"Батькові поради" - добірка народних оповідей-притч


Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.
 

У пригоді, Батькові поради, Без труда нема плода,  народні притчі


У ПРИГОДІ

Народна притча 


  Пішов раз лев на лови й зустрів мишку. Хотів її з'їсти, вже й лапою надушив. А мишка й каже йому:
—  Ой, леве, могутній владарю! Не їж мене, змилуйся наді мною, бідною, маленькою мишкою! Я тобі за те в пригоді стану!
  Засміявся лев:
—  Ти мені в пригоді станеш? Якась нещасна мишка — мені, цареві над звірями, у пригоді можеш стати? У якій же це пригоді?
—  А хто може теє знати, — каже мишка. — Тільки благаю я тебе — зглянься (змилуйся) наді мною!..
  Зглянувся лев, пустив мишку. Подякувала вона й побігла швиденько до своєї нірки.
   Коли це, за яким часом, попався лев у тенета (сітка для ловлі звірів, птахів). Б'ється, сердешний, борсається в тенетах, нічого не зробить — ще гірше заплутався в сітку. Аж де не взялась мишка — одну петельку перегризла, другу... Як заходилася (почала швидко робити), то таку дірку в тенетах зробила, що й лев виліз! Тоді мишка й каже левові:
— А що, бачиш, і я, маленька мишка, тобі в пригоді стала!
— Бачу, — каже лев, — віддячила ти мені й навчила мене! Спасибі тобі. Я бачу, що добро, зроблене комусь, сторицею (у багато разів більше) повертається.
                                                                                          Записала Олена Пчілка
                                                                          

За матеріалами: Олена Пчілка. "Годі, діточки, вам спать!" Упорядник О. М. Таланчук.  Художник І. І. Литвин. Київ, видавництво дитячої літератури "Веселка",1991 рік, стор. 221.

                                                                         

 

* * *

 

БЕЗ ТРУДА НЕМА ПЛОДА

Народна притча 

  Якось один чоловік почастував вовка хлібом.
—  Ну й смачний! — похвалив вовк. А далі питає:
—  А де ти його взяв?
—  Та де взяв! Землю виорав...
—  І все?
—  Ні, потім посіяв жито...
—  І вже маєш хліб?
—  Та ні, — каже чоловік. — Почекав, поки жито зійшло, виросло, поспіло. Потім я його вижав, змолотив, намолов борошна, замісив тісто й аж тоді напік буханців.
—  Що смачний хліб, то смачний, — сказав вовк. — Та скільки ж коло нього походити треба!
—  Твоя правда, — сказав чоловік. — Клопоту багато. Але без труда нема плода.


* * *

 

БАТЬКОВІ ПОРАДИ

(Оповідач Василь Задорожній)

Жив в одному селі чоловік, і був у нього син. Чоловік сказав сину:
— Живи так щоб в кожному селі хату мав, щоб кожен день були нові чоботи і всі люди тобі кланялись.
— Як це, батьку, я можу поставити в кожному селі хату, купувати кожен день чоботи і примушувать людей мені кланятись?
Батько сказав:
— Дуже легко, сину! Матимеш в кожному селі доброго товариша, і хату матимеш свою. Кожен день щоб чоботи були нові, потрібно їх щовечора чистити. А вставатимеш рано, раніше за всіх, і люди будуть кланятись і вітатись.

За матеріалами: Українські народні казки у 40 книгах. Батькові поради. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.  Оповідач: Задорожній Василь Вікторович (1956 року народження), Потічок, Решетилівський район, Полтавська область. Книга 37. Казки Полтавщини / Запис, упоряд. і літ. опрац. М. Зінчук. — Чернівці: Прут, 2010.

 

* * *


БАТЬКІВСЬКА ПОРАДА

(Оповідач Наталя Швець)

Жив собі в одному селі чоловік, і був у нього один-єдиний син. Та вже такий розумник та красень, що ні в казці сказать, ні пером описать. Батенько душі в ньому не чув, вихвалявся перед сусідами та знайомими.
От хлопець виріс і надумав піти в самостійне життя. Тож прийшов до батька і каже:
— Я вже дорослий, піду в самостійне життя, щастя-долю буду шукати.
Засмутився старий, вирішив умовити хлопця не робити поквапливих кроків. Та все марно, син стояв на своєму. Тоді батько поблагословив його у далеку дорогу і дав таку пораду:
— Якщо хочеш свій вік прожити щасливим і в достатку, то послухай моєї поради: живи так, щоб ти мав у кожному селі хату, на кожен день нові чоботи і щоби щоранку всі люди тобі кланялися.
Задумався хлопець над батьковими словами, а далі й питає:
— Як це я, батьку, можу поставити в кожному селі хату, купувати щодня нові чоботи, ще й примусити всіх людей кланятись?
— Дуже легко, сину! У кожному селі матимеш товариша — будеш і хату мати, де переночувати. А щоб нові чоботи були, треба їх щодня чистити. Відтак на ранок будуть як нові. І вставати треба рано, не лінуватися. Люди побачать, що не лінивий, і будуть кланятись та вітатись.
Хлопець послухав батьківську пораду, та так і живе до цього часу в шані та добрі. А старий батько дуже радий, що його порада стала в пригоді синові.

