«
«
«"Будиночок із зірками", "Босо-взутий сніговик", "Про тиранозаврів та їжу", "Дід Андрій і лютий змій" - дитячі віршики Олесі Мамчич з нової шкільної програми для початкових класів.
«А на нас упав ананас» Олесі Мамчич — сьома, щаслива, книжка в серії «Сучасна дитяча поезія». Книжка, котра вже в перші дні по виході з друку заявила про свій розбишацький «характер»: як і славетний «просто з неба», «ОТАКЕННИЙ» ананас... Читайте віршики: "Їхав віз через ліс", "Річка річка синя", "А в рудої киці", "В ліс метелики летіли", "Котик пік оладки", "Скоромовка", "Йшли з війни кавуни", "Кора і корида", "Іванка, Варка і Федько, а також молоко", "А на нас впав ананас", "Лишенько", "Про ріку", "Ведмежато вийшло жати", "Упіймав Тьома сома", "Наша чашка миє вуха", "Сад ботанічний".
"Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати. — З’їм зразу яблучко! Ні… грушку! Ні… Таки яблучко! Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт. — Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм! Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!..." (Ольга Зубер)
"Вітрусь щовечора прогулювався у засніженому садку. Він кружляв між деревами і мріяв, що коли виросте, тато Шторм візьме його з собою далеко-далеко, на океан. І вони разом будуть здіймати хвилі вищі кораблів. Та поки Вітрусь був ще зовсім маленький. І його сили вистачало лише на те, щоб здувати з гілок сніжинки. Ось, і зараз, він сидів на улюбленій вишні і хитав гілочку. Сніжинки сипалися на вулика, а Вітрусь уявляв, що то зовсім не вулик, а велетень-корабель. Раптом, почулися голоси. То розмовляли бджоли. Вітрусь прислухався. — Що таке зима? — спитала маленька бджілка Джуня. Та у вулику про зиму майже ніхто нічого не знав. — Взимку дуже холодно і замість бджіл літають сніжинки, — заворушилася бабуся-бджола. — А хто такі сніжинки? — Зимові комахи..." (Ольга Зубер)
"Жила в одному лісі вредна Лисичка. Ні з ким не дружила. З усіх кепкувала, обманювала, дражнила. Та найбільше дошкуляла Зайчику. Підстерігала, піймати грозилася. Та от, сталася халепа. Застудилася Лисичка. Лежить вдома, кашляє. — Хоч відпочинемо від неї, — радіють усі. Усі, окрім Зайчика. Шкода йому Руденьку. Спік він капустяного пирога, поклав до кошика та й пострибав до Мишки. — Дай, будь ласка, лікувальних трав для Лисички, які ти влітку збирала, — попросив він. — Для лисички? — здивувалася Мишка. — Так. Хворіє вона, допомогти треба!.." (Ольга Зубер)
"Ця історія трапилася одного морозного вечора, коли Край Світу був щедро засипаний снігом, і усі сиділи по своїх домівках. Лорі, як вже бувало, не спалося. І вона, сидячи біля світильника, читала книгу, яку взяла у пана Жоржика. Раптом, вона почула, як зашумів ліс, і виглянула у вікно. Це пан Вітер гнав стадо Снігових Хмар у бік Океану. Хмари були зовсім сонні і ледве плентались одна за одною. Та одна з них навпаки була напрочуд весела й непосидюча. Очевидячки, хмара не дотримувалася режиму дня. Вона ніяк не хотіла слухатися пана Вітра і рвалася в напрямку Лориної хатинки. Непомітно відірвавшись від стада, вона почала наближатися до Високої Гори..." (Ольга Зубер)
"У старому зеленому садочку, знайшла собі прихисток маленька Мишка. Вона зробила собі затишне кубельце за купою гілок, біля розлогої яблуні. Вдень Мишка була зайнята хатніми справами, а щовечора вибігала зі своєї затишної домівки й поспішала до хатинки, аби послухати вечірню казку, яку бабуся розповідала своїй онучці. Казки Мишка дуже любила. Нічого в світі вона не любила більше, ніж казки! Хіба, що зернята. Та ось, одного разу, трапилася така історія. Надворі цілісінький день ішов дощ. Спочатку Мишка дуже засмутилася. Та потім вирішила, що ніякий дощ не завадить їй послухати казку. І ось, діждавшись вечора, вона, перестрибуючи калюжі, подалася до хатинки. Вона, як завжди, заскочила на підвіконня й притулилася вушком до шибки. Та дощ барабанив так сильно, що їй ледь вдавалося розбирати, про що розповідала бабуся." (Ольга Зубер)
"Жив-був Зайчик. А що він, ого-го як, полюбляв капусту, його називали Капустяним Зайчиком. А дехто, навіть, — капустянкою. Та Вуханчик не ображався. Хай. Не до того йому. А ось, чи є де в світі капустяний ліс, було цікаво. Щоб замість шишок на ялинках капуста росла. І на дубах. Замість жолудів. І під кожним пеньочком, замість грибів. І вздовж лісового струмочка. Бо, з того яка користь? А з капусти — ще й яка! А ще мріяв Зайчик, як побудує капустяну хатинку, змайструє капустяне ліжечко й вкриється запашним листком. І спатиме солодко. І насняться йому, малому, капустяні сни. От, одного разу, швендяв він поміж хатами. Та й забіг на город до Бабусі..." (Ольга Зубер)
"Місяць сидів на хмаринці й гриз бублика. Та ось, шматочок відламався й поцілив прямісінько у кота, що спав на даху. — Шшшшшш! — вигнувся дугою Кіт. — Ой! — злякався Місяць й сховав бублика в кишеню. — Втік з дому, щоб поспати… а ти…. — Вибач, Мурчику! А чого вдома не спиш? — Манюня не дає… — А хто це? — спитав Місяць й знову дістав бублика. — Дівчинка..., яка живе зі мною он у тій кімнаті, — махнув хвостом Кіт. — З того часу, як вона навчилася читати, то тільки тим і займається, що читає казки. В мене вже голова йде обертом від тих принцес і принців! Та якби ще тільки це…" (Ольга Зубер)
"Зоряними очима дивилося Небо на Землю. Великими, розумними очима дивилася Ясочка на зоряний небосхил. − Зорі! Які ж ви красиві! Мабуть, немає в світі нічого красивішого, ніж вишите зірковим візерунком небо! – захоплено шепотіла вона. У верхівках дерев сонний вітер наспівував колискову. Неподалік спала річка, перекочуючи своїм диханням ледь помітні хвильки. Насолоджуючись покровом ночі, носились веселі кажани. Ясочка не спала. Навіть і не думала спати. Не зводячи очей, вона дивилась на яскраву блимаючи зірку, що виглядала з-за густого листя старого дуба. І в її очах була радість і захоплення, біль і смуток. Радість – від зіркового неба. Смуток – від залізної огорожі, яка відділяла її від зоряного обрію. Ясочці тут було тісно і незручно. Вона вже виросла і хотіла на волю. Часто вона закривала очі і уявляла собі, що мчить по безмежному полю, відчуваючи запах свіжого вітру, а згори її шлях освітлює всіяний зорями велетенський, безмежний небосхил..." (Ольга Зубер)
Читаймо надзвичайно цікаву казкову повість молодої письменниці Ольги Зубер «Подорож на Край Світу».
Зміст повісті:
1. Подорож починається…
2. Дивовижне перевтілення
3. Лора проти Вітру
4. Лора на висоті
5. Якщо не спиться...
