АЛЬБОМ ФОТОГАФІЙ, ВИКОНАНИХ ФОТОГРАФОМ ФРАНЦЕМ МЕЗЕРОМ, ЗА ЧАСІВ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (продовження)
16. АСКОЛЬДОВА МОГИЛА
За переказом, тут похований був київський князь Аскольд, убитий 882 року. Аскольдова могила займає крутий виступ придніпровських підвищень проти впаду Чортория в Дніпро, — рукава, який омиває Труханів острів. Далі видніє рукав Старик — колишнє русло Дніпра. З Аскольдової могили відкриваються краєвиди на степ за Дніпром, зелені луги, далекі села. Сама могила вкрита була нагробними пам’ятниками, серед яких височів невеликий храм-каплиця. Місце це полите кров’ю першого князя й оповите легендами.
У XII столітті там поховали тестя князя Святополка Із’яславовича — половецького хана Тугорхана, який був убитий в бою з ним.
Олма збудував був тут християнський храм, де таємно збирались християни, коли Володимир відновлював національні поганські культи.
Стара дерев’яна церква на Аскольдовій могилі стояла до 1810 року, коли київський архітектор Андрій Меленський збудував кам’яну ротондувату із круглим периптером церкву у стилю ампіру.
У підвалі храму була стародавня гробниця, яку приписували Аскольдові. У ризниці була цікава стародавня пелена. Навколо були розташовані могили київської аристократії. Заслуговує уваги те, що тут поховали відомого збирача української старовини Василя Тарновського.
У 1918 році поховали тут тіла українських вояків, які згинули в бою з большевицькою армією Муравйова під Крутами.
* * * * * * * * * * * *
17. ЦАРСЬКИЙ АБО МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ
Палац почали будувати в 1750 році за планом архітекта В. Растреллі. Будівництвом керував архітектор А. Квасов, пізніше П. Неєлов. Закінчилося будівництво у 1755 році. Перший поверх був кам’яний, другий дерев’яний. В 1819 році палац згорів, і аж 1870 року його поновили за проектом архітектора К. Маєвського.
Палац має форму літери П. Він має різаліти та бічні одноповерхові флігелі й невеликий внутрішній двір, міститься на рівнині близько урвища. З боку двору находиться великий стародавній парк. Стиль 1750 року — рококо, 1870 року — Людовика ХVІ, барока половини ХVIII ст.
Гарна ґратка з кам’яними стовпами часів Растреллі відгороджує палац від площі. Палац збудований на зразок царського палацу в Перові під Москвою.
* * * * * * * * * * * *
18. ІНСТИТУТ ШЛЯХЕТНИХ ДІВЧАТ
Київський генерал-губернатор граф Левашов дістав дозвіл відкрити в Києві „Институт благородних девиц” 5 листопада 1834 року, а 22 серпня 1838 року відбулося відкриття інституту. У 1843 р. інститут перевівся до власного приміщення. Місце для інституту вибрали на горі, яка йде від Хрещатика. Боковий фасад будинку скеровано на Хрещатик. Будівля міститься в глибині садиби на певній відстані від Інститутської вулиці. Інститут збудований за проектом В.І. Беретті у 1838 - 1842 роках у стилю ампір.
Будинок інституту був не лише місцем навчання, але й пансіоном, у якому жили учениці.
В. І. Беретті надав будинкові деяких інтимних рис. Фасади мають дрібніші почленовання, гарно подані мотиви бальконів, наличники на вікнах третього поверху, замки над вікнами сутерин тощо. Центральний півколовий виступ поділений на два ряди. Перший з них має вигляд ніби могутнього цоколю, другий — оточений колонами.
Будинок зруйнували німці в часі другої світової війни. По війні його відбудували та реконструювали.