За матеріалами: Українські народні казки у 40 книгах. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. Оповідач: Швець Наталя Григорівна Гориславці, Кременчуцький район, Полтавська область.  Книга 37. Казки Полтавщини / Запис, упоряд. і літ. опрац. М. Зінчук. — Чернівці: Прут, 2010.
 


* * *


БАТЬКІВСЬКА ПОРАДА

(Оповідач Горова Л.)

Жив собі в одному селі чоловік і був у нього син. От виріс син і надумав піти в самостійне життя. Прийшов до батька і питається:
— Як мені жити далі?
Задумався сивий батько та й каже:
— Слухай, синку, чого міг, я тебе навчав. До роботи різної привчив, Ті ремесла за плечима не носити, майстровитій людині вони завжди згодяться. Якщо хочеш прожити свій вік щасливо в достатку, то слухай ще одну пораду: живи так, щоб мав у кожному селі хату, кожного дня нові чоботи і щоб кожного ранку всі люди з тобою першими віталися.
Подумав-подумав син над батьковими словами та й питає:
— Як же, тату, я можу в кожному селі хату поставити, купувати кожного дня нові чоботи ще й примусити всіх людей мені кланятися?
Засміявся батько і говорить:
— Дуже легко, сину. Матимеш у кожному селі гарного товариша — значить, і свою хату на всі випадки життя. А щоб на кожний день у тебе були нові чоботи, їх треба кожного вечора гарно вичистити, хоч як би ти не був втомлений. І нарешті, вставай, синку, рано, раніше за всіх, і йди на роботу. А коли йтимуть на роботу й інші люди, то всі, хто побачить тебе в роботі, будуть тобі щиро кланятися і вітати тебе.

За матеріалами: Українські народні казки у 40 книгах.Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. 211 (4889). Батьківська порада. СУС 915А. Записала Горова Катерина 2008 року. Оповідач: Горова Л. І., Хорошки, Оржицький район, Полтавська область. Книга 37. Казки Полтавщини / Запис, упоряд. і літ. опрац. М. Зінчук. — Чернівці: Прут, 2010.


* * *


БАТЬКОВА НАУКА

(Оповідач Ольга Максимів, Бойківщина)

