Олена Більчук
оповідання, написані спершу словами без збігів приголосних,
зі зростаючою складністю для читання
Папірець
Як багато у небі доріг!
У височині літають, ширяють лелеки, гуси, лебеді, навіть жуки чи павуки на павутинні!
Якось летів папірець та й упав на лісову галявину.
Побачив його пелехатий метелик:
— Які цікаві лінії!
Сів на папірець, посидів, посидів — і полетів.
Почуло папірець руде цуценя:
— Що воно таке?
Понюхало, посунуло його лапою — та й полопотіло далі.
Летіла манюня насінина і помітила папірець:
— Та це ж халабуда!
Залетіла під папірець — і зачаїлася.
А насінина та була березова.
Виросла береза висока-висока…
І тепер гомонить вітами у синє небо: вона говорить із небом, зі мною, з тобою…
Кіт
Ми живемо біля лісу. Ми — це мама, тато і я — Мирася.
У нас є котики, собака, метелики. У нас буває навіть дятел, що живе у лісі.
А ще до нас почав заходити великий сірий кіт. Він дуже волохатий!
Тато каже, що кіт живе десь недалеко. Ми називаємо його Мурик.
Якось Мурик заліз у нашу хату і засів на полиці у шафі. І ніяк не хотів вилазити. Так, ніби нікого не чув. Навіть вухом не повів! Михась, мій товариш, теж почав йому щось казати. Коли Михась говорить, то буває, що я його не розумію. Та Мурик виліз із шафи!
З того часу Михась почав переказувати нам те, що говорив йому кіт.
І виявилось — Мурик розуміє усі мови й увесь час подорожує!
А ще він може линяти.
І бути будь-якого кольору!
А одного разу Мурик розповів історію про кита.
Історія про кита
Минулого літа Мурик дійшов аж до синього моря на півночі. І подружився там із дівчинкою Марисею, яка мешкала на узбережжі. Вони часто гралися разом.
Того ранку, як трапилася ця історія, Марися малювала на піску. Котику стало дуже затишно, і він задрімав біля дівчинки.
Марися паличкою намалювала море, човен, у човні сидів її старший брат Максим, також там був кіт, а в морі плавав кит.
І підписала на малюнку всіх: Максим, кіт, кит… Та раптом здійнявся сильний вітер: він розвіяв пісок — лінії стали ледь видимими. Коли вітер ущух, Марися поновила малюнок і додала слова — вітер, море, — та й побігла додому.
І вона не помітила, що цього разу поплутала літери — замість кіт написала кит, а кит став кіт.
У цей час Мурик вже міцно заснув, і ось що йому наснилося: що опинився він у малюнку Марисі.
Він був саме тим котом, у човні, посеред моря. Море було синім-синім. І зеленим. І сірим. І жовтим. І хоча Мурик трохи боявся води, та мор-р-ре йому дуже подобалося.
До того ж він примітив кита, і Мурику було цікаво за ним спостерігати. Раніше він ніколи не зустрічав китів. Все було так добре. Аж раптом… здійнявся сильний вітер! І Мурик опинився за бортом.
Кіт на мить перестав бачити, а коли зір повернувся, то угледів, що він у воді! Свого тіла Мурик не відчував — ніби закляк. Ані руху.
Таким його спіткав кит Дін.
Дін шукав свого брата. Братик десь зник, коли вони запливли далеко від дому, і море стало неспокійним. Спершу подумав, що знайшов — надзвичайно зрадів! Та потім зрозумів, що це просто дуже схожий на нього кит.
Дін підплив до Мурика. Той не рухався. Дін легенько доторкнувся до його плавника.
І Мурик оговтався.
Він здогадався, що могло статися.
Чимдуж піднявся на поверхню моря — й побачив човен, у ньому Максима. Максим тримав на руках порятованого кота, сірого, мокрого й ошелешеного. Спантеличений, Мурик повернувся до Діна.
Вони потоваришували. Дін вчив Мурика жити у воді, розповідав про свою родину. Тепер і Дін знав, де його братик.
І разом думали, як так зробити, щоб Марися виправила літери на малюнку. Адже Марися про нього вже зовсім забула. А море почав огортати бузковий вечір.
— Я придумав! — вигукнув Мурик. — Марися дуже любить чайок. Давай попросимо Білу Чайку, мою знайому, допомогти.
Друзі попливли ближче до берега.
Мурик покликав пташку.
Чайка швидко прилетіла, здивовано кивнула білим чубчиком.
Дізнавшись про пригоду, прожогом полетіла у місто. Вона знайшла дівчинку, яку описав Мурик: у синіх сандалях, світло-зеленій одежі, — і почала кружляти поряд, потроху наближаючись до моря. Дівчинка пішла услід. Чайка присіла біля її малюнку.
Марися усміхнулася:
— Ти, напевно, хочеш, щоб я тебе намалювала?
Вона намалювала пташку і написала — чайка. Потім сонце і написала — сонце. І помітила, що раніше переплутала літери — виправила кіт на кит, а кит на кіт.
А тоді побачила Мурика — той вже прокинувся. А чайка полетіла.
Марися і Мурик сиділи на березі й дивилися, як Сонечко поринає за обрій. Як м’яко світилося море.
До них знову прилетіла Біла Чайка. Вона тримала у дзьобику паличку.
— Дивися, Мурику, дивися! Це ж та сама біла чайка! І вона щось пише на піску!
Коли Марися і Мурик підійшли ближче, то прочитали:
— Дякуємо! Привіт від Діна і Тіна.
— Яка цікава історія! Який же ти дивовижний кіт, Мурику! — сказав Михась і обійняв його.
Я теж дуже люблю Мурика. І кошенят — Мурчика та Акварельку. І нашого собаку Рудька. І маму, і тата, і Михасика, і квіти, і дерева, і увесь-увесь ліс...
Оповідання «Папірець» і «Кіт», epub.zip
Розмова «Хмаринки» з піктограмами до кожного слова, pdf.zip
Оповідання люб'язно надіслані автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Світлини - автора.
Більше казок та оповідань від Олени Більчук на нашому сайті:
Читаймо цікаві та пізнавальні казки Олени Більчук: "Я не буду тобі заважати", "Коли навколо Землі — клубочок", "Кристалики", "Літерки Аоха і Веша". А також - оповідання "Розмова", "Папірець", "Кіт".