Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
39. ЯК У ДОШКІЛЬНИЙ ПЕРІОД ВИВЧАТИ МИСЛЕННЯ ДІТЕЙ
Є два основні типи людського мислення — логіко-аналітичне, або математичне, й художнє, або образне. Ця класифікація, яка належить великому фізіологові І. П. Павлову, має надзвичайно важливе значення для розв’язання проблем розумового виховання дітей, формування індивідуальних нахилів, здібностей. Зберіть майбутніх своїх першокласників ясного вересневого дня, підіть з ними в осінній ліс, і ви одразу побачите малюків з цими двома яскраво вираженими типами мислення. Ліс, особливо ранньої осені, завжди привертає увагу дітей, вони в ньому не можуть залишатися байдужими, а там, де є хвилювання, захоплення, подив,— є й логічне та емоційне пізнання навколишнього світу, тобто пізнання розумом і пізнання серцем. Синє глибоке небо, строкаті шати дерев, яскраві барви ранньої осені — на узліссі і в хащі лісу — все це привертає увагу дітей. Але до навколишнього світу вони ставляться по-різному. Уважно спостерігайте і ви побачите два типи сприймання — ознаку двох типів мислення. Одних дітей зачаровує вся гармонія краси природи. Здивовані, вражені красою, вони сприймають предмети як єдине ціле. Вони бачать і схід сонця, і чарівні осінні відтінки в уборі дерев, і таємничу лісову хащу. Але все це сприймається саме як гармонія в складному звучанні багатьох інструментів — діти не вслухаються в окремі звуки, вони не вирізняють з навколишнього світу окремих деталей. А коли їх увагу привертає якийсь один предмет або якесь одне явище, то вся гармонія зосереджена для них на цьому предметі або явищі. Наприклад, дитина звернула увагу на кущ шипшини, густо всіяний пурпурними ягодами й срібними краплинками роси; крім цього куща, дитина більше нічого не бачить, увесь світ краси для неї —- в цьому творінні природи.
Це найхарактерніші риси художнього, або образного сприймання навколишнього світу. Діти, яким воно притаманне, з інтересом і захопленням розповідають про те, що вони бачать. В їхніх розповідях — яскраві образи. Вони мислять картинами, образами, барвами, звуками, рухами. Вони дуже чутливі до музики навколишньої природи, взагалі до краси. В їх сприйнятті ніби переважає емоційний елемент, вони більше, здається, пізнають серцем, аніж розумом. Завважте, що це позначається і на їх розумовій праці в процесі навчання. Діти з яскраво вираженим художнім мисленням з цікавістю вивчають літературу, люблять читати, захоплюються поетичною творчістю. У вивченні математики вони нерідко зустрічають великі труднощі й, трапляється, не встигають з цього предмета.
Для інших дітей ніби й не існує гармонії краси. Уявіть собі захід сонця в теплий осінній день на узліссі соснового лісу: багряна вечірня зоря, неначе мідні, стовбури дерев, неповторна гра барв на поверхні притихлого ставка. Але в колективі дошкільнят завжди знайдеться дитина, до якої, як кажуть, не доходить ця краса. Вона питає: а чому це на заході сонце стає червоним? Куди воно ховається на ніч? Чому одні листки стають восени червоними, інші — оранжевими, а ще інші — жовтими? Чому на дубі листя дуже довго, до приморозків, зелене? Перед поглядом цієї дитини відкривається передусім не образний, а логічний, причинно-наслідковий аспект світу. Це логіко-аналітичне, або математичне, мислення. Діти, яким воно притаманне, легко помічають причинно-наслідкові зв’язки й залежності, схоплюють думкою коло предметів і явищ, об’єднаних тим чи іншим зв’язком. Вони легко абстрагуються, з цікавістю вивчають математику та інші точні науки. Логічний аналіз абстракцій для них такий же цікавий, як і яскраві образи для дітей з художнім мисленням.
Ці два типи мислення існують об’єктивно, учителеві треба знати, який тип переважає в кожної дитини. Це дуже важливо для правильного педагогічного керівництва розумовою працею. Вчити мислити, розвивати мислення — це означає розвивати в кожної дитини обидві розумові сфери: образну і логіко-аналітичну, не допускати однобічності, але водночас уміло спрямовувати розумовий розвиток кожної дитини в русло, яке найбільш відповідає її при-родним нахилам.
Мислення дітей розрізняється також темпом розумових операцій, можна сказати, швидкістю думки.
В одних дітей думка дуже жвава. Щойно дитина думала про те, як бджілка збирає нектар з квітки, але вчитель показав складну будову квітки — і думка дитини легко переключається на інший об’єкт. Або мислення під час розв’язування арифметичної задачі: учень подумки охоплює все, про що йдеться в її умові — і про кошики, і про яблука, і про дерева в саду. В іншої дитини зовсім інше мислення, я б назвав його стійкою зосередженістю. Якщо думка зосереджена на чомусь одному, дитині дуже важко переключитися на інше. Вдумуючись в одне, вона забуває про інше. Думає про ціну кожного кілограма яблук — забуває про те, скільки кілограмів яблук у кожному кошику й скільки кошиків. Буває, вчитель помиляється, приймаючи цю особливість мислення за аномалію в розумовому розвитку.
Уповільненість розумових процесів трапляється як у дітей з образним мисленням, так і в дітей з явно вираженим логіко-аналітичним мисленням. Не розібравшись, у чому справа, вчителі нерідко роблять абсолютно неправильні, поспішні висновки щодо розумового розвитку дітей. Особливих прикрощів завдають непорозуміння з дітьми, в яких розумові процеси явно уповільнені. Часто це дуже розумні, кмітливі діти, але повільність, млявість їхнього мислення дратує педагога; дитина нервує, думка її мовби ціпеніє, і дитина взагалі перестає міркувати.
Усе це треба побачити, пізнати до початку навчання. Вивчити особливості мислення дитини незрівнянно легше тоді, коли ще навчання не почалося. Я раджу вчителеві, який працюватиме з першим класом: протягом року здійсніть двадцять — тридцять мандрівок до джерел думки — в природу. Введіть дітей в обстановку, де є і яскраві образи, і причинно-наслідкові зв’язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують.
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 512 - 515.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.