На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Добірка українських народних ігор для дітей (з книги "Дитячий фольклор")


ІГРИ ДЛЯ МАЛЯТ (З ДИТЯЧОГО ФОЛЬКЛОРУ)

 

Дитячий фольклор, усна народна творчість, українські народні ігри для дітей


А МИ ПРОСО СІЯЛИ, СІЯЛИ 

Дівчата й хлопці розділяються на дві групи порівну. Перша група співає, друга відповідає.

І    А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід ладо, сіяли, сіяли.

II    А ми просо витопчем, витопчем,
Ой дід ладо, витопчем, витопчем.

І    А чим же вам витоптать, витоптать?
Ой дід ладо, витоптать, витоптать?

II    А ми коней випустим, випустим,
Ой дід ладо, випустим, випустим.
 
І    А ми коней виловим, виловим,
Ой дід ладо, виловим, виловим.

II    А чи же вам виловить, виловить?
Ой дід ладо, виловить, виловить?

І    А шовковим поводом, поводом,
Ой дід ладо, поводом, поводом.

II    А ми повід викупим, викупим,
Ой дід ладо, викупим, викупим,

І    А чим же вам викупить, викупить?
Ой дід ладо, викупить, викупить?

II    А нам треба дівчинку, дівчинку, (або: хлопчика, хлопчика)
Ой дід ладо, дівчинку, дівчинку.

І    А яку вам дівчинку, дівчинку?
Ой дід ладо, дівчинку, дівчинку?

II    А нам треба Галочку, Галочку,
Ой дід ладо, Галочку, Галочку.

І    А в нас Галя дурочка, дурочка,
Ой дід ладо, дурочка, дурочка.

II    А ми її виучим, виучим,
Ой дід ладо, виучим, виучим.

І А чим же вам виучить, виучить?
Ой дід ладо, виучить, виучить?

II    А шовковим поводом, поводом,
Ой дід ладо, поводом, поводом.

І До нашого гурту прибуло, прибуло,
Ой дід ладо, прибуло, прибуло.

II    Від нашого гурту відбуло,
відбуло, Ой дід ладо, відбуло, відбуло.

І А в нашому гурті скачуть, скачуть,
Ой дід ладо, скачуть, скачуть.

II    А в нашому гурті плачуть, плачуть,
Ой дід ладо, плачуть, плачуть.

 

* * *

 

ПЕРЕПІЛКА 

Діти беруться за руки і роблять коло.
Посередині стоїть дівчинка — «перепілка».

Всі співають:

А в перепілки да головка болить.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» держиться за голову.

А в перепілки да очиці болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» береться за очі.

А в перепілки підошви болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» ударяв себе по підошвах.

А в перепілки да животик болить.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» держиться за живіт.

А в перепілки да ушиці болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» держиться за вухо.

А в перепілки да умер мужичок.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» плаче.

А в перепілки да ожив мужичок.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» танцює.

Ти, перепілко, не корись, не корись.
Старшому, меншому поклонись, поклонись,
Куди хоч, перескоч, тільки трави не толоч.

«Перепілка» кланяється комусь з кола, і той стає «перепілкою».

 

* * *

 

КРУЖОК (ЦАРІВНА) 

Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у кружок, вибирають «царя» й «царівну».
«Царівна» перебуває в крузі, «царевич» — за кругом. Усі співають:

Ой у городочку царівна, царівна,
А за городочком царів син, царів син.
Приступи, царенко, близенько, близенько,
Поклонись царівні низенько, низенько.
Приступи, царенко, ще ближче, ще ближче,
Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.
Пророби царівні вороточка, вороточка,
Вивези царівну з городочка, з городочка.
Одведи царівну кругом ряду, кругом ряду
Та й постав царівну у ряду, у ряду.

«Царевич» виконує всі обов’язки, які йому приспівують, бере «царівну» за руку і ставить у ряд поруч із собою. Потім вибирають другого «царя» й «царівну».

 

* * *

 

ПОДОЛЯНКА 

Діти водять хоровод, а один, що стоїть у колі, робить рухи, що відповідають змісту пісні.

Десь там, десь там подолянка була,
Десь там, десь там молоденька була.
Отут вона впала,
До землі припала.
Устань, устань, подоляночко,
Промий очки, як скляночки,
Та візьмися в бочки,
Та поскачи скочки.
Скачи, скачи понад бродом,
Як рибонька попід льодом.
Візьми собі панну, которую крайню,
Візьми собі панича, которого крайнича.

Той, що посередині, вибирає когось з кола замість себе, і гра продовжується.

