Наталя Карпенко. "Земля – наш дім!" – добірка поезій про природу та її збереження

Наталя Карпенко

ЗБИРАЙТЕ СЕРЦЕМ…

Чи чули ви, як тихо шепче ліс,
Як весело виспівує струмочок?
Чи бачили, як пагін новий зріс
І як квітує поле і садочок?

Як виснуть срібні ниті дощові,
Як крізь асфальт уперто зелень пнеться...
Збирайте серцем враження нові,
До всіх природа сонечком сміється.

Ви ж милувались в небі журавлем
І райдугою в сонячній блакиті,
Та напували душу кожним днем,
На краще сподіваючись щомиті.

Примножуйте великий спільний дім.
Відкрийте світ прекрасного дитині
Й шануйте, щоб ставало місця в нім
І пташечці маленькій, і людині.

ЗМІНИВСЯ СВІТ...

Змінився світ, змінились ми і звички,
Нам все замало, все нам подавай.
Купуємо непотріб і дрібнички
Щодня все більше й більше, через край.

Куди нам стільки, нам того не треба,
А люд, як навіжений, все гребе.
Лежить роками мотлох без потреби,
Кого ми, люди, дуримо? Себе!

Коли є попит… Дякуємо долі,
Тепер не здивувати нас нічим.
І хліба вдосталь й одягу доволі,
Ось тільки розум нині ніпочім.

Продукти й речі… Все у целофані.
Куди відходи? Звісно, на смітник.
Дрейфує пластик в Тихім океані.
Сміттєвий острів. Сьомий материк.

Надіємось, що завтра якось буде.
Не тліє пластик… Нам до того що…
Не будь байдужим! Ще не пізно, люди!
Робімо щось! Бо зійде на ніщо!

ЗАХВОРІЛА ЗЕМЛЯ...

Захворіла Земля, занедужала,
В неї жар! То – туман, то – знобить…
Сині очі від спеки примружила,
Все немиле Землі, все болить.

Біля неї і Місяць, і Сонечко,
Біля неї велика рідня:
– Ти в матусі улюблена донечка,
Тебе Сонце голубить щодня.

Примовляє Земля, побивається:
– Підкажіть, що робити мені,
Як погляну, терпець уривається,
Сонце любить мене, люди – ні!

Мої ріки блакитні забруднені,
З’їла пилка зелені ліси,
Всі поля в целофановім гудинні…
Ні здоров’я тепер, ні краси.

Я ВОДИЦЮ БЕРЕЖУ!

Річка воду нам дає,
Річка з хмари воду п’є.
Річка – з хмари, хмара – з річки,
Вниз та вгору – шлях водички.

Вниз вода дощами ллється,
Вгору – парою плететься,
Крап! І знову у криницю…
Дякуємо за водицю!

Без води борщу не звариш
І нічого не посадиш…
Я відверто вам кажу,
Що водицю бережу.

Як побачу – б’є фонтан,
Чи тихенько плаче кран,
Б'ю на сполох. Не сиди,
Буде кепсько без води!

Наталя Карпенко. Добірка поезій про природу та її збереження. Сонечко.

СОНЕЧКО

Будить сонечко усіх теплим дотиком,
Сонце лащиться до ніг милим котиком.
Сонце весело сміється
І у небі синім в’ється
Аж до вечора.

А у сонечка такі очі зоряні!
А у сонечка палкі в жменях промені!
Сонце подихом цілує,
Обіймає і дарує
Стільки радості!

Всюди в сонечка-митця стільки вишивок!
Всюди сонечка-кравця стільки виставок!
Сонце райдугами грає
І по собі залишає
Стільки запалу!

Сіє сонечко згори зерна усміху!
Квітне в сонечка завжди сяйво успіху!
Вміє сонечко світити,
Не сідає відпочити
Й на хвилиночку.

ПРОМІНЕЦЬ

Ходить промінь-промінець
В кожну хату навпростець.
Промінь зранку та надвечір
Скоса дивиться на речі,
Зазирає в очі збоку…
Несміливі його кроки.
Сонце вище, вище й вище…
І у полудень з горища
Промінь усмішки збирає,
Всі куточки обіймає.
До обіду і з обіду
Тінь біжить за ним по сліду.
Світить сонечко у спину –
Тінь стоїть перед очима.
Грає сонце перед нами –
Тінь прямує за ногами.
Сонце очі закриває –
Промінь в темряву пірнає.

Наталя Карпенко. Добірка поезій про природу та її збереження. День.

ДЕНЬ

В січні день навшпиньки став:
Я росту! Дивіться!
В грудні довго спочивав,
А тепер не спиться.

Буду плечі розправлять
Кожної хвилини.
Хочу теж великим стать,
Звати на гостини.

Навесні величину
З нічкою зрівняю.
Верховодити почну,
Вволю погуляю.

На гарячому коні
Мчатиму по світу.
У яскравому вбранні
Стріну красне літо.

Доросту аж до зірниць
На Свята Зелені,
Повернуся з вечорниць
З місяцем в кишені.

Піду росами в гаї
По гриби й суниці.
Вижну в полі врожаї
Жита та пшениці.

Як пожовкне перший лист,
Затягну попругу
І зрівняю білий зріст
З нічкою удруге.

Літо бабине утне
Сонячну годину.
Ніч кордони перетне,
А я відпочину.

Наталя Карпенко. Добірка поезій про природу та її збереження. Природа – друг і оберіг!

ПРИРОДА – ДРУГ І ОБЕРІГ!

Садибами селом іду.
Яка краса! Все на виду!
Довкола озираюся,
Від щастя усміхаюся.

Чому у нас так повелось,
Що ми чекаємо чогось,
На біди нарікаємо…
Ми так багато маємо!

На трави кажемо бур’ян,
А він від немочі та ран.
Недуги гоять травами,
А ми їх нищим, травимо.

Усі щедроти біля ніг,
Природа – друг і оберіг.
Милуймося, вдивляймося,
За милості вклоняймося.

* * *

ЧОМУ?

Чому у нас так повелось,
Що ми чекаємо чогось,
На біди нарікаємо…
Ми так багато маємо!

На трави кажемо бур’ян,
А він од немочі та ран.
Усе лікують травами,
А ми те зілля палимо.

Природа – друг і оберіг,
Усі щедроти біля ніг.
Милуймося, вдивляймося,
За милості вклоняймося.

Поезії люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Більше поезій Наталі Карпенко читайте на нашому сайті:

Вірші для дітей від Наталі Карпенко

Пропонуємо почитати нашим дітлахам чудові віршики Наталі Карпенко. Поетеса доступно і легко розповідає малюкам про космос і погоду, про зиму і природу - про усе, що нас оточує.

Наталя Карпенко закінчила Одеський педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, працює педагогом-дефектологом, пише поезії, публікує їх у красивих ілюстрованих збірочках. Тож читаймо!