Любомир Селянський
Передмова до руських діточок
(текст передмови та байок подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
"Отсе даємо вам, Дітоньки. гарну книжочку в руки: Байки Івана Ля Фонтена. А може ви цікаві знати, хто то був Ля Фонтен? Ось послухайте! Се був найславніший француський байкар. Він був також великим приятелем дітей. І для їх приємности і науки написав дуже богато байок. Ба, але яких? Незвичайно цікавих, милих і принадних!
Аж очі сміються з утіхи, коли їх читаєш. А всі вони коротенькі, не мучать. Та при тім такі цікаві, що годі від них відірватися. І їсти відхочеться, як зачнеш читати. Ану спробуйте! Лише не читайте їх прихапцем, ані лакомо. Бо і пиріжки та тістечка переїдяться, як їх лакомо їсти. А відтак не знаєш, який кожне з них мало смак.
Але ви, Дітоньки, читайте сі байки ось так: по кожній байці застановіться, яка для нас з неї наука? Бо пам'ятайте! Ля Фонтен був дуже дотепний і мудрий чоловік. Він буцім-то писав байки з житnя звірят, птахів і гадів, ба навіть з життя не живих тварів. Але то все відноситься до нас, до людей.
Все тото смішне, але все показує хиби не звірят, а людські хиби. Та ви се самі швидко розміркуєте. Бо хоча у вас, здається, головки маленькі, але розуму в них та й застанови багато. Може неправда?
Та й ще се треба вам, любонькі Дітоньки, знати, Іван Ля Фонтен родився в Шато Тієррі у Франції у 1621 році, а умер в Парижі 1695 року. То чи знаєте, кілько то літ минуло, як він писав свої байки? Ану, вгадайте! — Майже двісті п'ятьдесят літ! — Правда, як то вже давно? А при тому вони не постаріли ані трішки, так само, як не постаріла ся природа, що нас окружає. Байки Ля Фонтена будуть завжди так свіжими і принадними, як свіжою і принадною є весна, що до нас щороку вертає.
Отже, читайте їх, мої любенькі, собі на втіху та на здоров'я! Тай ще своїх товаришів і товаришок заохочуйте, щоб ці байки Ля Фонтена купували і залюбки читали."
За матеріалами: Байки Жана де Лафонтена у перекладі Любомира Селянського. (На титульній сторінці книги написано: "ІВАН ДЕ-ЛЯ ФОНТЕН. БАЙКИ. На руську мову свобідно переклав ЛЮБОМІР СЕЛЯНСЬКИЙ. З чотирма образками. Галицька накладня Якова Оренштайна в Коломиї.")
Любомир Селянський
(справжнє ім'я – Іван Петришин) — український поет, народний учитель та пісняр
Біографічна замальовка
Іван Петришин (Любомир Селянський) був народним учителем в селах Почапи, Білий Камінь, Кути, Золочівського і в Підбірцях Львівського повіту. Як бідувало наше учительство, хай ілюстрацією того буде випадок в житті Івана Петришина: одного разу занедужала його дитина, а тут в хаті справжня нужда... Ні щось продати, ні десь позичити!... Останнім маєтком була гарна коса його жінки... Не було іншої ради: жінка відтяла косу, продала і, крім наконечніших речей, купила для хворої дитини ліки.Пішовши на пенсію, Петришин учителював у приватній "Рідній школі" в Яблунові, Печеніжині, Коломиї... Крім своєї фахової праці редагував в Коломиї орган учителів "Прапор", а в 1912 році зорганізував Виставу Домашнього Промислу.
На редагуванні “Прапору” нічого не скінчилося, а навпаки, він поринув у ще більшу роботу - співпрацюючи y гумористичних і громадсько-політичних часописах: “Комар”, “Дзеркало”, “Хлопська правда”, “Зоря” “Календар для народу” “Запорожець”. Там він виступав полум’яним популяризатором козацько-січової ідеї, творцем низки січових пісень із характерними мотивами соціального спрямування та ідеї соборності України. Родинного щастя він не зазнав, бо всі його найближчі, жінка і двоє дітей, повмирали ще поки він перевівся з Золочівщини в Коломийщину. Тут зайнялася ним, наче батьком, одна молода учителька. Вона й поховала його у Гвіздці у 1912 році.
Творчі набутки
Писав поезії в роді співомовок Степана Руданського, також оповідання і наукові статті, був співробітником гумористично-сатиричних газет "Зеркало" і "Комар" у Львові, дописував до "Хлопської правди" і "Зорі".Написав до "Січей", під псевдонімом Любомир Селянський, гарні вірші до відомих мелодій (до нас дійшли леше дві: «Наш меч і клич» та «Заспіваймо пісні»).
Наразі, дослідникам відомо небагато творів Любомира Селянського:
* «Байки» - переклад з французької творів Жана де Лафонтена.
* «Казки Брянчанїнова» -книга видана в 1899 році (Брянчанїнов; переклад з російської на нашу мову Л. Селянський).
* «Ясне Сонечко Руси-України» (Історична повість, видана у 1911 році).
* «Орлеанська дівчина» (Історичне оповідання про французьку героїню Жанну д'Арк, видане у 1912 році).
