"Вчора мене спитав один маленький хлопчик:
— Чому в журавлика такі довгі ноги? А чому такий довгий ніс? А куди він полетів?
А ви про це знаєте, діти? Коли хочете, я розкажу все докладно про того довгоносого веселого журавлика, якого ми вчора побачили коло болота. А сірого зайця ви, будь ласка, не слухайте. Він завжди запевняє, що знає найкраще від усіх про те, що робиться і в лісі, і в степу, і навіть на болоті, де, як відомо, йому нема ніякого діла.
Так от, уявіть собі, він казав, що у журавлів такі довгі ноги, бо вони люблять танцювати, а такі довгі носи, бо вони люблять їх скрізь тикати, а літають вони тому, що їм не сидиться на місці..." (Оксана Іваненко)
"Море тихо плесь та плесь. Я розкажу вам казку про море. Слухайте!.. На далекому пустинному березі, куди рідко припливають кораблі, в маленькій рибальській хатинці жив старий-старий дід з своєю внучкою Ганкою. Дід ловив рибу, а Ганка пасла кози. Не любив дід землі, він змалку звик плавати по морях, і тільки коли під його ногами гойдався човен на хвилях, почував себе міцно і впевнено. Та тепер він був такий уже старий, що навіть рідко коли випливав у море, а тільки плів великі дивовижні сіті. Казали люди, що то щастя купити в діда невід. Риба йшла у той невід купами, як на найкращі заманки. Але дід рідко робив свої сіті на продаж; він казав, що плете їх для внучки. Багато див бачив старий на своєму віку за морями, за океанами. Він плів сіті і згадував срібні води, в яких плавав, золоті квіти в сонячних країнах, в яких бував, морські страшні бої, в яких воював. Сіті виходили від того різними, і чудові сни снилися Ганці, коли вона спала в шатрі, зробленому з цих сітей..." (Оксана Іваненко)
"От, дітки, сидіть тихо, як миші, а я розкажу казочку про сандалики та цікаву дівчинку. Жила собі дівчинка. Звичайна дівчинка. Були у неї тато і мама, а де вона жила — я не казатиму, бо це ж казка, а не насправді. Була та дівчинка страшенно цікава, усе їй хотілось знати, що то, до чого, — і страшенно непосидюча. Просто як м'ячик: стриб-стриб. Усе бігала б та скрізь роздивлялась. Ну, і не дивно, що черевики вона рвала далеко швидше, ніж інші діти. У дітей ще новісінькі, а у неї вже підошви вщент продерті. "Тобі треба на залізних підошвах черевики купити", — казав тато. І от що трапилось..." (Оксана Іваненко)
"Цікаво, чи стрівали ви таких людей, яким завжди сумно, коли іншим весело, і, навпаки, вони тільки тоді й усміхаються, коли товаришам не до сміху? Ну, от просто ніяк не попадуть у лад?
Хоч таких чудних людей мені завжди шкода, проте бувати з ними в товаристві не дуже зручно, і я, по правді сказати, не дуже люблю, та і ви, напевно, також? Мабуть, тому і в Зіни не було товаришів: вона теж ніяк не могла вгадати, коли треба сміятися, а коли плакати. Наприклад, у їхньому класі — 5-А — дівчинка Ася зайняла на міському музичному конкурсі перше місце. Звичайно, весь клас ніби свято справляв, і кожен з учнів до речі і не до речі згадував: «Я вчуся в одному класі з тією самою Асею!» Тільки бідна Зіна ходила, ніби в воду опущена. Правда, у неї саме в ті дні боліли очі..." (Оксана Іваненко)
"Невже ваші старші брати й сестри не розповідали вам ніколи, що, коли вони були маленькими, декому з них довелося лікуватися у одного дивного лікаря, якого діти поміж себе називали «гострим»? Так, так, його поміж себе всі називали просто гострим, бо він завжди з загостреною увагою приглядався не тільки до своїх хворих, а й до всього навколо і мав через це дуже гострий вигляд — гостру борідку, гострі вуса, гострий ніс і такі гострі очі, що нікуди від них втекти не можна було: він ніби пришпилював ними. Проте останнім часом про лікаря і його лікарню згадували все рідше й говорили про них усе менше. Мені здається, про нього навіть почали потроху забувати. Та це й не дивно, бо всі ми певні, що таких хвороб, які обрав своєю спеціальністю гострий лікар, у нас тепер майже немає, навіть удень лікарі крізь свої трубочки їх не помічають, а вночі, коли всі сплять, тим більше на них ніхто не хворіє..." (Оксана Іваненко)