Один чоловік оженився, завів собі сім’ю і мав три сини, та довго щастя не велося, тому що померла його молода жінка. Остався чоловік із трьома діточками, мучився сам та й мусів знайти собі другу дружину. Взяв він молоду дівчину, яка вийшла за нього не по любові, вийшла за старого чоловіка за господарку. І не хотілося їй бути його жінкою, але жила заради господарки і заради дітей: не було в неї своїх діток. Вона переживала, страждала і мучилася, що мусить працювати на чоловікових дітей.
Хотілося їй мати свою дитину. Одного разу вийшла вона на подвір’я, аж зупинився перед нею молодий парубок і почав підмовляти її:
— Слухай, твій чоловік старий. Може б, ми коли-небудь зустрілися з тобою? Ти ж молода, гарна, мучишся заради його дітей. Ти могла б для своєї дитини старатися, а не так мучитися. Працюєш, години вільної не маєш. А для кого?
Розговорилися вони, і молода дружина согрішила. А через деякий народився в неї синок. Батько не дуже приділяв увагу молодій дружині і малому синови, більше дбав про тих, що від першого шлюбу в нього були.
Нелегко було тому хлопчикови. Менших дітей не було, а тоті старші кепкувалися над ним, знущалися. Він усе плакав, жалівся матері, а мати казала:
— Мовчи, це твої старші брати.
А ті хлопці не злюбили його. Але хлопчик ріс розумненьким. Батько і старші хлопці, видно, знали, що він їм не син і не брат, бо почали прозивати його знайдою. А йому то дуже не подобалося, і подумав він: «Піду я з дому, бо недобре мені тут, не потрібний я тут». Мати жаліла свого синочка, але він був упертий і не хотів терпіти, що з нього глузували. І таки вирішив утекти з дому. Пішов, сам не знаючи куди, і зайшов у одне село. Хто його знає, чи далеко було те село від його села, чи близько. Зайшов він у село і чує дзвін у кузні. Заходить туди, а там коваль кує. Поздоровкався він, вклонився чемненько і говорить:
— Прийміть мене, дядечку, на роботу. Я хочу бути ковалем. Подивився на нього старий коваль і каже:
— Сину, ти ще малий, тобі ще бути за підпасича. Але нічого, я тебе прийму, буду вчити, як кувати. Але ти мусиш робити таку роботу, яка для тебе, а робота в кузні важка.
Зостався хлопчик в коваля. Слухав усе, що коваль казав, і все так робив. То ягнята на толоці пас, то корови, а часом забіжить у кузню і придивляється до ковальського ремесла. Побачив коваль, що хлопець має до того хист. Пройшло декілька років його життя в коваля. У нього своїх дітей не було, а в цього хлопця були золоті руки, і вирішив коваль узяти його за свого. Хлопець став на ковальське місце: йому дуже подобався дзвін молота, і приємно йому було, що він робить людям добро. Думав він і про те, що люди, які страждають, потребують його допомоги. А старий коваль допомагав йому, розказував, і він все засвоював.
Пройшли роки, і каже старий коваль:
— Сину, я вже не буду в кузні робити, ставай ковалем на моє місце. А він подумав і каже:
— Ні, піду я радше світ за очі, піду туди, де ніхто не знає, що я виріс в наймах, без батьків.
Пішов він світ за очі і прийшов у чуже, зовсім незнане йому село. Та й думає, за що йому взятися, як стати на ноги, бо прийшов тільки з молотком у ружах. А в тому селі не було коваля і не було кузні, а людям ковальська справа завжди потрібна.
Зайшов він до крайньої хати коло моста. Сказав, що хоче стати в них на роботу і жити в цьому селі. А ще, що він коваль і слава його буде така дзвінка, як удари молота в кузні. Хазяїни посміялися з него, але приміщення для кузні дали. Хлопець підковував їм коней, ремонтував коси, жінкам мотики справляв, люди були вдячні йому і подавали всіляку допомогу.
А хлопець хотів розбагатіти і думає: «Зроблю собі справжню кузню». Пішов у сільську управу, а там йому відмовили. Сказали:
— Ти приїжджий, ми не знаємо тебе. Дай якесь посвідчення, що ти дійсно з такого-то села, щоб ми могли відшукати тебе, як буде треба.
А там недалеко був міський коваль, який не хотів, щоб у цему селі був свій коваль, і дуже йому шкодив. Але хлопець був упертий, добре робив ковальські речі і робив їх за дешевшу ціну, то й зостався працювати в тому селі.
Був він і добрий хазяїн, усе відкладав гроші: дрібні копійки розтрачав, а більші гроші складав. І таки зробив собі добру кузню, купив трохи поля. І люди були ним задоволені.
А потім захотів молодий коваль оженитися. Знайшов собі гарну дівчину з багатого роду і оженився. Вона поважала його й любила, жили вони з жінкою, і довго не було в них дітей. А потім народила вона близнюків, двох синів, і коваль був дуже радий. Як почали вони підростати, казав він їм:
— Сини мої, учіться ремесла, то будете щасливими і добре проживете. А як доведете себе до того, що зовсім не буде як жити, то підіть у комору: там такий шнурочок висить, то на тому шнурочку повісьтеся.
Сини повиростали, а старий коваль занедужав та й помер. І не були сини такої вдачі, як він, ремесла не вчилися. Вчилися малими в школі, але яка тоді була наука? Один попав у погане товариство, розпився, пропив батькову працю і сам пропав.
А другий теж не хотів працювати, ходив по світі і зовсім збіднів. А батьківське ковадло пустувало, і подумав син: «Вернуся я до батьківського порога і зачну працювати, як мій батько». Але з чого почати, коли нічого немає, — все понищили, все прогуляли? І пригадав він батьківські слова: «Якщо тобі буде зовсім прикро, нічого не роби, лиш повісся на тому шнурку, що в коморі висить.» Подумав він, що виходу йому нема, а від людей встидно, і вирішив піти повіситися.
Зайшов до тої комори, а там шнурок засилений висить. Одяг він той шнурок на шию і повісився, а шнурок натягнувся, гак вирвався і з тої діри посипалися гроші — ті гроші, що батько своїм трудом заробив.
Син зрадів і сказав собі: «Буду вже працювати, як працював мій батько, і буду жити, як порядні люди живуть.»