 

* * *

 

ЗАЙЧИК 

Діти стають у коло, беруться за руки, а між ними — «зайчик» (обов’язково хлопчик). 
Діти ходять і співають:

Городили зайчика
Тинком, льонком,
Та нікуди зайчику
Та не вискочити,
Та нікуди зайчику
Та не виплигнути.
А в нас ворота
Позамиканії,
Жовтим піском
Позасипанії!

При цьому «зайчик» починає бігати, щоб де-небудь вискочити, а діти стають щільніше, щоб не пропустити. Коли вже «зайчик» якось вискочить, тоді всі діти його ловлять. Хто піймає — сам став «зайчиком». Якщо піймає дівчинка, то заміняють хлопчиком, бо за правилами гри дівчинка не може бути «зайчиком».

 

* * *

 

ГРУШКА 

Діти стають у коло, беруться за руки й співають. Посередині «грушка» — хлопець або дівчина.


Як послала мати
Грушки садити.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки поливати.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки наглядати.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки трусити.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.

При цьому «грушку» починають трясти, потім піднімають угору.

 
 
* * *

 

ГРУШКА

Найменшу з дівчат — «грушку» — підкидають на руках і співають:

А вже наша грушка цвіт полів ненька, цвіт полів ненька.
А вже наша грушка от така, от така, от така.
А вже нашій грушці пора цвісти, пора цвісти.
А вже нашій грушці пора родити, пора родити.
А вже нашу грушку пора трусити, пора трусити.

При цьому «грушку» трясуть.

 

* * *

 

ЗАЇНЬКО 

Дівчатка та хлопчики стають у коло, побравшись за руки. Обраний «заїнько» ховається в кущі, а всі його просять:

Заїнько, заїнько, зайди к нам,
Сіренький, сіренький, зайди к нам,
Ой да кося, зайди к нам.

«Заїнько» виходить з кущів і стає серед кола.

Тоді діти знову співають:
Заїнько, заїнько, лягай спать,
Заїнько сіренький, лягай спать.

«Заїнько» лягає. Тоді знову приспівують:

Заїнько, вставай,
Сіренький, вставай,
Ой да кося, вставай.

«Заїнько» встає. Тоді його просять умитись, взутись, причесатись. «Заїнько» робить усе, що йому загадують, і, нарешті, кажуть:

Заїнько, заїнько, вдар тропачка,
Сіренький, сіренький, вдар тропачка.
Ой да кося, вдар тропачка.

«Заїнько» танцює й вибирає іншого на свою роль а сам стає в коло.

 

* * *

 

КІТ І МИША 

Дітлахи беруться за руки й стають у коло (танок), а двоє: «кіт» — хлопець і «миша» — дівчина — усередині. Коли танок піднімає руки вгору, «миша» тікає від «кота». А коли «кіт» намагається проскочити за «мишею»,— руки опускають.

А до нори, миша, до нори,
А до золотої комори.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку:
—    Ходи сюди.—
А що ж то за мишка —
Не втече;
А що ж то за котик —
Не дожене.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку:
—    Ходи сюди, ходи сюди.

Якщо «котові» вдасться спіймати «мишку»,— міняються ролями.

 

* * *

 

ЩІТКА 

Хлопці й дівчата стають один за одним і кладуть руки на плечі попереднього. Першим стоїть найменший. Ведучий ходить навколо цього ряду й співає:

—    Ой щі-щітка маленька,
Скажи, скажи, де твоя ненька.
—    На морковці сиділа, сиділа,
Дрібний мачок дзюбала, дзюбала.
Ой дзюб, дзюб, дзюбанець,
По три копи гребінець,
По чотири — щітки,
Кошелькові дітки.

При цьому ведучий бере останнього за руку і вже вдвох обходять ряд, співаючи. Так повторюється, аж поки залишиться найменший. Тоді всі гуртом підкидають його.

 

* * *

 

ГОРЮ-ДУБ 

Усі стають по двоє — пара за парою. Один — «горю-дуб» — попереду на віддалі й співає:

Горю, горю, палаю,
Кого схочу, спіймаю.
Раз, два, три! Біжіть!

Перша пара біжить до «горю-дуба» і, розірвавши руки, намагається оббігти його з двох боків і знов з’єднатися. Якщо «горю-дуб» когось спіймав, то стає з ним позад усіх, а хто залишився без пари — стає «горю-дубом».

 

* * *

 

КВОЧКА 

«Шуліка» сидить, порпаючись у землі. «Квочка» з «курчатами», що тримаються одне за одного, підходить до нього.

