Жан де Лафонтен
МЕЛЬНИК І ЙОГО ОСЕЛ
(Переклад Любомира Селянського. Текст байки подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
Мельник і його син вибрали ся раз на ярмарок продати осла. Мельник був вже старий чоловік, а син здоровий та крепкий парубій. Щоби не змучити дорогою осла, они вложили його на дручки і двигали на ярмарок. Думали собі, що на жвавого осла знайдуть скорше купця.
Тою самою дорогою спішило богато людей до міста.
Що то за дураки ! — закликав перший прохожий, якого стрітили на дорозі. — Чи они йдуть з ослом показувати комедию? Справді, сей осел, якого они несуть, є рішучо найменшим з них ослом!
Мельник доглупав ся тоді, що він дійсно стрілив дурницю. Отже здоймив осла з дручків і оба з сином ступали побіч нього.
Сею переміною положеня не був осел задоволений і заявир де цевдоволене своїм риком
- Се також дурні! — відозвав ся инший пішоходець. — Мають здорового осла, а самі йдуть пішки.
- І се правда, промовив мельник до сина, — Сідаймо оба на осла тай їдьмо собі вигідно.
Та ледво переїхали кільканайцять кроків, почули страшніш крик обуреня.
- Чи тоті драби не мають совісти нї милосердя, щоби так знущати ся над бідним ослом! Ади! Такі два бельбаси всадили ся на слабе зьвіря, тай баламкають здоровими ногами! Тьфу на них! Ну, щоби ще бодай один з них їхав а другий ішов, то не кажемо, але оба!...
- То вже я хиба злізу, а ти сиди, - каже мельник до сина.
І як сказав, так зробив. Син їхав собі вигідно мов пан, а старий тьопав ся за ний гей слуга.
- Ну, знаєте, тепер вже сьвіт перевернувся до гори ногами! — закликав тодї їм якийсь поважний господар до своїх товаришів дороги. — Ось дивіть ся! Такий крепкий парубіЙ їде на ослі, а його немічний батько б'є старими ногами тверду дорогу... А злїзь но, непотрібе, з осла, нехай татуньо трошки вїдпічнуть!
Нема що робити! Треба слухати людей. Син зліз отже з осла, а батько заняв його місце і — щоби вже собі добре догодити закурив люльку. Але на його нещастє надійшли дівчата.
Аво, дивіть ся, — крикнула одна з них. — Які то нині батьки без серця! Татуньо їде собі мов турецкий баша на ослї, а хлопець біжить за ним мов собака!
Старий збентежив ся, зліз з осла і питає сина:
- А що тепер чинити? Хиба йдїм знов пішки!
- Або я знаю? — відповів парубчак, тай поскробав ся з клопоту за ухом.
- Ха, ха, ха! — засьміяв ся якийсь весельчак, що бачив клопіт батька і сина. - Я вам пораджу: Кажіть себе і свого осла намалювати якомусь маляреви і підписати: "Отеє образ трьох ослів".
Всї прохожі, що се чули, вибухнули голосним сьміхом. Тоді пірвала мельника лють. Він погрозив сьміхованцеви кулаком, а до сина сказав з досадою:
- Їдїм, сину, своєю дорогою та не зважаймо на увагу людей! Добре то каже приповідка: "Людий ся радь, а свій розум май!"
За матеріалами: Байки Жана де Лафонтена у перекладі Любомира Селянського, стор. 43 - 45. (На титульній сторінці книги написано: "ІВАН ДЕ-ЛЯ ФОНТЕН. БАЙКИ. На руську мову свобідно переклав ЛЮБОМІР СЕЛЯНСЬКИЙ. З чотирма образками. Галицька накладня Якова Оренштайна в Коломиї.")