Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
34. ВИХОВУЙТЕ ТРУДОВИМИ ЗАХОПЛЕННЯМИ
Десятиріччя роботи в школі переконали мене в тому, що праця відіграє надзвичайно важливу роль у розумовому розвитку. Розум дитини — на кінчиках її пальців.
Це педагогічне переконання виникло із спостережень. Я бачив, що в дітей із золотими руками, у тих, хто любить працю, формується ясний, допитливий розум. Йдеться не про всяку працю, а передусім про складну, творчу працю, в якій — думка, тонке вміння, майстерність. Факти з кожним роком усе більше переконували, що тут є безпосередній зв’язок. Чим вища майстерність, яку опанувала й опановує рука, тим розумніші дитина, підліток, юнак, тим яскравіше виявляється здатність до вдумливого аналізу фактів, явищ, причинно-наслідкових зв’язків, закономірностей.
Я прагнув осмислити наукові основи цієї залежності, читав праці вчених і водночас вивчав явища навчально-виховного процесу. Прагнучи практично використати працю для розумового виховання дітей і підлітків, які натрапляють на труднощі в навчанні, ми залучали їх до роботи, пов’язаної з оволодінням складними практичними вміннями й навичками. Характерною особливістю цієї праці була залежність між окремими її етапами й операціями, що потребувало великої уваги, зосередженості, вдумливості. Між діями руки і думкою був повсякчасний контакт: думка перевіряла, виправляла, удосконалювала трудовий процес, рука ніби повідомляла їй про деталі, тонкощі, і праця розвивала розум, учила думати логічно, послідовно, заглиблюватися в ті залежності між окремими фактами і явищами, які недосяжні для безпосереднього спостереження.
Залучення до складної, розумної праці учнів з уповільненим, хаотичним мисленням, тривалі спостереження над їхньою трудовою діяльністю — усе це допомогло краще побачити шляхи формування мислення. Я зрозумів: якщо в навчанні людина зустрічає труднощі, то найголовніша причипа їх полягає в невмінні побачити відношенпя і взаємозв’язки, тобто в невмінні мислити «від фактів». Побачити ж відношенпя й взаємозв’язки найшвидше можна там, де вони постають у наочному вигляді, у трудовій діяльпості.
Досвід переконує, що для розумового розвитку школярів треба вибирати такі види праці:
а) Конструювання й монтування діючих моделей установок, механізмів, приладів. У практиці нашої виховної роботи не було жодного слабовстигаючого учня, який не працював би у шкільній майстерні над моделями хитромудрих машин, механізмів, приладів, установок. Першоджерелом, стимулом думки тут є осмислювання відношень і взаємозв’язків. Протягом двох років один з гуртків юних конструкторів-моделістів конструював універсальний верстат для обробки дерева. У гуртку працювало п’ятнадцять учнів, серед них - три слабовстигаючих. Найважливішою рисою праці, яка пробуджувала й розвивала розум, - був повсякчасний розвиток задуму. Задум майбутнього верстата завжди був ніби перед очима підлітків, юнаків і дівчат. Правильність, доцільність задуму перевірялася тим, що гуртківці випробовували, як взаємодіють вузли й деталі в різних конструктивних відношеннях. Що може бути за такої-то умови, що було б за такої-то умови? — осмислювання цих і аналогічних питань сприяло тому, що учні ніби оглядалися назад і заглядали вперед, аналізували, зіставляли.
Осмислювання взаємодій у трудовому процесі - чудовий, по-моєму, незамінний засіб розвитку найважливішої сфери мислення, пов’язаної з причинно-наслідковими, функціональними, часовими зв’язками. Виняткова цінність міркувань про взаємодії полягає в тому, що думка перебуває в русі, у пошуках, у думці людини — кілька наочних уявлень, пов’язаних з узагальнюючою думкою. Тут відбувається той перехід від конкретного до узагальнюючого, без якого неможливе мислення і якого саме и не вистачає слабовстигаючим учням.
б) Вибір способів передачі, перетворення, трансформації енергії й руху. Мова йде про конструювання й монтування моделей і механізмів, установок, приладів, пристроїв, машин, в яких, наприклад, електрична енергія перетворюється в механічну або теплову, прямолінійний рух — в обертальний чи навпаки. Тут думка вмить ніби переключається від абстрактного, узагальнюючого до конкретного — до уявлення, образу, картини. Як втілити узагальнюючу ідею в реальну, конкретну дію? — заглиблення в це питання пробуджує розумові сили, змушує шукати конструктивне вирішення в тому, що вже було відоме. Вибір способів передачі, перетворення виховує спостережливість і допитливість розуму (якраз те, чого не вистачає слабовстигаючому учневі): людина придивляється до деталей, елементів єдиного цілого, шукає в конкретному загальне, учиться переносити загальну ідею з однієї конкретної відповіді на іншу. Все це мас відображатися в майстерності рук, в умінні. Ми добиваємося того, щоб об’єкт праці, яка має розвивати розум, був рухомим, змінним, щоб у людині об’єднувався творець задуму й майстер, який здійснює задум. Якнайбільше експериментування, дослідів, якнайбільше розумних рухів рук, нальців — ось один з принципів виховання розуму в процесі праці.
в) Вибір способів обробки матеріалів, вибір інструментів і механізмів, технологічних способів обробки. Ми прагнемо того, щоб інструмент немовби зливався з рукою, ставав частиною її. Не можна уявити собі виховання тонкого, творчого розуму без того, щоб людина не навчилася найтоншого впливу своєї руки і своєї думки на об’єкт праці. У цьому впливі — реальне злиття думки й праці рук. Коли людина обробляє щось руками за допомогою ручних чи механічних інструментів, відбувається найскладніше явище: щомиті багато разів передаються сигнали від руки до мозку і від мозку до руки; мозок учить руку, рука розвиває, вчить мозок. Задум у цей час не тільки здійснюється, але й повсякчас розвивається, поглиблюється, змінюється. Нитка думки при цьому не може перерватися.
Обробка матеріалів ручними й найпростішими механічними інструментами — чудовий засіб «лікування» слабовстигаючих учнів, у яких немає вміння охопити думкою той трудовий процес, що потребує тривалого часу.
г) Створення середовища, необхідного для нормального розвитку життєвих явищ (у рослин і тварин), керування цим середовищем. З такою працею учні повинні мати справу в сільськогосподарському дослідництві (рослинництво, тваринництво). Це чудовий засіб переходу конкретних уявлень в узагальнення і переходу від висновків і узагальнень до практики. Виховна особливість цих видів праці полягає в тому, що людина думкою охоплює процеси, що відбуваються тривалий час у змінних умовах. При цьому треба свідомо впливати на ці умови, змінювати їх. На моє тверде переконання, сільськогосподарська праця — це один з найрозумніших видів трудової діяльності. До гуртків юних рослинників, селекціонерів, біохіміків, агротехніків ми залучаємо «найважчих» учнів, які натрапляють на, здавалося б, непереборні перешкоди на шляху до знань. Розумна сільськогосподарська праця вчить їх мислити.
В одному з гуртків юних дослідників, де вже понад п’ятнадцять років у творчій праці беруть участь слабовстигаючі діти й підлітки, розв’язуються дві такі проблеми: вплив середовища на енергію проростання насіння й життєдіяльність рослипи в перший період її розвитку; вплив грунту і зовнішніх умов на плодоношення.
Для того, щоб рука розвивала розум, необхідне, звичайно, читання: книжка формує не тільки розумну голову, але й розумні руки.
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 498 - 501.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.