За матеріалами: Українські народні казки у 40 книгах. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. Оповідач: Максимів Ольга Петрівна. Тернопіль: Богдан, 2006.​
 


* * *


БАТЬКОВА НАУКА

(Оповідач Василь Барчук, Буковина)

У батька був їден син. Жив багато. Коли син підріс і вженився, не заставляв його ні до якої роботи — тілко вінчав і хрестив. (Це означає, що він часто бував на весіллях за вінчального батька, а на хрестинах — за кума.) Коли батько постарівся і прийшлося йому вмирати, сказав синови:
— Щоб ти в полі не казав «добрий день» і «Бог на поміч». (Тут йдеться про те, що треба рано виходити в поле на роботу, раніше за інших, щоб не ти вітався з працюючими на полі людьми, а вони з тобою.) І в кожнім селі щоб ти хату мав, і кожної неділі щоб були в тебе чоботи нові. А як прийде тобі до крутого, то завішайся на той кілок, що в коморі.
Син почав у кожнім селі будувати хату і кожної суботи нові чоботи шити. І як він то став робити, то збіднів до того, що всю худобу спродав, і хліб, і поле. Тілко одна хата лишилася. Іде він до свого вуйка і каже:
— Тато казав, щоб у кожнім селі хату мати і кожної суботи чоботи нові. А як я почав усе то робити, то так збіднів, що шматка хліба не маю.
А вуйко каже:
— Дурню ти, тато казав, щоб ти в кожному селі мав знайомство, щоб тобі було де переночувати, як прийдеться в чужім селі бути. А за чоботи тато сказав таке: треба кожної суботи чистити їх, щоб вони були як нові.
Іде він до фіна і каже:
— Позич мені хоч двадцять рублів.
Фін позичив. Тут сусіда проси його на весілля. А він не має ні хліба, ні грошей — нема з чим іти. Іде він знов до того фіна.
— Фіне, позичте мені ще цей раз. Хату продам, а з вами розрахуюся. Фін позичає. Іде він на весілля. Прийшов до хати, поклав хліб на приспу, а сам чисти від болота ноги. А свиня підбігла й схопила той хліб. Відбив він від свині хліб, але хліб був уже весь у болоті. Входи він у хату і кладе свій хліб на стіл у кутик, щоб люди не дивилися, який він обляпаний болотом. Вітається з хазяїном.
— Адіт, куме, прийшов я до вас без хліба, бо поклав хліб на приспі, і заким чистив ноги, підбігла свиня і взяла хліб.
— Щоб ти так жив, як ти мав той хліб, — каже хазяїн. Входи він у палату — місць нема.
— Куми, — каже хазяїн, — зробіть для чоловіка місце.
А вони не зробили. Пригнувся він поміж людьми і їв навстоячки. Скоро й пішов. Хазяїн питає:
— Куме, чого ви так хутко тікаєте? Ще страв не видали.
— Щось заболів я, — каже той.
А він не заболів — пішов з досади. Прийшов додому і ляг на піч. А жінка лишилася на весіллі, подавала на стіл страви. Наховала вона шматочків хліба в рукав і принесла чоловікови додому. Він поїв і каже:
— Жінко, йди знов туди та подавай. Може, й ще чогось принесеш. Пішла жінка і знов принесла. Він поїв і сидів, і думав. І нагадав, що тато казав йому завішатися на кілок у коморі. Пішов у комору, став на стілець, вчепив вірьовку на шию і на кілок. Як скочив він із стільця і натягнулася вірьовка, кілок вирвався і відти посипалося золото й срібло.
Як найшлося то золото й срібло, почав викупляти він землю, що попродав. Вже має корову, має коні, свині. Вшив собі хороше пальто, комір сивий каракульський. І жінці зшив пальто з таким гуляром.
Перед Зеленими святами вигнав він до череди корову. І була вона за всі корови лучча. Оперся на паличку і стоїть, а недалеко від него сидить купка людей, які тоже свої корови вигнали. Той фін, що позичав йому гроші, каже:
— Нанашку, ходіть май ближче сюди.
Приходи він до них.
— Добрий день!
— Добрий день!
— Слава богу, худоба не обіжена, файна трава виросла. А хазяїн, в якого було тоді весілля, питає:
— Куме, я бачив на вас і на жінці пальта з такими файними комірами. Що ви, такі файні вівці маєте?
— Нє, то в мене, куме, свиноматка таких файних ягнят народила.
— Та брешете, куме, не може бути, щоб свиня мала ягнята.
— Як я прийшов до вас на весілля з хлібом, ви й тоді казали, що я брешу. То вже й тепер я брешу?!
Та кума буком, та буком! А фін допомагає нанашкови бити кума.
— Оце тобі, щоб ти знав, як казати «брешеш»!

За матеріалами: Українські народні казки у 40 книгах. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. Оповідач: Барчук Василь Парфенійович. Чернівці: Прут, 2009.​

 

 

* * *

 

Інші притчі на нашому сайті: 

Фольклор, народна мудрість, народні притчі
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

Останні коментарі до сторінки
«"Батькові поради" - добірка народних оповідей-притч»:
Анютка , 2018-05-20 14:40:07, #
Лизун , 2018-05-20 14:41:37, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka