Олена Більчук
Коли навколо Землі — клубочок
Розділ 1
Вони вилетіли з шафи водночас: клубочок і невеличкий глобус. Світланка давно не зазирала на ту полицю, але пам'ятала, що там десь є нитки, з яких вона мріяла сама сплести собі светра. Пухнастого, рожевого — і ця мрія лише чекала того моменту, коли Світланка навчиться в'язати.
І ось воно — є! Тільки от нитки виявились надто тонкими, та й клубочка навряд чи вистачить на цілий светр, та якщо поєднати з іншими — схожими за кольором, то вийде навіть краще, цікавіше... Світланка простягнула руку.
— Ой, не треба.
— Ой...
Світланка здивувалась. Тоненький і разом із тим оксамитовий голос був... клубочка?
— Не треба, будь ласка, не треба мене ось так одразу — й у светрик.
— А як? Тобто — куди?
Клубочок ніби зашарівся. Хоча, може, то з нього пил струсився, поки котився. І він здавався червонішеньким. Та-ак, маємо клубочок, який не хоче бути светриком.
— А ким? — запитала Світланка.
— Меридіаном.
— Ого..
— Вірніше.. Коли я лежав у шафі, познайомився з Глобусом і Меридіаном. І Меридіан мені так багато розповідав про нашу Землю. І про те, що Земля постійно змінюється. Але ось вже багато років, як він не відчуває її. І тривожиться. А оскільки не може залишити Глобус, то я мріяв, коли ти про мене згадаєш нарешті, і я зможу покотитись у подорож. Ти не хвилюйся, я обов’язково повернусь і тоді стану светриком, — швидко промовив Клубочок.
Покотитись у подорож... Це Світланці було зрозумілим, адже вона теж любила подорожі і навіть хотіла стати географом.
От тільки, який же він наївний, цей Клубочок, — пролежав у своїй шафі і зовсім не знає життя!
По-перше, нитка може розкручуватися, і потім... вона така тоненька — рватиметься, і взагалі: котитися рівниною — це одне, а гори, а моря, а пустелі, а льодовики — як?
— Я повернуся, звичайно, не таким великим, але ти зможеш потім знову накрутити нитку, — тихенько сказав Клубочок.
Накрутити нитку. Ех... Але Світланка чомусь вирішила не говорити про свої сумніви.
— А ти зможеш мені час від часу подавати вісточку — як ти, де?
— Зможу! — зрадів Клубочок. — Якщо ти дивитимешся на Глобус, то Меридіан світитиметься в тому місці, де я перебуватиму.
Тут Світланка вперше звернула увагу на Глобус. Його колись подарували їй, ще коли вона була маленькою, потім були інші, солідніші, про цей Світланка забула. Але диво — неподалік від Києва, на Меридіані, ніби пломенів маленький вогник. Та-ак..
— Ти тільки підштовхни мене трохи, — знову зашарівся Клубочок. — Мені спершу непросто набрати потрібну швидкість.
Минуло 2 місяці. Дерева щодня ставали прозорішими, а ранкові тумани подеколи просіювали борошно інію.
Світланка сплела собі светра з інших ниток, та її не хвилювало, що того, омріяного, у неї вже не буде. Її хвилював Клубочок. Глобус раптово зник. Це сталося ще під час канікул, десь по дорозі з гостин додому. Його не вдалося знайти — і друзі Клубочка вже не могли передати їй вісточку.
Розділ 2
Клубочок викотився з вантажу і випав із корабля у море, поблизу узбережжя.
«Що ж, пригоди продовжуються», — підбадьорливо подумав він, дрейфуючи на дно.
Що ж, йому не вперше вскочити в халепу. Такому непосидючому!
Та всередині Клубочка був орієнтир — старенький дитячий компас, на який була намотана його нитка.
Клубочок м’яко плюхнувся об кам’янисте дно, з острахом і цікавістю роззираючись довкола.
До нього наблизилась Маленька Рибка і глипнула великим оком.
— Ти хто?
— Клубочок.
Маленька Рибка збентежилась, проте лише повела хвостиком й уточнила:
— Ти риба? У тебе сильне магнітне поле. І я знофу збилася з дороги.
— Та ні, у мене тільки компас: так я можу знаходити меридіан — триматися 31° довготи. А інших пристроїв не маю.
