Статті для дітей та батьків

"Край села живе вдова з трьома синами. Два сини вже дорослі юнаки, високі, ставні, славні, красиві. А третій - підліток Юрко - маленький, тоненький, мов очеретина. Було це взимку. Впав глибокий сніг, дме північний вітер, тріщить мороз. Мати говорить - немовби сама до себе, але щоб і сини чули: "Холодно, діти. А дров немає... Кому ж за дровами йти?..." (Василь Сухомлинський)

"У саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, й дерева, й квіти. Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті. Грав Музикант про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку-жайворонка і про щасливі дитячі очі. Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати. Підвівся Вітер з-під куща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили..." (Василь Сухомлинський)

"Над зеленим лугом літали два метелики. Один білий, а другий червоний. Зустрілися, сіли на зеленому листочку та й хваляться. Білий метелик говорить: "Мої крильця найкрасивіші, бо я схожий на білу хмаринку." А червоний метелик і собі хвалиться..." (Василь Сухомлинський)

"У корови Лиски народилось Телятко. Воно ще маленьке, але вже вибрикує. Припало Телятко до матері, напилось молока, й захотілось Теляткові погуляти. Пішло воно по двору, дивиться — сидить маленьке звірятко. Доторкнулось Телятко до маленького звірятка, а на ньому пух м’який-м’який, ще м’якший, ніж материнське вим’я. Дивиться маленьке звірятко на величезного звіра - теля, прищулилось і сидить собі тихо-тихо..." (Василь Сухомлинський)

"У темному лісі, в глибокому яру спали два вітри. Ласкавий Вітер — хлопець з синіми очима. А холодний Вітрюга — дід з колючою бородою. Прийшла зима. Сонечко не могло піднятися високо над землею. Білі сніги вкрили поле. Зашуміли тривожно верховіття дерев. Прокинувся в глибокому яру холодний Вітрюга..." (Василь Сухомлинський)

"Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітрець з яру повіває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить: "Місяцю, любий, погрій мене своїми променями, бо довго ще Сонечка чекати..." (Василь Сухомлинський)

"На дереві сиділа білочка. Вона їла горіх. Смачний, бо аж очі заплющила. Крихітка горішка впала на землю. За нею друга, третя. Багато крихіток впало на землю. А стежечкою між травою бігла Мурашка. Поспішала по їжу маленьким мурашенятам. Вона прямувала на баштан: чула, що там є багато солодких крихіток кавуна. Раптом чує - падають з дерева крихітки горішка. Попробувала Мурашка - горішок запашний і смачний...." (Василь Сухомлинський)

"... Ще з дитинства, — а це, власне, тільки з дитинства й буває, — міфи й символи Гуцульщини ввійшли в плоть і кров нашого поета. І це часто міфи й символи загальноукраїнські або їхні локальні варіації. А також загальнохристиянські в конкретному місцевому побутуванні. Ці останні не тільки мирно співіснують з дохристиянськими поганськими, а часто й перегукуються в своїй поетичній функції або постають симбіотично. Поетика гуцульських обрядів, замовлянь, заклинань, легенд, узвичаєнь, усього естетизованого, як мало де інде, побуту й поводження — все це аспект світогляду, поважна частина Герасим’юкової свідомости й образного скарбу, «велетенського дерева мови» — але це не заважає йому в його глибокій християнській вірі. Це один із небагатьох наших поетів, у віру яких віриш, бо відчуваєш її в тканині мовлення, в ставленні до світу й людини..." (Іван Дзюба)

Поезії Василя Герасим'юка: "Чоловічий танець", "Ідуть прокажені. Леправі не можуть не йти...", "Перший сніг", "Білого гриба запах сниться — тулиш до листя...", "Марю лиш вогневим блискавки списом...", "У захристії трійця стоїть... ", "Я вижив тут, і я тобі віддам...", "Жива ватра", "Вінок тобі плетуть. І ти підходиш тричі", "Я прокинувся в серпні з холодних космацьких отав...", "Ну де ти познаходив цих музик!", "Нічні дзвони Володимирського", "Ранкова пастораль", "Важко прокинутись і піти", "Люблю мамин почерк. Слова її переловім", "Жовта нитка буде. Нитка жовта", "Сонет", "Святили паску черешневим цвітом".

Технікою художнього вишивання хрестик косий (або звичайний) виконують найрізноманітніші орнаменти з декорування виробів. При вишиванні хрестика косого з лицьової сторони настиляються дві рівні діагональні (косі) стібки зліва направо і справа наліво. Звідси й назва хрестик косий. Його ще називають звичайним, бо ним вишивають повсюдно, в усіх регіонах України, в країнах слов’янських народів тощо.

Шов "курячий брід" поєднують в орнаментах із лиштвою простою, качалочкою, швом «кочелистий», «солов’їними вічками», довбанкою тощо. Цим швом найбільше вишивають лінії розводу в основних орнаментах, виконаних білим по білому або ніжними відтінками інших кольорів.

У статті надається характеристика рахункових швів вишивання та техніка виконання "непрозорого оксамитового шву". Оксамитовим швом вишивають найрізноманітніші основні орнаменти при декоруванні плечового, поясного та верхнього одягу. Його використовують як з’єднувальний оздоблювальний шов художнього вишивання.

 

На кожну літеру абетки видатна українська поетеса Варвара Гринько написала віршика, скоромовку або загадку, пісеньку чи лічилку. Тому цей "Букварик-веселик" - справді є веселою і динамічною книгою з яскравими ілюстраціями художниці Світлани Лопухової майже до всіх віршиків.

Поезії Варвари Гринько для малят про яблуньку, городину та квіти: "Дині", "Кавуни", "Цибуля", "Маки", "Яблунька-дичка" та загадка про капусту.

Коротенькі віршовані казочки Варвари Гринько зі збирки "Букварик-веселик": "Білий бичок", "Лис", "Цапок", "Казочка про букви".

 

 

 

 

Віршики-скоромовки від Варвари Гринько: "Чапля", "Фартушок", "Скоромовка" ("Пішли рясні дощі"), "Тигр", "Рись", "Скоромовка" ("Лили, лили, лили").

 

 

 

Потішки для малят від Варвари Гринько: "Їхав, їхав", "Сова".

"Абетка" відомої української поетеси Ганни Чубач  - це гарно ілюстроване видання з віршиком для кожної літери, що легко і весело запам'ятовується та допомогає її вивчити.

Поезії Ганни Чубач для малят: "Біля чапля", "Роса", "Сніжинки", "А я козу дою, дою", "Хвалько", скоромовка "Дві Варвари" та казка у віршах "Жук малий і волохатий".

"Жук малий і волохатий 
Все життя прожив без  хати. 
Вдень від холоду тремтів, 
А вночі від  страху млів. 
Дощик спинку обливав, 
В душу смутку наганяв. 
І набридло йому жити 
Під дощами і  під вітром. 
Жук малий і  волохатий 
Захотів своєї  хати..."   (Ганна Чубач)