Любити свою дитину – одне з найвищих людських почуттів, адже все прекрасне починається з любові. Ми віддаємо свою турботу, натомість отримуємо радість. Малюк потребує постійної опіки та уваги. Однак не менш важливими є умови, в яких росте дитина. Для створення максимального комфорту та безпеки дитини постійно вдосконалюється сфера послуг для новонароджених. Наскільки зручно зараз батькам використовувати підгузники, підігрівати їжу в спеціальних контейнерах, спостерігати за сном дитини при нічнику.
Викладач фізики Рішельєвського ліцею м. Одеси Павло Віктор зібрав15 млн. переглядів на "Ютуб". Він вже понад 5 років записує свої уроки та виставляє онлайн. У коментарях він охоче роз'яснює школярам пройдений матеріал. Канал Павла Віктора вже зібрав понад 330 тисяч підписників.
Міжнародний конкурс Intel ISEF 2016 відбувся у травні у місті Фінікс (Аризона, США), в ході якого за звання "Розумного" змагалися близько 1750 юних науковців, інженерів і математиків. Для фіналу організатори конкурсу відібрали кращих молодих новаторів серед більш ніж 7 млн. конкурсантів зі студентів і школярів усього світу. Кожен фіналіст був переможцем на місцевому, регіональному та національному конкурсах. Від України на міжнародний фінал приїхало 7 фіналістів, відібраних на конкурсах IntelТехно і IntelЕко. За його підсумками молоді таланти України Фионг Ань Чан ( ФІМЛІ, Черкаси) і Олександр Бузін (Київ) отримали два III місця в категоріях "Математика" і "Програмування систем", а також спеціальний приз конкурсу.
"У далекім Вифлиємі
Діва зродила Ісуса
У стаєнці на соломі
На постеленнім обрусі.
В пелену сповила,
В ясля положила,
Сіла у куточку...
Люлі, мій синочку..."(Оксана Аннич)
"Привіт, відважний солдате!
Пишу тобі цього листа,
Щоб слово подяки сказати!
У твоїх руках, воля моя.
Дякую, мужній герою!
За твоє надійне і сильне плече!
За те, що тримаючи зброю,
Щоночі мій сон, воно береже!"(Оксана Аннич)
"У мене є друг,
Його звати Тоша.
Іноді нечемний,
Та собака він хороша.
Кожного ранку проводжає мене в школу,
Поки мама не бачить, ми п'ємо кока-колу..."(Оксана Аннич)
"Немає на світі поганих дітей!
Усі ми хороші і талановиті.
У кожного з нас є багато ідей,
Тож зможемо разом щастя здобути.
Давайте із нами творити добро
Усім, хто попросить допомагати.
Відкиньте від себе печалі та зло,
Усі перешкоди не бійтесь долати!"(Оксана Аннич)
"Біля невеличкого кущика на асфальтованій доріжці лежала сіренька кицька. Тепле сонце гріло її смугасту спинку, а вітерець злегка ворушив м'якеньке хутро. Киці так було хороше, що вона навіть тихенько мурчала. Ви також почули б це, якби нахилилися до самого її чорного носика. Але вам би це нізащо не вдалося, бо вона ж не будь-яка домашня кицюня, якій лише б пеститися. Вона – поважна вулична кішка. В неї навіть імені не було. Цей день дійсно був гарний: сьогодні киця піймала мишку та знайшла дві риб'ячі голови. І так приємно було дрімати на сонечку!.. Але ж вона ж не яка-небудь домашня кицюня, а поважна вулична кішка, тому, як раптом щось зашурхотіло, вона сторожко підняла вушка та заблищала зеленим оком..." (Оксана Давидова)
""Він в усьому винний! Він! Він! Це через нього! Він винний!" – Марина кидала об стіну книжки, зошити, ламала навпіл олівці і роздирала зошити. Її подруга Женька перелякано зіщулилася на пуфику в куточку. Ще пару хвилин тому Марина була хоч і стривожена, але весела. Та зазирнувши на хвилинку до свого ноутбука раптом розлютувалася. "Е... Ти там що, тест на вагітність проходила? Хто «він» і в чому він винний?" – запитала Женька коли Марина на хвильку затихла, шукаючи очима що ще розідрати. Марина втупила в неї порожні очі. "Він... він... іспит з математики... Я завалила ЗНО! – і Марина розревлася, впавши на ліжко. – Що?! Що мені тепер робити?! Щооо?! – гула вона в подушку. – Це кінець... З таким балом мені не візьмуть до інституту... Що?!.. Що. Мені. Робити."" (Оксана Давидова)
