ОСЕЛ ОБЮЧЕНИЙ ГУБКАМИ І ОСЕЛ ОБЮЧЕНИЙ СОЛИЮ
(Текст байки подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
В теплих краях уживають люди більше ослів нїж коний. Они їздять на них верхом або ладують на їх хребет всілякі тягарі. Отже один крамар мав двох ослів. На одного з них наладував він мішки з губками а па другого з солию. Перший осел біг жваво наперед, а другий ступав нога за ногою і треба було його все підганяти.
Довго они так ішли, минали гори і долини, аж вкінци помучені прийшли над якусь ріку. Крамар знав її добре, бо вже пераз через ню переїздив. Він сїв па осла з губками а другого з солию взяв за уздечку і так переправляв ся бродом па другий бік.
Але сей другий, більше змучений, хотів конечно скупати ся. Длятого вирвав ся з рук крамаря, скочив у глибоку воду і зачав залюбки качати ся. В сій купели почув він не лише милу охолоду, але також значну полекшу на хребтї. Чому? Ну, бо сїль у водї розпускала ся і йому чимраз ставало лекше.
Розуміє ся, що краиар аж понадав в розпуку, коли се бачив. Він прецїнь знав, що через таку купіль його цїнний товар марно пропадає. Длятого він лютив ся і кричав на осла з цїлої сили, щоби вилїзав з води. Але ослови було се байдуже. Він сьміяв ся під носом з лютости свого пана і купав ся дальше. Аж вкінци вилїз з води і побіг жваво наперед, бо не чув на хребті найменшого тягару. Ну, що на найблизшім відпочинку дістав він за се добру прочуханку, не треба вам і казати.
Незабаром випало їм їхати через другу ріку. Перший осел, що нїс губки, зміркував, що товариш сполокав свій тягар через купіль. Отже він постановив і собі так зробити. Він так думав:
- Хотяй мій тягар не є великий, але коли скупаю ся, він стане ще лекшим". І гульк з губками у воду!
Але що стало ся? Чим довше осел купав ся, тим більше натягали губки води... Крамар не боронив йому сеї присмности, та ще й підсьміхав ся з дурного осла.
— Пожди, небоже, думав він собі, побачиш, що опісля буде!
І справді! Коли осел вилїз з води, то аж упав під своїм тягарем. Крамар бив його батогом, щоби вставав, та ледво осел підвів ся, знов падав на землю. Крамар побачив, що біда, тай став витискати мішки з губками і кликати людей на поміч. Коли тоті надбігли, то ледво-неледво вдало ся їм повитискати на стілько води, що осел вже здужав сяк-так іти. Але заким дійшов до місця призиаченя, то таки добре намучив і иастогнав ся.
З сеї байочки виходить така наука: Не кождому яло ся так поступати, як се другий чинить. Що одному вийде на пожиток чи на здоровлє, се другому може спричинити шкоду або й загибіль.
За матеріалами: Байки Жана де Лафонтена у перекладі Любомира Селянського, стор. 32 - 35. (На титульній сторінці книги написано: "ІВАН ДЕ-ЛЯ ФОНТЕН. БАЙКИ. На руську мову свобідно переклав ЛЮБОМІР СЕЛЯНСЬКИЙ. З чотирма образками. Галицька накладня Якова Оренштайна в Коломиї.")