На відео: проект Українського інституту книги та MEGOGO «365 казок на ніч». Оксана Давидова, «Автомобільний фей». Читає Олег Терновий.
Оксана Давидова
АВТОМОБІЛЬНИЙ ФЕЙ
(казка)
«От я зараз фортецю побудую! Височенну! Ще й прапор на верхівці пластиліном приліплю. Отак. Вороги наступають! Наші не здаються. Ура!!!» — Сашко грався кубиками та солдатиками. Саме зараз підступні гобліни нападали на фортецю, а сміливі козаки мужньо відстрілювалися кульками з папірців. І перемагали!
Ой, що це?! Пробій у стіні фортеці! Куди поділися цеглини з надміцного дерева?! Настя! От капосне дівчисько! Забрала кубики. Тепер вороги зможуть вдертися до фортеці!
— Настю! Віддай кубики!
— Я зроблю ліжечко для зайчика.
— Це камінні брили! З них лише фортеці будують!
— Н-і-і-і-і!.. Столик! І лі-і-і-іжечко!.. Мамо! ! ! Він мене кривдить!
Ну от, тепер доведеться виправдовуватися. А я ж не винний! Я ж тільки трішки її стукнув. Вона перша почала!
Мама зайшла до кімнати. Який гармидер! Поки ділили кубики, розвалили всю фортецю та розкидали ляльки. Маленька Настя плаче, а Сашко стоїть похнюплений.
— Діти, діти... — похитала головою мама. — Який ви зробили безлад. Ще й побилися! Але найгірше те, що ви заважаєте своїм галасом та сварками феям вишневих пелюсток.
Слізки у Насті вмить висохли.
— Матусю! А що це за феї? А в них крильця є? А на абрикосових пелюстках вони живуть чи тільки на вишневих?
— Пхе! Феєчки! Не буває ніяких феєчок! — фиркнув Сашко.
— Бувають! Бувають! Скажи йому, мамо! — Настуся готова була знову розплакатися.
— Ходімо — пообідаєте, а я вам розкажу.
Діти їли суп. Настя навіть не помічала, що ковтає, слухаючи, як живуть феї. А Сашко похмуро бовтав ложкою в мисці й думав: «От чого в дівчисьок є всілякі квіткові феї чи феї-хрещені, як у Попелюшки, а у хлопців — немає?! От були б якісь машинні феї!»
З цією ж думкою він вкладався в ліжечко, щоб знову годину прововтузитися — не любив він спати вдень! А Насті що? Он уже сопе! І пелюстки тихо летять за вікном. І так густо, ніби сніг! Вітер повіяв — вони закрутилися...
Сашко ледве встиг вхопитися за край, а то його б викинуло з пелюстки, в якій він стояв. Стояв?! У пелюстці?!
Хлопчик ошелешено роззирнувся. Десь далеко була величезна брунатна гора — до неба. Небо — зелене-зелене. Усе навколо крутиться, і він ледве стоїть у тугій білій пелюстці.
— Чого стоїш?! Загортай цей край! Загортай! Зараз вріжемось! — почувся чийсь голос.
Сашко, і сам не розуміючи, що робить, ухопився за краєчок пелюстки та потягнув його на себе. Під ногами зарипіло, і пелюстка раптом перестала крутитися й полетіла рівно.
— Молодець. Тільки ж треба було відразу тягнути!
Сашко озирнувся. За ним стояв хлопець, вбраний у зелений костюмчик і з. зеленим волоссям.
Хлопець перепитав:
— Чи ти новенький?
— Я в ліжку був, і...
— А! — здогадався хлопчисько. — Ти, мабуть, звичайний хлопець! Давно звичайні діти у нас не з’являлися! Потримай хвостик пелюстки, а я трохи відпочину.
Сашко взявся за хвостик і став керувати пелюсткою, ніби човном.
— Я — Сашко. А ти хто ? Пелюстковий... фей?!
— Сам ти фей! Я — автомобільний ельф, розвожу сміх. Мене звати Війко.
— Справді?! Я знав, що ви існуєте! Знав! А сестра не вірила! А чого ж ти тоді на пелюстці?