—    Що ти робиш?
—    Пічку копаю.
—    Нащо тобі пічка?
—    Запалити вогник.
—    Нащо тобі вогник?
—    Приставити горщик.
—    Нащо тобі горщик?
—    На окріпчик.
—    Нащо тобі окріпчик?
—    Твоїм дітям очі випарювати.
—    Нащо, за що?
—    Щоб не лізли в городчик.
—    Позакладай, то й не будуть лізти.
—    Я закладаю, а вони лізуть.
—    Закладай дилями, ломаччям, хворостом, вилами, рогачами, коцюбами, столом, мисником, ложками, мисками, скатертиною.
—    Я закладаю, а вони лізуть! Я закладаю, а вони лізуть!

Кидається на «курчат».

—    Гай, гай, гай! Квок!.. Квок!.. Квок!..

Спіймавши «курча», «шуліка» одводить його до себе і знов кидається. Переловивши всіх, «шуліка» став «квочкою».

 

* * *

 

ВОВК І ЛИСИЧКА 

«Вовк», присівши, копає ямку, решта — «лисичка» з «лисенятами» — ходять навколо нього й приказують:

Тричі, двічі обкружусь, 
Вовку в вічі подивлюсь. 

Потім «лисичка», що йде попереду, перемовляється з «вовком»:

—    Ворче, вовче, дай води!
—    Піди до верби!
—    Боюся жаб!
—    Так потопчи!

Усі починають тупотіти ногами, а «вовк» тим часом намагається спіймати «лисенят».

 

* * *


 
КІТ І МИШІ

«Миші» стають у ряд та тримають одне одного за пояс. «Кіт» попереду.

—    А багацько у стозі мишей?
—    Копа.
—    А не бояться кота?
—    Ні.
—    Кіт обернеться — мишу зловить!
—    А чорта з’їсть!

При цьому «кіт» намагається розвернутись і спіймати одну з «мишей», що стоять у кінці ряду, але ряд вивертається в протилежний бік, відтягуючи й «кота». Якщо «котові» вдасться схитрувати і піймати «мишу», він ставить її за собою. Гра продовжується.

 

* * *

 

КОЗИ 

«Коза», йдучи з дому, наказує «козенятам»:

Сидіть, дітки, дома,
Я піду в ліс по дрова.
Вам каші наварю,
Молока принесу.

Вони сідають купкою й чекають.

Приходить «вовк».
—    Що ви, дітки, робите?
—    Граємось! Скачемо! Кашу їмо!
—    А де ж ваша мамка?
—    Пішла в ліс по дрова.
—    Ваша мамка дика з’їла гнилого індика!

При цьому кидається на «козенят». Кого піймає, той стає «вовком». «Коза» проганяв його й знов наказує;
 
Сидіть, дітки, дома,
Я по травичку піду,
Вам суничок назбираю!

Гра починається спочатку.

 

* * *

 

ШЕВЧИК 


— Діти стають у коло й співають. Посередині «шевчик» імітує слова пісні.

— А чи бачив ти, як шевчик шкіру в воді моче?

— Ой так, так, братику, шкіру в воді моче.

— А чи бачив ти, як шевчик шкіру натягає?

— Ой так, братику, так шкіру натягає.

— А чи бачив ти, як шевчик черевички шиє?

— Ой так, братику, так черевички шиє.

— А чи бачив ти, як шевчик гвіздки забиває?

— Ой так, братику, так гвіздки забивав.

— Чи бачив ти, як шевчик у свято танцює?

— Ой так, так у свято танцює.

 

* * *

 

КУЦІ-БАБА

У цю гру звичайно грають діти взимку у великій хаті. Одному з граючих зав’язують очі хусткою, ставлять на порозі і питають:

—    Бабо, бабо! На чім ти стоїш?
—    На глах-лободах.
—    А що ти їси?
—    У мене каша на полиці.
—    А мені ж даси?
—    Чорта з’їси!

Тоді ударяють його рукою і всі тікають. Якщо «куці-баба» когось упіймає — тому зав’язує очі. А якщо ні — продовжується гра.
 
—    А чия то, бабо, каша на полиці стоїть?
—    Моя.
—    А я виїм.
—    А я з киємі
—    А я утечу.
—    А я дожену.
—    А я в ополонку.
—    А я за головку.

І знов ударяють і розбігаються. Якщо «куці-баба» нікого не зловить, повертається на своє місце.

—    Бабо, бабо? Чиє то поросятко по смітнику ходить?
—    Моє.
—    Коли ти його заколеш?
—    Завтра.
—    А мені ж даси?
—    Чорта з’їси.