"Що ж, тепер, звичайно, вже важко повірити, що між нами є люди, які чогось бояться. Невже хтось із вас побоїться поїхати на Південний полюс, або полетіти на Місяць, або сказати неприємну правду у вічі своєму товаришеві? А от, уявіть собі, ще зовсім недавно жила дівчинка, яка всього боялася. Вона боялася мишей, хоча миші, як відомо, самі усіх бояться. Вона боялась темної кімнати, хоча завжди і вночі можна засвітити електрику. Вона боялась навіть голосно розмовляти, і вчителі не на жарт непокоїлись, що вона завжди буде мовчати. Як тоді бути їм? Як дізнатися, вивчила вона урок чи ні, і що їй треба ставити в табелі? Як усім відомо, всі діти мають властивість рости, бо з кожним роком, з кожним днем вони хочуть побачити все більше й більше. Зрозуміло, що для цього їм, насамперед, треба бути більшими на зріст. Але дівчинка, чим більш бачила і узнавала, тим більше всього боялася. Вона хотіла б сховатися від усього, і тому, прийшовши до школи, вже не росла, а навіть трохи зменшувалася..." (Оксана Іваненко)
У добірці "Лісових казок" містяться такі: "Бурулька", "Джмелик", "Дубок", "Зимова казка", "Казка про білочку-мандрівницю", "Казка про золоту рибку", "Казка про маленького Піка", "Кисличка", "Кульбабка", "На добраніч", "Про бджілку Медунку", "Про братика-ведмедика", "Про зелену ялинку та золоту мандаринку", "Синичка", "Сонечко", "Хвилька", "Цвітарінь", "Чорноморденький", "Що трапилось в саду".
До цієї збірки увійшли казки Оксани Іваненко, що користуються широкою популярністю серед маленьких читачів. У них розповідається про надзвичайного лікаря, шо лікував брехливість та лінощі, та про проигоди дружних, працьовитих та мужніх дітлахів...
Першу свою казку Оксана Дмитрівна Іваненко написала у шість років. Казка була вміщена в домашньому рукописному журналі «Гриб», який дівчинка сама й «редагувала». Пізніше її дитячі повісті з’являлися в рукописному журналі, який виходив у гімназії... Влітку дітей вабила річка Ворскла, таємничий монастир на горі, тінистий сад, а взимку малеча влаштовувала дитячі «університети». Брат Дмитро виступав у них «професором». Малеча читала, писала твори. А Оксана, коли підросла, палко мріяла бути вчителькою. Отак і розвивався у дівчинки потяг до літератури й педагогіки. Отак і несе Оксана Дмитрівна крізь усе своє життя ці два начала: одне — творити, писати, друге — засобами художнього слова навчати, впливати на формування духовного світу дитини. (Віктор Костюченко)
Головний герой віршованої казки Оксани Кротюк "Найкраща земля" - малий віслючок. Він зазнає чимало пригод, намагаючись з'ясувати, яка ж земля у світі найкраща. Висновок - зрозумілий:
"Хоч зблизька дивись,
Хоч дивися здаля,
Найкраща у світі –
Рідна земля."(Оксана Кротюк)
"Любий дощику, не йди:
Вже настали холоди,
І твої холодні краплі
Студять спину сірій чаплі..."(Оксана Кротюк)
Віршики Оксани Кротюк: "Різдвяні гостинці", "Як", "Бегемотик", "Ігри", "Зебра", "Упертий цапок", "Гусеня", "Мавпенятко", "Єноти", "Жукова сімейка", "Хитрий вереда".
Дитячі вірші Оксани Лущевської: "Півонія, Аль і я", "Пташка", "Літо", "Я — мов зайчик"; "Про кита", "Черепашенята", "Пелікан", "Чайки", "Хвилі", "Повітряний змій, "Краб".
