Статті для дітей та батьків

Олег Ольжич (1907 — 1944) — автор багатьох оповідань та віршів. «Рудько» — лише малесенька часточка його творчої спадщини, що сповнена духом неспокою  та любов'ю до всього живого на землі. А писати Олег Олександрович Кандиба (таке справжнє ймення письменника) почав ще в ранньому віці. Першим поціновувачем віршів та прози Ольжича був його батько — видатним український лірик Олександр Олесь. В сім’ї хлопчика називали Лелекою, Бобом. Тож і перший друкований твір Олега Кандиби підписаний псевдонімом О. Лелека. І називався той перший твір «Рудько», або «Життєпис одного півня». Батько про творчий доробок свого сина писав так: «...я не помилюся, коли скажу, що він має всі дані для того, щоб стати і поетом, і белетристом...». Пізніше Олег взяв собі псевдонім Ольжича, під яким ще замолоду став автором трьох поетичних збірок. Крім того, він був всесвітньовідомим вченим археологом (працював у Празі і Гарвардському університеті США). Олег Ольжич усе життя віддав в ім’я своєї поневоленої Батьківщини — України, виборюючи її незалежність.

У добірці публіцистичних творів Олега Ольжича читайте: "Героїзм в українській усній словесности", "Дух руїни", "У двадцятиліття", "Передмова до "Золотого Слова"", "XIX століття", "Українська історична свідомість", "Український побут", "Наші завдання", "Українська культура", "Різдвяна відозва", "Хотіння бути".

Перша збірка Олега Ольжича "Рінь", видана у Львові 1935 року, є, так би мовити, аполітична. Загалом в ній переважають мотиви праісторії людства, античної Греції й Риму, схоплені не тільки ерудицією, але й інтуїцією вченого - археолога й історика. В них для поета не так важлива зовнішня декорація давніх епох і культур, як їхня духовість, як ріст і розвиток людини, її соціальної сути, її звичаїв, нахилів, ментальности й моралі. Збірка "Рінь" Олега Ольжича складається з поезій: "Рінь", "Поважна мова врочистих "вітрин", "Ґалли", "Новобранець", "Ґоти", "Змій", "Нічний напад", "Монастир", "Акваріум", "Присвята", "Робітня", "Революція", "Піхотинець", "Воно зросло з шукання і розпуки", "Страшний суд", "Візія", "Був же вік золотий, свіжі, проткані сонцем діброви...", "На трьох горбах під знаками орла ", "Ганнібал в Італії".  

Друга збірка Олега Ольжича “Вежі“, видана у Празі 1940 року, метафоричністю своєї назви визначає вершини духовности, яка породжує енергійне рішення і дію, пориває до героїзму. Поняття героїзму в Ольжича включає не лишень чесноту, але й сильний духовий заряд, здатний оновити і морально оздоровити світ покори і рабства. В згоді із тим ціла друга збірка присвячена національній боротьбі за права і честь рідного народу. У своїх "Вежах" Олег Ольжич проголосив на першому місці любов до Батьківщини. Любов не словами, але чином, жерственістю. Тому він відмовився від усього. У віршах поет говорить, що "прозорі озера науки" і "поезії пінні каскади" та всякі інші спокуси й насолоди треба відкинути, бо найдосконаліша краса є у самопосвяті для своєї Батьківщини. Поема "Городок 1932" зі збірки "Вежі" складається з поезій: "Слова, що прості і суворі", "Сестра, а другому - мати" (І), "Сміялись загонисто-дзвінко" (ІІ), "Найтяжче - ще поконати" (ІІІ), "Слова, що прості і суворі" (ІV), "Їх душі - горіння і криця" (V). 

Третя за чергою збірка Олега Ольжича "Підзамча" була видана у 1946 році у Мюнхені після його трагічної загибелі. В "Підзамчі" поет досяг найбільшої майстерності. Тематикою й настроєм багатьох віршів цієї збірки Ольжич найбільше схиляється до неокласики. Це поезія високої культури. Вона вимагає від читача певної ерудиції, знання історії, філософії, мистецтва. До збірки увійшли такі вірші: "Підзамча", "Яблуня на горі", "Алябастер", "Шякунтала", "Муки Святої Катерини", "Сонна Венус", "Голландський образ", "Порцеляна", "Диліжанс", "Пороша", "Воно дощем спадає золотим", "Люкреція", "Пророк", "Глухо храми упали", "Триптих" ("Данило", "Р. Б. 1668", "Зимовий похід"), "Дні зводяться і падають за кін ", "Пророк", "Ясне мерехтіння кіна", Ґіґ Антомахія".  