"Марина прислухалася як дзижчить муха. Крім цього дзижчання чулося лише старанне сопіння сусіда по парті. Він намагався дописати нарешті ту самостійну. Марина зітхнула і також взялася за ручку. «Мар’яно Олегівно! – Гукнула красунечка Віталіна. – А можна мені вийти? Я вже все дописала!» Вона насправді тільки про косметику та хлопців і думала. Тому й всі контрольні-самостійні писала будь-як, аби швидше. Віталіна вискочила з класу, а Марина знову взялася за ту задачу. Шурх! – на парту впав папірець. Точно! Це Маринина подружка – Женя. Знову просить написати, як вирішити задачу. Марина взялася переписувати рішення, відправила папірець назад, знову взялася за свою самостійну та дописати не встигла – пролунав дзвоник і Мар’яна Олегівна своїм пискучим голосом почала гукати, щоб всі припиняли писати. В класі здійнялася штовханина. Ті, хто все встиг, або нічого не знав йшли швидше здавати зошити, а ті, хто не встиг, як Марина, намагалися ще щось дописати. Та зошит вихопила вчителька і, цокаючи підборами, вийшла з класу..." (Оксана Давидова)
"Артемко давно мріяв про котика. Хлопчик обіцяв про нього піклуватися. А щоб показати це, став сам за собою прибирати й чистити зуби без нагадування. І от – Артемко з батьками попрямували на величезну виставку котів. Яких тільки породистих котів тут не було! І капловухі британці з круглими жовтими очима. І величезні мей-куни, більше схожі на тигрів, ніж на кицьок. І навіть лисі коти, які грілися біля обігрівачів. Коти сиділи у великих клітках чи на м’якеньких подушечках коло спеціальних переносок. Господарі їх вичісували, гладили, підгодовували кормом чи показували всім, які пухнасті хвостики у їхніх улюбленців..." (Оксана Давидова
"Я дуже люблю гуляти надворі. Особливо з Квасолею. Що, ви подумали, що я полюбляю гуляти з повними кишенями гладеньких квасолинок? Ні! Квасоля – то мій друг. Це його прізвище, а звати його Сашко. А я – Дмитро Гонта. Ми – найкращі друзяки. І, як і в усіх друзів, у нас є секрети. А найбільше усілякі таємниці любить Сашко. Йому просто необхідно, аби щодня з’являлася нова таємниця. Іноді навіть вигадує щось, тільки би був секрет: "Придумав! А давай нашим секретом буде, – чим ми обідали в школі!" "Хіба ж то таємниця! З нами ж увесь клас у їдальні був!" – відказую я. "Твоя правда. Тоді давай по секрету уроки робитимемо!" "Це як? Самі вивчимо, а вчительці скажемо, що нічого не знаємо? Мені за такі секрети, знаєш, що батьки скажуть?!" Так і страждає, поки щось не вигадає..." (Оксана Давидова)
"Сашко стояв і дивився на злющого пса, який гарчав коло хвіртки. За хвірткою сонячно і манливо сяяли різнокольорові гойдалки, гірки та маленька карусель. Але пес… Почалося все не так давно. Лише тиждень тому Сашко з батьками переїхав сюди. Будинок був не новий. Під вікнами росли дерева, які тільки-тільки стали вкриватися рожевими квітами. А просто перед будинком лежав великий пустир. Та кілька днів тому Сашко виглянув у вікно і побачив, що на пустирі почався якийсь рух. Малесенький, наче іграшковий, екскаватор копає ями, а дядьки в синіх курках ладнають… дитячий майданчик! На сам кінець майданчик огородили високим парканом з залізного мережива і поставили хвіртку. Ввечері на цю хвіртку двірник вішав великий замок і замикав. Бо, казали, якісь хулігани в сусідніх дворах розваляли гойдалки. А вранці двірник відмикав майданчик і гарно прибирав на ньому..." (Оксана Давидова)
"Чомусь всі з осені й до кінця весни чекають на літо. І чим їм не подобається зима? Тут тобі і день Святого Миколая, і Новий рік, і Різдво. А крижані гірки, ковзани, лижі, снігові фортеці?! Такого влітку не буде! Головне – не захворіти. Та, кажуть, якраз на морозі всі мікроби й гинуть. Тому ми вдягаємося тепло і гайда надвір! Сьогодні ми з Дмитром Гонтою домовилися побудувати величезну снігову фортецю. Звісно, самі не впораємося, тому домовилися з цілою компанією. Ось-ось мають всі підійти. Я вже й замерзати почав. Коли дивлюся – нарешті Дмитро Гонта йде. Ну хоч хтось! А за ним і Дімка Скальський. Стоїмо. Чекаємо. І коли всі інші зберуться?! Та, мабуть, вони вирішили не йти на мороз, а вдома перед телевізором посидіти, ледарі! Дивлюся: вже друззяки мої знудилися. Треба їх якось розважити. "А чули ви, хлопці, що в нашому місті привид є? Справжній. Не гірший, ніж в якомусь шотландському замку!…"" (Оксана Давидова)