Дитячі вірші Оксани Лущевської: "Півонія, Аль і я", "Пташка", "Літо", "Я — мов зайчик".
Смакота — річ, звісно, дуже приємна, однак не така проста, як здається на перший погляд. Бо що, скажімо, у вас передовсім асоціюється зі словом «смакувати»? Напевне, розмаїті смачненькі страви, які приносять задоволення, покращують настрій та самопочуття. І ви маєте рацію — однак не на всі сто відсотків, а приблизно… на п’ять. Погляньте на смакоту інакше — і тоді ви разом із дітьми зможете смакувати сонячний ранок, сімейні прогулянки, дощик, спілкування з друзями, пригоди, книги, сон. І навіть якщо звідкись усе ж вигулькне поганий настрій, як це сталося з відомим кухарем Тара-патою, варто уважно роздивитися довкола і не проґавити свого рятівника, а нагодувати його чимось смачненьким. Солька ж як ніхто знає, що зазвичай щастя ховається простісінько перед носом — удома! У цій книзі ви знайдете: цікавезну повість, розкішні ілюстрації, рецепти 30 страв, сторінки для записування улюблених сімейних рецептів, правила сервірування столу і навіть закладку. У цій статті публікуємо кілька уривків з книги.
"Коли Андрійко збирався до дитячого садочка, його турбувало єдине питання: чи буде там забіяка Назар? У Андрійка з цим хлопцем були свої рахунки, бо Назар задерикувато і постійно відбирав складені кубики. Навіщо вони йому здалися того ніхто не знав: хоч би читав чи рахував — та ж ні! Але коли Андрійко вже завершував складати слова із кубиків, Назар — тут як тут — штурхав кубики з усієї сили і ті розліталися довкола. Інколи так штурхав, що й Андрійкові перепадало. А не подобався Андрійко забіяці, бо читати вмів, як дорослий..." (Оксана Лущевська)
Вірші Оксани Сенатович: "В школу їдуть букварі", "Вчиться вересень читати", "Дорога до школи", "Акуратний снігопад", "Рятівники", "Про Іванкові п'ятірки", "Нечитаний лист", "Роль забудька грав Іванко".
У цьому розділі знайдете цікаві оповідання для дітей української письменниці Оксани Сенатович: "Малий Віз", "Пані Будьласка та вуйко Пампулько", "«Дякую» по-бузьковому" та інші.
"От і зима прийшла. Випав сніг. Міцно скували землю морози. Розчистили хлопчаки у дворі майданчик від снігу, залили водою — замерзла вона. Добра ковзанка вийшла! Саме Юркові ковзани батько приніс - гарні такі, блискучі. Пригвинтив Юрко швиденько їх до черевиків, спустився по сходах, тримаючись за поруччя, і по снігу - до ковзанки. А у дворі вже дітей повно-повнісінько. Хто на ковзанах катається, хто просто так стоїть, хто в сніжки грається...." (Олег Буцень)
Дитячі радощі й пустощі, невдачі й перемоги — справжнє життя вирує в оповіданнях та казках Олега Буценя. Творам Буценя притаманні простота й прозорість, сердечність і щирий оптимізм, м’який гумор. І трохи смутку. Бо його твори — це він сам, такий лагідний і привітний, такий душевно сильний... Читайте оповідання для дітей відомого українського автора Олега Буценя: "Пустощі", "Ґуля", "На вулиці", "У новій школі", "Маленькі помічниці", "Горобчик", "Айстри", "Новий м'яч", "Як Льоня чергував"; "Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Хитра квітка", "Полохливий гриб", "Хоробрий Муравлик", "Неприємна пригода", "Кмітливий горобець", "Сорочині вигадки", "Пісня весни", "Настуська-вередуська", "Грицькова допомога", "Будильник", "Подарунок школі", "Не варто ображатись", "Хлоп’ята", "Солдатський подарунок", "Ножик", "Проліски", "Наше відкриття", "Жукова таємниця", "Яблучна історія", "Друг", "Бабусині хитрощі", "Перші канікули", "Блакитна косинка", "Не подужав", "Кутька", "В комірчині".
