ЛАСТІВКА І МАЛІ ПТИЧКИ
(Текст байки подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
Одна ластівка звидїла немало сьвіта. Богато треба би писати, де она не бувала. Пізнала она так далекі сторони, за які ви, дітоньки, аж колись будете чути. А буваючи у сьвітї, она богато навчила ся і великого досьвіду набрала ся. Чому? Бо она всьому уважно приглядала ся і всьо собі затямила. Одним словом, се була розумна ластівка. Она навіть уміла морякам наперед сказати, коли буде буря, а коли погода.
Коли-ж одної весни прилетіла до нас, то побачила, що мужики сїють коноплі. Она понюхала сїмя, покрутила мудрою головкою і сказала до птичок:
— Се не добром пахне для вас, мої любі товаришки! Чи ви знаєте, що з сього насїня для вас виросте? — Неволя! — Жаль менї вас дуже... Погляньте на отсю руку, що ось розсипає сїмя по поли! Кажу вам, біднятка, що з того сїмени виростуть ростини, а з їх волокон тота сама рука поробить сїльця і всїх виловить. Тай не на те, щоби вас поїсти, бо яка з вас, дрібноти, їда для такого великана? Але на те, щоби вас позамикати у клїтки, у неволю, доки в нїй не погинете з туги за волею і з недостачі руху.
— Чи ви се розумієте? — говорила ластівка дальїне. Отже послухайте моєї ради: визбирайте всьо того насїнє до одного! І коли вам оно в смак, зїджте його! Бо кажу вам, що інакше оно колись вас зїсть...
Птички слухали сеї бесїли спершу з цїкавостию, а відтак зачали позіхати. Они не любили довгої науки. Байки були би раднїйше слухали. Инші поглянули одні на других, підсьміхаючи ся та кепкуючи з щирої поради. А вкінци порозлїтали ся на всї сторони, посьпівуючи собі безжурно.
Минуло кілька недїль. Ниви покрили ся вже зеленими ростинами. Тодї ластівка взяла ся знов перестерігати легкодушні птички.
— Нерозумні пустїйки! Отямте ся! Дивіть ся, що з того насїня виросло! Повиривайте отсї билинки своїми дзюбами, доки не буде за пізно! Се росте загибіль для вас!
— Агій на тебе! зловіща цокотухо! — заверещали птички. — Чи-ж ми годні повиривати отсї бадиля бодай з одного лану? Таже на те треба тисячів а тисячів дзюбів! Тай ще яких! Се не наша робота... І знов порозпїтали ся.
Надійшло лїто. Коноплї дозріли. Ластівка кинулась до своїх легкодухів ше раз з порадою: — Дивіть ся, що ви наробили! — закликала она до них з жалем. — На бадилах зерно вже доспіло. А коли люди рослини з поля зберуть, тодї горе вам! Они понаставляють на стернях всїлякі сїльця і самоловки, а ви навіть не спостережете ся, як в них опините ся. Втікайте з тих сторін, поки час! Летіть за гори, за моря, як се чинять бузьки, журавлі, дикі гуси, качки і инші. Та як вам, маленьким, перелетіти через високі гори, широкі моря, піскові пустині? Отже моя послїдна рада для вас така: Поховайте ся в щелини, закамарки, закутки, щоби вас там ніхто не побачив і не знайшов.
Але птичкам навкучило ся слухати сих рад.
— Се пусте! Се нісенітниці! Хто би то слухав таких дурниць та пострахів?! — закричали хором...
І що з ними стало ся? Стало ся так, як предсказала ластівка. Майже всї попали ся в сїльця а відтак у клітки. Ой плакали тодї та нарікали на свою легкодушність! Була воля, тай минула ся... Товкли тодї головками, біднятка, о дротяні стіни, щоби вирвати ся на свободу, на простір, на воздух, та ба! Не їх сила розбити кріпку вязницю... і сиділи, нещасні птички в тяжкій неволи, доки в нїї не погинули... А чому? Ну, се ви вже самі відгадаєте.
За матеріалами: Байки Жана де Лафонтена у перекладі Любомира Селянського, стор. 14 - 17. (На титульній сторінці книги написано: "ІВАН ДЕ-ЛЯ ФОНТЕН. БАЙКИ. На руську мову свобідно переклав ЛЮБОМІР СЕЛЯНСЬКИЙ. З чотирма образками. Галицька накладня Якова Оренштайна в Коломиї.")