""От я зараз фортецю побудую! Височенну! Ще й прапор на верхівці пластиліном приліплю. Отак. Вороги наступають! Наші не здаються. Ура!!!" — Сашко грався кубиками та солдатиками. Саме зараз підступні гобліни нападали на фортецю, а сміливі козаки мужньо відстрілювалися кульками з папірців. І перемагали! Ой, що це?! Пробій у стіні фортеці! Куди поділися цеглини з надміцного дерева?! Настя! От капосне дівчисько! Забрала кубики. Тепер вороги зможуть вдертися до фортеці!.." (Оксана Давидова)
"У коробці з фарбами жив пухнастий пензлик. Його держачок був зроблений із соснової палички, а м’якенький кінчик — із м’якенького хвостика білочки (вона сама колись дала трохи свого хутра, щоб пензлик зміг малювати найкращі малюнки!). Тож хоча пензлик і був зовсім новим, він пам’ятав, як вітер гойдає гілки і як захоплює подих, коли перестрибуєш із гілки на гілку. "Про що ти весь час думаєш?" — запитував його якось гострий олівець. "Я згадую про той час, коли був гілкою сосни та хвостиком білки. Який я був швидкий!" "А тепер? Ти ж пензлик — і можеш намалювати будь-що. Навіть найшвидший літак чи навіть ракету!"" (Оксана Давидова)
"Карасик був ще зовсім маленький – він народився лише цієї весни. І йому все-все було цікаве. Він веселився під теплими сонячними промінчиками, які прогрівали воду в рідному ставку карасика. Промінчики світили крізь зелені водорості і здавалося, що тут цілий підводний ліс! В ньому так весло було грати в хованки разом з іншими рибками! Та одного дня стало трохи прохолодніше. Сонечко світило вже не так ясно і у підводному світі стало похмуро. Карасик задивлявся вгору розмірковуючи – чому це могло статися? Він бачив, що поверхня води стала мутною і по ній бігли хвилі. Раптом якась зелена риба з’явилася вгорі, просто на поверхні води. Звідки вона взялася?! А за нею так само нізвідки з’явилася ще одна зелена риба, і ще… Вони плавали тільки вгорі, на поверхні води, і не пірнали глибше. А карасик так хотів з ними познайомитися!.." (Оксана Давидова)
Оксана Давидова – дитяча письменниця, редакторка, упорядниця, літературна редакторка та книжкова оглядачка. Народилася і живе в Києві. Закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Але вчителькою так і не стала, адже ще під час навчання в університеті почала писати й публікуватися. Пише і для малюків, і для школярів, і для підлітків.
"Сьогодні Гонта ходив якийсь не такий… Замріяний, зітхає… Взагалі, його звати Дмитро, а Гонта – прізвище. Але Дмитриків у нашому класі аж чотири! Спочатку, коли вчителька Олена Станіславівна казала: «Дмитре, до дошки!», вставали відразу четверо хлопців. А вже за тиждень – жоден. Бо кожний сподівався, що то не його викликають. Тоді вона стала називати їх на прізвища. І тепер вже ніхто не міг сказати: «А я думав, що то батьків Дмитра Скальського до школи викликають!» Так і приліпилося: Гонта і Гонта. Його навіть мама тепер так іноді називає. А ще, буває, перекручують і звуть Гонкою. Це через те, що він на перервах ганяє, як болід на «Формулі-1». Та сьогодні мій друг чомусь став тихим і непомітним. Я не дуже й переймався, може, у нього просто живіт болить. Але коли весь останній урок він не зводив очей з кирпатої Ольки Синиці, я зрозумів: все, пропав хлопець – закохався! Це ж тепер ні кіно з ним не подивишся, ні в комп’ютер не пограєш. Лише про неї думатиме. Ні! Товариша треба негайно рятувати..." (Оксана Давидова)
"Літо промайнуло, ніби його й не було. Почалося навчання. Та вчителі також, мабуть, ще всі у спогадах про відпустки та мандрівки, бо завдань задають мало, а найчастіше розповідають про усілякі цікавинки. Математичка розказує про свого пса, який вивчився рахувати до трьох. От кладеш перед ним тир сосиски і кажеш: «Сірко, їж три сосиски!» Він точно три і з’їсть. Щоправда, якщо класти три, а казати, щоб з’їв дві, чомусь помиляться… Вчителька біології хвалилася яких гарних метеликів вона виростила з гусені. А вчитель географії почав розповідати про смішні маніпусінькі країни. Деякі з них такі малі, що кілька цих країн запросто помістилися б навіть просто в Києві! А ще розповів, як деякі хитруни оголошують країною… платформу для слідкування за літаками, яка стоїть серед моря! Один такий дядько оголосив себе президентом тої країни, назвав її Сіленд, і виготовляє гроші й марки. А ще пускає в свою країну туристів. Ото комедія! Та хоча навчання ніби почали недавно, аж раптом – контрольне опитування! Хто підготувався, хто ні..." (Оксана Давидова)