Якщо і цього разу «куці-баба» нікого не спіймав, завершують гру.

—    Ти, бабо,’сліпа?
—    Сліпа, синочку, сліпа.
—    Що ж тобі дать?
—    Дай, синочку, борошенця на галушечки.

Хтось насипав «куці-бабі» у жменю піску абощо.

 

* * *

 

ПАНАС

Одному з дітей зав’язують хусткою очі, ставлять його біля порога й говорять:

Панас, Панас!
Не лови нас.
На тобі коробочку груш,
Та мене не воруш.

По цьому розбігаються. Якщо «Панас» когось піймає, міняється з ним ролями.

 
 
* * *

 

МАРИНКА 

Двоє дівчаток викреслюють невелике коло і за ним втикають дві палички. Стають кожна біля своєї, і одна починає:

—    Де ти стоїш?
—    На ринку.
—    Що продаєш?
—    Маринку.
—    Що хоч?
—    Сім кіп галушок
І зі сливами пиріжок.

При цьому оббігають коло, і, хто швидше повернеться на своє місце, починає знову.

 

* * *

 

ЗВІДКИ ТИ, БАРАНЕ?

—    Звідки ти, баране?
—    З Велятина, мій пане!
—    Що там діють, баране?
—    П’ють та грають, мій пане!
—    Чи ти грав, баране?
—    Ніде було, мій пане!
—    А під столом, баране?
—    Довгі роги, мій пане!
—    Притни роги, баране!
—    Болять ноги, мій пане!
—    Масти мастю, баране!
—    Не є сала, мій пане!
—    Я тобі дам, баране!
—    А що за нього, мій пане?
—    Твоє серце, баранеї
—    Много просиш, мій пане!
—    Ай що даєш, баране?
—    Роги круті, мій пане!
—    Давай очі, баране!
—    Ні, толову, мій пане!
—    Давай сюди, баране!
—    От, на тобі, мій пане!

При цьому «баран» б’є «пана» в черево і тікав. Хто з хлопців зловить його, той сам стає «бараном», а «баран» — «паном».

 

* * *


 
БУЛА В ЛІСІ?

—    Була в лісі?
—    Була.
—    Рубала дрова?
—    Рубала.
—    Бачила вовка?
—    Бачила.
—    А боялась його чи ні?
—    Ні.

При цьому махають хустинкою перед очима. Якщо не кліпне, то й не боїться, а кліпне — боїться.

 

* * *

 

ПІДЕШ ДО БАБИ ПО СІЛЬ?

—    Підеш до баби по сіль?
—    Гей.
—    А не боїшся її псів?
—    Ні.

При цьому злегка дмухають в очі. Якщо кліпне, значить, боїться псів, а ні — то не боїться.

 

* * *

 

ДРІБУ, ДРІБУ, ДРІБУШЕЧКИ 

Двоє дітей беруться за руки і, швидко обертаючись, приговорюють:

Дрібу, дрібу, дрібушечки,
Наїлася петрушечки.
Гей, гей, до води,
Наїлася лободи.
Дрібу, дрібу, дрібушечки,
Наїлися галушечки.
А від води пішки,
Наїлись лемішки.

 

* * *

 

ДРІБ, ДРІБ СОЛІ 

Дріб, дріб солі,
На камені бочка,
Петрова дочка не робітничка,
Вигнала бичка за ворітечка.
Бичок не пасеться, мичка не прядеться.
Став бичок пастись, стала мичка прястись.

 

* * *

 

ВІДЬМА 

Діти, міцно узявшись за руки, створюють коло й співають. «Відьма» ходить поміж ними й б’є їх по руках.

Ходить відьма по бору, по бору
І рве траву лебеду, лебеду,
Ой що ж вона рве,
Три беремочки кладе,
Ой ти, відьмо, ой ти, лиса,
Пріч од мене!

Тоді «відьма» грудьми навалюється на стиснуті руки, щоб розірвати коло. Якщо вона не вирветься, починається ера спочатку. Якщо ж розіб’є руки й утече, усі кидаються навздогін. «Хто піймав — сам став «відьмою».

 

* * *

 

ІРВУ, ІРВУ ГОРІШЕЧКИ

«Вовк» десь ховається, а діти, рвучи траву, примовляють:

Ірву, ірву горішечки,,
Не боюсь вовка нітрішечки.
Вовк за горою,
А я за другою.
Вовк у жупані,
А я в сарафані.

Усі розбігаються, а «вовк» доганяє й забирає шапку (хустку). Коли всіх переловить, кожен викуповує своє, даючи взамін фантик.
 
