Оповідання Євгена Шморгуна: "Рослина дивовижної сили", "Зозулини черевички", "Козацькі могили", легенда "Неопалима купина".
"Петрик жив із своїми батьками на околиці великого міста. Петриків батько працював ковалем на машинобудівному заводі, а жили вони всі — Петрик, тато, мама і сестричка Леся — в чотириповерховому кам'яному домі. Петрику вже йшов восьмий рік, і він ходив у перший клас, а сестричці Лесі минуло тільки п'ять років. Перед будинком, де жили Петрик і Леся, ріс великий каштан. Щовесни каштан розцвітав ніжно-рожевими квітами, і тоді він був схожий на ялинку, яку Петрик і Леся бачили на Новий рік..." (Остап Вишня)
Сергій Петрович Плачинда (літературний псевдонім - Сергій Кожухар), — відомий український письменник, прозаїк, публіцист, літературний критик. "Серед степу широкого... (Гілея)", "Роксолана", "Міфи і легенди стародавньої України" - твори Сергія Плачинди, запропоновані у цьому розділі.
Оповідання Степана Васильченка: "Тарасові шляхи", "Приблуда", "Свекор", "Басурмен".
Нещодавно було опубліковано аудіоверсію казки Софії Мельник "Свято першого листочка або неймовірні пригоди сестричок-ельфів". Текст читає майстриня художнього слова Лариса Уласовська. У записі використано твори з репертуару класичної музики.
Крок за кроком - робимо квіточку...
Орігамі – це папір,
В силу ти його повір,
Він прийшов до нас з тобою із Японії самої.
Орігамі – це уміння
Із паперу скласти півня,
І журавлика, і квітку,
І комусь подати звістку.
Треба тільки побажати
І почать папір складати
Точно, чітко і уважно,
І в нас квітка вийде справжня!
У розділі - статті про знання, освіту, навчання, виховання та саморозвиток. А також - велика добірка статей з педагогіки від Василя Сухомлинського, Олександра Захаренка, Григорія Ващенка, Івана Огієнка, Миколи Балліна, Шалви Амонашвілі. Дивіться також блог викладачки Людмили Федорової та розділ "Вчимо мови", що допоможе Вам у вивченні іноземної мови.
Осінь у віршах Катерини Перелісної: "Жовкнуть трави в полі", "Осінні танці", "Золота осінь", "Осінній вітер", "Заворожений сад".
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) — видатний український письменник, широко знаний у нашій країні та за рубежем, — увійшов в літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору. Митець самобутній і неповторний, він формувався й зростав на грунті народного життя. Він — письменник поетичної вдачі, глибокий лірик, щиро залюблений у красу народного життя, народної мови, в неповторне духовне обличчя людей праці, в щедротну красу природи.
"Золота осінь... Ах, як не хочеться листу з дерева падати,— він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява»,— ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає..." (Остап Вишня)
"Не дуже любив книгу Василько. І не дуже чемно з нею поводивсь. От одного вечора ліг спати та й узяв книжку перед сном почитати. А Василько знав: якщо книжку читаєш лежачи, — псується зір і псується книжка. Лежить Василько, читав і задрімав. А книжка — бух! — на підлогу. Аркуші в книжці й пожмакалися. Добре заснув Василько, так міцно, що й од «бух!» не прокинувся. І сниться Василькові, що він — книжка..." (Остап Вишня)
"... І справді — тільки-но вони присіли за кущем ліщини, збоку щось заквоктало, залопотіло крильми... Чудесний червоний красень-фазан із хвостом дугою підбіг до снопа і почав клювати зерно. Дідусь обняв Павлика та й каже: "Отак, Павлику, завжди роби! Взимку, коли багато снігу, підгодовуй пташку в лісі! Добре?" "Добре",— відповів Павлик..." (Остап Вишня)
"— Дідусю, а коли ти мене на полювання візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити!
Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки той брався за рушницю. Дідусь гладив Павлика по голівці:
— Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш — тоді й візьму...
Дідусь дуже любив свого маленького онука і завжди йому розповідав про зайців і вовків, про лисичок та про всіх звірів, яких він полював..." (Остап Вишня)
"— А я ось і прийшов!
— Драстуйте!
— Драстуй, Васько! Сам прийшов?
— Сам!
— І не побоявся?
— А чого мені боятися?
— А вовки ж у кукурудзі єсть! Хіба ти не чув?
— А я вовків не боюсь! Я читав у книжці, що вовки бояться людини і тоді тільки можуть напасти, як голодні. А голодні вони тільки взимку! А тепер літо!.." (Остап Вишня)
"Ведмідь у нас на Вкраїні, крім як у зоологічних парках, ніде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лісах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати. Були б ведмеді,— довелося б багатьом мисливцям рушниці попродати, бо наші охотники люди тихі, сумирні й поетично ніжні, а ведмідь — звір великий і реве: може перелякати..." (Остап Вишня)
"Давно давно це було. Було це за тих часів, про які старі наші люди, жартувавши, казали: «Було це за царя Опенька, як була земля тоненька!» А тоді таки справді був цар, хоч і звався він не Опеньком, а Миколою, і були на нашій землі пани – поміщики та капіталісти. А жили ми на хуторі, і від хутора до села було тоді верстов зо три, а тепер, значить, кілометрів… На хуторі було з десяток хатів, а навкруги – ліс, де росли високі ялинки, розложисті клени і могутні, у три чотири обхвати, дуби…" (Остап Вишня)
"— Ку-ку-рі-ку!
Таким веселим викриком зустрічає свого вчителя й друга циркового артиста-коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі Петька.
Петька, почувши голос Едуарда Йосиповича, б'є крильми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна-учителя.
Хазяїн ласкаво вітається з Петькою:
— Здрастуй, Петю!
— Ко-ко-ко-ко! — сокотить Петька і дивиться артистові в руки, бо Петя знає, що йому зараз дадуть чогось смачного: крихти з булки, грудочку цукру або жменьку добірної пшениці..." (Остап Вишня)
"Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру і задрімає зимовим спокійним сном. Тоді шкурка в лисиці робиться густа-іуста, та лискуча, та пухната, а, як відомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка..." (Остап Вишня)
"Славко і Людочка жили поруч: отут була Славкової мами хата, а як трохи далі пройти — жила Людочка з своєю мамою. А за хатою Славкової мами був великий сад. В тому садку росли яблуні, груші, сливи, малина, смородина і навіть абрикоси. Завідував тим садком старенький дідусь-садівник, який дуже любив і Славка і Людочку і дозволяв їм гуляти в саду. Вони були діти слухняні і не псували ні дерев, ні кущів, ні квітів. От настала весна. Зацвіли вишні, сливи, яблуні. Побігли Славко і Людочка до саду. Ой, як же хороше в садку навесні! Усе цвіте, пташки співають, бджілки гудуть, мед носять, сонечко припікає. Славко і Людочка побігли в малинник. Прибігають до одного куща, а звідти якась сіренька пташка тільки — пурх! — і полетіла..." (Остап Вишня)
