Наталя Карпенко. Дитячі вірші про зиму

     ГРУДЕНЬ-КОЗАК

Грудень ніг не намочив,
Грудень сонцем двір умив.
Срібний подих, срібний слід,
Ще нівроку… Ще не дід! 
Грудень махом без вагань
Випив воду з калабань. 
Грудню, ти у нас козак,
На всі витівки мастак.
Тільки треба у двори
Натрусити сніг згори.
Білу хмару запрягти,
Голу землю зодягти.

* * *

ВСЕ ПРИНИШКЛО...

Все принишкло недарма,
Підкрадається зима.
Ліс розкутаний стоїть.
У барлозі спить ведмідь.
Білка гріється в дуплі
На м’якенькому кублі.
Під кущем знайшов їжак
З моху й листячка лежак
І пірнув у теплі сни.
Ще далеко до весни!
Непереливки зайцям,
Небезпека тут і там!
Скрізь голодні хижаки,
І лисиці, і вовки…
Ходить в зграї сірий вовк,
Лось і олень збільшив крок.
Настовбурчив гілля дуб,
Холоднеча шкірить зуб!

             ГРУДЕНЬ

Опустилось небо до землі,
Затягнулись кригою калюжі,
Дмуть вітри пронизливі та злі,
Сірий день зіщулився від стужі.

Все довкіл очікує на сніг,
Мерзнуть уві сні поля й діброви.
Не виходить сонце за поріг,
Супить грудень вибілені брови.

 ЗИМА ЗАБЛУКАЛА

Рік до фінішу біжить, 
А надворі не сніжить, 
А надворі не мете...
Щось з погодою не те!

Заблудилася зима,
Знову снігу в нас нема!
Дощ вихльоскує хвостом,
І плюс десять за вікном!

Подає природа знак –
Щось ми робимо не так!
Вийшов вибілити світ
Замість снігу первоцвіт!

          БУРУЛЬКА

Промінець проліз у шпарку,
Посріблив похмуру хмарку,
Сів на дах, а там – бурулька…
Крап! Упала перша  булька.

– О-йо-йой, – кричить носата,
На даху мої малята,
Не тягни мене донизу…
О-йо-йой, впаду з карнизу!

– Не сумуй, бурулько-ненько,
Я зніму малят швиденько.
Підставляй свої долоньки…
Крап! Летять сини і доньки. 

ЗИМОВА СУКНЯ

Тремтить сухе бадиллячко,
Оголене до ніг.
Прикрив торішнє зіллячко
Полою білий сніг.

Зів’яли трави росяні,
Поснули деревця.
Старенька сукня осені
Зимі не до лиця.

Стирчать латками сірими
На сукні всі дірки.
Зима снігами білими
Заштопує боки.

    ТКАЛА ЗИМОНЬКА...

Ткала зимонька білу сорочку, 
Із бурульок плела оторочку.
Снігу білого з хмар натрусила, 
У підмайстри мороз запросила.

Сів мороз за сріблясті верстати,
Став сріблясті зірки витинати,
Витинає і сонечко будить,
Як зоріти без променя буде? 

Посміхнулося сонечко з неба,
Хвилюватись морозу не треба!
В кожній зірочці вогник палає,
На сорочці у піжмурки грає.

     У ГРУДНЯ НЕЖИТЬ

Стоїть погода така похмура…
У грудня нежить, температура!
Лягли на плечі йому тумани,
Його колотить і лихоманить.

Він, певно, трохи перестарався,
Коли з порога до праці взявся,
Коли морозом тріскучим вмився…  
Наш місяць грудень десь застудився.

      ДОЩ У ГРУДНІ

Дощ у грудні – креснуть криги,
Ці відлиги не до шмиги.
Впала баба снігова,
Мокра в баби голова.

Баба вмилася сльозою,
В капелюсі сніг з водою.
Загубила баба ніс,
Пес до буди ніс поніс.

Обійняла баба ніжки… 
Де ти, бабо? Там, де сніжки
Тануть в нашому дворі,
Плаче хмара угорі.

             ЛЯПАВИЦЯ

Сьогодні з обіду вже стало темніти.
За вікнами вітер погойдує віти,
Бурмоче тихенько про щось ляпавиця,
Заплаканій хмарі у небі не спиться.  

Жаліється хмара, що втратила крила,
Що втратила віру і стала безсила.
Що сонце не хоче її обійняти,
А вітер повіявся віти гойдати.

ТРЕБА ЗИМУ ПОПРОСИТИ...

Треба зиму попросити
Білим снігом землю вкрити.
З’їла мжичка білий сніг,
Сніг в калюжки спати ліг.

Треба хмару попросити,
Годі, хмаро, сльози лити.
Сірі ранки, сірі дні,
Стали вулиці сумні.

Треба сонце попросити
Сіру хмару звеселити.
Вмити хмару промінцем,
Втерти хмару морозцем.

* * *

БІЛИЙ ПУХ

– Що це падає таке
Біле-біле і м’яке,
Біле і сріблясте,
Біле і пухнасте?

– Це, кицюню, білий сніг.
Він вкриває сто доріг
Білим-білим пухом,
Білим капелюхом.

