ЗАЯЦЬ І ЖАБИ
(Текст байки подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
Один заяць лежав під межою у збіжу і так собі думав: "Яке я нещасливе сотворінє на сьвітї! Мабуть нещаслисшого нема па сьвітї... Боязнь і журба не дають менї навіть спокійно заснути. Всьо мене тревожить, всьо мене полохає. Я маю повно ворогів, що дибають на моє жмтє. Лиси і яструби, стрільці і собаки безнастанно мене переслідують. Зі всіх сторін грозить менї смерть!"... Тай заплакав бідний заяць з жалю над своєю недолею.
-"О Господи!" — говорив він дальше сам до себе. — „Дав Ти менї довгі слухи, щоби я все лиш надслухував, чи не скрадає ся який ворог до мене. Дав Ти менї великі очи, щоби я і в снї не міг їх зі страху замкнути. Дав Ти менї богато поживи і в поли і в городі, та що-ж з того, коли я її негоден спокійно до губи вложити!... Всї мене страшать а иїхто мене не боїть ся. Нащо менї таке нужденне житє? От хиба піду таЙ утоплю ся!"
І по тих словах пустив ся заяць до ріки. Спершу йшов звільна, бо любов до житя все стишувала його кроки. Але як почув десь недалеко лай собаки, скочив мов опарений і пігнав стрілою до ріки. Там на березї вигрівала ся до сонця громадка жаб. Як раз на них наскочив заяць. Жаби схопили ся перестрашені ^ай одна за другою бовть у воду.
Заяць спершу також наполохав ся немало. Але коли спамятав ся, що стало ся, зареготав ся в голос і сказав: "Е, то воно не є ще так зле зо мною! Як бачу, то жаби таки мене дуже боять ся... Ну, ну! Коли так, то нема мені чого нарікати на мою недолю. Ось є ще нещасливші від мене у сьвітї ... Ге, ге! То хиба би я був дурним відбирати собі житє!.."
І урадуваний заяць побіг в недалеку конюшину тай залюбки хрумкав сочисте листсчко. А коли вже добре собі попоїв, положив ся в гущавині спати. Та заким заснув, ще так до себе сказав:
- "Аж тепер пізнав я, що нема на сьвітї боягуза, який не знайшов би ще більшого від себе. Тай нема такого бідака, що не знайшов би ще біднїйшого від себе!"
А ви, дітоньки, як думаєте? Чи правду сказав заяць?
За матеріалами: Байки Жана де Лафонтена у перекладі Любомира Селянського, стор. 38 - 40. (На титульній сторінці книги написано: "ІВАН ДЕ-ЛЯ ФОНТЕН. БАЙКИ. На руську мову свобідно переклав ЛЮБОМІР СЕЛЯНСЬКИЙ. З чотирма образками. Галицька накладня Якова Оренштайна в Коломиї.")