* * * * * * * * * * * *
19. КРАЄВИД ІЗ САДИБИ МЕРИНҐА НА СТАРИЙ КИЇВ
Краєвид із садиби Меринга у бік Хрещатика, який находиться в долині, і поза будинками його не видно. На обрію зліва направо — громадські будинки („присутственные места”), бані Десятинної церкви, бані Андріївської церкви, дзвіниця Михайлівського монастиря. Від неї праворуч — церква Трьох святих, ще далі праворуч — церква Михайлівського монастиря. Праворуч останнього — так званий старий польський католицький костел. Цей краєвид має велику подібність до картини художника С.І. Святославського "Київ у 70-х роках 19 століття".
Сімзен-Сичевський (Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Грушевського з нагоди 60-ї річниці життя та 40-х роковин наукової діяльности. УАН Київ, 1928, ст. 382) подає про садибу Меринґа такі дані: „Добре знайомий Київським старожилам Мерингів сад охоплював величезну площу, від Хрещатика до Банківської вулиці та від Інститутської до Лютеранської, з теплицями на місці колишнього театру „Соловцов” та зі ставом на місці нинішнього скверу”.
Садиба була відома з початку XIX сторіччя і належала тоді Безбородькові. „Граф Безбородько пользуется в городе прекрасной усадьбой”.„Путешествие в Одессу и в Киев 1810 г. князя И.М. Долгорукова”, (ст. 200). Згодом садиба перейшла до жандармської офіції, і сад називався „жандарський”. Олександр II подарував її своєму улюбленцеві Трепову, а той продав її популярному в Києві професорові Меринґові. Меринґ на початку 70-х років упорядкував її та відчинив сад для людности; з того часу т.зв. „Меринґів сад” був найулюбленішим місцем для гуляння киян. У 1894 році, вже по смерті Меринґа, сад був знищений, садиба поділена на вулиці, які помалу забудували (Карла Маркса, колишня Миколаївська, Ольгинська, Меринґівська та Нова).
* * * * * * * * * * * *
20. ЛАВРА. ЗАГАЛЬНИЙ ВИГЛЯД
„Отже радісно глянути на Лавру й бачити, що вдячність пізніших століть не зовсім зникла, що монастир зберігся у своїй зовнішній пишноті і своїми восьми церквами й високою гарною дзвіницею ще й досі перевершує всі монастирі Росії. Наближаючись до Дніпра зі сходу, почуваєш як Печерськ, оточений могутніми укріпленнями, сам собою здатний викликати враження великого значного міста, ніби рештки старої пишноти заховались цілком в укріпленому монастирі.” (Вlasius, І., 1844).
* * * * * * * * * * * *
21. ЦЕРКВА УСПІННЯ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ
Первісна церква Києво-Печерської Лаври була заснована преподобним Антонієм і Теодосієм в 1074 році. Освячена була 1089 року. У 1240 р. її зруйнували татари, а поновив її князь Симеон Олелькович. Після пожежі Лаври в 1718 р. церкву відремонтували в 1720 - 1723 роках тоді й були прибудовані будинки, мабуть, Федором Старченком. В цьому вигляді церква стояла до 1941 року, коли російські комуністи підмінували її перед наступом німців.
Храм був кам’яний, одноповерховий; стародавній храм візантійської тринавної конструкції. Пізніші прибудови значно змінили цілий плян. Бічних вівтарів було п’ять, сім бань, усі грушкуваті. Найстародавнішою частиною церкви був бічний вівтар Різдва Йоана Хрестителя; його старі стіни виходили до бічного вівтаря святого архідиякона Стефана. Апсиди головного вівтаря були перекриті сферичним склепінням. У бічних вівтарях — склепіння було хрещате, у вівтарях на хорах — плоскі, баневі. Дах був з мідяних листів, пофарбованих на зелено. Зруйнована церква була чудом мистецтва (український барок). У середині церкви — стиль рококо.
* * * * * * * * * * * *
22. ВЕЛИКА ЛАВРСЬКА ДЗВІНИЦЯ
Дзвіницю збудував архітект Й.Г. Шедель у 1731 - 1745 роках. Вона міститься на південному заході від катедри Успіння, має чотири яруси й завершена грушкуватою банею. У плані вона восьмикутна. Перший ярус — рустований, другий ярус — римсько-дорійського стилю, 32 колони, третій ярус - йонійський, 16 колон, четвертий — коринтський — 16 колон. Виступаючі колони і проміжні частини утворюють гру світлотіней. Особливо майстерно виконані деталі третього й четвертого ярусу. Йонійські капітелії (3) та коринтські (4) виконані з кераміки.