— Чого-чого... Зламалася моя вантажівочка... — сумно пробуркотів ельф. — Розумієш, наша техніка дуже тендітна. Моя вантажівочка — ну, трохи більша за цю пелюстку. Знаєш, які там дрібні деталі! Ламається навіть від крику! Це для вас, людей, — покричав, і все. А в нас через це справжні землетруси! А зараз саме Пора падіння пелюсток. Феєчок не вистачає. Усі тут працюють, хто без роботи.
Сашкові стало дуже соромно: «Може, це через те, що я з Настькою посварився? От у Війка і зламалася його машина. І сміх тепер ніхто не привезе... »
— Слухай, а може, ми її самі полагодимо? Вантажівку твою. Я сам свої машинки ремонтую! І коли коліщатко відпаде, і якщо дверцята не зачиняються.
— Справді?! — зрадів Війко. — Обережно! Сідаємо!
Раптом навкруги виріс цілий ліс, і пелюстка закрутилася між стовбурами. «Це ж травинки! Як у лісі!» — здивувався Сашко.
Пелюстка ковзнула по землі й зупинилася.
Хлопці вилізли з пелюстки та пішли ледь помітною лісовою стежиною. З-за травинки визирнув павучок і відразу щез: мабуть, побіг у справах.
Але який величезний!
— Війку, а ви комах не боїтеся? Вони ж як... динозаври.
— А чого нам їх боятися? Ми їх не кривдимо, і вони нас не чіпають. Зелені костюм і волосся ельфа зливалися зі стеблинками, і Сашко
намагався не дуже крутити головою на всі боки, щоб не відстати від Війка.
Але ж стільки цікавого! Оно на гілочці сидить товста гусінь і смачно хрумтить листком. А ось вервечка мурашок — кожна несе кристалик цукру, що виблискує на сонці. А з-під горбика вийшла... феєчка! Маленька, тоненька і з крильцями.
— Привіт, Війку! Ти сьогодні краще впорався з пелюсткою!
— Привіт, Павутинко. Мені друг допомагав. А зараз ми йдемо ремонтувати мою вантажівку.
Хлопці гордо покрокували далі, а феєчка, затріпотівши крильцями, полетіла в інший бік. Щоправда, перед тим всміхнулася Сашкові. Він аж зашарівся.
Скоро хлопці підійшли до маленького автомобільчика. Виглядав він досить незвично: колеса — з блакитних квіток, на кабіні — жовта кульбабка, а кузов — із зеленого листя, зшитого травинками. Війко спробував завести машину. Не вийшло.
— Ось. Не працює.
— Відкривай капот. Де в тебе мотор?
Хлопці почали копирсатися в моторі.
— Ось! Я знайшов! — зрадів Сашко. — Дивися: ось ця зав’язана в кільце травинка — вона ж мала бути на цих шестернях і крутити їх. А вона впала!
Сашко швидко накинув травинку назад, Війко завів мотор. Працює!
— Ура! — загорлали вони разом.
Раптом земля задрижала й у їхні вуха вдарив жахливий галас. Вантажівку розхитувало, Сашко ледве стояв на ногах.
— Ось! Знову хтось кричить! — вигукнув Війко.
— Але ж ти тепер знаєш, як ремонтувати. Сам зможеш...
— ...зробити?! — крикнув Сашко і сів у своєму ліжечку. Протер очі та зрозумів, що той галас — це крик його меншої сестрички.
— А-а-а! Сашко розвалив ляльковий стільчик!!!
— Тихше, тихше, — почав заспокоювати сестру Сашко. — Я тобі цілу спальню побудую з конструктора. І кухню. Давай будемо іграшками по черзі бавитися? Чи разом? Бо у Війка весь час машинка ламається. А йому ж треба сміх розвозити...
Сестра замовкла, а Сашко пошепки розповів їй про свої пригоди. Тихо-тихо — щоб спокійно було ельфам. І феєчкам.
Матеріали взято з ютуб-каналу Українського інституту книги.
Дивіться також на нашому сайті:
Оксана Давидова – дитяча письменниця, редакторка, упорядниця, літературна редакторка та книжкова оглядачка. Народилася і живе в Києві. Закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Але вчителькою так і не стала, адже ще під час навчання в університеті почала писати й публікуватися. Пише і для малюків, і для школярів, і для підлітків.