ХОРТИЦЯ І ЇЇ ТОВАРИШКА
(Текст байки подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
Одна хортиця мала молоді і не знала, де їх примістити, бо не було у неї своєї хати. Отже горячими просьбами спонукала свою товаришку, що та відступила її на якийсь час свою хату. Коли той час минув, вертає товаришка і допомииає ся своєї хати. Але хортиця випросила ще лишити ся на дві недїли, бо її песятка ледво що лише зачинають лазити.
Коли і сей реченець минув, властителька знов зажадала віддати її хату і постїль. Одиакож сим разом хортиця показала зуби і загаркотіла:
- Я готова сейчас уступити ся з цілою моєю родиною, єсли лише зможеш нас звідси вигнати!
Тай глянула притім на свої дїти, що вже стали великі і сильні. І властителька була зневолена виречи ся власної хати.
Коли даємо щось лихим людям, завсігди опісля сего жалуємо. Тяжко відобрати від них се, шо їм пожнчило ся, добрим способом. Хиба приходить ся відтак або з ними позивати ся або виречи ся своєї власности. Длятого стережіть ся таких лукавих людий!
За матеріалами: Байки Жана де Лафонтена у перекладі Любомира Селянського, стор. 29 - 30. (На титульній сторінці книги написано: "ІВАН ДЕ-ЛЯ ФОНТЕН. БАЙКИ. На руську мову свобідно переклав ЛЮБОМІР СЕЛЯНСЬКИЙ. З чотирма образками. Галицька накладня Якова Оренштайна в Коломиї.")