|
Наталя Карпенко
Хмарка
Хмарка довгі косенята
Мила в нашому ставку.
Стала річка закликати
В гості дівчинку таку.
– Йди на ручки, погойдаю,
Довгі коси розчешу.
Я казок багато знаю,
Я тебе заколишу.
* * *
Вбралася хмара...
Вбралася хмара у плаття нове,
В білому платті по небу пливе.
В білому платті і білих панчішках,
Білі балетки у хмари на ніжках.
Кроїть і кроїть вітрисько-кравець,
І модельєр… І закрійник... І швець.
В синьому небі хмарини-сестриці
Носять нові сорочки і спідниці.
* * *
Гуляти дощик проситься...
Висить, висить, бурмоситься,
До даху дістає.
Гуляти дощик проситься,
Та хмара не дає.
Гойдає хмара ліжечко:
– Нікуди не пущу.
Посидь у хаті трішечки,
Не треба їм дощу.
Ти бачиш – світить сонечко…
А дощ, неначе вуж,
Проліз через віконечко
І гайда вниз чимдуж.
* * *
Дощик вирвався на волю
Не ховайте парасолю,
Дощик вирвався на волю.
Он який у хмари вдався!
Он як в небі розгулявся!
Каже сину хмара-ненька:
– Я з тобою, мій маленький,
Я з тобою завжди буду,
Вимий, сину, світ від бруду.
Напувай і веселися,
Та дивись – не застудися.
Ти ж у мене відчайдуха –
Босі ноги, голі вуха…
Дощ помив у лузі квіти
І калюжі став місити, –
Кулачками барабанить,
Теревені тарабанить.
* * *
Жалілася хмара...
Жалілася хмара травичці:
– Втомилося серце моє.
Я хочу поніжитись в річці,
А вітер мені не дає.
Я вгору, а вітер – на спину,
Я вгору, а він до води.
Гукали колись на гостину,
Сьогодні благають – зійди.
Колись було сонячно влітку,
Колись було гамірно скрізь.
Колись напувала я квітку,
А зараз я чую – не лізь.
* * *
Кудлата хмара
Ідуть дощі, розпатлані вітриська
Зривають цвіт, городи топче град.
Кудлата хмара тре і тре очиська,
Реве навзрид, у неї сльозопад.
– Та годі вже, помий у річці носа,
Вона тебе до моря віднесе.
Скупаєшся і станеш білокоса.
Не чує хмара, хлипає і все.
* * *
Тихо дощ про щось бурмоче
Тихо дощ про щось бурмоче,
У калюжі ноги мочить,
Хмари слухати не хоче,
Плаче.
То притихне на хвилину,
То листочку миє спину,
То навшпиньках, як дитина,
Скаче.
– Йди до річеньки, благаю,
Вип’єш з річенькою чаю,
Попливеш до водограю
Грати.
Як піднімешся до хати,
Буде хмара колисати,
Колискової співати –
Спати.
* * *
Плакала хмара
Плакала хмара кудлата:
– Де мої хмари-малята?
Я їх гойдала і годувала,
Де мої хмари-малята?
Геть відцуралися хати,
Як мені їх наздогнати?
Сили не маю… Вітре, благаю,
Як мені їх наздогнати?
– Годі тобі голосити,
Треба дітей відпустити.
Діти кудлаті стали крилаті,
Треба дітей відпустити.
Вже аж по вінця водички,
Витри заплакане личко.
Годі тужити, сядь відпочити,
Витри заплакане личко.
* * *
Щойно дощик перестав...
Щойно дощик перестав
Грати фуги й гами,
Витирати промінь став
На асфальті плями.
Придивляюся, а там…
Слів нема, це ж треба!
Бегемот-гіпопотам
Впав на землю з неба.
На дорозі… Восьминіг
Чи павук пихатий?
Он ведмедик і барліг,
Он ключі від хати.
Скрізь дрімають двійники, –
Сплять малі хмаринки.
Тулить хмара до щоки
Дощику картинки.
* * *
В небі гніваються хмари
В небі гніваються хмари,
Розвели такі сварки!
Тари-бари, тари-бари,
Лоб у лоб, як ті бики.
Мирить хмари блискавиця,
Зводить брови – блись і блись!
То спалахує, то злиться:
– Зупиніться! Розійдись!
Налякали всю округу,
Розкуйовдили садки…
Відпустіть свою попругу,
Гайда пастись на ставки.
* * *
Продірявилася хмара...
Продірявилася хмара і реве:
– Лізе клаптиками платтячко нове.
Репетує аж до хрипу… – Ого-го!
Що залишиться від черева мого?
Продірявилася хмара і стекла,
Проковтнула хмару річенька-ріка,
Дощ звивається у річці, наче вуж,
Утікає річка берегом чимдуж.
Утікає річка яром і селом,
Мчить від гніву хмаровиння напролом.
Не гнівися, небо, досить! Небо – блись!
Сипле градом і голосить… Зупинись!
* * *
Жаліється хмара...
Сьогодні з обіду вже стало темніти.
За вікнами вітер погойдує віти,
Бурмоче тихенько про щось ляпавиця,
Заплаканій хмарі у небі не спиться.
Жаліється хмара, що втратила крила,
Що втратила віру і стала безсила.
Що сонце не хоче її обійняти,
А вітер повіявся віти гойдати.
* * *
Годі, хмаро...
Треба зиму попросити
Білим снігом землю вкрити.
З’їла мжичка білий сніг,
Сніг в калюжки спати ліг.
Треба хмару попросити,
Годі, хмаро, сльози лити.
Сірі ранки, сірі дні,
Стали вулиці сумні.
Треба сонце попросити
Сіру хмару звеселити.
Вмити хмару промінцем,
Втерти хмару морозцем.
* * *
Що ти, хмаро, наробила...
Хмаро, годі тобі злитись!
Де ти сил береш казитись?
Як з відра, все ллєш та ллєш,
Вийти з хати не даєш!
Що ти, хмаро, наробила,
Всі околиці залила!
А надворі красне літо,
Нам би сонцю порадіти!
|
