ПІЛЬНИЙ КОНИК ТА МУРАШКА
(Текст байки подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
Був собі раз пільний коник, жвавий веселий хлопака. Через цїле літо він нічого не робив, лише їв та співав. Але як прийшла зима, коникови заглянула в очи біда. Він не мав, що їсти, бо нїгде не було нї мушки, нї хробака. Що тут дїяти?
Аж коли йому вже голод добре доскулив, пригадав собі на свою сусїдку, мурашку. А мурашка була дуже запопадлива господиня. Она працювала щиро цїле літо, щоби зібрати запаси на зиму.
Отже до неї удав ся коник з просьбою, щоби йому пожичила бодай кілька зеренець.
— Будь ласкава, каже, поратуй мене в потребі. Я, бачиш коби лише дотягнув до лїта! А там я вже пан! І собі призбираю і тобі віддам довг враз з відсотками. Біг-ме, віддам!
Але мурашка не була така скора до ножичок. А тим менше, що знала, з ким говорить. — «Вітрогон! дармоїд!» — подумала собі мурашка. Вкінци запитала коника: — Що-ж ти робив цїле лїто, що тепер голодуєш?
— Та що? — відповів коник — хиба-ж ти не чула? Таже я сьпівав і день і ніч без настанку.
— Сьпівав лише? — сказала з насьмішкою мурашка. — Се дуже гарно! Зате тепер потанцюй собі, небоже!
За матеріалами: Байки Жана де Лафонтена у перекладі Любомира Селянського, стор. 7 - 8. (На титульній сторінці книги написано: "ІВАН ДЕ-ЛЯ ФОНТЕН. БАЙКИ. На руську мову свобідно переклав ЛЮБОМІР СЕЛЯНСЬКИЙ. З чотирма образками. Галицька накладня Якова Оренштайна в Коломиї.")