За матеріалами: http://www.gvozdets.if.ua/
"В одній части сьвіта держали жаби к своїм посїданю всї озера, стави, ріки, потоки, багна і мочари. Се була їх держава. В сїй державі они вибирали собі старшину і самі установляли права і закони. Цїла держава була поділена на краї, повіти і громади. Отже жаби вибирали своїх заступників до ради державної, до рад краєвих або соймів, до рад повітових і громадських. Сі заступники радили над загальним ладом і добром жабиної держави. Така держава називалася републікою, а такий устрій держави називає ся демократичний або конституційний...."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... І пастух і пес і вівцї одразу прочуняли ся і пізнали свого ворога. Микита І Кудлай кинули ся прожогом на вовка і взяли його в два огні. Вовк пустив ся на втікача, але запутав ся в сердак і негоден був швидко втікати. Ну і дістав же тодї таку прочуханку, що з руський місяць мусів лизати ся лі своїх ран. Тодї він пізнав, що штука не кождому вдасть ся тай що обманець завсїгди чимсь сам себе зрадить."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... А ніс аж пчихнув з утїхи та сказав мов старий фільозоф: „Так повинно бути в кождій суспільности. Праця одиниць причиняє ся до спільного хісна загалу"."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... - Я вам пораджу: Кажіть себе і свого осла намалювати якомусь маляреви і підписати: "Отеє образ трьох ослів". Всї прохожі, що се чули, вибухнули голосним сьміхом. Тоді пірвала мельника лють. Він погрозив сьміхованцеви кулаком, а до сина сказав з досадою: - Їдїм, сину, своєю дорогою та не зважаймо на увагу людей! Добре то каже приповідка: "Людий ся радь, а свій розум май!"
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... За таку глумливу похвалу був би осел розсердив ся, як би не був ослом. Але до сего не ставало йому сьмілости і відваги тим менше, що він заслужив собі на кпини. Бо хто-ж може стерпіти, коли осел зачипає чванити ся. Ся чванливість кождому ослові зовсім не до лиця."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... І добряга лис дав суса в бік тай пігнав, куда його ноги понесли. Не мав навіть часу оглянути ся, чи справді хорти надбігають. А з хортів анї сліду, бо когут лише його так настрашив. - Кукуріку! - запіяв півень на цїле горло і залопотів крилами з радости, що так дотепно випровадив хитрого злодія в поле..."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"Аж тепер пізнав я, що нема на сьвітї боягуза, який не знайшов би ще більшого від себе. Тай нема такого бідака, що не знайшов би ще біднїйшого від себе!"
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... Будь милосердний в чужій потребі,
А заплатить ті Господь, що в небі.
А може тоє, що ті дасть нині,
Відбереш завтра в лихій годині."(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"Слухайте, дїти! — Буває нераз, що деякий з вас — збиткуєсь над слабими. А не тямить собі, що в потребі й слабі — могуть статись нам помічними...
Витревала і терпелива праця більше нераз здїлає, нїж сила і лютий гнїв."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... З сеї байочки виходить така наука: Не кождому яло ся так поступати, як се другий чинить. Що одному вийде на пожиток чи на здоровлє, се другому може спричинити шкоду або й загибіль."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... Із сеї повістки випливають дві науки : 1. що з посеред наших ворогів нераз дрібні і пепоказьні бувають найнебезпечнїші. 2. Лучає ся часто, що той, хто покопав сильнійшого ворога, гине з руки далеко слабшого."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... Коли даємо щось лихим людям, завсігди опісля сего жалуємо. Тяжко відобрати від них се, шо їм пожнчило ся, добрим способом. Хиба приходить ся відтак або з ними позивати ся або виречи ся своєї власности. Длятого стережіть ся таких лукавих людий!"
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... І шо-ж варт такий чоловік? Він нї пес, ні баран! Нї миш, нї птиця! Одним словом - л и л и к! Чи можна такого поважати?"
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... — Вершком своїм сягав ти близко неба, а ногами дотикав царства мерцїв... Чванив ся ти силою і могучостию, а тепер ким ти є?... Ось такий конець всіх гордих і зарозумілих сотворінь на сьвітї!"
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"По дїлї можна пізнати його творця..."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... Якою міркою міримо, такою нам відплатять."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"Розповім вам байку, з котрої пізнаєте, що хто сильнїйший, того правда і воля на сьвітї..."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... Не штука вигадати мудру раду, але її виконати — отеє штука!"
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... І що з ними стало ся? Стало ся так, як предсказала ластівка. Майже всї попали ся в сїльця а відтак у клітки. Ой плакали тодї та нарікали на свою легкодушність! Була воля, тай минула ся... Товкли тодї головками, біднятка, о дротяні стіни, щоби вирвати ся на свободу, на простір, на воздух, та ба! Не їх сила розбити кріпку вязницю... і сиділи, нещасні птички в тяжкій неволи, доки в нїї не погинули... А чому? Ну, се ви вже самі відгадаєте."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... І так вихвалювали себе всї сотворіня від найбільшого до найменшого... Кождий чоловік видить себе иншими очима, ніж свого ближнього."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... "Це значить, - перебив йому поквапно вовк, - що мені вже відхотілося і твоїх охлапів і всіляких кісточок і смачних помий, бо мені, братчику, миліша воля над всі скарби світу! Розумієш?" Це сказавши, драпнув вовчик чим швидше до лісу, та відтак ще довго плював на собачий рай." (Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
"... - Мій любий пане! Навчи ся тепер, що кождий підхлїбник жиє коштом сего, хто його слухає. За сю науку заплатив ти тепер своїм сиром.
Крук страшно змішав ся, коли почув таку насьмішку лиса. Він був би з сорому і з досади навіть почервонів, коли би з роду не був чорним. Зате заприсяг собі, що вже більше не дасть ся обдурити підхлїбникам."(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)
" Був собі раз пільний коник, жвавий веселий хлопака. Через цїле літо він нічого не робив, лише їв та співав. Але як прийшла зима, коникови заглянула в очи біда...."
(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)