Коринтський капітелій має висоту понад 1.5 метра, діяметр 135 центиметрів. Висота дзвіниці 96.52. Діаметр при основі 29 метрів. Стіни першого ярусу - понад 8 м. завгрубшки. Гранітовий фундамент іде в глибину 15 м.
На будову дзвіниці витрачено 5 мільйонів цеглин. На третьому ярусі містилися дзвони. Загальна вага їх була 6.000 пудів. Найбільший дзвін важив 1636 пудів.
* * * * * * * * * * * *
23. БЛИЖНІ І ДАЛЬНІ ПЕЧЕРИ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ
1. Дзвіниця ближніх печер побудована близько 1763 року. Вона двоярусна, у плані творить квадрат; баня велика, майже сферична, завершена багатогранним ліктарем. Перший поверх має арковий прохід, до якого з півночі і півдня йде ґалерея, що веде до ближніх печер. З кожного боку другого яруса зроблено аркові прорізи; обабіч останніх містяться колони коринтського стилю.
2. Хрестовоздвиженська церква збудована 1700 року на місці, де раніш стояла дерев'яна церква тієї ж назви. Церква, розмір якої 18 х 6 м, у плані хрестувата і характеризується наявністю трьох об’ємів, розміщених на лінії захід-схід один за одним. Найбільша середня частина виступає на південь і північ. Усі три частини завершені грушкуватими банями. Настінний орнамент, візерунки дверей і вікон виконані у стилі українського народного декоративного мистецтва ХVІІІ сторіччя. У 1769 році поставили дерев’яний різьблений позолочений іконостас, виконаний українськими майстрами. Одночасно позолотили бані. У 1816 році стіни, стелю і склепіння розмалювали живописом, який реставрували у 1952 році.
3. Церква Всіх Святих побудована на межі ХVII - ХVIII сторіч. Архітектура її подібна до народного українського стилю церков ХVI - ХVІІ столітть. План церкви має форму рівнораменного хреста з п’ятьма камерами, завершеними грушкуватими банями. Церква двоярусна. Перший ярус зветься „Економна брама” (назву пояснюють його колишнім господарським значенням). Другий ярус представляє церкву. Колонки й геометричні фігури вікон характерні для російської архітектури ХVІІ ст. З півдня примикає до церкви аркада, від якої є хід до церкви. Аркада базується на чотирьох колонах і має двосхилий дах, торець якого завершений фронтом, оздобленим ліпним орнаментом. Настінний живопис церкви у середині виконали на початку XX століття учні лаврської школи живопису під керівництвом художника І. Їжакевича. Дерев’яний різьблений позолочений іконостас виконаний напочатку XIX сторіччя.
4. Дзвіницю на дальніх печерах збудував 1754 - 1755 рр. майстер С. Ковнір у формі восьмикутної двоповерхової башти з банею. Перший ярус має арковий просвіт, другий чотири аркові прорізи на дзвони. Стіни першого ярусу оброблені швами. Стіни другого ярусу оздоблені рослинним орнаментом і оформлені колонами коринтського стилю. На них базується розкрепований антамблемент, який оточує верхню частину дзвіниці, яку завершує висока центральна баня з багатогранним ліхтарем і чотирьома пірамідальними на рогах. Архітектурні форми дзвіниці легкі й витончені.
5. Церква Різдва Богородиці побудована у 1696 році на місці колишньої дерев’яної церкви тієї ж назви. Нова кам’яна церква побудована на терасі, як було і з попередньою. Початковий план був хрестуватий (10 х 8 м) і мав три грушкуваті бані, розміщені на лінії захід-схід. У 1767 році зроблені були прибудови на північно-західному і південно-західному рогах храму і додаткові чотири бані. У 1894 році за проектом архітекта В. Ніколаєва з південного, західного й північного боку зроблені були тамбури між прибудовами. У середині стіни і склепіння церкви були вкриті олійним живописом київського маляра Івана Квятковського.
6. Невелика однобанна церква Зачаття св. Анни збудована в 1679 році. Вона находиться на віддалі близько 50 метрів на північний схід від храму Різдва Богородиці. У 1763 під час ремонту дах церкви вкрили залізом, а грушкувату баню позолотили. Плян церкви має вигляд прямокутника (13 х 4 м), східний бік якого закінчує напівколова вівтарна апсида. З південного й північного боку вівтаря зроблені прибудови.
У 1810-1819 рр. храм перебудували російські майстри М. Хомяков і В. Сєріков і замість грушкуватої бані зробили баню у формі шатра.
* * * * * * * * * * * *
24. ВИДУБИЦЬКИЙ МОНАСТИР
Георгієвська (Юрієвська) церква Видубицького монастиря — це найкращий зразок українського барока. Церкву збудував стародубський полковник Михайло Миклашевський у 1689 - 1704 роках. Церква кам’яна, одноповерхова, п’ятибанна. Іконостас дуже типовий різьблений, фарбований і позолочений, чотириповерховий. Царські ворота дерев’яні, різьблені й позолочені. Дзвіниця кам’яна обтинькована й побілена вапном, триповерхова. На цвинтарі було багато дорогих пам’ятників, чимало художніх. На стінах церкви кілька дощок з гербами.
Шевченко нарисував олівцем Видубицький монастир 1843 року.
* * * * * * * * * * * *
25. ЛАНЦЮГОВИЙ МІСТ
Стародавня Спаська дорога (звана так від близької церкви Спаса на Бересті) відома пізніше як Панкратіїв (Микільський) узвіз, за старих часів вела до Дніпрової пристані та перевозу через Дніпро. Перевіз цей звався Наводницьким. Недалеко містився палац митрополита Петра Могили й торгова площа. Шлецер гадає, що Київ, можливо, виник біля перевозу. У ХVІІ сторіччі в цьому місці був пливучий міст (міст на байдаках, „синопсис”), званий Спаським. Від 1702 року його споруджували щорічно.
Ланцюговий міст збудований у 1848 - 1853 роках. Будова моста почалася 20 серпня 1848 року. Вважаючи на умови місцевости і підсилений натиск крижаних мас на стовпи під час скресу Дніпра й Ближнього Чортория його побудували за ланцюговою або підвісною системою. Працю виконали росіяни, старовіри, кріпаки. Перед будуванням ланцюгового моста збудовані були на лівому березі Дніпра бараки й доми для будівників, машин та матеріалів. Головним будівничим київського ланцюгового моста був відомий англійський інженер Чарльз Віньйол, який працював на Дніпрі з двома синами та двома іншими помічниками.
Усі залізні частини для нього були зроблені в Англії і потім перевезені морем до Одеси, а звідти волами до Києва. Освячено міст 28 вересня 1853 року, відкрито для користування 28 жовтня 1853 року. Постійний рух відкрито в 1855 році. Довжина моста — 777 метрів. Мостове треба було платити 20 копійок за однокінну підводу та 40 копійок за двокінну (туди й назад). Модель цього моста як чуда техніки була виставлена в Лондоні; він був тоді одним з найбільших у світі.
Міст основувався на шести стовпах з київської білої цегли, вкритої шаром Граніту. На п’яти стовпах були побудовані по два стояни з перекинутими арками. Таким чином утворено п’ять величних гарно оформлених порталів. По верхах підпір порталів ішли ланцюги, на яких трималася вся висна система мосту. Дуги ланцюгів дуже добре гармонізували із стрункими порталами. Біля самого мосту, під горою містилася каплиця св. Миколи з московськими цибулевими банями. На протилежному боці продовженням мосту була шосейна гребля, яка регулювала течію Дніпра та його рукавів.
Відкриття ланцюгового мосту описав російський письменник Н.С.Лєсков у своєму оповіданні „Печерские антики”. Диви також його оповідання „Запечаленньїй ангел”. Ланцюговий міст звався ще Миколаївським на честь царя Миколи І. Міст цей зруйнували були поляки 9 - 10 липня 1920 року під час воєнних дій, скерованих проти російських комуністів.
* * * * * * * * * * * *
26. ЗАЛІЗНИЧИЙ МІСТ
У 1863 - 1869 роках. була побудована залізниця Москва-Курськ-Київ. Залізничий міст побудований був 1870 року. Він належить до типу мостів із ґратчастими залізними фермами, які мали розкоси з плоского штабового заліза. Цю конструкцію запровадив інженер С.В. Кербез; проект залізничого київського мосту, можливо, належав йому або його учневі молодому (тоді йому було 25 років) інженерові Белемобському. Цей міст був пошкоджений імовірно поляками під час війни 1920 року з большевиками. Пізніше (точну дату не пощастило встановити) цей міст був цілком зруйнований. На фото, праворуч, — церква Видубицького монастиря.
* * * * * * * * * * * *
27. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ ТА ВИД НА ПОДІЛ
Від Андріївської церкви йде, круто спускаючись в долину, Андріївський узвіз, частину якого видно на фото ліворуч. Один з будинків, триповерховий, Андріївського узвозу помічений числом 29. Андріївський узвіз далі повертає праворуч, круто спускаючись до Подолу. Тут міститься Фроловськйй монастир, обведений муром. На Подолі видно трибанну церкву цього монастиря та дзвіницю.
Ще далі видно церкву Всіх Святих на горі Щекавиці. У далечині по той бік у долині — урочище Почайна. Цей чудовий мальовничий краєвид робить особливо чарівне враження вліті, коли навколо все зеленіє, і прозоре чисте повітря дає змогу бачити далеко аж до обрію. Недалеко будинку числом 29 відбулося історичне зібрання Кирило-Методіївського братства 25 грудня 1846 року, яке мало наслідком арешт Шевченка та членів усього братства.
* * * * * * * * * * * *
28. ПАМ’ЯТНИК МАГДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА
Цей пам’ятник називають також нижнім пам’ятником Володимира або пам’ятником хрещення. Збудував його в 1802 - 1808 роках архітектор А. Меленський. У довгій боротьбі киян за свої права й вольності державний гніт російського царату іноді вільнішав. У 1802 році Олександр І повернув Києву скасоване Магдебурзьке право. Кияни в пам’ять цього збудували монумент у формі колони над Хрещатицьким джерелом, яке, за старими переказами, було зв’язане з хрещенням киян. Цей пам’ятник звичайно і зветься пам’ятником хрещення або нижнім пам’ятником кн. Володимира, згідно з написом, що на пам’ятнику „Святому Владіміру просветителю России”. На нижньому русті колони на дощці написано: „Усердієм кіевского гражданства за утвержденіе правь древнія сея столицы Всероссійским Императором Александром”.
Цей монумент досить простий, але цікавий, не шаблоновий пам’ятник старого київського будівництва. Верхня його частина представляє колону тосканського стилю, яка увінчана хрестом. Нижня її частина рустована. Нижня частина монументу представляє дві цікаво сполучені піварки, які є підніжжям для колон. Загальна висота пам’ятника 22.72 метра.
* * * * * * * * * * * *
29. ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ УЗВІЗ
Для кращого сполучення між фортецею на Печерському і причалами на Дніпрі через яр, яким ішов шлях з Печерського на Поділ, прокладена була дорога 1715 року, а у 1843 - 1849 роках цю дорогу поширили й перетворили на Олександрівський узвіз. Ця вулиця сприяла заселенню Печерської дільниці.
Будування старої поштової станції та контори диліжансів закінчено 28 вересня 1854 року, але через те, що площа перед ним була насипана і довгий час осідала, поштову станцію відкрили лише у 1865 році. Будинок у класичному дусі часів Миколи І, фасада дуже жвава й гарна (на фото праворуч перед площею).
