"Коли Андрійко збирався до дитячого садочка, його турбувало єдине питання: чи буде там забіяка Назар? У Андрійка з цим хлопцем були свої рахунки, бо Назар задерикувато і постійно відбирав складені кубики. Навіщо вони йому здалися того ніхто не знав: хоч би читав чи рахував — та ж ні! Але коли Андрійко вже завершував складати слова із кубиків, Назар — тут як тут — штурхав кубики з усієї сили і ті розліталися довкола. Інколи так штурхав, що й Андрійкові перепадало. А не подобався Андрійко забіяці, бо читати вмів, як дорослий..." (Оксана Лущевська)
Вірші Оксани Сенатович: "В школу їдуть букварі", "Вчиться вересень читати", "Дорога до школи", "Акуратний снігопад", "Рятівники", "Про Іванкові п'ятірки", "Нечитаний лист", "Роль забудька грав Іванко".
У цьому розділі знайдете цікаві оповідання для дітей української письменниці Оксани Сенатович: "Малий Віз", "Пані Будьласка та вуйко Пампулько", "«Дякую» по-бузьковому" та інші.
"От і зима прийшла. Випав сніг. Міцно скували землю морози. Розчистили хлопчаки у дворі майданчик від снігу, залили водою — замерзла вона. Добра ковзанка вийшла! Саме Юркові ковзани батько приніс - гарні такі, блискучі. Пригвинтив Юрко швиденько їх до черевиків, спустився по сходах, тримаючись за поруччя, і по снігу - до ковзанки. А у дворі вже дітей повно-повнісінько. Хто на ковзанах катається, хто просто так стоїть, хто в сніжки грається...." (Олег Буцень)
Дитячі радощі й пустощі, невдачі й перемоги — справжнє життя вирує в оповіданнях та казках Олега Буценя. Творам Буценя притаманні простота й прозорість, сердечність і щирий оптимізм, м’який гумор. І трохи смутку. Бо його твори — це він сам, такий лагідний і привітний, такий душевно сильний... Читайте оповідання для дітей відомого українського автора Олега Буценя: "Пустощі", "Ґуля", "На вулиці", "У новій школі", "Маленькі помічниці", "Горобчик", "Айстри", "Новий м'яч", "Як Льоня чергував"; "Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Хитра квітка", "Полохливий гриб", "Хоробрий Муравлик", "Неприємна пригода", "Кмітливий горобець", "Сорочині вигадки", "Пісня весни", "Настуська-вередуська", "Грицькова допомога", "Будильник", "Подарунок школі", "Не варто ображатись", "Хлоп’ята", "Солдатський подарунок", "Ножик", "Проліски", "Наше відкриття", "Жукова таємниця", "Яблучна історія", "Друг", "Бабусині хитрощі", "Перші канікули", "Блакитна косинка", "Не подужав", "Кутька", "В комірчині".
"— Як ти гадаєш, Ваню, що нам подарує Дід Мороз на Новий рік? — запитала Женя у брата, добре загортаючи ляльку в картату ковдру. Ваня ще зручніше вмостився на канапі і відповів:
— Мені — ковзани. А тобі — ляльку.
— Не хочу я ляльки,— образилась Женя.— Ляльку він уже подарував мені.
— А що ж ти хочеш?
Женя на мить замислилась, потім усміхнулась і сказала:
— Білку. Тільки справжню..." (Олег Буцень)
Хто правий у коротких оповіданнях, а хто помиляється? Дитині пропонують відповісти на це запитання самотужки. Читайте короткі оповідання для дітей Олега Буценя: "На вулиці", "У новій школі", "Ґуля", "Маленькі помічниці", "Горобчик", "Айстри", "Новий м'яч", "Як Льоня чергував".
Кожне оповідання, написане Олегом Буценем, - правдиве. В ньому є щось нове, цікаве, воно чомусь повчає, від чогось застерігає. Кжен його твір є лагідним і теплим, як материнська рука, справедлива в гніві і щира в ласці. У розділі «Солодкий дощ» з книги "Наше відкриття" зібрані казки-оповідання про природу. Діють у цих казках хоробрі муравлики, квіти, гриби — вся наша навколишня природа. Автор ніби закликає пильніше придивитися до їхнього життя: того, хто уважний, справді чекають несподівані й прекрасні відкриття. До розділу "Солодкий дощ" увійшли оповідання: "Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Хитра квітка", "Полохливий гриб", "Хоробрий Муравлик", "Неприємна пригода", "Кмітливий горобець", "Сорочині вигадки", "Пісня весни".
"Михась причинив за собою двері і, намотавши на руку сітку, вийшов на сходи. Але, ступивши кілька кроків, зупинився біля сусідських дверей. Відшукав дзвінок з табличкою «Кравченко», озирнувся, натиснув на кнопку і щодуху припустився по східцях. Він знав: за хвилину двері відчинить бабуся в окулярах, в старенькому халаті. Потім переступить поріг, подивиться вниз, угору,— і лагідна усмішка згасне на її обличчі. «І чого вона завжди всміхається, як відчиняє двері?» — вже вкотре подумав Михась..." (Олег Буцень)
"Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Пісня весни" - оповідання, що увійшли до весняної добірки Олега Буценя.
"Новий рік не за горами, можливо комусь з керівників театральних груп, або ж класних керівників шкіл захочеться побачити на сцені нові п'єси, нових героїв. Тож, будь ласка, заходьте, знайомтесь, думайте, ставте, або ж просто гуртом читайте та дискутуйте..."
(Олег Гончаров)
У 2013 році п'єса посіла 1-е місце на Всеукраїнському конкурсі на кращий твір для дітей "Корнійчуковська премія" в номінації: "Драматургія для дітей та юнацтва". П’єсу «Зоряна» опубліковано у 2018 році видавництвом «Фенікс» у книзі «Сім кроків до театру», стор 79-112.
П’єса-казка Олега Гончарова "Пригоди лівого черевичка" у 2010 році була успішно поставлена дитячим театром у Калгарі (Канада). А у 2015 році музичний театр "Лускунчик" МБОУ ДОД "Дитячої музичної школи" міста Іскитим представив на суд фахового журі XV Міжрегіонального фестивалю аматорських театрів "Золота кобра" виставу за цією ж п’єсою. Театральний колектив за цю виставу було відзначено Дипломом Лауреата III ступеня фестивалю. Опубліковано п’єсу-казку "Пригоди лівого черевичка" у виданні "Драмовичок" НЦТ Леся Курбаса (2017 р.)
"Багато іграшок, мабуть,
Зібрав Дідусь малятам!
Він скоро вирушає в путь
На Новорічне свято.
Щоб вранці кожен з малюків
Під ялинковим віттям
Знайшов би те, чого хотів
Сильніш за все на світі!"
(Олег Гончаров)
"Був собі чоловік та жінка. Були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора з садочком і левадою. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка - Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Між матірками - навдивовижу мати! Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою..." (Олекса Стороженко)
"Був собі лицар. Стандартний. Знаєте, такий казковий, мужній, безстрашний… (ще кільканадцять усім відомих чеснот) лицар. Блискучі лати, гострий меч, великий щит — повний набір. Що тут казати, його батько був лицарем, дід був лицарем, а прадід, кажуть, взагалі вбив справжнього грифона (трофейну голову якого, випадково загубили під час ремонту в одному з сімейних маєтків). Коротше ви зрозуміли, ну просто справжній архетип героїчного героя. І звали цього лицаря Луїш-Деян. З самого дитинства готували хлопця для подвигу. З самого-самого дитинства. Ще ходити не міг, а вже меча тягав за собою. З юних літ йому все торочили, вбивали в голову, що він має продовжити справу своїх предків й стати най-най-найкращим лицарем усіх часів. Кожного дня бубоніли: "Ти маєш бути сильним!", "Не маєш права на страх!", "Подвиг! От що тобі потрібно!"..." (Олександр Білогура та Євген Дмитренко)
Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: „Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе”. Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73-річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури.
"Іван Сила вперше потрапив до цирку. Він сидів у шостому ряду, куди дала йому квиток мадам Бухенбах, і з дитячим захопленням дивився на те, що виробляють його нові колеги. Ось вийшов імпресаріо Пандорський у чорному фраку і з неймовірно великим, просто гігантським червоним бантом-метеликом на шиї. У його статечній поставі, розумних чорних очах та вишуканих манерах було стільки поваги та грації, що це мимоволі заворожувало. Він оголошував номери, а своїм почуттям гумору просто розривав публіку. Причому сипав жартами він завжди незворушно, не видаючи себе жодним жестом чи мімікою. А ще Пандорський робив фокуси, витягуючи з капелюха різнокольорові хустки, стрічки, квіти і навіть живого кролика..." (Олександр Гаврош)
"Потяг ще раз голосно чмихнув і непорушно застиг. Пасажири з клунками, торбами і валізами стали галасливо запруджувати перон. Двадцятилітній парубійко в селянському вбранні на ймення Іван Сила не квапився. Його відкрите обличчя, ніжні, майже дівочі риси обличчя якось дивно поєднувалися з міцно збитою статурою та широчезними плечима. Поспішати Іванові, чесно кажучи, було нікуди. Через вікно він озирав вокзал, переповнений людьми, які снували туди-сюди, як у велетенському мурашнику..." (Олександр Гаврош)
У великому місті на Івана Силу - парубійка з гірського села - чекають багато карколомних пригод, випробувань і небезпек, а ще - зустрічі з вірними друзями та справжнє кохання. Незвичайна сила, працьовитість і добре серце ведуть його від перемоги до перемоги: від вантажника на вокзалі - до чемпіона республіки, від циркового силача - до найдужчої людини світу.
