСНЯНЕ
Поклаши в скриню зимну втому,
З душі зваливши пудів сто,
Одного дня ти вийдеш з дому
Вдягнувши весняне пальто.
Проміння — згострене, як стріли,
Колес гутірка голосна,
Підталин сніг і листя пріле,
Тривога... Так, уже весна!
Смішна общипана синиця
Танцюючи обходить пень...
І зробить враз така дурниця
Тебе щасливим на ввесь день!
І стануть через те цікаві
Немудрі човники з кори,
Що їх пускає у канаві
Юрба дзвінкої дітвори.
І навіть вилетить одразу
Щоденний клопіт з голови —
Про непоправний грант від газу,
Борги й короткі рукави...
Он парами, дурні й щасливі,
Воркують мирно голуби...
Купайся й ти в весняній зливі,
Живи, надійся, полюби!
Та ж це для тебе ранок дише,
Лице зробилось молоде,
І те, що нам найголовніше,
Непережите — ще прийде!
* * *
ВЕСНЯНІ АКОРДИ
Коли часом, як хмара сіра,
Думки оплутає зневіра
Й ніщо не йде на лад,
Виходжу у садок тоді я,
Де квіти сходять, як надія,
Де зелень — водоспад,
Де з форте в лагідне піяно
Своє кохання полум’яно
Виводять солов’ї,
А дятел, сівши на вільшині,
Кує вірші свої пташині
Не гірш, ніж я свої.
Тоненька й ніжна, як дитинка,
Здригнулась злякана билинка,
Мов збуджена зі сну...
Не бійся, я тебе не рушу:
Ти ж може виростеш на грушу,
Чи яблоньку рясну,
Ще не одну зустрінеш весну,
І долю всю, гірку й чудесну,
Доп'єш іще до дна.
Ти ж не сама: дивись — на грядці
Стебельця рівно стали в ряд ці —
То ж тільки я одна.
І люди тут. Юнак зелений
Кудись біжить, немов шалений!
Зловивши втікача,
І зачіпаючи навмисно,
Сміх розсипає, як намисто,
Струнке, в’юнке дівча.
Їм добре — добре і мені вже.
Разом із ними, сонце ніжить
Мене, птахів, комах...
Вслухайтесь в ці пісні і звуки:
В них більше знайдете науки,
Ніж в ста важких томах.
А щедре сонце ллє проміння
На свіжі парості й коріння —
Кущам, квіткам, траві...
Хоч ні городу, ані саду —
Лиш вірші маю на розраду —
Й вони ростуть нові.
Такі ж зелені і весняні,
Такі ж нестримні й полум’яні —
Ростуть рядки мої.
Рости, життя! Джерела, грайте!
І про любов всю ніч співайте,
Щасливі солов’ї!
* * *
ВЕСНА СТАРОГО ГОЛУБА
І знов весна. Чия ж то мрія
З-під снігу проліском цвіте?
Все молодіє, не старіє,
Усе живе — весна на те!
Дідок працює на городі,
На грядках проріст прогляда.
На старістьі нарікати годі,
Бо грає зелень молода.
І серцю в грудях місця мало —
В безмежну рветься висоту.
Те серце стільки весен знало,
І знов весна н воно в цвіту...
Й хоч не його чекає мила,
Хоч скроні вкрила сивина,
Душа його відчула крила:
Той сад в цвіту —
його весна.
З травня 1958
* * *
З ЧУЖИНИ
Вітчизна весною квітне,
І лід на Дніпрі вже скрес...
Село білохате, рідне
Співає: «Христос Воскрес!»
А ми на чужині знову
В чеканні, в німій журбі...
І знов терпеливість Христову
За приклад берем собі...
І молим Тебе ми, негідні,
Щоб сталося чудо з чудес —
Щоб вдома почули рідні
Привіт наш: «Христос Воскрес!»
* * *
ТРАВНЕВИЙ ДОЩ
Додому іце довга дорога,
А дощик підкрався й пішов!
Хай ллється! Даремна тривога:
Він теплий, легенький, як шовк.
Он хлопці в калюжах, як видри,
Хлюпощуться, топчуть траву...
Дівчата виносять вже відра,
Щоб воду збирать дощову
Та МІГІЬ в ній лице і волосся,
Щоб свіжість влилась до лиця,
Щоб чарами тими вдалося
Скорить непокірні серця.
Нехай буде дощ! Це прекрасно!
Він свіжість, бадьорість несе.
Нехай обливає він рясно
Пахучою зливою все:
І сливу заквітчану, й грушу,
І квіти, й мене, і кущі...
Як добре запилену душу
Скупати в травневім дощі!
За матеріалами: Ганна Черінь. "Чернозем". Збірка поезій. США, Чікаго, 1962. Малюнки Зенич Олени.
Більше віршів про весну:
Більше віршів Ганни Черінь на нашому сайті:
