Добірка віршів про останній дзвоник, школу та випускників

Надія Красоткіна

Школа

Школа — велика дитяча країна,
В ній відкривається білий наш світ.
Тут пізнає себе кожна дитина,
І відправляється звідси в політ.
Знань надається тут першооснова,
Жити, дружити учились ми в ній.
Школу скінчили та линемо знову
В дзвінкоголосий і радісний рій.
В школі так щиро сміятися вміли,
Рішення легко приймалися в нас.
Впевнено всі ми до мрії летіли...
А повернутись не сила й не час...

* * *

Надія Красоткіна

Останній дзвінок

У чарівний світлий час
Ми прийшли вітати вас!
Кажуть — вам сімнадцять літ
Й ви усі ідете в світ!

А малі ж, як ми були,
Як у перший клас ішли.
А тепер попідростали —
Просто тьоті й дяді стали!

От тепер вам буде класно!
У житті — все просто й ясно.
Світить сонечко вгорі,
Ти ж гуляй хоч до зорі!

Вже не гризтиме морока,
Що не вивчені уроки.
А за двійку мама й тато
Вже не будуть діставати!

Ти попробуй їх дістати!
Треба ще на стільчик стати.
Он якої вишини...
А які у них штани!

Більші в два рази за тебе,
Хлопці ж витяглись до неба!
І з такої висоти
Видно їм усі світи!

Всі красиві, ясноокі
В плечах — метр, такі широкі.
І тепер у тих хлоп’ят —
Туфлі номер сорок п’ять!

Ось такий собі портрет,
Ще й піджак, немов намет.
Ми приміряли одного —
Скільки ж нас вмістилось в нього!

Може шість, а може й сім,
Місця ж вистачило всім!
Ось які ті хлопчаки,
Українські козаки!

А дівчата, мов з роси,
Небувалої краси!
А розумні — всі таланти,
На голівках пишні банти.

Зав’язали їх востаннє
На урочисте прощання.
Й розійдуться між людьми —
Більш не будуть вже дітьми...

То ж ми шлемо всім вітання
І найкращі побажання.
Будьте сильні і сміливі
І, звичайно, всі щасливі!

Ну, та слів уже доволі —
Ми лишаємося в школі.
Обіцяємо завзято —
Ми з вас приклад будем брати!

* * *

Надія Красоткіна

На випускний бал

Ну, от і все, скінчилися уроки,
Шкільні дзвінки пішли у небуття.
Ви робите свої найперші кроки
У самостійне і складне життя.

Воно складне, та тим не менш цікаве,
Бо мрія кличе і надія є.
Когось у нім ждуть успіхи і слава,
Когось лиш будні — кожному своє.

Буває, що й спіткнутись доведеться,
Побути на коні і під конем.
Та сильний знов на ноги підведеться
Й не житиме всього одним лиш днем.

А буде йти, карабкатись, творити,
Щоб відчувати всі вітри в лице.
То ж тільки так і треба в світі жити
І нагороду матимеш за це.

У цій борні здобудеш світлу долю.
Для тебе будуть оди і пісні.
Життя — ріка, а не стежина в полі.
Потрібно втриматись на бистрині.

Тому живіть активно, в повну силу,
І хай як важко, але треба йти.
Й виходити із ситуації уміло,
При цьому честь і совість зберегти.

* * *

Надія Красоткіна

Одягну сорочку-вишиванку

Одягну сорочку-вишиванку...
Я хвилююсь, як в житті ніколи.
Бо сьогодні, весняного ранку,
На останній дзвоник йду до школи.
А назустріч сонечко сміється,
І тріпочуть листячком тополі.
І зібрався світ увесь, здається,
На врочисте свято в нашій школі.
Йде до школи стежечка знайома,
Мами нас по ній колись водили,.
Тут нам кожна квіточка відома, —
Підлітками бігали й ходили...
Тут ми наші весни зустрічали,
І душа дитинна наша квітла.
Пору юності ці стежечки вітали
І вели до радості і світла.
От і збігли непомітно роки,
Наче й не було їх, пролетіли.
Робимо в життя нове ми кроки,
До якого прагнули й хотіли.
Зустрічай нас, небо синьооке,
Зустрічай нас, майбуття щасливо.
І не будь, життя, до нас жорстоке,
Подаруй нам радість, світле диво!

* * *

Надія Красоткіна

Дорослі стали ми

Дорослі стали ми, вчорашні діти.
Дзвінок востаннє нам сьогодні продзвенить.
І можна з цього й справді порадіти,
Але чомусь сумною стала мить.

Останній раз ми сядемо за парти.
І більше не прийдем сюди дітьми.
Відразу стало якось не до жартів.
Враз подорослішали й просвітліли ми.

Дитинство й юність в школі пролетіли.
Ми вчились тут, співали і жили.
Дорослими всі стати так хотіли
Й сьогодні ми до цього підійшли.

І ось поріг. За ним нові дороги.
Розлетимось по них, немов пташки.
А в серці сумніви, непевність і тривоги,
Й мереживом — незвідані стежки.

Нас не покличе дзвоник в рідні класи
Й лінійка вереснева буде не для нас.
Ще свіжі спогади. Й задумаєшся часом,
Як швидко у житті спливає час.

Та зустрічай усіх нас, доле світла,
Не дай зігнутися від нелегких проблем.
Веди до успіху, до перемог, до світла,
Не дай упасти під житейським тягарем.

Ми віримо, що буде все, як треба,
Щасливі зорі усміхнуться нам.
Нас кличе до польоту синє небо.
Ми летимо назустріч всім вітрам!

* * *

Надія Красоткіна

Випускникам від першого вчителя

Ви дорослі, красиві, натхненні,
Кращі з кращих на цілій землі.
Не тримайте синицю у жмені,
Хай вас кличуть удаль журавлі.

Ви до мрій своїх линьте крилато,
Не спиняйтеся, щоб не було...
Хай удачі в вас буде багато
І людське зігріває тепло.

А життя — це робота і диво.
В нім печалі і радощі є.
Йдіть упевнено, вперто, сміливо,
Вибирайте найкраще, своє!

Але, щоб усміхнулося небо
І удача жадана прийшла,
Самостійно трудитися треба,
Наполегливо, в поті чола.

Бо життя — це серйозно, не жарти,
Що посієте — те й зберете.
Манни з неба чекати не варто,
Ви завжди пам’ятайте про те.

* * *

Надія Красоткіна

Випускники

Між степами, між лісами,
Тільки вийдеш на поріг,
Пролягають перед нами
Просто тисячі доріг.
На яку із них ступити,
Щоб удачу принесла?
Щоб у щасті потім жити
І щоб доля розцвіла...
Доле, будь до нас прихильна,
Дай в житті дороговказ.
Щоб була в нас доля вільна
Й сонце сяяло для нас...

* * *

Надія Красоткіна

Від шкільного порога

Звідсіль, від шкільного порога
Відправимось ми у політ.
Нас виведе світла дорога
В широкий і радісний світ.
Натхненно ми будем летіти
До мрій заповітних в житті.
І школа нам буде світити,
Мов зірка ясна на путі.
Бо ми не забудем ніколи
Уроки тепла й доброти.
У нас — все найкраще від школи.
То ж завжди нам сонцем світи!
Спасибі за мудрі уроки,
Прости за непослухи нас.
В життя ми вже робимо кроки
І нам відправлятися час.
Пора нам, пора відправлятись.
Чекають нас сотні доріг.
Душею ми будем вертатися
На рідний і милий поріг.

* * *

Надія Красоткіна

Випускникам моїм

Як дуже швидко виросли ви, діти,
Дорослі стали й самостійні всі.
То ж хочеться сміятися й радіти —
Сьогодні ви у весняній красі.
Бо юність ваша — це пора цвітіння,
Як і весна, що цвітом виграє.
У вас тепер високі є стремління,
Сміливість, мрія і натхнення є.
То ж перед вами стеляться дороги,
Лиш крок один і будете іти
Упевнено й завжди до перемоги,
До мрії і до власної мети.
Ідіть сміливо! Хай усе вдається,
Хай сонце усміхається в путі.
А серденько ніколи не здається
Й душа хай не збідніє у житті,
А лиш любов’ю виповниться щиро,
В ній стане більше сонця і тепла.
Бажаю вам здоров’я, щастя, миру
І доля щоб прихильною була.
Душею ви завжди були багаті,
У вас є співчуття і доброта.
Й серця у вас сміливі і крилаті
Й дорога в світ хай буде вам проста
І світла-світла, праведна і чиста,
Щоб ви ніде не збилися з путі.
Дзвінок останній, мить ця урочиста
Залишаться з дитинством у житті,
Та буде повертатися порою
У спогадах про школу і про клас.
Один за одним стійте всі горою.
Щасливо, любі діти, в добрий час!

* * *

Надія Красоткіна

Подяка директору і вчителям

Що заплановано було — усе зробили!
Хоч і затрачено енергії багато.
Та основне — дітей учили і любили
Й щодень у школі — це робота й свято!
То ж дякуємо щиро за роботу,
За свято, що в душі жило щоденно.
І за порядність, мудрість і турботу,
Яка ішла від вас до всіх натхненно.
Що ж, рік прожито й знову плани, плани…
Нові завдання десь на видноколі.
Учителі, директор в школі — це титани,
Бо це ж не просто так, а поклик долі!

* * *

Надія Красоткіна

Вітання від батьків

З шкільного найріднішого порогу,
З найкращої юнацької весни
У добрий час, у світлу путь-дорогу
Благословляємо вас, доньки і сини!
І хлібом-сіллю радо проводжаєм,
Щоб вам жилось в достатку і теплі.
Ми від душі вам, діточки, бажаєм
Любові, миру, щастя на землі!

* * *

 
Мовникам

Нас в школі вчителі любили
І мови рідної навчили,
Щоб ми в свої сімнадцять літ
Йшли українцями у світ.
І рід козачий добре знали,
Та батька-матір поважали,
Через віки несли звичай
Й любили щиро рідний край.
Й любов цю в серці зберегли,
Де б ми у світі не були.
То ж дуже вдячні вам за мову:
Ліричну, милу, світанкову.
Ми понесемо мову в світ.
А вчителям — палкий привіт!

* * *

Математикам

Нас математики навчали,
Щоб ми усе прорахували:
Що множити, а що ділити
І як в складному світі жити.
Любов нам множити потрібно,
Ділити радість принагідно,
От щирість й щедрість — додавати,
А зло від серця віднімати.
І як почнемо так робити,
То правильно ми будем жити:
Чудово, здорово і ясно.
То ж буде все у нас прекрасно.
За це ми вдячні вчителям.
Від нас — уклін доземний вам!

* * *

Історикам

Історія — це пройдене життя,
Та без минулого немає майбуття.
Для того ми історію й вивчали,
Щоб краще рідну землю нашу знали.
А як пізнали — серцем прикипіли.
Для себе цілий всесвіт враз відкрили.
Якого роду-племені ми діти
І як нам далі в світі жити.
То ж за науку вдячні ми без меж,
Історикам вклоняємося теж!

* * *

Трудовикам

Людина й праця, як сіамські діти,
Нізащо їх не можна розділити.
Труд без людини просто не існує,
Людина ж без труда — життя марнує.
Тому до праці нас привчали в школі.
Трудились ми в майстернях і у полі.
Навчилися чогось-таки робити
І буде легше нам у світі жити.
Спасибі вчителям за працю і натхнення.
Ми в праці бачим наше сьогодення.

* * *

Географам

Яка Земля чарівна — просто диво!
Ми ж люди на планеті голубій.
Живемо тут комфортно і щасливо,
Хоч зоримо у небо, будучи на ній.
А в школі географію вивчали,
Щоб добре знати, що навколо нас:
Материки, моря, ліси, канали,
І гори, й ріки в різні ери й час.
Захоплива наука, що й казати,
Земля казкова, хоч пиши вірші.
Учителям, що світ дали пізнати,
Спасибі щире-щире, від душі!

* * *

Хімікам

Хімія — наука і складна, й цікава,
Бо присутня всюди, будь це сталь чи кава.
Чи листок зелений, чи роса у полі.
Ось таку науку ми вивчали в школі.
Сил не шкодували, так її вивчали,
То ж багато дуже в світі ми пізнали.
Часом програвали з нею у двобою,
Та знання чималі несемо з собою.
З погляду науки пізнання ці дрібні,
Та в житті людини кожної потрібні.
Вчителям хорошим вдячні всі ми щиро.
Зичимо їм щастя, радості і миру!

* * *

Фізикам

Фізика — наука в світі необхідна,
У житті людському дуже всім потрібна.
Без знання законів в космос не злетіти,
Через річку бистру міст не спорудити.
Не було б будинків, літаків у небі,
Кораблів у морі — це ж усім нам треба.
Тому цю науку в школі ми вивчали,
Хоч за неї мали й не найкращі бали,
Але ж в основному знаємо багато
Й техніку найкращу несемо у хату.
Дякуємо щиро за шкільні уроки,
Хоч чимало з нами мали ви мороки,
Та прийміть подяку і вітання чемні,
За уроки в школі і слова натхненні.

* * *

Іноземна мова

Ми іноземну мову теж вивчали,
Щоб в розмаїтті світу не пропали.
Бо ж іноземну мову треба знати,
Щоб добре слово другові сказати,
Який живе за сотні довгих миль,
І мова в нього інша, інший стиль...
Життя складне і нас колись зведе,
Від цього ти не дінешся ніде.
То ж так важливо знати різні мови,
Тоді життя приємне і чудове,
Бо розумієш все і вмієш сам сказати,
Слова не треба в словниках шукати.
Учителям ми вдячні безконечно,
Прийміть подяку і любов сердечну.

* * *

Біологам

Навколо нас природа наче казка,
Рослинний і тваринний дивосвіт.
В природі є добро, любов і ласка.
Про це дізнались ми з маленьких літ.
А ще є світ невидимий для ока,
У цих істот іде життя своє.
Їх поведінка іноді жорстока,
Але у світі — кожному своє.
Та створене в природі все, щоб жити,
Радіти сонцю, дощику й теплу.
Людина в світі, щоб добро творити,
В усі часи протистояти злу.
За цю науку вдячні ми сердечно
Учителям, що вчили доброті.
Уроки ці у серці безконечно...
І вас ми не забудемо в житті.

* * *

Класним керівникам

У нас є класний керівник,
Який для нас такий, як мама.
До нас, таких як є, він звик,
І любить нас усіх так само.
Усі роки веде в життя,
Вчить поважати і дружити.
І проводжає в майбуття,
Щоб жити в світі і творити.
То ж вдячні за науку ми,
І скажемо, йдучи зі школи:
Ми будем справжніми людьми
Й не підведемо вас ніколи!
Спасибі, любі вчителі,
Уклін доземний рідній школі.
Ви всі — найкращі на землі!
За це ми дуже вдячні долі!

* * *

Надія Красоткіна

Прощанння зі школою

Зі школою прийшла пора прощання
І щемно стало на душі у нас.
Тут на лінійці вже стоїть востаннє
Наш неповторний, рідний, дружний клас.

Ми летимо в майбутнє незнайоме,
Прощай назавжди вже, шкільна сім’я!
Чекає нас нове і невідоме
І жде нас доля — кожного своя.

І буде легко й важко нам летіти,
Але назад немає вороття.
Усі ми виросли, віднині ми не діти.
Змужнілі й сильні ідемо в життя.

Хоч досвіду життєвого немає,
Та є бажання і мета ясна.
Ніхто свого майбутнього не знає,
Але бринить у серденьку весна

І кличе нас в дорогу, закликає
До світлого й дзвінкого майбуття.
Десь щастя нас на кожного чекає
І ми сміливо летимо в життя!

Прощай, дитинство, юність легкокрила,
Нове життя всі скоро почнемо.
І напинає вітерець вітрила —
Назустріч долі ми полетимо!

