"Біля теплого віконця Ясочка вмостилась,
І уважно на дорогу дівчинка дивилась.
А на вулиці сніжинки у танку кружляли
І на землю, як пір’їнки, лагідно лягали..."(Ольга Науменко)
"Велика радість мами й татка –
Це їхнє крихітне дитятко.
Маленький син чи люба донька,
Що тягнуть приязно долоньки.
Що пильно дивляться їм в очі
І щось по-своєму белькочуть.
У них попереду чимало,
Та починається все змалу..."(Ольга Науменко)
"Чую з двору: "Хо-хо-хо!"
Хто ж це може бути? Хто?
Потім кроки - рип-рип-рип,
І дверей тихенький скрип.
Чи це сон, чи все всерйоз?
На порозі Дід Мороз!
В шубі, шапці та з мішком,
Припорошений сніжком."(Ольга Науменко)
«...Так... ворона і лисиця,
Ну що може буть простіш,
Нам той сир вже буде снитись,
Ну, а вивчено на шиш.
Все, лягаймо спать – на ранок
Все ж світліше голова...
Після школи: «Мамо, мамо!
Нам тепер таке завдання:
Вірш у прозі! Ти жива?»»(Тетяна Денисенко)
"Не боюся я ні грому,
Ні Бабая, ні води,
І на ліфті будь-якому
Іжджу я туди-сюди,
Вірші залюбки читаю
Я зі сцени глядачам,
І танцюю, і співаю,
І не знаю про печаль.
Над страхами я сміюся:
Був той страх та й геть пішов!
Може, ще чого боюся?
Я шукав і не знайшов."(Ольга та Тетяна Денисенко)
"Маленька Сніжинка відкрила очі та посміхнулася: — Ура! Сьогодні я народжуюся у світ! Вона помахала на прощання Мамі-хмаринці, своїм братам і сестрам-сніжинкам, що також чекали свого часу, і полетіла з неба донизу. Вона падала і співала пісеньку, якої її навчила Мама-хмаринка..." (Ольга Швиденко)
"Івасик із Гусеням зібралися писанки розписувати, адже ж ось-ось — Великдень. Наготували писачки, віск, фарби, яйця, всілякі писанкарські інструменти. А Карлсон усе ходив за ними слідком і думав: до чого ж це вони готуються, що вони збираються робити? А може, вони ладнаються приготувати великий, красивий, кольоровий торт, адже ж фарби нібито харчові?.. Так ходив-ходив Карлсон, чого тільки не передумав, а спитати соромився. Але ж хіба не можна найкращому в світі Карлсонові запитати про те, чого він не знає? І Карлсон наважився..." (Оляна Рута)
У цьому розділі пропонуємо Вам оглянути малюнки Лізи Слюсаренко, навіяні японськими мультиками. Споглядаймо та тішмося, що представниця теперішнього юного покоління росте такою неординарною, цілеспрямованою і талановитою.
Добірка оповідань Івана Франка для дітей: "Малий Мирон", "Грицева шкільна наука", "Schönschreiben (каліграфія)", "Schönschreiben (каліграфія)", "Олівець", "Мій злочин".
У оповіданні "Голубий гвинтик" Олеся Донченка йдеться про те, як працюють на заводі мами і тата малюків з дитячого садку.
"Діло вийшло так. Кость та ще троє хлопців - Данилко, Семенець та Микита - пасли товар на лугу. Хлопці - свій, а Кость - панський..."
(Володимир Винниченко)
"- Нарешті настало літечко! Метелики літають, сонечко гріє, навіть бджоли не хочуть жалити нас, мабуть, вони теж раді літу, – сказав Сашко.
- Ну, звісно! Влітку у моїх улюблених квіточках найбільше пилку назбиралось з ранньої весни, – радісно відповіла йому сестричка Оленка.