Тут зупинялися диліжанси, які курсували між Житомиром та Києвом. Ця диліжансова контора належала жидові Фельденкрайзові. Жовтого кольору диліжанс тягнуло семеро коней, чотири коло дишля і три попереду. Диліжансовий рух між Києвом і Житомиром припинився близько 1914 року.
* * * * * * * * * * * *
30. КРАЄВИД НА ПОДІЛ
На передньому плані цього краєвиду видно церкву Різдва та будинок старої пошти, в далечині — Братський монастир та Контрактовий будинок.
1. Церкву Різдва збудував у 1810 - 1814 роках архітектор Андрій Меленський у стилю ампір. У цій церкві стояла домовина з тлінними останками Тараса Шевченка під час перевезення з Петербургу до Канева. Київський фотограф Віктор Воюцький фотографував домовину Шевченка 5 травня 1861 року. Церкву зруйнували восени 1936 року з наказу Сталіна.
2. Братський монастир. Богоявленську катедру збудував за гетьмана Мазепи 1693 року архітект Йосип Старченко. Після пожежі її поновили 1883 р. Бані позолотили в 1883 р.
Дзвіницю з цегли, триповерхову, збудував архітект киянин Степан Ковнір у половині ХVІІІ століття. Після пожежі її перебудували в класичному стилі. Огорожа була кам'яна з чотирьома воротами. Кам’яна дошка за вівтарем церкви свідчила про поховання тут 1845 року Василя Барського та Юрія Ефимовського. Поруч з монастирем містився будинок Могилянської академії, який зберігся до цього часу. На подвір’ї садиби був соняшний годинник. Монастир і дзвіниця були зруйновані на початку 1930-х роках. комуністичною владою з наказу Сталіна.
3. Контрактовий будинок, двоповерховий, стилю ампір, міститься на Контрактовій площі. Збудований за проектом архітекта Геста в 1817 р. Це було місце, де щороку навесні відбувався ярмарок. Сюди з’їжджалися купці з усієї імперії, а також за перших років існування совєтської влади деякі чужоземні фірми, як, наприклад, австрійська оптична фірма Райхерт (Відень) та інші. Контрактовий ярмарок большовицький уряд скасував приблизно 1925 року.
* * * * * * * * * * * *
31. „ЛЕВ”, „САМСОН”, „САМСОНІВ ВОДОГРАЙ” АБО „ФІЛІЦІЯЛ”
На західному розі колишньої Олександрівської площі містився водограй „Лева” або „Самсона”, збудований Іваном Григоровичем-Барським (1713 - 1785), який був великою мірою творцем архітектурного обличчя Києва ХУІІІ століття і сполучав традиції доби із впливом свойого вчителя Б. Растреллі. Йому належали в Києві Самсонів водограй, ворота і церква Кирилівського монастиря, Покровська церква на Подолі та інші. Він представляв бетонову (колись дерев’яну) розмальовану олійними фарбами скульптурну групу Самсона, який роздирає пащу лева. З пащі витікала струя води до великого камінного резервуару, з якого прочани пили воду, вважаючи її за чудодійну. Про скульптурні зображення Самсонівського джерела ходили різні легенди (наприклад, що це стародавній скам’янілий герой тощо) і на шию Самсонові нерідко вішали хрестики. Спорудження пам’ятника над цим джерелом було викликане загальним художнім розвитком старого Києва, де, за прикладом західних міст, площі прикрашували водограями, статуями, хрестами тощо. За старих часів на Україні ставили статуї в церквах, хатах та на шляхах (фігури). На джерелах ставили зображення Пресвятої Діви, Йоана Хрестителя, янголів. Такий янгол з глечиком в руці, звідки лилася вода, до 1808 року стояв і на місці Самсонового джерела. Це джерело було давно відоме. За привілеєм короля Владислава ІV у ХVІІ столітті воно живилося водою, яка йшла рурами із старого міста (Андріївської гори). Тоді воно було вкрите павільйоном з хрестом на даху та оточене присадком, як видно на плані Києва 1695 року.
