ДУБ І ТРОСТИНА
(Текст байки подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
Одного дня сказав дуб до тростини:
— Яка-ж ти нїкчемна та слабосила, тростино! Для тебе і воробець є значним тягарем. Ти дійсно маєш право жалувати ся на несправедливість природи. Найлекший вітрець, що ледво зморщить гладке зеркало води, приневолює тебе гнути голову в долину... Глянь, як гордий мій вершок, мов шапка Чорногори! Він не лише здержує сонїчні лучі; але й ставить хоробрий опір бурям. Для тебе ж кождий вітер є бореєм, для мене леготом.
— Коли би ти, говорив дуб дальше, відсапнувши, росла бодай під опікою мого листя, що ним заслонюю цїле сусїдство!... Не терпіла би ти, небого, тодї стілько лиха, бо я хоронив би тебе перед бурею. Та на жаль ти ростеш завсїгди на мокрих берегах царства вітрів. Справді, природа є для тебе під кождим зглядом несправедливою мачохою!
І похитав дуб з легковаженєм своєю могутньою головою...
Тростина слухала покірно сеї довгої бесіди, відтак склонила ся перед велитом лїсів і сказала:
— Твоє милосердя вказує на доброту твого серця, але не жури ся мною! Вітри є для мене менше грізні, нїж для тебе, я згинаю ся, та не зломлю ся. Ти доси опирав ся побідно їх насильним ударам і не захитав ся. Але чекаймо кінця...
В тій самій хвили небо почорнїло. В хмарах щось заклекотїло і заревіло. З півночи загудів такий страшний вихор, що аж земля задрожала. Вся природа жахнула ся. Птиці умовкли, зьвірі поховали ся у свої леговища. А вихор гуде і реве мов скажений. Жене перед собою тумани пороху, рве землю, стрясає листе, зриває дахи, ломить дерева...
Один дуб довго не подавав ся, боров ся з вихром, стогнав, шумів, скрипів... Але вихор подвоїв свою силу, розігнав ся і напер з такою завзятостию, що вирвав дуба з корінєм, підніс в гору і тріснув ним о землю!...
Перелякана тростина прилягла зі страху аж до землі, а коли настав спокій в природї, она піднесла ся, поглянула з тревогою на мертвого велита і сказала:
— Вершком своїм сягав ти близко неба, а ногами дотикав царства мерцїв... Чванив ся ти силою і могучостию, а тепер ким ти є?... Ось такий конець всіх гордих і зарозумілих сотворінь на сьвітї!
За матеріалами: Байки Жана де Лафонтена у перекладі Любомира Селянського, стор. 25 - 26. (На титульній сторінці книги написано: "ІВАН ДЕ-ЛЯ ФОНТЕН. БАЙКИ. На руську мову свобідно переклав ЛЮБОМІР СЕЛЯНСЬКИЙ. З чотирма образками. Галицька накладня Якова Оренштайна в Коломиї.")