Вірші Олега Ольжича з окремих циклів: з циклу "Кремінь" (1931): "Чорно-синяву рінь гризучи", "Зайнялось неземними огнями", "Мабуть, судилось мені", "Полінезійці"; з циклу "Камінь" (1932): "Напинайте рогожі вітрил", "Риплять і квилять", "Знаю добре", "Ах, узліссям іти фіялковим", "Злотний порох", "Приходили", "Бог ясний між людьми ходить"; з циклу "Бронза" (1932): "Долини падають", "Світанок", "Легко і ясно лежати", "Пісня про ворога"; з циклу "Залізо" (1932): "Душа обважніла", "Надокучили вівці й кози", "Ольбієць", "Товариш", "Полісся", "Вікінґ", "Поворот", "Люкреція"; з альбомних поезій: "Олю мила, хоч сьогодні", "Милий друже, як тяжко зносив я", "Він не їде. Сліпучий панцир...", "Дон Кіхот", "Коли, як свічка, догорає рік...", "Панове, не дивуйтесь"; з сатиричних віршів: "Метаморфози", "Ну, та й чистять", "Вже ціла зграя збіглась їх".

"І вірити, і прагнуть – не вотще.
Безсмертне – і величне, і ясне-бо.
Ось лине хмара з літеплим дощем,
І розверзається врочисте небо.
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість; туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти."

(Олег Ольжич)

До циклу поезій Олега Ольжича "Незнаному воякові" увійшли вірші: "Читайте газети при тихім вікні" (І), "Багато нам вогників кволих" (ІІ), "Обістя у соннім підміськім селі" (ІІІ), "І бачили очі дитячі твої" (IV), "Коротка розмова та погляд часом" (V), "Завмерли, заклякли, обпершись на стіл" (VІ), "О, втіхо, що серце виповнюєш вкрай" (VІІ), "Чекає спокуса тебе не одна" (VІІІ), "Захочеш - і будеш. В людині, затям..." (ІХ), "Холодних очей твоїх синя вода" (Х), "За дня безнадійно. І мрію лиши" (ХІІ), "Ще куриться й дихає важко земля" (ХІІІ), "Прийшлось купувать перемогу всіляк" (ХІV), "На страх і за кару - суди польові" (ХV), "Держава не твориться в будучині" (ХVІ), "Був час над усе легковажних гадок" (ХVІІ), "О, вір у відваги ясне багаття" (ХVІІІ), "Чи знала про нього людина одна" (ХІХ), "О, Націє, дужа і вічна, як Бог" (ХХ), "Товаришу, ти, чиє тіло вжила" (ХХІ), "О, думко, що тіло без жалю руба" (ХХІІ), "Приспішене слідство. Нервовий синкліт" (ХХІІІ), "Шкодуй для них погляду, дум і промов" (ХХІV), "І чують одні, і не чують одні" (ХХV), "Є погляд у того жорстоко прямий" (ХХVІ), "І ось він виходить ще раз на процес" (ХХVІІ), "Твоє поготівля пекуче... Та враз..." (ХХVІІІ), "Готові на чин? - Команданте, наказ" (ХХІХ), "Нахмурились брови, скипіли уста" (ХХХ), "О, ранок, як ранок твойого життя" (ХХХІ), "Розкрийте зіниці, розкрийте серця" (ХХХІІ). 

Художня спадщина Олега Ольжича значима своїм духовим зарядом, вольовою напруженістю проекції майбутнього його рідної України. Творчість цього поета і вченого характеризується шириною тем і сюжетів. Олег Ольжич був незламним борцем за волю свого народу і увійшов в історію української літератури як приклад героїчного типу людини й поета.