Гільденштедт 1774 року вже описує над цим джерелом камінну баню, а 1784 року Новогородцев бачив на ньому статую апостола Андрія (вода текла з Андріївської гори), що тримав у руці хреста, а по середині згаданого янгола, що тримав посудину з текучою водою, яка ішла рурами в інші криниці до вжитку громадян. Зображення св. Андрія зверху Самсонового джерела було до останніх років існування пам’ятника, але воно належало пізнішому часові, так само, як сама будівля над джерелом. До перебудови її після пожежі 1811 року нагорі павільйону стояв соняшний годинник, що його поставив при кінці ХVІІІ століття викладач академії француз Брульйон. Ампірна будівля у вигляді ротонди на чотирьох стоянах з колонами та пілястрами, які несли аттик та баню на горі, була дуже декоративна й робила велике враження.
Історичні дані про це джерело стверджують, що старий Київ мав водогінні підземні рури. Характерна коротка легенда про Самсонів водограй: „Доти Київ стоятиме, доки тектиме вода з Самсонового водограя”.
Пам’ятник Самсона знищила большевицька влада в 1934 році. Місце, де стояв „Самсон”, мало назву гостинного двору або базару.
Праворуч дзвіниця та Богоявленська церква Братського монастиря (збудована гетьманом Іваном Мазепою 1690 - 1693 рр.); її реставрували 1865 року. Могилянська академія містилася на терені садиби Братського монастиря. Будинок академії був відомий вже за часів Петра Могили, коли 1632 року Київський митрополит перетворив Братську школу на Колегію. Цей будинок згорів 1658 року під час заняття Києва польським військом. Перший малюнок академії зображений на гравюрі І. Ширського (1697-1702). Будинок академії ґрутовно реставрували коштом гетьмана Івана Мазепи 1704 року.
За матеріалами: Київ Шевченкових часів. Автор-упорядник Сергій Крашенінніков. Нью-Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1984. Друкарня в-ва "Америка".
На початок альбому:
Список пам'ятних місць у Києві, представлених на фотографіях у цій статті: Золоті ворота, Пам’ятник св. Орини, Софія, Десятинна церква, Михайлівський Золотоверхий монастир; Андріївська церква; Андріївська церква, вид з Подолу; пам’ятник св. Володимирові, ранній варіант; пам’ятник св. Володимирові, пізніший варіант; Перша гімназія, пам’ятник Бобринському, вид на Караваївську вулицю з ботанічного саду, вид на Бесарабку та університет, Хрещатик, Ратуш (міська рада).
Більше інформації з книги "Київ Шевченкових часів" дивіться на нашому сайті:
Протягом свого життя, повного драматизму і важких переживань, Шевченко, коли підрахувати час його перебування в Києві (1829, 1843, 1845 - 1846, 1847, 1859), жив у столиці України неповних два роки. Проте Київ мав на Шевченка величезний вплив. У цьому місті, в колах української інтелігенції, яскраво жевріла ідея національного визволення з-під Росії, ідея самостійної України. У Києві та його околицях автор „Кобзаря” знаходив натхнення для своїх поетичних та прозових творів. Краєвиди Києва і його архітектурні скарби давали поетові дорогоцінний матеріал для малярських творів. Там він зустрів гурт людей, які, як і він сам, цікавилися минулим України, а також тих, які милувалися в народному українському фолкльорі і збирали матеріали з народної творчости. Ми знаємо також, що Шевченко був душею української національно-політичної організації — Братства Кирила й Методія, хоч і не був його членом. Члени Братства Кирила й Методія, як от Костомаров і Куліш, та люди, які не входили до його складу, ставились до Шевченка з великою пошаною. Шевченко запалював у серцях людей, з якими зустрічався, любов до України. Як каже Павло Зайцев, „цей вогонь Прометея приніс тоді натхненний поет не одному Костомарову”. (Сергій Крашенінніков)