— Фзагалі-то я надто чутлива. Тому часто гублюся, — промовила Маленька Рибка. Вона не зрозуміла про який такий меридіан говорив Клубочок, але була рада з кимось перемовитись: її, таку крихітну, мало хто помічав. — Та ще ці фітри на Юпітері.
— На Юпітері? — видихнув Клубочок. Про спалахи на Сонці він знав, а от про впливи планет на рибок — це було так несподівано: — Ого. Ти таки дуже чутлива. Вибач, я не хотів, щоб ти загубилася. Пропоную охорону. І допомогу знайти своїх, тобто твоїх.
— Та нічого. Я фже призфичаїлась і знофу фідчуфаю куди плифти.
— Чудово, — зрадів Клубочок. А потім трохи знітився і додав: — Мені необхідно, щоб хтось зрушив мене з місця. Чи не будеш ти така ласкава мене підштовхнути, о-он у тому напрямку?
— Так, зфичайно. Зараз, я тебе підштофхну. Ох, не фиходить, — засмутилась Маленька Рибка.
Вона війнула хвостиком і швидко попливла за підмогою.
Місячні промені ледве-ледве освітлювали довкілля. І Клубочок вдивлявся у нечіткі обриси коралів, що розташувались неподалік, намагаючись вгадати їх кольори.
Та ось Маленька Рибка повернулася зі зграйкою старших подруг. На якусь мить, розглядаючи Клубочка, вони завмерли, а потім весело захлюпотіли, затанцювали так, що Клубочок за усім цим миготінням майже нічого не міг бачити.
— Яка чудернацька риба! Бідненька, фона не має плафників!
«І зовсім я не бідненький», — подумав Клубочок. Та все ж був вдячний за турботу. До того ж, звідки їм, рибкам, знати хто він такий.
Увесь час жартуючи та сміючись, вони дружно підштовхували Клубочка. Як раптом вода десь зникла. І разом із нею й рибки.
Клубочок лише почув: «Щасти тобі, чудернацька рибо!».
І все. Він не встиг їм подякувати. І не встиг попрощатися з Маленькою Рибкою.
Kлубочок несподівано відчув себе важким. Так, ніби щось його сильно стиснуло. Він не прокотився й половини шляху. А попереду ще два полюси. Чи повернеться додому? І дивно, що його ниточка ще не скінчилася, адже часом Клубочку доводилось щось підв’язувати чи поєднувати — тоді він дарував її частинку. Хоча дарувати йому подобалося.
Клубочок глянув угору. Він побачив на небі стільки зірок, наче то подих усіх риб Океану створював міріади сяючих бульбашок. «Десь тут має бути і Юпітер», — згадав Маленьку Рибку.
— Привіт, я Хвилька, — й Клубочок не встиг отямитись, як потужна сила води виштовхнула його на сухий берег.
Так він опинився на південному березі Чорного Моря, неподалік від невеликого міста, десь на 30° східної довготи.
Розділ 3
Лелека обережно передав Клубочка своєму товаришеві.
— Я трохи перепочину і знову тебе підхоплю, — пояснив він Клубочку й полетів у середину зграї, щоб подрімати під час польоту.
Клубочок нічого не сказав: не дуже то зручно говорити, коли тебе тримають у дзьобі на висоті 2 000 метрів над рівнем моря.
Та й що казати — він був у захваті від краси Землі, хмарин, річки Ніл.
І хотів побачити колись ось так, з висоти, Дніпро, яке якось переплив на маленькому катері «Моторний». Так бачили Дніпро птахи, з якими зараз летів на південь. Як же іноді неймовірно переплітаються шляхи! Лелеки були його земляками, а зустрілись вони на півночі Африки. І ось як це сталося.
Коли Клубочок опинився на південному березі Чорного Моря, до нього підійшов молодий чоловік. Його звали Віталій, він виявився вченим-орнітологом. Віталій уважно вислухав історію Клубочка і дуже допоміг із дальшим маршрутом. Він якраз збирався в Єгипет, у Каїр, фільмувати міграційні шляхи птахів.
Там познайомив Клубочка з Лелекою. А на півдні Африки Клубочка має зустріти ще один товариш Віталія, Джон, теж вчений, тільки кліматолог, який вирушатиме в Антарктиду, на Південний полюс. Клубочку аж не вірилось, що щось може ось так струнко складатися. Та ще й на 31° довготи. Та ще й у польоті!