Олена Теліга будувала образ України поверх усіх політичних поділів і понад історичними проваллями. Її одчайдушну одвагу і рішучість слід поставити в ряд тих безстрашних націоналістів, що йшли на Схід України гарячими слідами війни, використовуючи свободу прифронтової ситуації, коли червоних уже нема, а коричневі ще не опанували. А світ належить сміливим... В образі Олени Теліги ми бачимо єдність слова і чину, а це і є мірою людської справжності.  В добірці зібрані вірші Олени Теліги: "Пломінний день", "Радість", "Сучасникам", "Вечірня пісня", "Відвічне", "Поворот", "Усе - лише не це", "Життя", "Лист", "Безсмертне", "Неповторне свято", "Вірність", "Літо", "Без назви", "Подорожній", "Відповідь", "П'ятий поверх", "Палить сонце, дощі, вітри", "Чужа весна", "Розцвітають кущі ясмину", "Танґо", "Козачок", "Сонячний спогад", "Ніч була розбурхана і тьмяна", "Чорна площа", "Махнуть рукою! Розіллять вино!", "Напередодні", "П’ятнадцята осінь", "Гострі очі розкриті в морок", "1933 - 1939", "Не треба слів. Хай буде тільки діло", "Мужчинам".

"Огні горять, музи́ка грає,
Музи́ка плаче, завиває;
Алмазом добрим, дорогим
Сіяють очі молодії.."

(Тарас Шевченко)

"І знов мені не привезла
Нічого почта з України...
За грішнії, мабуть, діла
Караюсь я в оцій пустині
Сердитим Богом..."

(Тарас Шевченко)

"І широкую долину,
І високую могилу,
І вечернюю годину,
І що снилось-говорилось
Не забуду я..."

(Тарас Шевченко)

"Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає..."

(Тарас Шевченко)

"Закувала зозуленька
В зеленому гаї,
Заплакала дівчинонька —
Дружини немає..."

(Тарас Шевченко)

"Не для людей, тієї слави,
Мережані та кучеряві
Оці вірші віршую я.
Для себе, братія моя!.."

(Тарас Шевченко)

"В основі даного дослідження над мовою творів Тараса Шевченка лежить ідея впливу походження, етимології слів на їх функціонування в мові. Літературні твори, що набувають статусу фольклорних (як вірші Тараса Шевченка, що стали народними піснями), великою мірою складаються зі слів питомих і дуже архаїчних при мінімумі діалектизмів і запозичень. Предметом цього дослідження є ті лексичні одиниці в ранніх творах Кобзаря, які походять із мови чи мов трипільської культури, що була поширена в Україні в V - III тисячоліттях до н. е. Визначення таких термінів в українській та інших слов’янських мовах здійснюється за наступною схемою. Спершу визначаються слова, які не знаходять етимологічних відповідників за межами слов’янських (чи тільки східнослов’янських, чи тільки української) мов і тому можуть вважатися субстратними доіндоєвропейськими. Далі такі слова порівнюються з доіндоєвропейським ("егейським") субстратом грецької мови. Низка слів обох субстратів збігається..." (Юрій Мосенкіс)

"...  про яку мову ми говоримо – книжну чи розмовну? В Русі-Україні часів Богдана Хмельницького іноземці фіксували дві мови – типове явище для середньовічної Європи. Тож Орест Субтельний констатує, що Козацька ера – це «церковнослов’янська мова, яка все ще використовувалася на Україні як літературна» і «жива народна – руська». Посол Венеціанської республіки Альберт Віміна, що був у нас в 1650 р., називав нашу країну – Україною, але мову –  русинською (рутенською), lingua Rutena." (Олексій Редченко)

Поезії Віктора Женченка: "Як важко підніматися з колін", "Як важко підніматися з колін!", "Біль", "Так хто ж ми, Боже?", "В ніч перед Водохрещем", "Я — з Оболоні. З тиші, що припала", "Подих  Лувру", "З північного зошита", "Яке ж то щастя", "Я — між людей живу, для них співаю", "Мені з тобою — як ні з ким...", "Південний берег", "З пам’яттю віч-на-віч", "Отак живу. Живу отак як є…", "Верталися в село фронтовики", "Вертаючись з гастрольної поїздки".

"Козак з біди не заплаче. 
Козак із бідою, як риба з водою. 
Козак мовчить, а все знає. 
Добрий козак баче, де отаман скаче. 
Козак журби не знає. 
Терпи козаче, атаманом будеш.
Степ, та воля — козацька доля.
У козака: кінь і кульбака."  (записав Володимир Плав'юк)