6. Як вівця стала бджолою
7. В гостях у Вітра
8. Зимова історія
9. Забавки в морозяну ніч
10. Фіалки для Фіалки
11. Мій друг Вітер
12. Таємниця Лори
"На пухнастій кульбабці сидів Джмелик. Крильця він звісив аж до землі. Тож настрій мав кепський. А все тому, що був найменший від усіх. А на галявині змагалися жучки-вусачі Силач і Тягач. — Я можу підняти ось цей величезний камінь! — А я — ще більший! — вихвалялися вони. — Ех… — зітхнув малий. — Дзінь-дзінь! — заспівали дзвоники. — Чого зітхаєш, Смугастику? — спитала Фея Бажань і примостилась на блакитній пелюстці. — Та… — Ось ці вусачі кепкують з мене. Бо я не такий сильний, як вони. Та я ж художник. Нічого важчого за пензлика й відерця з фарбою я не підніму… — То чого ти сидиш? — А що мені робити? — Тренуватися!.." (Ольга Зубер)
"Ох і розсердився ж Їжачок на ті колючки! На спинці не полежиш, погладити всі бояться! А як же йому хотілося таку кофтинку, як в білочки Зосі! Або шапочку з бумбончиком, як в борсучка Борі! Бо всім звірятам у лісі бабуся Ведмедиця вив’язала теплі речі на зиму. Всім, окрім Їжачка! Бо як же на ті голки якусь одежину надіти?! Отож, сидів він на пеньку, та й сердився. Аж пихтів. Ось, я зараз вас провчу, капосні колючки! – схопився було за голівку Їжачок..." (Ольга Зубер)
"Якось надумали Хом’ячок з Мишкою в схованки погуляти. Ховатися випало Мишці. — Не підглядай! — Не буду! — Хом’ячок вмостився під ялинкою й заплющив очі. Мишка відбігла подалі й сховалася за грибочком. Ще й листочком зверху вкрилася. А Хом’ячок сидів-сидів із заплющеними очима, та й заснув..." (Ольга Зубер)
"Оце подія сталася в лісі! У родині Зайців народилося Зайчатко! Всі звірі посходилися подивитися на нього. А воно ж гарне-гарнюсіньке! А крихітне, що в колисці шукати треба! Одне лишенько — аж надто вередливе вдалося. Не дає спокою нікому ні вдень, ні вночі. Аби лише розказували йому казок та співали пісень. А як ні, то й саме не спить і нікому в лісі не дає. Усі вже забули, що таке сон. Вдень сплять на ходу, а вночі біжать Зайчатка колихати, аби хоч якось мамі Зайчисі та тату Зайцю допомогти. А ті вже ледве на ногах тримаються. А старий Ведмідь аж із лісу втік, не витримавши отого крику. Та є від того вереску й чимала користь: відклало вуха старій Ведмедиці. І вона тепер чує, що в лісі робиться. І радіє, хоч і не спить. Невідомо скільки й тривала б ця історія, якби не старий Їжак. Якось зустрів він тата Зайця та й каже: "А збігав би ти до старої Сови. Може, чим халепі зарадить!" Послухав Заєць поради. Помчав аж ген на край лісу..." (Ольга Зубер)
"У зеленому садочку, в затишній нірці жило мишаче сімейство. Тато, мама, старенька бабуся й ціла купа крихітних мишенят. Жили вони дружно й весело й дуже любили свою домівку. Була в них і чимала комірчина, де вони зберігали свої запаси: зернята, горішки, насіннячко. Було б у них і далі все добре, якби часом не надибав їхню хатинку допитливий кіт. Внадився щодня ходити! Прийде, розляжеться й очей не спускає з нірки. Оце до смаку припало йому спостерігати за тими мишенятами! А ті ж і носика бояться з нірки висунути! Ні тобі погратися, ні повеселитися у садочку! Добре, що хоч запаси великі, а як ні, — тоді біда!.." (Ольга Зубер)
"Підкралася тихенько до лісу Осінь. Побачила на узліссі самотню Берізку, дістала фарби й давай їй листочки золотом розмальовувати! Аж тут, і Вітер нагодився. Зірвав листочок, закружляв його лісом, та й поклав прямісінько біля Мишачої нірки. Мишка була ще зовсім маленька і не знала, що на світі буває Осінь. І тому, дуже здивувалася, побачивши пожовклий листочок. Вона тихесенько обійшла навколо нього, а потім як підстрибне..." (Ольга Зубер)