Сашкові та Оленці ніхто не завадить милуватися природою влітку. Ніхто не зможе зіпсувати настрій їхньому коту Бублику - це неможливо! Він так мріяв поніжитись на зеленій літній травичці!.." (Діана Олійник)
"Катрусині окуляри були великими, вони нагадували очі сови та пітніли, коли дівчинка забігала з двору до хати. Особливо зараз, взимку, їй зовсім не подобалось, що ними треба опікуватись. Мама протирала їх гліцерином, однак вони все одно продовжували час до часу затягуватись непрозорою плівкою туману, знімати яку не тільки не приносило Катрусі насолоди, а навпаки викликало непереборне бажання заховати окуляри якомога далі з-перед очей. Надворі в окулярах теж було незручно. Іноді кортіло покидатись сніжками, погасати, а вони вічно нагадували про себе — якщо і не спітніють, то обов'язково натиснуть вухо, або в кращому разі вгризуться у ніс. Коли тато приніс окуляри додому, він сказав: "Мінус три". Катруся, бувши кмітливою та розумною дівчинкою, добре затямила, що її окуляри називаються "Мінус три"..." (Галина Мирослава)
"Женя повертався зі школи. Двірники кололи на асфальті лід, дрібні крижинки вилітали з-під ломів і, виблискуючи гострими крайками, по коротких або довших дугах перелітали в повітрі. Сонце дивилося на місто радісно й доброзичливо, широко всміхаючись. І та усмішка випромінювала стільки тепла, що крижані скалки танули, підтікаючи свіжою водою, а по димно-сизих бурульках, що висіли на ринвах, котилися дзвінкі холодні краплі. Жені було весело. Він розмахував стареньким портфелем, з якого виглядали зошити та книжки, і, озираючись по боках, щось галасував. Женя галасував про те, що двірники рубають лід, що в струмках, які течуть уздовж тротуарів, купаються смішні та хмільні горобці, поскубуючи лакованими дзьобиками кожну пір'їнку на собі. Він галасував щось і про тих зустрічних дівчаток, які проходили мимо в розстебнутих пальтах, з грубуватим рум'янцем на щоках; зараз вони здавалися йому ще більш дивакуватими й гідними зневаги, ніж будь-коли. І раптом Женя зупинився..." (Євген Гуцало)
" Із глибини трьох тисячоліть докотилося до нас відлуння Троянської війни, повивши ореолом легендарності ім'я незрівнянної Єлени, через яку десять років лилася кров троянців і ахеїв. Єлена була дочкою Зевса і Леди, перед її красою блідла навіть краса олімпійських богинь. Усі правителі Греції домагалися її руки, але вона обрала собі в чоловіки хороброго Менелая. Та Єлену підступно викрав Паріс, син троянського царя. Це і призвело до війни, а потім і до загибелі славного міста, стіни якого, за переказом, зводили самі боги...." (Євген Шморгун)
"Після тривалих морозів нарешті повіяло відлигою, і ми з Маринкою вирішили зліпити снігову бабу. Кожен взяв по маленькій сніжці, і почали качати грудомахи...." (Петро Король)
Відомий український письменник-мисливець, письменник-природознавець Майк Йогансен у цьому коротенькому оповіданні вміло зображує характер собаки Леди, яка була відданим другом автора і не відпускала його від себе ні на крок....
Хто такий Хлюсь? Це чоловічок, який мешкає у річці, але до Оляни потрапляє з автомату, який продає газовану воду. Хлюсь – майже хлюп, тому зрозуміло, чому у нього таке ім’я. Але Хлюсь «на завданні», у нього є важлива місія – знайти саме цю дівчинку і вмовити врятувати річку Стугну, яка тече в бабусиному селі. Олянка обрана, і ось як це пояснюється: «– Це Стугна вибрала саме тебе, Олянко. Вона дала тобі дивовижну силу. Бо ти й справді любила Річку. Любила просто за те, що вона Річка. Бачиш, більшість людей любить тільки те, що корисне. Або смачне. Рибу люблять – смажену, раків – варених. А Річку – за те, що з неї беруть воду і виливають у неї отруту». Хоча щодо «обраності» виникають питання, бо дівчинка не здобула чарівну силу, а магією її наділили ще у дитинстві. Краще б це було сказане трохи інакше, бо ж не кожна дитина зможе приміряти таку «обраність» на себе. За допомогою Хлюся Оляна вночі летить у мильній бульбашці до Ріки, але на заваді їй стає ворог. Хоча, як на мене, Подвійний-Оселедець викликає подив і сміх, а не страх. Хоча намагання затягти дівчинку у комп’ютерну гру, а тоді запрограмувати її поведінку і відібрати волю заслуговують на увагу і роздуми про шкідливість віртуального світу. Але чому ворог приймає подобу саме оселедця, чесно кажучи, мені досі незрозуміло, бо протиставлення води і розсолу якесь непереконливе. За свою допомогу і врятовану Річку Оляна отримала від Стугни чарівну намистинку, і тому, можливо, пригоди дівчинки матимуть продовження...
"Андрійко і Ніна, школярі-першокласники, поверталися з школи. На шляху був ярок. Припекло сонце, розтанув сніг, ярком потекла вода. Шумить бурхливий потік. Стоять перед потоком Андрійко і Ніна. Андрійко швидко перебрів через потік, став на протилежному березі. Подивився хлопчик на Ніну, й соромно йому стало...." (Василь Сухомлинський)