– Студить спину білий пух,
Він не гріє, як кожух.
Без чобіт і шапки
Мерзнуть вуха й лапки.

Гупає, стукає дід-вітровій,
Проситься дідо до нас на постій.
Витріпав поли, напнув рукави
І насміхається: – Нумо, злови!

– Гостю непроханий, прошу, вертай,
Іншу домівку собі пошукай.   
Бачиш, хмарина сховала хвоста…
Квочкою сіла на грудень сльота.

* * *

ВІТЕР

Вітре збурений, не злись,
Вітре шквалистий, спинись.
Стиш ходу свою крилату,
До дороги притулись.

Маєш вдачу запальну,
Маєш пісню голосну.
Ти приходь у нашу хату,
Як закличемо весну.

       СОНЦЕ ВЗИМКУ

Сонце в грудні любить спати,
На гостину не зазвати.
Зрідка визирне! І все!
Сяйво місяцю несе!

В січні сонце не дрімає,
На морозі блиском грає.
Розфарбовує блакить,
В сніжнім купелі сидить!

Сонце в лютому сміється,
Промінцем бадьорим в’ється,
Сніг з бурульками гризе,
На плечі весну везе.

               ДЖЕРЕЛЬЦЕ

В морозяній тиші між срібних ялин
Дзвенить невсипуще джерельце.
Виспівує ритми магічних глибин
Його життєрадісне серце.

Здіймається хмаркою подих тепла
Над жвавим потоком водиці.
Приходять напитися до джерела
І олень, і сіра вовчиця.

               ТУМАН

Виліз туман на круті береги,
Вкутав по вуха високі сніги.
З ними у піжмурки весело грав,
То обіймався, то в річку пірнав…

– Де ви, сніги білі, плаче зима,
Сипала, сипала… Снігу нема!
Навіть калюжки та навіть струмка…
Що за оказія в мене така?

Промінь від подиву руки розвів:
– Ну й апетит! Хто сніги білі з’їв?
Мовив туман: – Бачиш хмару вгорі,
Там ті сніги, що лежали в дворі. 

Морозець ковтнув тумани,
Відв’язав сріблясті сани,
Посадив у сани вітер
І помчав гуляти світом. 

В морозенка погляд крука, 
В морозенка вправні руки, 
Срібний слід малюють кроки,
Розмах он який широкий!

Морозенко самотужки
Випив геть усі калюжки,
Заховав ставок і річку,
Вкрив зірками темну нічку. 

Він пошив на всі сніжинки
Шестикутні пелеринки  
Й сукні зоряного неба…
Ось у кого вчитись треба! 

А на вулиці сніг! І летить, і кружляє в таночку,
І сідає до ніг, і цілунками тулиться щік!
Це хазяйка зима зодягає святкову сорочку,
На порозі стоїть Новий рік! Новий рік! Новий рік!

У домівках вогні, мерехтять ліхтарями ялинки.
За святковим столом ми чекаємо дива щорік.
Відраховують час стоголосі секунди й хвилинки,
На порозі стоїть Новий рік! Новий рік! Новий рік!

         ЗАМЕТІЛЬ

Заметіль вночі гуляла,
Землю снігом устеляла.
Всі дороги стали білі,
Білі шалики на гіллі,

В білих светриках штахети,
На дахах шапки й берети,
Білий чуб звисає з хати…
Двір сьогодні не впізнати!

                 СНІГ

Вкрита ковдрою сонна земля,
На прогулянку вийшли морози.
Заметіль засіває поля,
Усміхається іній крізь сльози.

Під ногами поскрипує сніг,
Чути здалеку крок пішохода.
Не впізнати садиб і доріг,
Грає сріблом засніжена врода.

            ЗИМОВА РАДІСТЬ

Снігів вже насипало аж по коліна,
Повзе, розповзається біла лавина.
Примружилось місто, завмерло село,
Снігами дороги-стежки замело.

І знову мете, не встигають лопати
З дороги великі сніги відкидати.
Лежить цілина, як без стежки пройти?
Зима спеленала снігами світи.

Та що не кажи, нам сніги до вподоби!
Вони вимітають мітлою  хвороби,
Під снігом затишно озимим хлібам,
Приносять сніги стільки радості нам.

      ГОРОБИНА

Завірюха-хуга взимку
Колихала горобинку,
Білим снігом сповивала,
Колискової співала.

Сниться жайвір горобині, 
Сонечко у небі синім,
Голос першого струмочка,
Цвіт весняного садочка.

І нова зелена гілка,
І жучок малий, і бджілка…
Оксамитова травиця
Горобині взимку сниться.

           ЛЮТИЙ

Лютий виправ сірі ранки,
Заховав туман в альтанки,
Як хлопчак поліз в калюжу
І регоче: Я одужав!

От хазяїн! Ти не лютий,
Ти прийшов до нас роззутий!
Лютий хмикає у вуса:
Це я тільки лютим звуся.

Я на вдачу дуже різний,
То всміхаюся, то грізний. 
Онде квітка вгору пнеться, 
Хай земля води нап’ється.

* * *

Плаче дощ у калабані.

То зима

Розбудила дощ зарані

Задарма.

Плаче дощ, гарячі сльози

Ридма ллє.

Заберуть усе морози

На кольє.