ЛИЛИК І ДВІ ЛАСИЦІ
(Текст байки подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
Один лилик попав ся раз неоглядно в житло ласицї. А тота ласиця віддавна ненавиділа миши. Коли отже побачила лилика, думала, що се миш і прибігла швидко, щоби її пожерти.
- Як то? — закликала она з погордою. - І ти ще сьмієш лїзти до моєї хати, падлюко! По стілько кривдах, які вчинив ти мому родови і менї, ти ще маєш чоло показувати ся моїм очам? Чи-ж ти не миш? Кажи правду! Таки так, ти справді є миш, або я не є ласицею.
- Вибач! — відпопів затревожений лилик, але ти помиляєш ся що до моєї особи. Я мав би бути мишию? Хиба хтось злобний впровадив тебе в блуд гарна пані! Слава Сотворителеви сьвіта я є птицею, ось поглянь лише на мої крила! Най жиє птичий рід, що своїми крилами сьміло взносить ся під небосклін!
Ся бесїда подобала ся ласици і видала ся справедливою. Длятого она позволила лиликови спокійно віддалити ся. Але в два дни пізшише влетів наш галайко знов через неувагу до хати нашої лисиці. А тота була страшним ворогом птиць. Через те знайшов ся лилик в небезпеченьстві житя, бо ласиця хотіла його зїсти.
Коли отже зміркував, що ласиця уважає його за птицю, пустив ся знов на хитрощі. Він став відпекувати ся і божити ся, що не є птицею, лише мишию. — Та нехай мене Господь боронить, щоби я був птицею! Хиба-ж ти, добродійко, сама не бачиш? Придиви ся менї добре! Прецінь знаєш, що птиші мають пірс. А де-ж воно в мене є? Я є справедлива миш. Най жиють миши і щури! На погибель котам!
Лисиця покрутила носом, подумала а відтак сказала : — Ну, як так, то йди собі з Богом!
Тим способом проворний лилик викрутив ся два рази з біди.
І межи людьми буває богато таких, що в небезпеці, в скрутнім положеию, змінюють свій характер, своє переконане. Попаде приміром Русин-Українець в товариство зрадників нашого норода, кацапів, які кажуть, що Русин а Москаль — то всьо одно!
- А ти, кажуть, — чого влїз межи нас? Таже ти Українець! Биймо Українця!
- Та де я Українець? — відпекує ся наш слабодух. — Нехай мене Господь боронить! Я справедливий москаль!
Ну і тоді братає ся з такими підляками.
А попаде він иншим разом межи Українців.
- Гей, ти кацапе! — кричать тодї до иего — ти чого тут хочеш? Забирай ся від нас, бо дістанеш лупня...
- Та що вам прийшло до голови? - відпекує єя тодї паш слабодух. — Тьфу! Я мав би бути кацапом? Хиба-ж я вмію хоч одно слово по московськи сказати? Най жиє наша Русь-Україна!
І шо-ж варт такий чоловік? Він нї пес, ні баран! Нї миш, нї птиця! Одним словом - лилик! Чи можна такого поважати?
За матеріалами: Байки Жана де Лафонтена у перекладі Любомира Селянського, стор. 27 - 29. (На титульній сторінці книги написано: "ІВАН ДЕ-ЛЯ ФОНТЕН. БАЙКИ. На руську мову свобідно переклав ЛЮБОМІР СЕЛЯНСЬКИЙ. З чотирма образками. Галицька накладня Якова Оренштайна в Коломиї.")