 
За матеріалами: Дитячий Фольклор. Збірка. Бібліотека української усної народної творчості. Упорядкування, вступна стаття та примітки Г. В. Довженок. Ілюстрації Юлія Криги. Київ, видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986, стор. 267 - 284. 

 

 
 * * * * * * * * *


  
У житті дитини гра як основний і найбільш доступний для дитини вид діяльності в певному віці і як важливий засіб духовного й фізичного виховання завжди займала і займав значне місце.
Ігри, зародившись у прадавні часи, розвиваючися, вбирали риси різних суспільних формацій, життєвих укладів. Але водночас вони зберегли й ознаки свого давнього походження.
Колись ігри побутували і серед дорослих, деякі з них становили елемент обрядів. Ще у XIX ст. чимало з них побутувало як серед дітей, так і серед дорослої молоді.    
Будь-яка гра — чи то рухлива, чи з елементами драматизації — дає поштовх фантазії й творчій уяві, але мистецьке, художнє начало більшою мірою властиве, безперечно, іграм драматичним.
Найдавнішими за походженням е хороводні драматичні ігри, що колись були частиною весняного календарного обряду і які ще до сьогодні подекуди виконуються саме навесні. Це ігри з темою землеробської праці, в яких і в слові, і в пластиці рухів відтворюється сівба, зростання, збирання, обробка різних рослин. Пісні у хороводних іграх прості, легкі для запам’ятовування. Виконуються вони, як правило, усіма учасниками, що стають колом, а зміст пісні передав відповідними рухами той, хто перебуває всередині кола.
Природний інтерес дітей до всього живого сприяв популярності серед них ігор, основними персонажами яких б птахи та звірі. Це і хороводні драматичні ігри, і драматичні ігри, де дія, рух поєднуються з добре розвинутим діалогом і створюють певний сюжет. Ці ігри часто відтворюють гострі моменти боротьби сильнішого й слабшого: квочка захищає курчат від шуліки, гусенята й козенята стають здобиччю вовка тощо. Участь у такій грі виховувала в дітях почуття єдності, співчуття до слабшого, давала їм деякі відомості про звички й повадки тварин.
Особливо багато серед традиційних народних ігор суто спортивних, у яких драматизація поєднується із змагальними моментами — біганням навздогін, наввипередки, пошуком, прориванням кола, а в деяких іграх використовують і спортивні знаряддя — палиці, кулі, м’ячі, камінці, кісточки. Є чимало варіантів гри на вгадування схованої речі.
Чимало з таких ігор супроводжуються своєрідними поетичними вставками, які мають найрізноманітніше призначення — сигналізують про початок гри або якийсь її етап, коментують події, що відбуваються, тощо. В кожному випадку вони збагачують і розцвічують гру.
Дитячий фольклор, як невід’ємна частина практичної педагогіки народу, протягом століть формував естетичні смаки дитини, становлячи морально-етичну основу розвитку особистості. В традиції народного виховання його твори сприяли фізичному і моральному здоров’ю дитини, розвитку її розумових здібностей, підготовці до суспільнокорисної діяльності. Художнє слово, водночас із живими спостереженнями, збагачувало знання про навколишній світ, вчило доброти й співчуття, допомагало самоствердженню.
І переживши віки, ці твори як безцінне багатство передаються новим і новим поколінням.
(Галина Довженок)

За матеріалами: Дитячий Фольклор. Збірка. Бібліотека української усної народної творчості. Упорядкування, вступна стаття та примітки Г. В. Довженок. Ілюстрації Юлія Криги. Київ, видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986, стор. 16 - 17. 

 

Більше дитячих ігор на нашому сайті дивіться:

Ігри та забави для дітей. Розвиваючі ігри

Ігри та забави для дітей. Розвиваючі ігриВ цьому розділі читайте цікаві статті: "Українські народні дитячі ігри як засіб виховання" та "Про ранній розвиток дитини та розвиваючі ігри. Що треба знати батькам". А  також  дізнайтесь, як грати в справжнісінькі українські народні ігри: "Хвіст-голова", "Плетений шум", "Сірий вовк", "Журавель", "Бобер", "Мак", "Подоляночка", "Мир-миром", "Гуси, гуси, додому!", "Хрещик", "Дзвіночок", "Гуси", "Ворон", гра у Панаса (піжмурки), гра у котика і мишку, дитяча гра у крем'яхи, великодні ігри з крашанками, пальчикові ігри для дітей та багато-багато інших. ​


Останні коментарі до сторінки
«Добірка українських народних ігор для дітей (з книги "Дитячий фольклор")»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар