ВІЧЕ ЩУРІВ
(Текст байки подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
Тамта байка була сумна, правда? Тепер перечитайте веселїйшу за віче щурів. А може ви не знаєте, що то є „віче"? — Віче, се є многолюдна нарада. Як богато людий зійде ся на нараду, то її називають вічем. Отже на таке віче зібрали ся і щурі. А длячого зібрали ся, послухайте:
Один кіт, іменем Мурлика, страшенно нищив щурів. Грозила їм цілковита заглада. Они стерегли ся його, мов огню. Та помимо сього не було дня, щоби Мурлика не задушив бодай одного з них. Они називали його гайдамакою, опришком, чортом. Они проклинали його з цїлої душі, але то всьо нїчого не помагало.
Одного дня запримітили щурі, що їх заклятий ворог вибрав ся в иншу сторону на розбій. Отже скористали із сеї нагоди і зібрали ся в безпечнім місци на віче. Сейчас вибрали старого, поважного Костогриза головою віча і зачали нараду над своїм лихом.
— Братя! — сказав голова до зібраної громади — Ви бачите самі, шо нам грозить загибіль від лютого Мурлики. Радьмо для того, шо діяти. Ви прецінь також бували у сьвіті. Є між вами такі, що на кораблях і моря перетинали і Америку видали. Отже радьте, шо нам чинити, щоби дальшому розбоєви Мурлики положити конець.
На сю промову виступив Сироїд і просив о голос. А коли голова удїлив йому голосу, він говорив так:
— Любі товариші і братя ! Вся паша біда походить звідки, що ми не можемо знати коли і звідки наш ворог на нас нападе. Бо ми як біжимо, то під нами аж земля дуднить. А він котюга, ходить так тихонько, закрадає ся так неспостережено, що ми і "є зчуємо ся, коли опинимося в його лабах. Отже моя рада така: Привяжім йому на шию дзвінок! Бо зважте лише! Коли він буде до нас зближати ся, то дзвінок нас остереже. А ми тодї шусть! в дїру і будемо безпечні. Нехай Мурлика і чорта зїсть, а таки нам нічого в дірі не вдїє. Для того я ставлю внесене: привязати Мурлицї дзвінок до шиї - чим скорше, тим ліпше.
— Славно - запищали щурі, плескали в долонї з великої втіхи. Деякі обнимали і цїлували мудрого Сироїда за його дотепну раду. А инші аж розплакали ся зі зворушеня, що ось скінчить ся їх тревога о житє.
Коли-ж відтак настала тишина, промовив голова:
— Ся рада справді хосенна і спасенна. Але хто з вас, братя, возьме на себе обовязок привязати Мурлицї дзвінок?
— Я думаю, що як хто порадив, так повинен і зробити, — обізвав сє щур Пшеничний.
— Ба, я би від сего не відмагав ся, — відповів Сироїд, — але самі бачите: я вже старий, тай ще на ногу храмаю. До такого дїла треба молодшого і жвавійшого, нїж я.
— Ану, молодцї! зголошуйте ся! — кликав голова віча.
Та надармо кликав і заохочував до сьвятого дїла. Кождий відмагав ся і викручував ся, як міг від сего обовязку. Деякі навіть впрост заявили, що они не дурні наражувати себе на видючу смерть.
Вкінци порозбігали ся всї, а на вічу лишив ся сам голова і сказав до себе: «Не штука вигадати мудру раду, але її виконати — отеє штука!»
За матеріалами: Байки Жана де Лафонтена у перекладі Любомира Селянського, стор. 17 - 19. (На титульній сторінці книги написано: "ІВАН ДЕ-ЛЯ ФОНТЕН. БАЙКИ. На руську мову свобідно переклав ЛЮБОМІР СЕЛЯНСЬКИЙ. З чотирма образками. Галицька накладня Якова Оренштайна в Коломиї.")
Дякую я в 6 класі і байку треба прочитати знайшов тільки в вас