Наталя Карпенко. "Фарби природи" — добірка віршів для дітей про кольори

Після подорожі спить
У воді краплинка.
Сниться крихітці блакить
І пухка хмаринка.

Промінь сонця пригорне
Крапельку маленьку,
На долонях підійме
До хмарини-неньки.

Я з дитинства добре знав,
Що вода прозора!
То чому блакитні – став,
Озеро і море?

Мабуть, в купелі сидить
Небо яснооке.
Усміхається блакить
В дзеркалі широкім.

Пролісок тендітний
Сонце зустрічав,
Віченьки блакитні 
Вгору підійняв.

Сонце привітало
Квіточку ясну,
Щиро обійняло
Зірку весняну. 

Блакитні незабудки
Розквітли навесні,
Ніколи не забуду 
Ці погляди ясні.

В них небо заблудилось 
І річечка стрімка.
Водою квіти вмились
З блакитного струмка.

На дзвіночках не віночки,
А корони, як дзвіночки – 
І блакитні, і лілові,
І усі такі чудові!

Б’ють у дзвони тихо квіти,
Гомонять про все на світі!
Про сусідів іменитих,
Про комашок працьовитих.

Де дістали блиску зорі,
Чому дощ такий прозорий.
Звідки вітер прилітає,
Коли пташечка дрімає.

Хто фарбує квітам лиця,
Як з’являється росиця…
І про сонечко привітне,
Що у небі синім квітне. 

Здивувався ласун:
– Серед ягід кавун?
Він великий такий,
І на дотик твердий!
Та червоне нутро
Містить соку відро! 
В м’якуші насінин,
Як в загаті рибин.
Тече мед на вуста,
Налітай, смакота!

Обабіч доріг, в перелісках, на кручах
Красується глід. Будьте пильні –  колючий!
У травні зеленому буйно квітує,
У вересні плодом червоним частує. 

Маленька суничка у лісі зростала, 
У червні червоною ягідка стала.
На Свято Зелене вдягнула суничка
Яскраву сорочку і пишну спідничку.

Додолу голівку червону схилила
І щічки росою ранковою вмила.
Вітали суничку сестриці-суниці
І гріли у променях сонечка лиця.

На кущах калини
В листі кучерявім
Ягоди-рубіни 
Паленіють яро.

В Карпатах і Поліссі
На кущиках у лісі
Росте і промениться
Коралова брусниця. 

Помаранчеві голівки 
Обліпили кожну гілку.
На солодкі абрикоси
Налетіли жовті оси, 
Налетіли роєм бджоли…
Зумкотить усе довкола!
В зелен-листі вітер в’ється, 
Теплим подихом сміється 
Й носить запахи медові. 
Дні стоять такі чудові!
Як тут нам не порадіти,
Шле гостинці красне літо!

Дивина густоквіткова
В’є вінки нові й чудові
Круг величної голівки
Аж до самої верхівки.
Височіють жовті квіти – 
Свіжим медом пахне літо.

Луг за ніч причепурився,
Жовтим цвітом рясно вкрився.
На кульбабки ясноокі
Сіли промені високі.

З сонечком кульбабки схожі,
Такі ніжні і пригожі.
Жовті сонечка-веснянки
Прокидаються щоранку.

Море радості і втіхи
Принесуть кульбабки дітям.
Квіти весноньку вітають,
У дитинство повертають.

Зіллячком божим зовуть звіробій,
Він стільки силоньки має! 
З жовтих верхівок цілющий настій
Аж сто недуг виганяє.

          Колоски

В жовтім полі жовте жито
Жовтим сонечком налите. 
В жовтім полі колоситься 
Жовте золото пшениці.
В колосках зростає просо, 
В колосках дрімають роси. 
Колоски гойдає вітер,
Золотить колосся літо.

Зріс у травах коло хати 
Кущик агрусу крислатий.
На гілках його колючих 
Стільки низочок блискучих!
 
У зелених намистинах
Видно крихітні зернини.
Хочеш аґрус скуштувати –  
Обережно треба рвати.

Під листячком лапатим
Зростають огірки,
Сидять в затишній хаті, 
Нагулюють боки,
Ховаються від сонця, 
П’ють воду дощову.
Відкрию лист-віконце
І огірок зірву.

Лежить кабачок під зеленим шатром,
Прикрив довге тіло ворсистим листком.
Росте щохвилини цупкенький хлопчак,
В зеленого лежня – зелений піджак.

Зелений горошок сидить у стручку,
Шукай на городі хатинку таку.
В хатині багато братів горошин.
Усі круглолиці. Усі, як один!

​Красень-жовтень на прощання
Надіслав палке вітання!
Впало долу листя клена, 
А трава ще вся зелена! 

Зацвіла глуха кропива
І кульбаба… Чи не диво! 
Біля глоду і шипшини
Червоніє й конюшина.

Знов прокинувся метелик,
Зумкотить бджола і джмелик...
Чуєш, джміль гуде: –  Сестриця,
А тобі чому не спиться? 

– Літо бабине збудило
І у гості запросило.
Доки тепло, доки видко,   
Назбираю меду швидко.

Літо бабине – не літо,
Подивись, так мало цвіту…
Літо бабине – це осінь,
Що тепло з комори носить
Й роздає, коли захоче…
Роздає усім, хто хоче!

Висне на черешеньці листя де-не-де,
Третій місяць осені стежкою іде. 
Ще тримає золото гілочка в руці,
Сохнуть помаранчеві й жовті прапорці. 

Вітер біля гілочки лупить гопака,
В нього від народження вдача ось така.
То пішов навприсідки, то чеканить крок…
Вниз летить солдатиком ще один листок.

Листопаду світлі миті!
У зеленім оксамиті
Молодечої трави
Ще квітують острови.
Онде зіллячко блаватне, 
Онде листячко брунатне
І руде… Хіба не так?
Подарунки на всяк смак!
Милі вінчики кульбабки
Зодягли пухнасті шапки
І полискують в траві,
Як осінні ліхтарі. 
Квітка жовтого осоту
Дограє останню ноту…
Позіхає тихо сад,
Мостить ложе листопад.