Колись, вже потім, пригадаєм школу,
Як промінець від дзеркальця стрибав…
Та разом вже не будемо ніколи,
Бо час прощання враз для нас настав.

Візьмімося за руки на прощання,
Згадаймо нині, як колись було.
І збережім назавжди без вагання
Дитинну дружбу і душі тепло.

* * *

Надія Красоткіна

Дитина школу покидає

Любов, тривога є в очах —
Дитина школу покидає.
Якась непевність, навіть страх,
Що далі там її чекає?
У школі ж просто так було:
Там друзі, вчителі, уроки,
Порядок, сонце і тепло…
І от у невідомість кроки…
Та буде дуже добре все,
Тому не рвіть даремно жили.
Як доля трохи й потрясе —
Ви ж всі дітей добру учили.

* * *

Надія Красоткіна

Дорослі стали вже вчорашні діти

Дорослі стали вже вчорашні діти.
Пора прийшла з гніздечка вилітать.
А сонце весняне у вікна світить...
І де вже ті контрольні написать...
Квітучі вишні в вікна заглядають,
Запрошують прийти в духмяний сад.
В шкільне подвір’я весни повертають,
Дитинство лиш не вернеться назад.
То ж прощавай, дитинство веселкове,
Повернемось в думках сюди не раз.
Майбутнє нас чекає світанкове.
Нам відправлятись у дорогу час.
Прощай наш сад і вишня край віконця,
І квіти, що так буйно розцвілись.
Та рідний клас, що вікнами до сонця...
Дорослими сюди прийдем колись.

* * *

Надія Красоткіна

Час в дорогу

Гарно ж як! Розставатись не хочеться.
Сонце світить для нас з висоти.
Біла хмарка у небі клубочиться
І назавжди не хочеться йти
З цього дому, що вікними світиться
Й закликає у затишний клас.
То ж коли доведеться нам стрітися,
Щоб вернулось дитинство до нас.
Та дитинству уже не вернутися,
Час стрілою у вічність летить.
Мрії наші повинні всі збутися,
Ну, а юність — всього лише мить
У житті, що вирує і вруниться,
Й дуже швидко летить в майбуття…
Пагінець молоденький проклюнеться,
Щоб продовжити наше життя.
І прийдемо до школи батьками ми
Щоб за руку дітей привести.
То ж науку і школу ми славимо,
А сьогодні вже час нам іти.

* * *

Надія Красоткіна

Вибрати дорогу

Навчальний рік до фінішу добіг.
От і усе, скінчилися уроки.
І перед вами — тисячі доріг,
Де самостійно здійсните ви кроки
І виберете ту, лише одну,
Що поведе вперед по вашій долі.
То ж вибирайте сонячну, ясну,
Дорогу світлу у квітковім полі,
Яка до щастя завжди приведе,
З якої видно горизонти й далі,
На ній ви не оступитесь ніде,
А проживете чесно й без печалі.
Хоч там не буде замків золотих,
А буде чисте небо, ясні зорі…
Ну, що ті замки? Можна і без них,
Бо ж будуть ранки світлі і прозорі,
Чарівна казка, сині небеса
І чиста совість, зіткана з любові…
Любов безмежна і земна краса,
Та доброта і ласка в кожнім слові.
Доріг багато, та лише одну
З усіх доріг вам треба вибирати.
Найкращу в світі, зоряну, ясну,
Яка додому буде повертати…

* * *

Надія Красоткіна

Життя прожити — то не поле перейти

Життя прожити — то не поле перейти,
Тут на коні і під конем ще побуваєш.
Але прийдеш до заповітної мети,
Якщо математичного коня ти осідлаєш.

Бо знає шлях короткий мудрий кінь,
Він має силу, точність і відвагу.
Сміливо, друже, сумніви відкинь —
Віддай наукам точним перевагу.

А я благословляю в добрий час.
Ідіть коротше, по гіпотенузі.
Я вірю в вас, я думаю про вас
І будьте у житті щасливі, друзі.

Вірші взято з сайту пані Надії. Дякуємо!.