Вперше він спостерігав політ, коли застряг у квітнику, не прокотившись і двохсот метрів від свого будинку. Біля нього кружляв Джмелик — Клубочок зачудовано дивився на це дійство й навіть не уявляв, що колись теж літатиме, хай і не сам.
А політ лелек тривав вже не один день. Птахи зупинялися лише на ніч, щоби зранку знову продовжити свій нелегкий шлях.
Але якось Лелека розбудив Клубочка ще вдосвіта.
— Прокидайся, соньку, — Лелека безжалісно стягнув Клубочка із затишної місцинки, жартівливо клацаючи дзьобом.
— Я от що подумав, — продовжив Лелека. — Учора ввечері я говорив із татом. Він розповідав, що замолоду любив міняти шляхи перельотів, спілкуватися з різними птахами, ну, слухати різні бувальщини. Словом, він сказав, що той бік планети, якщо триматися твого меридіана, суцільний океан. Розумієш?
— Ні, — відповів Клубочок.
— А це значить те, що птахи там тобі навряд чи зможуть допомогти подолати велику відстань. Хоча точно не знаю. Але ось ми, наприклад, не літаємо довго над водою. І я подумав… Звичайно, добрі люди тобі допомагали і допомагатимуть. Проте вміти літати самому ніколи не стане на заваді.
— Я ж звичайний клубочок! А клубочки не літають.
— Я не знаю, хто такий звичайний клубочок. Я знаю, що в тебе є компас. Й у тебе є завзяття, щоби вчитися відчувати повітряні потоки, Сонце, магнітні поля, вчити розташування зірок і вчитись керувати своєю ниткою — чи ти справді думаєш, що формою можеш бути схожим лише на м’яча?
— Але ж у мене немає крил, — тихо сказав Клубочок.
— А ти помічав, що ми не завжди махаємо крилами, інакше б у нас просто не вистачило сил на дальні польоти: на висоті ми ширяємо у повітряних потоках. Словом, якщо ти «за», то можемо розпочати тренування хоч зараз. Я, до речі, теж іще вчуся, — кумедно клацнув дзьобом Лелека.
Розділ 4
Минув рік. Коли раптом, листопадового дня, у час першого снігу, Світланка вибігла на вулицю і... відчула хвилю тепла. Вона озирнулася: біля неї у повітрі зависла і світилася рожева кулька, схожа на зірочку, — та це ж Клубочок!
— Привіт! — він промовив це таким тоном, ніби вони ось тільки вчора і розлучилися. — Тепер ти можеш зв'язати свого светра.
Клубочок сяйнув так, що сніжинки навколо перетворилися на веселі крапельки.
Світланка була вражена — Клубочок став більшим й іншим! Його ниточка тепер була ще тоншою, і вона світилася.
— Клубочку, як же я рада бачити тебе! Як же рада! А светр у мене вже є, дуже хороший. Як ти був, де? Я нічого не знала про тебе з тих пір, як зник Глобус.
— Зник?.. — притишився Клубочок.
Світланка розгубилася. Вона знала, що для Клубочка багато значили його друзі — Глобус і Меридіан, та лише зараз відчула наскільки.
— Не журись, Клубочку. Тепер ти можеш літати і знайдеш своїх друзів.
Вітер посилився, і гілля на деревах захиталося: «Так… так…»
— Послухай, Світланко. Я обов'язково прилечу до тебе і розповім про свою подорож, про Хвильку, про Маленьку Рибку, про Лелеку, про Джмелика, про...
Узимку Світланка часто бачила на небі маленьку рожеву зірочку. І їй одразу ставало тепліше. І, можливо, ще хтось бачив її, і комусь ось так теж ставало тепліше. А може, ця зірочка — Клубочок? І Світланка знала — він обов'язково прилетить навесні, щоб розповісти про Землю і Хвильку, про Маленьку Рибку, про Лелеку, про Джмелика, про Людей…
За матеріалами: Олена Більчук. Збірка "Тюльпанчик та інші історії". Видавництво "БукРі", 2018.
Завантажити книгу Олени Більчук "Тюльпанчик та інші історії" (pdf.zip)
Більше казок та оповідань від Олени Більчук на нашому сайті:
Читаймо цікаві та пізнавальні казки Олени Більчук: "Я не буду тобі заважати", "Коли навколо Землі — клубочок", "Кристалики", "Літерки Аоха і Веша". А також - оповідання "Розмова".